Травня (20 травня) — Святителя Ісаї, єпископа Ростовського, чудотворця

Блаженний Ісая народився в сім’ї христолюбивих і благородних мирян, які проживали на Київщині, і був вихований у православній вірі. Уже в юнацькому віці, возлюбивши Христа і залишивши мирське життя, він приймає чернечий постриг у Києво-Печерському монастирі. Ігуменом монастиря на той час був преподобний Феодосій (друга половина XI ст.).

Ісая мав лагідний характер — був покірним і смиренним, братолюбним і терплячим. Отож усе, що тлінне в мирському житті, він полишив назавжди. Оскільки багатьох насельників монастиря він досить швидко став переважати і своїм житієм, і постом та молитвою, а ще й мав талант до згуртування та об’єднання людей, то вже невдовзі став істинним послідовником преподобного Феодосія. Розповіді про чесноти та подвиги молодого аскета мали швидке розповсюдження за межі Печерської обителі, бо «не може сховатися місто, яке стоїть на верху гори» (Мф. 5, 14). Всі приємно дивувалися його суворому подвижницькому життю й горіли до нього істинною любов’ю.

У 1065 році помер преподобний Варлаам, у минулому перший ігумен Києво-Печерський, а пізніше перший ігумен Свято-Дмитрівського монастиря. Ця обитель не так давно була заснована київським князем Ізяславом, сином Ярослава Мудрого, на місці нинішнього Київського Золотоверхого. Тому й прибув князь Ізяслав до Києво-Печерського монастиря і став просити преподобного Феодосія, щоб той відпустив Ісаю для призначення його на місце померлого Варлаама. Преподобний Феодосій благословив Ісаю на ігуменство, і княжий задум здійснився — Ісая став добрим пастирем для свято-дмитрівської братії.

Отримавши у відносно молодому віці такий високий сан, він не змінив своєї уваги до Бога і продовжував перебувати у смиренні та фізичному труді. У монастирі святого великомученика Димитрія ігумен Ісая вів ще праведніше життя, ставши істинним взірцем для своєї пастви у творінні добрих справ, ревно наслідуючи свого наставника — преподобного Феодосія. Блаженний Ісая брав участь у Соборній молитві печерських старців за спокушеного бісами молодого ченця Микиту, майбутнього святителя єпископа Новгородського (пам’ять — 31 січня (13 лютого)).

Князь Ізяслав Ярославич безмежно дякував Богові та преподобному Феодосію і щиро радів, що його монастир очолює така свята людина, як Ісая.

Проте вже в 1077 році, після мученицької смерті третього єпископа Ростовського Леонтія (пам’ять — 23 травня (5 червня)), Київський митрополит Іоан призначає преподобного Ісаю на Ростовську кафедру. Це призначення теж відбулося згідно з бажанням князя Ізяслава. На той час Ростовська земля була північною частиною Київської держави. Ростовська ж єпархія охоплювала ще і Ярославську, Володимирську, Тверську та Олонецьку землі. І в цій землі блаженний знайшов багато новоохрещених, але ще не утверджених у вірі людей, а більшість, звичайно ж, була невірними. До християн єпископ звертався словами апостола Павла:» Бо всі ви — сини Божі через віру в Христа Ісуса; усі ви, що в Христа хрестилися, у Христа одяглися.» (Гал. 3, 26-27) і укріплював їх бути непохитними у вірі. Часто їздив містами й селами єпархії і де натрапляв на ідолів і капища поганські — розоряв їх і спалював, а невірних умовляв вірувати у Святу Трійцю: Отця і Сина і Святого Духа і просвітлював Святим Хрещенням навіть найзакостеніліших поган. Багатьох невірних він переконував чудесами і знаменнями, які Господь через нього звершував. За скривджених завжди заступався, а до вбогих, вдів і сиріт був дуже милосердним, як каже пророк Іов: «Я був очима сліпому і ногами кульгавому» (Іов. 29, 15).

Для преподобного Ісаї великим втішенням була участь в його служінні великого князя Володимира Мономаха. Коштом набожного князя в Ростові був побудований великий собор Успіння Пресвятої Богородиці, в якому була поставлена чудотворна ікона, написана українським святим — преподобним Аліпієм, іконописцем Печерським (пам’ять — 17(30) серпня). У нинішньому Свято-Успенському соборі в м. Ростові (Росія), збудованому в XVI ст. на місці попереднього, є ікона «Богоматір Володимирська». Тривалий час вона вважалася саме тією іконою, про яку йшлося вище. Але дослідження російських мистецтвознавців під керівництвом І. Грабаря в XX ст. стверджують, що вона написана пізніше, у XVIII ст. Натомість вчені дійшли висновку, що ікона, написана Аліпієм, тепер знаходиться в Третьяковській галереї і має назву «Велика Панагія».

У серпні 1089 року за князювання Всеволода Ярославича в Києво-Печерській обителі відбулося освячення соборної церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Як повідомляє Літопис Руський, в освяченні, здійсненому митрополитом Іоаном, взяли участь єпископи: Білогородський — Лука, Ростовський — Ісая, Чернігівський — Іоан та Юрієвський — Антоній. Але перед цим у великій скорботі й печалі був митрополит Іоан, тому що будівництво церкви вже завершено, а всі єпископи у своїх єпископіях на далекій відстані. Та Всемогутній Господь звершив велике чудо. Всі єпископи дивовижним чином були перенесені до Києва, як колись апостоли — після Успіння Пречистої Богородиці. І преподобний Ісая у їх числі. Після освячення соборної церкви митрополит і єпископи відслужили Літургію Господу та Пречистій Його Матері за преславне чудо. Таким же чином преподобного Ісаю перенесено назад до Ростова і він з великою любов’ю зустрінутий своєю паствою.

Після тринадцятирічного святительського служіння на Ростовській кафедрі Божий угодник Ісая закінчив своє тимчасове земне життя і мирно відійшов до Господа. Сталося це 15 травня 1090 року. Блаженне тіло святого поховано в Ростові, у церкві Пресвятої Богородиці. Та коли в 1164році ця церква згоріла, під час копання рову під нову церкву, був знайдений гроб преподобного Ісаї. Коли його відкрили — побачили тіло і ризи святого, що були нетлінними. Спочатку святі мощі поставили в церкві Святого Іоана, що була на єпископському дворі, а в 1231 році їх перенесено в новозбудований Успенський собор.