Липня (15 липня) — Святителя Фотія, митрополита Київського і всієї Руси

У складі Собору Волинських святих (пам’ять — 10(23) жовтня) є митрополит Київський Фотій, який двічі перебував на волинській землі — в 1421 та 1429 роках.

Народився блаженний Фотій у Греції, в місті Пелопоннесі. Виховувався в пустині в благочестивого старця Акакія і з юних літ прийняв чернечий постриг. У чині митрополита Монамвасійського він прибув до Константинополя саме тоді, коли Патріарх Матфей отримав прохання поставити на Київську митрополичу кафедру нового митрополита. Вона була вільною понад два роки після кончини в 1406 році митрополита Київського Кіпріана.

Це був час, коли українська земля після татаро-монгольської навали вже декілька десятків років була цілком зруйнована. Формально митрополича кафедра залишалася в зруйнованому загарбниками Києві і називалася Київською, хоч і перебувала з 1299 року у Володимирі на Клязьмі, а з 1325 року в Москві. Слід відзначити, що й митрополити ще називалися Київськими. Тому, коли ще митрополит Київський Олексій звертався до Константинопольського Патріарха і просив перенести кафедру з Києва, той, зважаючи, що Київ був майже повністю зруйнований, дозволив перебувати митрополичій кафедрі у Володимирі на Клязьми, але за умови, що «тільки нехай буде Київ першим її престолом і першою кафедрою».

Отже, Київська митрополича кафедра у 1409 році, коли на неї був призначений Фотій, понад сторіччя вже була в Москві. Сама ж земля українська на початку XV ст. перебувала під владою Великого князівства Литовського, яке очолював князь Вітовт. Він направляв до Константинополя свого кандидата єпископа Полоцького Феодосія очолити окрему литовську митрополію, але ця ідея в Патріарха підтримки не знайшла.

Блаженний Фотій уже тоді був відомий великою ученістю і святістю свого архіпастирського життя. Він вирішив їхати спочатку все ж таки до Києва і прибув туди 1 вересня 1409 року. У Києві він особисто ознайомився зі станом справ та розв’язав безліч назрілих питань. Зрозуміло, що великий князь Вітовт зустрів його без особливої гостинності, але Фотій зумів знайти з ним спільну мову. Фотію особливо радісно було (для його чернечої душі) бачити святі оселі Києво-Печерських Божих угодників і просити в їх — небожителів допомоги в своєму новому архіпастирському служінні.

Прожив він у Києві майже сім місяців, але 22 березня 1410 року, напередодні Святої Пасхи прибув у Москву. Вона також була сплюндрована нашестям хана Едигея в 1408 році, і митрополита Фотія там чекав великий безлад. Митрополичий дім був спустошений, а його володіння пограбовані. Навіть самому Великому князю Василію Дмитровичу довелося пред’являти претензії на доходи митрополії. Отут скандальним московським боярам і вдалося посварити митрополита з князем. А митрополичі слуги, що втекли в Литву, зробили наклеп ще й князю Вітовту, та так, що князь вдався до радикальних заходів — забрати від нього Литовську митрополію.

Блаженний Фотій вирішує відправитися до Литви з метою примирення з князем Вітовтом, а у разі не примирення звертатися в Константинополь до Патріарха. Та, коли він з’явився на Литовському кордоні, за наказом Вітовта був схоплений, пограбований і повернутий у Москву. Тим часом литовським митрополитом було поставлено болгарина Григорія Цамблака, хоч і без благословення Константинополя. Не хотів великий князь Литовський Вітовт бачити свої єпархії підпорядкованими Москві. У 1415 році це підтвердив Собор українських і білоруських єпископів. Вони навіть надіслали митрополиту Фотію послання про начебто не достойну його поведінку, коли він ще тільки прибув у Київ. Слід відзначити, що у своїх посланнях — відповідях до цих єпископів, Фотій ніколи про це не згадував з метою свойого виправдання.

Тим часом фактичний поділ на митрополію Київську і Московську відбувся.

Коли ж у 1416 році хан Едигей зруйнував ще й Київ, митрополит Григорій переніс кафедру з Києва до Вільна. Але після смерті Григорія Цамблака в 1419 році обидві частини Київської митрополії знову опинилися під керівництвом Фотія.

Ще треба згадати, що в 1413 році Москва зустрічала чудотворну ікону Колоцьку, яка була знайдена біля села Колочі, що недалеко від Можайська. Цю зустріч урочисто очолював блаженний Фотій. Православна церква вшановує чудотворну ікону Колоцьку 8(22) липня.

Невдовзі митрополит Фотій приймає рішення оглянути південно-західну митрополію і вирушає до Новгорода, Мстислава, Слуцька, а потім і до Києва. Далі він продовжив свій шлях до Львова та до Володимира, що на Волині. Це був 1421 рік. У Володимирі-Волинському він провів свято Різдва Христового, здійснив святкові богослужіння та вирішив багато церковних справ.

Досить значним було його друге перебування на Волині в 1429 році, коли він брав участь у знаменитому Луцькому з’їзді Вітовта, який хотів довершити розділ Литовського князівства з Польщею своїм урочистим коронуванням. На з’їзді були присутні імператор Германський, король Ягелло, а також король Данський, Великий князь Московський та інші. Розглядались питання безпеки проти агресій турецьких і татарських. Імператор германський мав твердий намір зайнятися об’єднанням церков. Блаженний Фотій, як представник Православ’я, повинен був дати свою згоду і благословення на цю справу. Та конкретних рішень не вийшло, і в серпні 1430 року новий з’їзд.збирався уже у Вільно. Митрополит Фотій знову брав у ньому участь. Але обіцяна Вітовту корона до Вільно не прибула, оскілки була перехоплена ще в дорозі. Мабуть, унаслідок цього вже 27 жовтня Вітовт помер.

Блаженний Фотій ще залишався у Вільно, щоб зустрітися з новим князем Литовським Свидригайлом, який одностайно був обраний і Литвою і Волинню.

У 1430 році було відзначено 20-річне архіпастирське служіння митрополита Фотія. Було йому чудесне видіння Ангела Господнього, який повідомив про наближення закінчення його земного життя. Святитель Фотій мирно спочив 1 чи 2 липня 1431 року і був похований у Московському Свято-Успенському соборі. 27 травня 1472 року відбулося перенесення святих мощів святителів Кіпріана, Фотія та Іони в цей же храм. Ця подія відзначена у Православному церковному календарі 27 травня (9 червня).

Святитель Фотій вважається визначним письменником духовного чину. У Новгородській Софійській бібліотеці зберігається 16 Повчань для князів, бояр і всього священницького, чернечого та мирського чину. Є і його Духовний заповіт із описом свого життя. А ще його твори зберігаються в Московській патріаршій бібліотеці.

Блаженний Фотій у тяжких умовах війн, міжусобиць, турецьких та татарських набігів зумів високо підняти духовне значення та матеріальне забезпечення храмів та монастирів, будував нові та допомагав хворим і нужденним.

Як ніхто інший із архієреїв чужоземців всіляко турбувався за свою паству.