Липня (31 липня) — Преподобного Іоана Багатостраждального, Печерського, у Ближніх печерах

Усім народженим на землі від першочоловіка Адама судилося бути схожим на нього за видом і перейняти такі ж, як і в нього, людські пристрасті. Він же, побачивши у свій час красу плоду райського, не втримався, Бога не послухав, тому й отримав життя страдницьке, переповнене пристрастями. Але ж Бог, коли створював його, то, взявши земний порох руками Своїми пречистими й непорочними, зробив Своє творіння без жодної вади, благим і наповненим добром. А воно ж, як із землі було створене, до земних утіх і потягнулося та все земне полюбило.

Здолали земні насолоди людину, заволоділи з тих пір людським родом пристрасті, і бореться вона з ними й до сьогодні.

Києво-Печерський чернець-затворник Іоан Багатостраждальний, який жив у XII ст., був упевнений, що він також є одним з тих, хто потрапив у неволю пристрастей. Він вважав, що немає на землі подібного до нього за числом гріхів, у яких він перебував. Розповідаючи про свої юні роки, він говорив, що вже тоді

страждав від плотської похоті. Ніщо не могло позбавити його від неї — ні голод, ні спрага, ні важкі кайдани. Тому й вибрав він свій подальший життєвий путь — до Києво-Печерського монастиря і невдовзі постригся в ченці. У святій обителі він суворо дотримувався даних ним чернечих обітниць. Але, знемагаючи від блудних бажань, він придумував собі все нові й нові страждання: по два, по три дні підряд, а то інколи й тижнями не споживав ніякої їжі, морив себе спрагою, ночі проводив у молитвах, зовсім без сну, не знімаючи з себе кайданів.

Заради свого спасіння та перемоги над тілесними спокусами блаженний Іоан продовжував це протягом трьох років, але спокою не здобув ніякого.

До блаженного Іоана став часто приходити один з братів, якого диявол також мучив хтивістю плотською. Він благав Іоана просити Господа про послаблення цих пристрастей: «Брате, будь мужнім, і нехай кріпиться серце твоє, потерпи в ім’я Господнє і збережи шляхи Його. Він не залишить тебе в руках ворогів твоїх і не віддасть тебе в полон зубів їхніх.»

А той знову просить: «Повір мені, отче, якщо не подаси мені допомоги, то не буду я знати спокою, піду звідси і буду переходити з місця на місце.» І блаженний Іоан відповів йому: «Чому хочеш віддати себе на поживу ворогові? Ти будеш схожий на людину, що стоїть на краю прірви. Прийде до неї ворог і зненацька зіштовхне її донизу, і таке падіння буде настільки страшним, що потім їй вже не піднятися. Якщо ж ти залишишся тут у святій обителі, то вподобишся людині, що стоїть далеко від прірви. Як би ворог не трудився, затягуючи тебе в неї, не зможе цього зробити. Так Господь за твоє терпіння виведе тебе із прірви пристрастей, бруду, багнюки.»

Після цього блаженний Іоан розповів брату про своє дивне і багатостраждальне життя. Отож, не отримавши спокою, він пішов у печеру, де лежали мощі нашого святого отця Антонія, засновника Києво-Печерської обителі. Перебуваючи в печері день і ніч, він молився і почув слова преподобного Антонія:

«Іоане! Іоане! Належить тобі тут затворитися і темрявою та мовчанням побороти пристрасть, і Господь допоможе тобі молитвами преподобних Своїх.»

І поселився Іоан в місце тісне і скорботне, і перебував там цілих 30 років. Там він продовжував боротися з тілесними помислами і жив суворо, лишень підтримуючи себе мізерною їжею. А згодом, коли він вже зовсім не міг терпіти борні плотської, задумав жити голим і накласти на своє тіло тяжкі вериги, що не знімалися, виснажуючи його холодом і залізом. Та й цього йому виявилося замало, і він вирішив закопати себе в землю. Викопав глибоку яму — таку, що входило туди все тіло, відкритими залишалися лише руки, плечі і голова.

З початком великого посту блаженний Іоан вліз у ту яму і засипав себе землею та й перебував там усі сім тижнів. Не мав можливості порухати жодним суглобом, але й це не вгамовувало його плотських бажань. Тимчасом диявол продовжував наганяти страх, маючи лише одне бажання — вигнати блаженного Іоана з ями. І той швидко відчув чергове злодійство нечистого: ноги з-під споду почали горіти так, що корчилися жили і почали тріщати кості. Вогонь вже діставав нутрощів, але Божий угодник, забувши страшні муки, радів, що зберіг свою душу від такої скверни. Господа ради він готовий був згоріти у страшному вогні, аніж вилізти з тієї ями зневаженим.

І добре знав, що при спокусах диявольських ми повинні бути мужніми і завжди пам’ятати, що «хто витерпить до кінця, той спасенний буде» (Мф., 10, 22).

Таким і був преподобний Іоан Багатостраждальний печерський чернець. Та на нього чекали ще страшніші події, коли наступила ніч Христового Воскресіння. Страшенний і лютий змій накинувся на нього і вхопив його голову й руки в свою пащу. Волосся на голові й на бороді одразу ж обпалилося. Він уже був майже біля гортані змія, як закричав із глибини серця свого: «Господи Боже, Спасе мій! Чому ти мене залишив? Помилуй мене, Владико, оскільки Ти єси один Чоловіколюбець. Спаси мене, грішного, єдиний Боже безгрішний. Звільни мене від скверни беззаконня мого, аби не заплутався я в тенетах ворожих навіки віків. Звільни мене з пащі ворога цього, який, немов лев, рикаючи, ходить, бажаючи мене проковтнути. Піднеси силу Твою і прийди, щоб спасти мене. Сяйни блискавицею Твоєю і прожени його, аби зник він з перед Лику Твого.»

Як тільки преподобний Іоан закінчив цю молитву, вмить сяйнула блискавка — і змій зник назавжди. Його осяяло Божественне світло і почувся звернений до нього голос: «Іоане! Іоане! Це допомога тобі була, а далі будь уважніший до себе і остерігайся, щоб гірше не постраждати в майбутньому.» Після цих слів Іоан з поклоном запитав: «Господи, навіщо ж ти залишив мене на таку гірку муку?». І була йому відповідь: «По силі терпіння твого навів Я на тебе випробування аби очистився ти, наче золото в огні. Адже Бог не допускає на людину напасті понад силу, щоб, бува, не знемоглася, а наче той пан рабам міцним і сильним тяжкі та великі справи доручає, немічним же і слабким — малі і легкі діла задумує. І знай: у боротьбі з пристрастями, заради якої ти твориш молитви, помолися за себе до померлого, що лежить навпроти аби полегшив тобі битву з блудом. Він-бо вчинив більше від Йосифа і може допомогти тим, хто від цієї пристрасті тяжко потерпає.»

Мова йшла про Йосифа, сина Якова, якого не зуміла схилити до перелюбу жінка єгиптянина Потіфара. А ще про Мойсея Угрина, святі мощі якого вже понад сто років дійсно спочивали навпроти і якого не змогла звабити колись одна знатна польська вдова.

А тимчасом на преподобного Іоана зійшло світло неймовірне і перебувало на ньому до кінця днів його. Не потрібно було йому свічки ні вдень ні вночі, бо отримав від Господа чудесний дар усе бачити навіть у непроглядній пітьмі.

І пішли вони з тим братом, що таки залишився в Печерській обителі, помолитися біля мощей преподобного Мойсея Угрина, який колись, як і його брати Юрій та Єфрем, був слугою святого князя Бориса, страстотерпця. Іоан взяв одну кістку від мощей преподобного Мойсея та дав брату, щоб той приклав її до свого тіла. Зробивши це, чернець зразу відчув, як погас блудний вогонь у його тілі і назавжди завмерла його пристрасть. Після цього вони разом склали подяку Господу.

Боротьба з хіттю та пристрастю є дуже важкою для людини взагалі, а для ченця особливо. „З лінивими ми не воюємо, — говорив колись біс преподобному Маркелу, — а маємо справу лише з постниками та з тими, що пильнують молитву. Лише з ними в нас війна».

Монастирське передання залишило нам короткі відомості про завершення такого багатого на земні страждання життя преподобного Іоана. Незадовго до смерті він викопав для себе таку ж яму, але вже на повний зріст. Опускаючись туди, чудесним чином завис посередині та так і прийняв свою блаженну кончину. Сталося це 18 липня 1160 року. Святі мощі його зберігалися в такому вигляді до XIX ст. І лише тоді були покладені в раку. Пам’ять преподобного Іоана Багатостраждального відзначається ще 28 вересня (11 жовтня) в числі Собору преподобних отців Києво-Печерських, у Ближніх печерах спочилих та в другу неділю Великого посту.