Жовтня (18 жовтня) — Преподобних Даміана, пресвітера, цілителя, та Єремії і Матфея прозорливих, Печерських, у Ближніх печерах

Оповідаючи житіє преподобного Даміана, святитель Димитрій Ростовський говорить: «Коли ми, маючи хвороби духовні або тілесні, будемо звертатися по слову Господньому до священиків, щоб вони звершили над нами помазання єлеєм, то обов’язково призвемо на допомогу цього святого».

Преподобний Даміан потрапив у Києво-Печерський монастир ще в той час, коли його ігуменом був преподобний Феодосій. Він був одним з небагатьох печерських угодників, хто ще пам’ятав Хрещення Руси-України. Мав сан пресвітера й ревно наслідував ангельське життя і смирення преподобного Феодосія. Він усіх слухав і всім корився, тому і його життя було праведним. Ті, що жили разом з ним в одній келії, найбільше бачили його лагідність і покірність. Блаженний Даміан рідко спав, уночі все читав святі книги й часто молився. Очевидці розповідали, що він настільки суворо дотримувався посту, що до самої смерті, крім хліба і води, нічого не вживав. Усе це було добре відомо монастирській братії і викликало в неї велике благоговіння до святого Даміана. Він багато в чому був схожий на святого безсрібника й чудотворця Даміана Асійського, ім’я якого він носив.

За своє благочестиве життя блаженний Даміан удостоївся від Господа дару чудотворіння, а особливо — мав благодать зцілення немічних і хворих. Коли приносили у монастир до преподобного Феодосія хвору дитину або приводили дорослу людину, він велів блаженному Даміану негайно творити молитву над хворим. З великою покірністю й смиренням, вважаючи себе недостойним дару зцілення, пресвітер Даміан творив над хворими молитви й помазував їх єлеєм.

Ті ж Божою благодаттю отримували зцілення та йшли з монастиря абсолютно здоровими. Отож він найперший серед печерської братії, зажив славу цілителя. У таких боговгодних справах пройшло все його чернече життя, протягом якого він звершив багато доброго для свого душевного спасіння і став достойним життя вічного.

Одного разу він серйозно захворів і відчув наближення смерті. Зі сльозами почав молитися Богові:
» — О, Господи мій Ісусе Христе! Сподоби мене прилучитися слави святих Твоїх і разом з ними удостоїтися Царствія Твого; молюся Тобі, Владико, не відлучай мене від отця і наставника мого, преподобного Феодосія, а причисли мене разом з ним до Твойого світу, котрий Ти приготував для праведників…»

Під час цієї молитви біля його ліжка з’явився ангел в образі преподобного Феодосія. Схилившись до Даміана і з любов’ю цілуючи його, ангел промовив:
» — Чадо! Господь, Якому ти молишся, нині прислав мене звістити тобі, що прохання твоє збудеться: ти будеш причислений до святих Його і з Ним поселишся у Царстві Небесного Владики. Коли ж Господь звелить тобі преставитися від світу цього і йти до Нього, тоді й будемо ми нерозлучні на тому світі.»

Сказавши це, ангел став невидимим. Ось тоді блаженний Даміан і зрозумів, що це було йому видіння від Бога. Він одразу ж послав послушника до преподобного Феодосія з проханням негайно прийти, а коли той прийшов, з радістю запитав його:
— Чи ж буде, отче, так, як нині ти обіцяв мені при видінні?
— Не знаю, сину мій, про яку обіцянку ти говориш — відповів преподобний.

Тоді блаженний Даміан розповів про все, що відбулося. Почувши цю розповідь, богодухновенний Феодосій зі сльозами на очах відповів йому:
» — О чадо! Буде так, як тобі обіцяно, тому, що тобі в образі моєму явився ангел Божий; я ж сам грішний, як можу обіцяти таку славу, що вготована праведникам?»

Почувши такі слова, блаженний Даміан переповнився радістю й надією. Тут же біля нього зібралася монастирська братія, і він, перецілувавши всіх, тихо і з миром передав свою душу в руки Господні. Сталося це 5 жовтня 1071 року.

З великою честю і співом тіло Христового угодника Даміана було поховано в Антонієвій печері, нетлінним воно спочиває там і сьогодні.

Преподобний Нестор у своєму літописі зазначав: «Був і другий брат на ім’я Єремія, котрий пам’ятав Хрещення Руської землі». Тоді ж і сам Єремія разом з усіма киянами прийняв святе хрещення в Дніпрових водах. Через багато років по цьому, в досить зрілому віці, а швидше за все в старості, він також прийшов у Києво-Печерський монастир до преподобних отців наших Антонія і Феодосія. За свої великі подвиги він одержав від Господа дар передбачувати майбутнє та пізнавати таємні душевні помисли людей. Якщо ж ті помисли були недобрими, злими, то обов’язково викривав їх і наставляв берегтися диявола. Якщо ж хтось із братів замислював вийти з монастиря, викривав і їхні помисли та допомагав, втішаючи словами. Коли ж комусь говорив щось добре чи погане, то обов’язково все збувалося.

Преподобний Єремія дожив до глибокої старості та упокоївся близько 1070 року у віці понад 90 літ. Святі мощі його спочивають у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.

Преподобний Матфей Печерський мав не тільки однакове ім’я з Євангелістом Матфеєм, але, як і апостолу було дано бачити ефіопську землю та викривати невір“я її жителів, так і Печерський блаженний мав дар бачити підземних ефіопів-бісів та викривати людям їх лукавство й підступність. Таким даром блаженний Матфей унаслідуваний від Бога за великі свої чернечі подвиги. Він єдиний з відомих перших печерських чорноризців, який жив у Києво-Печерському монастирі за ігуменів преподобних Феодосія, Стефана й Никона.

Якось, стоячи на своєму місці у церкві під час вранішної служби, він подивився на братію, що співала на обох кліросах, і побачив серед них біса в образі воїна. Той, обходячи братію, кидав на когось із них липкі квіти темно-червоного кольору. Якщо квітка прилипала до чийогось одягу, того відразу ж долав сон, і він під різним приводом намагався достроково покинути церкву та заснути в келії. Але до кого квітка не прилипала, той бадьоро витримував службу до її завершення. Про все бачене старець розповів ігумену і братії, і всі стали остерігатися достроково виходити з церкви, тому що зрозуміли: попадають у руки диявольські.

Сам же блаженний Матфей завжди виходив із церкви останнім, і якось, присівши відпочити, мав нове видіння: ніби йде від монастирських воріт великий натовп бісів. Один з них їде верхи на свині й просто хизується перед іншими.
— Куди йдете? — запитує старець.
— По Михаля, по Тобольковича! — переможно відповідає страшний вершник.

Преподобний Матфей одразу зрозумів, що чернець Михайло збирається тікати з обителі. Так воно незабаром і сталося.

Та дякуючи прозорливості блаженного Матфея, брата Михайла було врятовано від сатанинських тенет. Пристижений Михайло спокійно повернувся у свою келію й за межі обителі не виходив до кінця свого життя. Так урятувалася ще одна душа недосвідченого ченця.

За життя блаженного Матфея відійшов до Господа преподобний ігумен Феодосій, а ігумен Стефан керував обителю недовго. При ігумені Никоні блаженному Матфею також було багатозначуще видіння.

Якось перебуваючи у церкві на вранішній службі, він підняв голову, щоб побачити ігумена, але на його місці побачив віслюка. Старець зрозумів, що ігумен просто не прийшов на вранішню службу, і в той же день розповів йому про все бачене. З тих пір отець ігумен залишав навіть невідкладні справи та поспіхом ішов до церкви, аби бути першим на службі Божій.

Заради спасіння людей Господь посилав преподобному Матфею ще безліч видінь і забрав його до себе лише в глибокій старості. Було це 1088 року.

Похований він був в Антонієвій печері, де й зараз лежать його святі нетлінні мощі.

День пам’яті всіх трьох преподобних відзначається ще 28 вересня (11 жовтня) у складі Собору преподобних отців Києво-Печерських, у Ближніх печерах спочилих та в другу неділю Великого посту.