Серпня (30 серпня) — Преподобного Аліпія, іконописця Печерського, у Ближніх печерах

Один із засновників Києво-Печерського монастиря преподобний Антоній закінчив своє земне життя і відійшов до Господа в 1073 році. Це був рік початку спорудження Великої Печерської церкви — Свято-Успенського собору. В наступному році, коли вже над фундаментами храму були підняті стіни, преставився інший засновник цієї обителі — преподобний Феодосій.

Чудова церква, що була споруджена за волі Самого Господа Бога і через молитви першоначальників монастиря святих Антонія і Феодосія, будувалася майстрами з Константинополя впродовж 16 років. Звідти ж, за волі Пречистої Матері Божої в 1083 році були направлені іконописці для оздоблення новозбудованого храму.

У цій святій справі брав участь Київський художник Аліпій (Алімпій), який ще з молодих літ ріс і духовно зростав в Києво-Печерському монастирі. Управляв на той час обителлю четвертий

Києво-Печерський ігумен Никон (пам’ять — 23 березня (5 квітня)), а княжив на Київському престолі — великий князь Всеволод Ярославович. Безумовно, спільна робота молодого Аліпія з грецькими майстрами була для нього великою школою, але в майбутньому побачимо, що з часом він значно перевершить своїх грецьких наставників і сформує свою власну школу київського іконопису. А поки що звернемо увагу на велике й предивне чудо, яке сталося під час розпису вівтаря Свято-Успенської церкви. Молодий Аліпій був його безпосереднім свідком.

Сама собою, не людськими, а ангельськими руками у вівтарі написалася ікона Пресвятої Богородиці. Від її Святого Образу деякий час випромінювалося чудесне небесне світло, що було яскравіше за сонячне. Потім з уст Пречистої вилетів білий голуб і попрямував до ікони Спасителя та й влетів у його Божественні уста. Присутні греки-іконописці, що займалися своєю справою, були зачаровані побаченим. Блаженний Аліпій зрозумів зразу, що у вигляді білого голуба цей дивний храм осінив Святий Дух і що тепер у ньому перебуває особлива Благодать Божа та Цариці Небесної.

Після завершення розпису Великої Церкви пречудовими іконами, Києво-Печерський ігумен Никон постриг Аліпія в чернецтво. Святий іконописець був надзвичайно працелюбним, його ніколи не бачили без роботи. Лише Божа служба у церкві відволікала його від іконопису.

Та, набравшись належного досвіду від греків, він почав приймати від жителів Києва замовлення на створення ікон. І плати за свою роботу він не брав. Але, коли вдячні замовники за власним бажанням все ж таки платили йому, то третину цих коштів він віддавав ігумену на обитель, ще третину — немічним і убогим, а інше залишав собі на придбання фарб та інших матеріалів. Багато ікон блаженний Аліпій малював для ігумена, для Святої обителі та для братії. Дізнавшись, що в якійсь церкві є старі ікони, брав їх до себе на реставрацію та безоплатно оновлював. Так безупинно трудився він і вдень і вночі, творив поклони, псалмоспіви та молитви. Коли ж наступного дня знову з великим смиренням і терпінням, постом і любов’ю починав свою нелегку працю. Преподобний Аліпій добре знав, що марнотний духом і леда-чий тілом не може творити Образи Спасителя та Його Пречистої Матері.

А ще в преподобного відкрився дар цілительства. Якось до нього звернувся один багатий киянин, хворий на проказу. Не могли йому допомогти ні лікарі, ні знахарі, а тимчасом хвороба посилювалася. Хтось порадив тому багатію йти у Києво-Печерську обитель до отців-чорноризців. З великою неохотою пішов до монастиря, а там ігумен звелів напоїти його водою з криниці святого Феодосія та намастити голову і обличчя. Оскільки у багатія ніякої віри не було, то на тілі його з’явилося страшне запалення і від нього пішов неймовірний сморід. Хворий не зміг терпіти такого сорому та й утік додому. Але за декілька днів самотнього очікування смерті, він опам’ятався і вирішив сповідувати свої гріхи. Тож повернувся в монастир і пішов на сповідь до преподобного Аліпія. Той з радістю зустрів його і промовив: «Добре ти зробив, що прийшов сповідувати Господу гріхи свої перед моєю недостойністю, тому що так і пророк свідчить про себе, звертаючись до Бога: «Визнаю я перед Господом беззаконня мої і Ти простив провини серця мого» (Пс., 31, 5).

Преподобний Аліпій довго повчав хворого про спасіння душі, а потім фарбами, котрими малював ікони змастив усі рани його і обличчя. Завів його до храму та дав причаститися Святих Божественних Тайн і повелів умитися водою, якою вмиваються священики після причастя. Минуло небагато часу і хворий повністю видужав.

Свята Євангелія розповідає нам, як Ісус Христос зцілив прокаженого: «І він звелів йому нікому не говорити, а піти показатися священикові і принести жертву за очищення своє» (Лк., 5, 14).

Так преподобний Аліпій своїм чудотворенням уподобився Самому Ісусу Христу. Він також запропонував зціленому показатися перед священиками і принести дар, про який пророк говорить: «Що віддам Господу за все, що Він воздав мені? Чашу спасіння прийму й ім’я Господнє призву» (Пс., 115, 3, 4).

Згадується в Патерику про цей дар тому, що аж правнук прокаженого за його очищення преподобним Аліпієм, прикрасив золотом ківот над Святим Престолом у Головній Церкві Печерській.

Так святий Аліпій зцілив хворого і від прокази тілесної і від сліпоти духовної. А тим, хто прийшов з цим хворим з міста і були вкрай здивовані чудесним лікуванням, преподобний сказав: «Браття! Будьте уважні до сказаного: «Ніхто не може двом господарам служити: бо або одного полюбить, а другого буде ненавидіти; або одного триматиметься, а другого знехтує. Не можете служити Богові й мамоні!» (Мф., 6, 24).

Тому що цей чоловік спочатку віддав себе в рабство ворогу людському, а потім приходив за його ж порадою до Господа, але без віри у своє спасіння. Не вірив Йому, Єдиному Спасителю нашому, тому й хвороба лише підсилилася. Але ж Господь для всіх нас сказав: «Просіть — і дасться Вам; шукайте і знайдете; стукайте і відчинять вам» (Мф., 7, 7).

За своє життя Аліпій написав безліч ікон, які прославили його своїми чудесами.

Треба ще розповісти, як один боголюбний киянин за свої гроші побудував церкву та вирішив замовити ікони для неї у преподобного Аліпія. Гроші та дошки для ікон він передав через двох печерських ченців, як потім виявилося — далеко не благочестивих. А коли за деякий час замовник почав вимагати в Аліпія ікони, то з’ясувалося, що ті ченці присвоїли й гроші й срібло. Аліпію зовсім нічого про це не було відомо. Але коли ігумен наказав принести до Аліпія хоча б дошки, то всі присутні (в тому числі й ченці-зловмисники) були вражені побаченим: на них сяяли дивні зображення Спасителя, Божої Матері та святих.

Лжесвідків від цього дива обійняв справжній жах і вони у всьому зізналися. Ігумен одразуж вигнав їх із Святої обителі.

Якось у Києві під час страшної пожежі, коли згорів майже весь Поділ, згоріла й церква, в якій було 7 ікон написаних Аліпієм. Та після пожежі всі ікони були знайдені неушкодженими. Великий князь київський Володимир Мономах особисто переглядав ці ікони. Одну з них він повелів відправити в Ростов Великий, у кам’яну церкву, яку сам побудував. Через деякий час і ця церква була зруйнована, але ікона залишилася цілою. У подальшому вона була поставлена в третю церкву — дерев’яну, а коли й та згоріла, а ікона залишилась неушкодженою — чудо було наяву. Усе це, безумовно, підтверджувало доброчинність і богоутодність земного життя преподобного Аліпія.

Був випадок, коли до преподобного звернувся один зі священиків з проханням написати до свята Успіння ікону Пресвятої Богородиці. Час минав, а замовлення не виконувалося через серйозну хворобу Аліпія. Замовник постійно відвідував іконописця, а той навіть з постелі не міг піднятися, але був спокійним і заспокоював того: «Чадо! Не турбуй мене, а поклади свої турботи на Господа і Він допоможе тобі, зробить ікону і на свято вона буде не своєму місці». Та коли священик прийшов майже перед самим святом і побачив, що ікона не готова, то почав докоряти старцю, що той не сказав про свою хворобу та зразу не відомовився від роботи: «Я б знайшов другого іконописця і він написав би до свята ікону, тоді б і свято було світлим та урочистим, а тепер мене чекає сором».

Проте Аліпій відповів йому так: «Але ж це сталося не від моїх лінощів. Пам’ятай, що Бог може написати ікону Своєї Матері словом єдиним. Ось і мені Господь відкрив, що йду я від вас, але не залишу тебе у твоїй печалі».

Коли ж замовник пішов, у келію до преподобного зайшов світло-русий юнак і став малювати ікону. Робота була такою гарною і йшла так швидко, що преподобний Аліпій зрозумів: до нього на допомогу прийшов Божий ангел. І він йому сказав: «Добре ти зробив, видно сам Бог допоміг тобі написати цю дивну ікону».

Тим часом священик, замовник ікони, всю ніч провів у великій печалі. Проте ранком, коли він пішов до храму й відчинив його, то побачив прекрасну ікону на своєму місці у чудесному сяйві. Щасливу новину він негайно поспішив повідомити ігумену, і вони разом з’явилися у келію до святого Аліпія.

На жаль, той уже був при смерті, але встиг докладно розповісти їм історію з ангелом. На завершення своєї розповіді преподобний Аліпій сказав їм, що Божий ангел і зараз стоїть рядом з ним та готовий забрати його душу. Так воно й сталося. Преподобний Аліпій тихо спочив того ж дня, і було це 17 серпня 1114 року на другий день після свята Успіння Пресвятої Богородиці. На правій руці спочилого три перші пальці складені прямо, а два інші притиснуті до долоні, в такому хресному знаменні він осінив самого себе. Монастирська братія поховала преподобного Аліпія в Ближніх печерах. Земне його життя свідчить про те, що саме він був засновником Київської школи іконопису.

Таємниця Божественного промислу святого Аліпія лежить у його великому подвижництві, смиренні та аскетизмі. Святитель Димитрій Ростовський сказав про Аліпія, що він прикрасив небо й землю, поживши на землі тілом, він зійшов на небо з добродійною душею на прославлення Начальника іконописців, Бога Отця, Бога Сина і Бога Святого Духа.

Щодо ікон преподобного Аліпія, які збереглися до нашого часу, скажемо словами російської Православної енциклопедії: «Спроби приписати пензлю Аліпія ті чи інші ікони, що збереглися, мають мало підстав, або помилкові».

Пам’ять преподобного Аліпія відзначається ще 28 вересня (11 жовтня) в складі Собору преподобних отців Києво-Печерських у Ближніх печерах спочилих та в другу неділю Великого посту.