Листопада (8 грудня) — Священномученика Климента, папи Римського

Святитель Климент, третій єпископ Римський народився близько 30 року І ст. у славному стародавньому місті Рим, у багатій і знатній сім’ї. Його батько Фавст був сенатором і походив з роду давніх римських царів. Мати Матфідія була родичкою римських імператорів Августа і Тіберія. Батьки були язичниками. Вони мали ще двох старших синів — близнят Фавстина і Фавстиніана і всіх трьох ревно вчили своєї віри.

Якогось ранку мати розповіла батькові дивний сон: старий і поважний чоловік сказав їй, щоб вона забирала своїх близнят і їхала з Рима на 10 років тому що тут їх чекає несподівана й мученицька смерть. Добре подумавши після розповіді матері, батько спорудив корабель і зі всім, що потрібно, відправив сім’ю в Грецію до Афін, повелівши віддати там синів на навчання, а сам з Климентом залишився в Римі.

Та не судилося кораблю і його пасажирам дістатися до Афін. Під час бурі він збився з курсу, і мати була викинута хвилями на острів, де її підібрали й дали притулок місцеві жителі. Одна жінка, яка ще в молоді роки овдовіла, взяла її до себе, і вдвох вони добували їжу своєю працею та так і прожили разом понад двадцять років.

Фавстина і Фавстиніана захопили пірати й продали у рабство в Ке-сарію Палестинську якійсь Іусті. Вона виявилася доброю жінкою, ставилася до них як до рідних, і вони отримали добру освіту, хоч і в язичницькій школі. Та надійшов час, коли брати вперше почули Євангельську проповідь про Христа. А невдовзі зустріли на своєму життєвому шляху апостола Петра, прийняли від нього святе хрещення та й пішли за ним.

Батько, не маючи ніяких відомостей від матері й синів, відправився до Афін, але там дізнався, що корабель з Рима туди не прибував. Подальші пошуки сім’ї не мали ніякого успіху. З великого відчаю він вирішив не повертатися до Рима, поневірявся в різних краях і перетворився на справжнього бродягу.

Юний Климент, що залишився сам у Римі, не по роках швидко став дорослим і серйозним, почав роздумувати про смерть та її наслідки, про життя вічне. Став цікавитися різними філософськими вченнями. Настав і для нього час, коли він почув про Христа і його проповіді. Бажаючи дізнатися про Нього більше, Климент залишає свій дім і відбуває в Іудею. На той час йому пішов уже двадцять четвертий рік. За своїми рідними він дуже тужив, але вже як за померлими. Та і йому буря на морі завадила потрапити в країну Іудейську. Корабель було занесено до Олександрії, і там Климент зустрів апостола Варнаву та прослухав від нього з великою насолодою багато проповідей про Христа. Але подальший його шлях також проліг до Кесарії Палестинської, де він і знайшов святого апостола Петра. Прийнявши від нього святе хрещення, Климент, як і багато учнів апостола, послідував за ним. Серед тих учнів були і його брати Фавстин та Фавстиніан, але ж розлучилися вони, коли ще були малими, тому, хоч і бачилися, та не впізнали один одного. Тим часом, збираючись у Сирію, Петро послав братів туди поперед себе, а з Климентом обійшов багато малоазійських островів, проповідуючи Святе Євангеліє.

Там, за абсолютно виняткових обставин і відбулася зустріч Климента зі своїми батьками. Там же він дізнався, що два учні апостола Петра і є його брати Фавстин і Фавстиніан.

Так, по волі Божій, сім’я знову зібралася разом, і радості рідних не було меж.

Після повернення до Рима, святий Климент прийняв від апостола Петра благодать єпископства.

Він також був співробітником апостола Павла. Зважаючи на те, що Коринфська церква була заснована апостолом Павлом, тому вона у тяжкий час і звернулася до його учня єпископа Климента. І найвідомішою його працею, в якій розповідається про ієрархічний устрій церковного життя, стало «Перше послання до коринф“ян». Вважається, що апостол Павло саме про нього говорить у своєму посланні до филип’ян: «Так, благаю і тебе, щирий співробітнику, допомагай їм, тим, що в благовісті працювали разом зі мною із Климентом та іншими співробітниками моїми, чиї імена в книзі життя» (Фил., 4, 3).

«Перше послання до коринфян» єпископа Климента було досить популярним у перші сторіччя християнства і навіть читалося на рівні з Новим Заповітом на недільних богослужіннях.

Після мученицької кончини апостола Петра в 67 році та після смерті двох попередніх єпископів римських Ліна (67-76 рр.) і Анаклета (76-88 рр.) єпископ Климент був одноголосно обраний римськими пресвітерами третім єпископом Рима. Святитель Климент управляв Римською церквою в надто важкі для неї часи (88-97 рр.). Третім єпископом Рима він вважається, не враховуючи святого апостола Павла, називається папою, незважаючи на те, що папство було введено лише в V ст., але ж на базі римського єпископату.

Тим часом язичницька влада імператора Доміціана всіма засобами намагалася зупинити розповсюдження християнства по Римській імперії. Та дякуючи особливому дару слова, який мав святитель Климент, Римська церква росла й укріплялася. Святитель навертав до християнської віри багато язичників не лише з простого народу, а навіть з родичів імператора Нерви (96-98 рр.). Якось в день святкування Святої Пасхи ним було охрещено 424 чоловіки, серед яких були і плебеї, і патриції, і раби, і вільні. На той час імператором Рима вже був Траян (98-117 рр.), і він негайно відреагував на донос про цю подію. Слухняний імператорський суд виніс єпископу Клименту суворий вирок: заслати його на вічну каторгу в каменоломні Херсонеські в далеку Тавриду (теперішній Крим). Разом з єпископом до Тавриди відправилося багато християн, які вважали, що краще бути разом із своїм пастирем на каторзі, аніж залишатися на волі та без нього. Відбули з ним також два його учні Корнилій та Фів.

Прибувши до Херсонеса, святитель Климент з радістю дізнався, що на каторжних роботах уже знаходиться понад дві тисячі християн. Частина з них була навернута до християнства ще апостолом Андрієм Первозваним, коли він був на цих землях раніше. Усі засуджені тесали каміння в гірських каменоломнях, така ж каторжна праця чекала й на святителя Климента. Але й вона не могла ослабити йото душевних сил. Під час добування каменю утворювалися печери, одну з них святитель розширив і облаштував у ній церкву.

Постійно турбуючись про ближніх, він дізнався, що каторжники після виснажливої праці змушені ходити досить далеко по воду. Святитель Климент закликав усіх до спільної молитви Богу. Господь через свого Ангела відкрив йому місце, де треба копати. З-під землі швидко забило джерело чистої смачної води і з нього потекла справжня річка. Всі були безмірно раді, почули і благоговійно сприйняли слова святого Климента: «Потоки рік веселять місто Боже, святу оселю Всевишнього» (Пс., 45, 5).

Звістка про чудо швидко розповсюдилась і до святителя знову потягнулися нехрещені. Щоденно він охрещував до 500 чоловік. Менше, ніж за рік апостольською працею святителя Климента язичество на Таврійських землях практично щезло. На півострові було відкрито близько 75 християнських храмів, здебільшого це були невеликі домові храми.

Про всі ці події стало відомо правителю Рима Траяну. До Херсонеса прибув імператорський сановник Авфидіан з найжорстокішим завданням. За його вказівкою 25 листопада 101 року святого Климента відвезли на човні в море і втопили, прив’язавши до шиї якоря. Сталося це в Козачій бухті на території теперішнього Севастополя. Віруючі християни, які стояли на березі, все бачили й гірко плакали. Його ж вірні учні Корнилій і Фів так звернулися до присутніх: «Помолимося всі, щоб Господь відкрив нам тіло мученика». Тоді море відступилося від берега, і всі побачили мармурову печеру й нерукотворну Ангельську церкву, в якій і упокоїлося тіло мученика. Та коли його захотіли забрати, Корнилію і Фіву було об’явлення, що не треба цього робити тому, що море щорічно на пам’ять священномученика Климента буде відступати на сім метрів. Так було щороку, і безліч чудес являлося, аж доки на трон Візантійський прийшов Імператор Никифор (802-811 рр.). Отоді якогось року в день пам’яті священномученика море не відступило, і так продовжувалося понад 50 років, аж доки в 860-861 роках до Херсонеса не прийшли слов’янські вчителі Кирило і Мефодій, прямуючи в Хазарію. Вони разом з єпископом Херсонеським Георгієм блаженним та прибулим з Константинополя кліром храму Святої Софії відправилися на берег з надією, що вода відступиться, але так не сталося. Та коли смеркло, християни сіли на корабель і попливли до того місця, де лежали святі мощі. Господь почув щирі й сердечні молитви. Море освітилося величним сяйвом, і на його поверхні з’явилися мощі, які з великим благоговінням були перенесені у церкву Святого Созонта. Потім вони перебували в храмі Святого Леонтія і в головному міському храмі. Частину мощів рівноапостольні Кирило і Мефодій у 867 році забрали, і тепер вони перебувають у базиліці Святого Климента в Римі. Іншу частину (голову) та мощі учня Фіва рівноапостольний князь Володимир забрав до Києва, і до татаро-монгольської навали вони перебували в Десятинній церкві. Київська Русь на той час ще не мала своїх святих, і це були перші християнські святині на нашій землі. Про велике пошанування цієї святині говорить факт хіротонії в 1147 році Київського митрополита Клима (Смолятича), українця за походженням, хоч і без згоди Константинопольського патріарха, але «головою святого Климента». Вважається, що серед багатьох мироточивих глав, що знаходяться в Дальніх печерах Києво-Печерської лаври в наш час, одна з них належить священномученику Клименту. А ще частина мощів його спочиває в Інкерманському Свято-Климентіївському монастирі в Криму.

Святитель Климент залишив після себе багато богословських праць. Крім згаданого раніше «Першого послання до коринф“ян», було ще й друге, а також «Правило святих апостолів», «Постанови апостольські» та інші.

Пам’ять святого Климента, папи Римського відзначається ще 15(28) грудня в складі Собору Кримських святих.