Листопада (13 грудня) — Апостола Андрія Первозваного

У Віфсаїді Галілейській, що знаходилася на території стародавньої Палестини, в одного єврея, званого Йоною, народилося два сини — Андрій і Симон. Брати з дитинства ловили рибу в Галілейському морі і з цього жила вся сім’я. Галілея — північна частина Святої землі — відрізнялася від інших родючими землями, а її люди завжди були гостинними й доброзичливими. У Галілеї проживало багато греків, і Андрій мав грецьке ім’я, воно означає «мужній», «хоробрий».

З юних літ Андрій задумувався над тим, для чого людина живе на цьому світі, про її спасіння та життя вічне.

Надійшов час і він почув про пророка Іоана Предтечу, про його розповіді, знайшов його на Йордані та й став його учнем. Багато корисного як для молодої людини дізнався Андрій від святого пророка. Там він уперше побачив Ісуса Христа. Про цю подію у Святому Євангелії написано так:
«Наступного дня знову стояв Іоан з двома з його учнів. І, побачивши Ісуса, який ішов, сказав: «Ось Агнець Божий!» (Ін., 1, 35-36).

Двоє учнів його — то й були Андрій та майбутній Євангеліст Іоан. А потім Андрій «...розшукав брата свого Симона і каже йому: ми знайшли Месію, що означає: Христос. І привів його до Ісуса. Ісус же, поглянувши на нього, сказав: ти — Симон, син Йони, ти наречешся Кифа, що означає камінь» (Ін., 1, 41-42).

Арамейське Кифа — камінь, скеля, грецьке Петро так само — скеля, звідси Петро.

Перші послідовники Христа не відразу присвятили себе повністю апостольському служінню. Так і Андрій з Петром ще продовжували ловити рибу в Галілейському морі. Лише за кілька місяців Ісус, проходячи якось поблизу моря, побачив їх.

«Тай каже їм: ідіть за Мною, — і зроблю вас ловцями людей!» (Мт., 4, 19).

Більше вже Андрій за сітки й за рибу не брався. Оскільки він першим серед апостолів став учнем і послідовником Ісуса Христа, то був названий Первозваним. Після Хрещення Ісуса Христа на Йордані, яке здійснив святий Іоан Предтеча, Андрій мав зустріч з Ісусом і провів у розмові цілий день. Це була незвичайна зустріч людини із Сином Божим, і після неї Андрій зовсім впевнився, що знайшов обіцяного Месію.

Серед чотирьох учнів він першим був удостоєний слухати пророцтво Ісуса Христа про майбутню долю його Церкви і всього світу. Так Андрій став апостолом і учнем Сина Божого і вже до кінця його земного служіння не покинув Ісуса Христа.

По страстях Господніх, після Його смерті, воскресіння та вознесіння на небо, де зі всіма Андрій був присутній на Елеонській горі, відбулося зішестя Святого Духа на апостолів: «Вони ж пішли і всюди проповідували, а Господь допомагав їм і стверджував Слово наступними, знаменнями» (Мр., 16, 20).

Апостолу Андрію дісталися землі Малої Азії, Фракії, Македонії, Криму та землі придунайські, а також — Причорномор“я, Придніпров’я. На цих землях він проповідував вчення Христове понад 35 років. Здійснив три великих подорожі і всі вони починалися з Єрусалима. Для нас найважливішою є третя, остання подорож. Під час неї святий апостол Андрій побував у Малій Азії, в Едесі, Сванетії, дійшов до Осетії, відвідав Абхазію і зупинився в її столиці — Сухумі. Як бачимо, відвідав у тому числі країни, які знаходилися між Чорним і Каспійським морями. Іверію (Грузію) та Вірменію він відвідав ще під час першої подорожі.

Мандруючи цими землями, вірний учень Ісуса Христа апостол Андрій бузустанно проповідував Його вчення, хоч і зазнав багато гонінь і утисків від язичників. Ще у Малій Азії йому довелося перенести багато страждань і мук, з міста Синопа його, закривавленого і знівеченого, просто викинули, повибивавши пальці й зуби. Та благодаттю Господньою Андрій залишився здоровий і продовжував свій шлях.

Він першим проповідував Христа на європейському березі Константинопольської протоки і багатьох навчав і поставив священиками. Там же він висвятив Стахія на єпископа Візантійського. Про нього згадує апостол Павло у Посланні до римлян: «Вітайте… і Стахія улюбленого мого» (Рим., 16, 9). З тих пір кафедра Вселенських патріархів справедливо стала називатися Престолом Святого апостола Андрія. Подальші його подорожі преподобний Нестор у «Повісті минулих літ» описує так:

«Коли Андрій прийшов у Корсунь, він довідався, що од Корсуня близько устя Дніпрове. І захотів він піти у Рим, і прибув в устя Дніпрове, і звідти рушив по Дніпру вгору, і за приреченням Божим прийшов і став під горами на березі. А на другий день, уставши сказав він ученикам своїм, які були з ним: «Бачите ви гори сі? Так от на сих горах возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог». І зійшов він на гори сі, і благословив їх і поставив хреста. І поклонившись Богу, він спустився з гори сеї, де опісля постав Київ, і рушив по Дніпру вгору». Коли Нестор Літописець говорить про Корсунь, то він має на увазі Херсонес Таврійський, що був на території теперішнього Севастополя.

У позаминулому сторіччі деякі історики, навіть церковні, почали піддавати сумніву цю оповідь київського літописця Нестора, бо вважали, що апостол Андрій не міг проповідувати у незаселеній місцевості. Але ж в кінці того ж таки XIX ст. видатний український археолог Вікентій Хвойка знайшов у Києві на Кирилівських пагорбах стоянку первісних мисливців, які жили там ще 20 тисяч років тому. А пізніше на горах Замковій і Старокиївській були знайдені сліди поселень, що датуються III — II ст. до Різдва Христового.

Отож є всі підстави стверджувати, що апостолу Андрію було кому проповідувати Христову віру на горах Київських — отже його можна вважати першим апостолом українським. Маємо документальні відомості, що це було підтверджено в XVII ст. вищою церковною владою. У 1621 році Всеукраїнський церковний Собор при митрополиті Київському Іову Борецькому ухвалив таку постанову:
«Святий апостол Андрій — це перший архієпископ Константинопольський, патріарх Вселенський і апостол Український. На Київських горах стояли ноги його і очі його Україну бачили, а уста благословляли, і насіння віри він у нас насадив!»

А це означає, що Українська церква — Апостольська і має беззаперечне право бути незалежною.

Апостол Андрій продовжував свої подорожі світом, і своїми молитвами зцілював стражденних, після чого вони увірували в Христа та приймали святе хрещення.

На завершення своїх земних подвигів святий Андрій повернувся в Грецію й зупинився у м. Патри при вході в Коринфську затоку. Тут також було багато зцілено недужих та просвітлено їх Христовою вірою. Навіть дружина місцевого правителя Егеата на ім’я Максиміла звільнилася від тяжкої недуги й стала християнкою, а за нею і брат її. Цього вже не зміг стерпіти Егеат. Страшенно розгніваний душогуб наказав розіп’яти святого Андрія на хресті, що був схожий на літеру «X». А він, уже будучи розіп’ятим, ще два дні навчав нової віри місцевих жителів. Вони ж під впливом його слів зажадали негайно зняти нещасного з хреста. Злякавшись народного гніву, Егеат наказав виконати їхню волю, та іншої думки був святий Андрій. Він почав благати в Господа хресної смерті й відразу ж сподобився її. Сталося це 30 листопада 62 року від Різдва Христового.

Святі мощі Андрія Первозваного перебували у Патрах, але в IV ст. були перенесені до Константинополя до храму Дванадцяти апостолів. У 1208 році під час навали хрестоносців були забрані до Італії в Амальфі. Чесна глава апостола Андрія перебуває у новозбудованому у XX ст. величному Свято-Андріївському храмі у м. Патри. Там же знаходяться частинки хреста, на якому був розіп’ятий святий апостол.

Вдячні жителі теперішнього Києва не лише відновили знищений на початку XX ст. величний монумент святій Ользі, апостолу Андрію та святим Кирилу і Мефодію, а спорудили апостолу Андрію Первозваному ще два нових.