Червня (14 червня) — Преподобного Агапита Печерського, лікаря безвідплатного, у Ближніх печерах

У перекладі з грецької мови ім’я Агапит означає «Божественна любов». 1995 року свята Православна Церква відзначала 900 років із дня завершення земного життя першого лікаря Києво-Печерського монастиря — преподобного Агапита. Родом він був зі славного міста Києва — матері міст руських. Дата його народження невідома, але, враховуючи, що помер він у віці близько 60 років, рік народження його має припадати на 30-ті роки XI ст., на час князювання в Києві Ярослава Мудрого.

У монастир він прийшов у числі перших його насельників. Але це був час, коли один із його засновників — преподобний Антоній Пе-черський уже прославився великим даром цілительства. Воно на той час було дорогоцінним прикладом для новонароджуваної медицини на супротив розквітлому тоді знахарству. Агапит шукав зцілення душевного через постриг у святий чернечий сан і знайшов його у Печерській обителі. Сам преподобний Антоній постриг його в ченці.

Будучи очевидцем того, як Антоній служить хворим і немічним, блаженний Агапит і сам відчув, що має внутрішнє покликання допомагати всім стражденним від хвороб тілесних. Він став старанним учнем преподобного Антонія, уважно запам’ятовуючи все, що той робив. А Богоносний Антоній, приховуючи всіляко святість, лише на перший погляд лікував хворих цілющими травами, а фактично — ревною й благотворною молитвою.

Блаженний Агапит досить швидко зрозумів свого вчителя чудотворця й став його у всьому наслідувати. Спочатку він лікував лише ченців Києво-Печерського монастиря. Коли хтось із братії занедужував, Агапит залишав свою печеру, яка була поряд з Антонієвою, та йшов доглядати хворого. Пристрасною молитвою він умовляв Господа уздоровити того, хто занедужав, використовував також і цілющі властивості трав. Коли ж хвороба тривала довше, блаженний Агапит залишався біля хворого, бо знав, що на те є Божа воля, щоб примножити віру й молитву раба свого. Біля хворого він був невідступно й молився безперервно, допоки від Господа не приходило зцілення. За це Агапита прозвали лікарем, і слава про нього вийшла далеко за межі монастиря.

Багато людей із міста, дізнавшись, що у монастирі є чудесний лікар, стали приходити до нього й виліковуватися. А оскільки за лікування той не брав ніякої винагороди, то був прозваний ще й лікарем «безвідплатним». Досить часто він приходив до хворих без виклику, маючи дар внутрішнього передчуття — де й кому потрібна його допомога. Молитовне слово преподобного Агапита давало хворому благодать і вселяло віру, а разом із цілющим зіллям допомагало скоріше одужати. Є відомості, що він читав грецькою мовою твори стародавніх лікарів — грека Гіппократа та римлянина Галена й застосовував їх у своїй практиці.

Монастирські перекази свідчать, що на той час у Києві проживав, і славився мистецтвом лікування якийсь лікар, за походженням і вірою — вірменин. Крім того, він міг визначити день і час смерті безнадійно хворого, і за лікування таких він навіть не брався. Проте слава його серйозно похитнулася, коли до нього було принесено хворого боярина, одного з перших у київського князя Всеволода і якому він призначив життя не довше 8 днів. Це означало, що вірменин не береться його лікувати взагалі. Доведеного до відчаю хворого було доставлено в Києво-Печерський монастир. Блаженний Агапит, створивши над ним молитву й нагодувавши хворого зіллям, яке їв сам, повністю уздоровив боярина. Та не вгамувався вірменин, і страшна заздрість здолала його, змусила зважитися на велику підлість. Напоївши одного хворого смертельною отрутою, він послав його до Агапита на лікування. Блаженний же нагодував умираючого монастирською їжею, напоїв своєю травкою, помолився над ним, і той одразу одужав. Дійшло до того, що зловмисний вірменин за допомогою своїх одновірців задумав отруїти самого Агапита. Та ніякої шкоди блаженному це не заподіяло, бо вміє Господь благочестивих від смерті звільнити: «і якщо смертоносне щось вип’ють, не пошкодить їм; покладуть руки на недужих, — і вони будуть здорові» (Мк. 16,18).

Невдовзі після цього тяжко захворів чернігівський князь Володимир Мономах, син київського князя Всеволода. Він також користувався послугами київського лікаря-вірменина, та безуспішно. Хвороба виявилася досить складною, з кожним днем посилювалася, і князь був уже майже на смертному одрі. Він з останньою надією звертається до ігумена Києво-Печерського Іоана із проханням прислати до Чернігова монастирського цілителя Агапита. Почувши від ігумена прохання князя, блаженний Агапит, який ніколи не виходив із монастиря, із щирим смиренням відповів йому: «Якщо для зцілення я піду до князя, то повинен буду йти, і до інших. Тому молю тебе, отче, дозволити мені не виходити з монастиря заради слави людської». І дійсно, приймаючи чернечий постриг, блаженний Агапит давав обітницю Господу уникати людської слави до останнього свого подиху. Посланець князя, що був присутнім під час розмови, зрозумів, що до Чернігова він повертатиметься сам, і попросив цілющого зілля.

Дізнавшись від посланця про хворобу й про те, що його вже лікував вірменин, блаженний Агапит відразу розгадав її причини й на відстані поставив діагноз. Чудодійні коріння й трави були передані в Чернігів, а в Києві він вдався до справжнього джерела допомоги — ревної молитви до Бога.

Одужав князь Володимир досить швидко, і на знак подяки сам прийшов до свого цілителя в монастир, щоб пошанувати його. Та їхній зустрічі знову на заваді стала слава людська, якої так боявся блаженний Агапит, і тому він заховався у келії. Принесене князем золото було передано ігумену. За деякий час від князя до монастиря був знову посланий боярин із черговою спробою вручити дари блаженному Агапиту, і йому зустріч вдалася. Але той знову відмовився будь-що брати: «Чадо, ніколи, ні від кого і нічого не брав я, зціляв силою не своєю, а Христовою». Боярин відповів блаженному: «Отче, той, хто послав мене, знає, що тобі нічого не треба, але благаю тебе — прийми це, щоб втішити сина твого, котрому через тебе Бог дарував здоров’я, дари ці, якщо бажаєш, віддай убогим». І почув у відповідь: «Якщо так, то з радістю прийму. Але скажи тому, хто послав тебе, що й інше, що в нього є, — чуже, і нічого він не візьме з собою, коли буде розлучатися з життям; через те нехай і решту роздасть убогим. Тому що сам Господь, який знаходиться серед обездолених, позбавив його від смерті, я ж — сам по собі ніякого успіху не мав би; і прошу, щоб він прислухався до цих настанов моїх, щоб не потерпіти ще більше».

З цими словами принесені дари блаженний виніс з келії й кинув біля воріт, а боярину довелося знову все те відносити до ігумена. Повернувшись до Чернігова, боярин розповів князю Володимиру про свою зустріч з блаженним Агапитом, про все, що бачив і чув від нього. Усі, що були присутні, зрозуміли, що він побував у істинного раба Божого, який шукає ласку й нагороди від одного Господа, а не від людей. Князь Володимир Мономах після цього став роздавати щедру милостиню всім убогим і знедоленим.

Надійшов час, коли сам Агапит тяжко захворів. Тут же до нього навідався його ворог-вірменин і почав пророчити йому смерть за три дні. Невігластво вірменина настільки роздратувало хворого Агапита, що той був змушений доповнити своє пророкування такими словами: «Якщо ж зміниться слово моє, то я сам зміню життя моє й буду таким же монахом, як ти».

Преподобному Агапиту вже було звіщено від Господа, що відійде він до Нього за три місяці. Великого сорому зазнав вірменин, коли не справдився його трагічний прогноз.

Прохворівши протягом трьох місяців, преподобний Агапит тихо й спокійно спочив у Бозі 1 червня 1095 року й похований у Ближніх (Антонієвих) печерах. Його святі мощі спочивають там і сьогодні.

Невдовзі після кончини преподобного до ігумена Києво-Печерського монастиря прийшов вірменин і розповів, що бачив того вві сні, і почув такі слова: «Ти дав обітницю бути монахом — якщо її порушиш, то разом з тимчасовим життям і душу загубиш». Від себе він запевнив, що глибоко вірить, що йому було з’явлення дійсно святого Агапита, і тому просить негайно чернечого постригу.

Ставши ченцем, вірменин отримав від ігумена наставлення лікувати не хворих людей, а свою душу. Так закінчилася багаторічна боротьба православного цілителя Агапита з невірним вірменином і його медициною. Досліджуючи нетлінні мощі преподобного Агапита, вчені дійшли висновку, що біля них прискорюється ріст і розвиток рослин та зменшується дія радіації.

Його пам’ять відзначається ще 28 вересня (11 жовтня) та у другу неділю Великого посту.