Квітня (11 травня) — Святителя Кирила, єпископа Туровського

Духовно обдарованою особистістю був святитель Кирило, єпископ Туровський — видатний проповідник і богослов Київської Русі. Відомостей про його життя до нашого часу збереглося надзвичайно мало. Чи не єдиним біографічним джерелом є невелике сказання, імовірно написане в XIII ст. і видане в 1858 році Сухомлиновим.

З нього й відомо, що блаженний Кирило народився в 30-х роках XII ст. у місті Турові, що входило тоді до складу Київського князівства. Розташоване на правому березі річки Прип’ять і відоме з 980 року як один із центрів українського племені деревлян. У XIII ст. згадується вже як центр удільного Турово-Пінського князівства в складі Київської Русі. Місто відоме також «Туровським євангелієм» — пам’яткою українського письменства, чи не єдиною рукописною книгою Полісся з XI ст. А ще Турів був єпархіальним містом Туровсько-Пінської єпархії. Тепер це місто в складі Гомельської області у Республіці Білорусь.

Батьки святого Кирила були багатими людьми, але він не любив ні багатства, ані тлінної слави світу цього. З молодих літ Кирило з великою старанністю і завзяттям вивчав Божественні книги й особливих успіхів досяг у вивченні Святого Письма. Батьки мали можливість знайти для свого сина когось із грецьких вчителів, багато з яких тоді розповсюджували освіту в Київській Русі. Маючи великі природні обдарування, Кирило багато прочитав і вивчив творів давньохристиянських отців і вчителів Церкви.

Настав час, коли Кирило, відсторонивши від себе великий батьківський спадок, прийшов до Борисо-Глібського монастиря, що знаходився недалеко від Турова. Тоді у цій обителі проживав чернець Мартин, який у майбутньому також був зарахований до сонму святих. У монастирі знаходилася Туровська кафедра і там проживали єпископи.

Невдовзі Кирило приступив до чернечого подвигу і зразу став за приклад для інших ченців. Там, у монастирі, він трудився більше за всіх, суворо дотримуючись посту та інших чернечих правил. Особливо турбувався, щоб інші ченці були в послуху в ігумена, поважали його і виконували його повеління, як Божі. Хотів, щоб всі розуміли: хто не виконує даної ігумену обітниці — не спасеться.

Прагнучи ще більшої духовної довершеності, блаженний Кирило згодом приступив до аскетичного подвигу стовпництва. Для давньоруського монашества цей вчинок був досить незвичним, у першу чергу залежно від кліматичних умов. Проте бажання наслідувати приклад подвижника з Кападокії Симона Стовпника, що жив у V ст. (пам’ять — 1(14) вересня), привело ченця Кирила в стовпоподібну сторожову вежу.

Там він замкнувся, надійно усамітнившись, але ненадовго. І все ж таки, там він написав багато благочестивих творів та став відомим навіть за межами князівства. Тимчасом Туровська кафедра стала вільною. Князь Георгій Ярославич та жителі міста Турова направили до Києва прохання митрополиту поставити єпископом у Турові Кирила. Уже під 1169 роком Іпатіївський літопис іменує його єпископом Туровським, і він понад 14 років сумлінно доглядав свою паству.

У 1182 році блаженний архіпастир Кирило, бажаючи усамітнення, залишив кафедру. Останній рік свого земного життя він провів у постійних молитвах та продовжував працювати над своїми творами в Туровському Свято-Миколаївському монастирі.

За змістом його твори можна поділити на три групи:
1) церковні слова, або проповіді;
2) повчальні статті;
3) молитви і молебний канон.

Архієпископ Чернігівський Філарет (Гумілевський) у своїй праці «Жития святых, чтимых православной церковью» стверджує, що відомо до 12 слів, 2 повчання та 24 молитви і покаянний канон, які створені святителем Кирилом. На його словах і проповідях помітний значний вплив красномовства візантійських отців Церкви, але в них також присутній поетичний і ораторський талант та проповідницьке натхнення самого автора.

Слово на Пасху у святителя Кирила починається досить природно: «Нині сугуба радість усім християнам і веселість світові невимовна від празника, що настав замість скорботи попереднього таїнства». А закінчується воно короткою молитвою: «І ми, браття, побачивши Воскресіння Христа, поклонімося Йому і щиро закличемо: «Ти — Бог наш, і крім Тебе, іншого не знаємо, Чоловіче видимий і Боже пізнаний! Уся земля нехай поклониться і нехай співає Тобі, помилуй Господи, нас, що віруємо в Тебе, Тобі молимося, очисти гріхи наші і відпусти провини душ наших…»

У Слові на Фомину неділю святитель показує великі плоди Воскресіння Христового і зауважує, що «тепер цариця днів уже не субота, а неділя, коли воскрес Господь і що, як іудеям Бог заповідав поновлювати день визволення з неволі єгипетської, так і ми нині поновляємо день визволення від влади темної, тобто день Воскресіння Христового». У цьому Слові святитель мальовничо описує картину весняного оновлення природи, символізуючи початок Преображення всього всесвіту «в нове небо і нову землю». На закінчення він закликає: «Отже, браття, будемо вірувати в Христа Бога нашого, поклонімось Йому, що розп’явся, прославимо воскреслого, повірмо, бо з’явився Він апостолам, оспівуймо Того, що показав ребра Свої Фомі, похвалімо Його, бо Він оживить нас».

У словах святителя на неділю третю і четверту, шосту і сьому дано відображення драматичної євангельської історії. З’ясовуючи завдання церковного проповідника, він звертається до аналогії з істориками та літописцями, які, описуючи військові баталії, вінчають похвалами тих, хто мужньо боровся за свого царя. Святитель Кирило наголошує, що й нам треба «докладати хвалу до хвали хоробрим воєводам Божим, які могутньо подвизалися за Сина Божого, свого Царя, Господа нашого Ісуса Христа». Це в Слові на Собор 318 святих отців І Вселенського Собору. Для святителя Кирила навіть його кількість мала символічне значення — це ж кількість війська, яке послав Аврам, щоб врятувати з полону свого родича Лота. Адже саме так сказано у Святому Письмі: «Аврам почувши, що (Лот) родич його взятий у полон, озброїв рабів своїх, і народжених у домі його, триста вісімнадцять, і переслідував ворогів до Дана.» (Бут. 14, 15).

Настанови на чернече життя знаходимо в «Сказанії о черноризистем чині Ветхого Закону і Нового», яке є одним з двох повчань святителя Кирила. Друге — «Повість про білоризця» має східне походження і написане Печерському ігумену Василію, але призначене для всіх ченців, бо в ньому під різними алегоріями показано, яким має бути життя чорноризців.

Молитви святителя Кирила вміщені в багатьох рукописних збірниках XVI ст. і розташовані за порядком днів седмиці та відповідають їх церковному значенню. Головним предметом його молитов є обтяжена ношею гріхів людина.

Молебний канон святителя, сповнений глибоких релігійних почуттів, має покаянний характер.

Такий найкоротший огляд духовної творчості святителя Кирила, єпископа Туровського, талановитого «руського Златоуста XII ст.

Він тихо відійшов до Господа 28 квітня 1183 року.