Січня (21 січня) — Преподобного Григорія, чудотворця Печерського, у Ближніх печерах

Блаженний Григорій прийшов у Києво-Печерський монастир тоді, коли преподобний Антоній, перебуваючи у великих подвигах, молився і вдень і вночі, постився і виконував обітницю повного мовчання. До Святої Печерської обителі його прийняв преподобний Феодосій, який на той час займався розбудовою монастиря.

Преподобний Феодосій навчив Григорія основам життя чернечого — в першу чергу послуху, смиренню та безкорисливості. Швидко засвоївши ці добродійства, Григорій став старанним послушником, але найбільше до душі йому припала молитва.

У 1064 р. він прийняв чернечий постриг від самого Феодосія Печерського і став ще більше трудитися заради спасіння своєї безсмертної душі. Блаженний Григорій у духовному житті досягнув таких успіхів, що міг творити чудеса і бачити майбутнє. Та особливо він прославився молитовним даром. А ще володів великою силою проти бісів, тому й повставали вони проти Григорія та всіляко намагалися завадити йому підносити свої гарячі молитви до Господа. Але, знаючи силу Григорія, під час зустрічі з ним вони ще здалеку кричали: «О, Григорію! Ти проганяєш нас молитвою твоєю!». Нічого іншого не знайшла нечиста сила проти нього, як підмовити лихих людей обікрасти Григорія. А в келії його був лише один скарб — книги. Для нього вони були надійним джерелом духовної мудрості.

Якоїсь ночі прийшли ті лиходії до його келії та підстерігали, коли ж він піде на Утреню, щоб здійснити крадіжку його скарбу. Але ж Григорій не спав. Він невпинно молився і почув прихід зловмисників, та й за них почав молитися: «Боже, подай сон рабам Твоїм, оскільки натомилися вони, даремно догоджаючи ворогові!». Його молитва була почута, і сон здолав крадіїв на цілих п’ять днів і п’ять ночей. Аж тільки після цього блаженний Григорій покликав братію і розбудив своїх незваних гостей: «Доки будете марно чатувати, бажаючи мене обікрасти? Розійдіться вже по домівках!» А ті, підійнявшись, не змогли йти, бо зовсім охляли з голоду. Тож блаженний ще й нагодував їх, та й відпустив.

Але міський воєвода, дізнавшись про те, що сталося, притягнув крадіїв до суворої відповідальності. Засумував блаженний Григорій, що через нього страждають бідні, хоч і негідні, люди, та й поспішив до воєводи. Не пожалів він йому декілька дорогоцінних книг у подарунок, лише б випросити волю тим винуватцям. Майже всі інші книги продав, а гроші роздав убогим зі словами: «Щоб не потрапили в біду ті, хто ще захоче їх украсти, бо ж говорить Господь: «Продайте майно ваше і роздайте милостиню. Зробіть собі гамани, що нестаріють, і скарб, що не зменшується на небесах, куди злодій не наближається і де міль не точить. Бо де скарб ваш там і серце ваше буде» (Лк., 12, 33, 34).

Тим часом крадії заради чуда, що сталося з ними, розкаялися і поступили своєю волею на служіння Печерській обителі.

Проте ворог людський не облишив своїх злих починань і задумав зробити преподобному Григорію нову біду. Григорій мав невеликий сад з плодоносними деревами, і туди завітали нові крадії та нарвали повні мішки яблук. Але, завдавши їх на плечі, не змогли зрушити з місця. Так і стояли з тими мішками непорушно аж два дні і дві ночі.

Нарешті почали кричати: Отче святий Григорію, відпусти нас! Ми каємося у своїх гріхах і більше не будемо красти». Почувши крики відчаю, ченці пішли і схопили крадіїв. Але також не змогли зрушити їх з місця. Ті стояли з мішками на плечах, як стовпи. На запитання, коли сюди прийшли, відповідали, що стоять тут вже два дні і дві ночі. Стало зрозумілим, що ні ченці, які щодня приходили у сад, не бачили їх, ані ті не бачили ченців.

«Якби ми вас бачили, то слізно просили б відпустити, а тепер просимо ублагати старця Григорія звільнити нас» — такими були прохання тих грішників. Коли ж прийшов Григорій, то промовив до них: «Оскільки в неробстві перебували ви все життя ваше, крадучи чужу працю, а самі працювати не хотіли, то й віднині стійте тут без діла до кінця днів своїх».

Але, зглянувшись на їхні сльози і почувши їхню клятву працею годувати себе та інших, Григорій сказав: «Благословен Бог! Віднині працюватимете на святу братію і від своєї праці на їхні потреби приноситимете». Так і ці крадії залишилися доглядати монастирський сад до кінця днів своїх.

А диявол не полишав своїх чорних намірів і знов прислав трьох бажаючих спокусити блаженного Григорія. Двоє з них сказали Григорію, що третій засуджений на смерть через повішення на дереві, і просили, щоб блаженний щось дав, щоб викупити його від смерті.

«Якщо й дам щось, то все одно він помре», — сказав Григорій, зрозумівши брехню прохачів. Все так і сталося, як сказав провидець. Виніс він їм свої книги, що ще залишилися, та й віддав, кажучи: «Візьміть, а якщо не знадобляться, то повернете мені».

Зраділи ті, що продадуть книги та матимуть добрі гроші, а ще й вирішили накрасти вночі яблук з його саду. Отож, як наступила темрява, то вони закрили Григорія в печері, де він молився, та й заходилися красти яблука. Той же, на якого вони брехали, що засуджений на повішення, поліз на яблуню. Але, зірвавшись і падаючи донизу, зачепився одежею за гілляку і вдавився, бо ж його спільники розбіглися. Григорій, якого братія знайшла лише на ранок і визволила з печери, так промовив до спійманих крадіїв: «Ось як збувся ваш задум! Та ж Бога не можна зневажати! Якби ж ви мене не закрили в печері, то я зняв би його, і він би не вмер. Ворог навчив вас облудою чіплятися за марнотне, то тим ви і позбавилися ласки». Як і їхні попередники — слуги нечестивого, і ці двоє закінчили своє життя в Печерській обителі.

Безліч чудес здійснилося за час земного життя преподобного Григорія, але треба розповісти і про його смерть, бо вона також була особливою. Якось він вийшов до Дніпра набрати води, а туди саме прибули князі Ростислав Всеволодович і його брат Володимир Мономах, маючи намір відвідати Печерський монастир і отримати благословення перед боєм з половцями. Княжі слуги, побачивши старця, почали насміхатися з нього, вживаючи непристойних слів. Збагнув преподобний, що смерть над ними усіма нависає, і почав їм говорити: «О, діти! Тоді, коли вам треба жалітися і прохати всіх, щоб за вас молилися, ви чините лихе і Богові невгодне. Краще б вам оплакувати свою погибель та каятися у своїх гріхах, щоб мати втіху у день Страшного Суду, бо присуд вже вам є — всі ви разом з князем своїм приймете смерть у воді.

Це був страшний Божий присуд, переданий вустами святого Григорія тим воякам, які перед вступом на поле бою оскверняють себе гріхом, виганяють із своїх сердець страх Божий і стають рабами диявола.

Тим часом князь Ростислав, почувши слова преподобного, не взяв їх до серця, бо ж страху Божого не мав. Навпаки, він зрозумів це, як дорікання йому, що вміє добре плавати, не усвідомивши, що це було істинне пророцтво святого. Князь прийняв страшне рішення: зв’язати ченцеві руки й ноги, повісити на шию тяжкий камінь і кинути у води Дніпра. Так преподобного Григорія було утоплено і сталося це 1093 р., у 8-й день січня. Братія шукала його два дні, та так і не знайшла. А на третій день його виявили у своїй келії. Він лежав зв’язаний із каменем на шиї, одяг його був ще мокрий, тіло — наче живе, а обличчя світилося. Оскільки келія була замкнена, всі зрозуміли, що треба дякувати Господу, який творить дивовижні чудеса заради своїх угодників.

Князь Ростислав, здійснивши свій страшний гріх і зовсім не відчуваючи своєї провини, опанований гнівом, навіть не пішов до монастиря. Брат же його Володимир прибув до чернечої оселі заради молитви і благословення перед битвою.

Так і сталося: коли біля Трипілля (тепер Київська область) зіткнулися війська і наші почали втікати, то Володимир перетнув річку Стугну благополучно, а Ростислав разом зі своїми зухвалими вояками потонув. І тут збулося пророцтво преподобного Григорія чудотворця Печерського, з якого сміялися засліплені гордістю Ростиславові вояки, «бо яким судом судите, таким судитимуть і вас, і якою мірою міряєте, такою відміряється і вам» (Мф., 7, 2).

Всі ж, хто кривду чинять, повинні добре збагнути притчу Господню про несправедливого суддю та вдовицю, яка часто приходила до нього і говорила: «Захисти мене від суперника мого» (Лк., 18, 3) А Господь обов’язково помститься за рабів своїх, бо ж говорить він: «Мені відомщення, Я віддам» (Рим., 12, 19). Син Господній справедливо застерігає всіх нас: «Стережіться, щоб ви не зневажили жодного з цих малих; бо кажу вам, що ангели їхні на небесах повсякчас бачать лице Отця Мого Небесного» (Мф., 18, 10).

А ми, що посіємо, те й пожнемо…

Пам’ять преподобного Григорія відзначається ще в другу неділю Великого посту та 28 вересня (11 жовтня).