Березня (15 Березня) — Святителя Арсенія, єпископа Тверського

Святителя Арсенія, єпископа Тверського

Святий Арсеній народився в Твері в сім’ї багатих і вельможних, але шляхетних і благочестивих батьків. Вони дали Арсенію добру, як на ті часи, освіту. У навчанні він мав такий успіх, що був попереду всіх своїх ровесників. Особливо відзначався любов’ю до читання божественних книг. Батьки ще змалку старалися прищепити в його серці страх Божий та істинне благочестя. Вже в юні роки Арсеній проявляв велике смирення і до всього був надто уважним.

Але він добре розумів і те, що всі блага світського життя хиткі і швидкоплинні. Особливо Арсеній задумався над цим, коли померли батьки і він став спадкоємцем чималого багатства, яке вони збирали все своє життя. Свій будинок він перетворив на притулок для прочан і бідних, чим викликав велике незадоволення усіх своїх родичів. Арсеній добре розумів, що й він є прибульцем і прочанином на цій землі, що тут життя тимчасове, а вічне попереду.

Спадок отримав великий, але не мала від того радості його душа, бо знав, що «легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому в Царство Боже ввійти» (Мф., 19, 24).

Родичі вважали, що Арсеній веде життя марнотратне і постійно рекомендували йому одружитися. А він тим часом почав роздавати своє добро бідним і нужденним, допомагав вдовам і сиротам, заступався за скривджених. Коли вже нарешті звільнився від тягаря багатства, то став слізно просити Господа вказати йому подальший життєвий шлях. Щирі молитви Арсенія були почуті. Уві сні до нього пролунав голос, який звав його до Києва, до Києво-Печерського монастиря, де майже три сторіччя тому просіяла слава Печерських преподобних Антонія і Феодосія.

Тож, повторюючи подвиг преподобного Миколи Святоші, князя Чернігівського (пам’ять 14(27) жовтня), блаженний Арсеній вирушив на землю українську, до святого града Києва. Прибувши на Києво-Печерські гори, впав на коліна перед настоятелем монастиря і став слізно проситися в обитель. Той же, дивлячись на його молодість, умовляв Арсенія добре подумати і вибрати інший, більш легкий шлях. Проте Арсеній був невблаганний. Він запевнив настоятеля, що твердо пам’ятає слова Святого письма:
«Жоден, хто поклав руку свою на рало і озирається назад, не придатний для Царства Божого» (Лк., 9, 62).

Настоятель був приємно здивований таким високим благочестям юнака і прийняв його в обитель, а невдовзі й постриг чернечий здійснив. Арсеній був відданий під керівництво доброчесному старцю, який мав великий досвід у духовних подвигах. Свій нелегкий послух блаженний проходив з великою любов’ю: носив воду, рубав дрова та готував для братії їжу на монастирській кухні. Як колись преподобний Микола Святоша — замітав у дворах та келіях, вночі молився та співав псалми, жодного дня не пропустив служби у храмі. Задовольнявся мізерною і простою їжею та коротким сном. Всі його високі чесноти і смирення в поєднанні з блискучими розумовими здібностями не могли бути непоміченими настоятелем. Всі ставилися до нього з глибокою повагою, при одній згадці про Арсенія у братії часто зривалось слово: «святий». Він же всього цього не помічав і завжди залишався простим і смиренним ченцем Великої обителі.

На той час у Києві проживав нововисвячений митрополит Київський Кипріан (пам’ять 16(29) вересня). Дізнавшись про чернечі подвиги Києво-Печерського чорноризця Арсенія, митрополит наблизив його до себе і щиро полюбив за істинне благочестя і смирення. Він часто бесідував з молодим ченцем, наставляв його в заповідях Божих, а потім висвятив на ієродиякона. У 1390 році митрополит Кипріан перебрався в Москву і забрав із собою Арсенія та призначив своїм секретарем. А вже літом того ж року митрополит був змушений виїхати до Твері для розгляду справи Тверського єпископа Єфимія, який відзначався великою гордістю та марнолюбством. Своєю несправедливою поведінкою він налаштовував проти себе не лише великого князя Тверського Михаїла Олександровича, але й бояр та духовенство. Поїхав до Твері і секретар митрополита блаженний Арсеній.

Для розгляду справи єпископа Єфимія були запрошені два грецьких митрополити Мисаїл та Никандр, а також єпископи Пермський — Стефан та Смоленський — Мисаїл. За чотири дні роботи, а ще під великим тиском князя Михаїла Тверського, Освячений Собор позбавив єпископа Єфимія сану й ув’язнив його в Московському Чудовому монастирі.

Тим часом князь Михаїл почав настійно пропонувати митрополиту Кипріану висвятити на Тверську кафедру блаженного Арсенія. Митрополит радий був такій пропозиції, та й місцеве духовенство і жителі Твері вже дізналися про доброчесність Арсенія. Лише він сам був категорично проти:

«Я людина грішна, не мав і не маю нічого іншого, крім бажання оплакувати гріхи свої, тому й не прийняв сану священства. Про єпископський мені навіть грішно подумати».

Більше всього Арсеній боявся міжкнязівських чвар та розбрату, бо розумів, що тоді архіпастирю Тверському буде зовсім нестерпно. Та коли князь і митрополит нахвалилися йому забороною взагалі, Арсеній смиренно погодився, бо побачив у всьому Промисел Божий. На єпископа Тверського Арсенія було висвячено 15 серпня 1390 року.

Очоливши кафедру, владика Арсеній став ревно проповідувати Слово Боже на тверській землі, бо завжди пам’ятав сказане пророком Єзикиїлем:

«Тебе, сину людський, Я поставив стражем дому Ізраїлевого, і ти будеш чути із уст Моїх слово і напоумляти їх від Мене» (Єз., 33, 7).

Надто важливим у своїй архіпастирській діяльності єпископ Арсеній вважав підтримання миру і злагоди між тверськими князями. Поки був живий великий князь Михаїл, то і йому і владиці Арсенію це вдавалося добре. Князь постійно підтримував свого архіпастиря. Якось він навіть послав послів до Константинополя, які привезли звідти ікону Страшного суду з часточками мощів святих.

Князь організував урочисту зустріч ікони перед містом і сам прийняв у ній участь. Та, отримавши святиню від Вселенського Патріарха, князь побажав уже не повертатися на свій престол, а прийняти чернецтво. Владика Арсеній підтримав його рішення і здійснив постриг. Благовірний князь Михаїл через вісім днів відійшов до Господа.

Міжкнязівська ворожнеча не забарилася, і владиці Арсенію невдовзі довелося усмиряти рідних братів князів Тверського Івана та Кашинського Василія.

Та головним архіпастирським завданням святий Арсеній вважав перенесення на Тверську землю славних традицій монастирського життя Києво-Печерської лаври. З любов’ю згадуючи святу обитель, владика Арсеній у 1393 році започаткував у чотирьох верстах від Твері створення Жолтикового монастиря. Спочатку була побудована дерев’яна церква і освячена на честь преподобних Києво-Печерських Антонія і Феодосія. У 1406 році було завершено спорудження кам’яного соборного храму на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Великокняжою рукою за проханням святителя Арсенія монастирю були пожертвувані значні земельні угіддя.

Майже 20 років управляв Тверською єпархією владика Арсеній, і це були роки розквіту тверського іконопису і книговидання. За його розпорядженням у 1406 році був створений список Патерика Києво-Печерського, який згодом став називатися Арсеніївським.

Як бачимо, все робилося за прикладом Києво-Печерської лаври для того, щоб ченці нової обителі надихалися подвигами Печерських угодників. Так святитель Арсеній на тверській землі сам створив пам’ять про початок свого чернечого шляху. У Жолтиковій обителі він часто усамітнювався для молитви і богомислія, мав дар чудотворення. Своїми руками з білого каменю витесав собі домовину.

У 1409 році в першу неділю Великого посту зібрав до себе духовенство єпархії, а в четвер, тобто 2 березня, закінчив свій земний шлях. Був похоронений біля Успенського кафедрального собору, а в 1637 році святі мощі перенесено в Жолтиків монастир. Так ще один Печерський чорноризець здійснив великий архіпастирський подвиг далеко від своєї рідної Києво-Печерської обителі.

На завершення оповіді зазначимо, що «Православная энциклопедия» т. III (М. 2001) вважає, що оскільки після смерті батьків Арсеній прийняв постриг у Києво-Печерському монастирі, то це дає підставу припустити, що він був уродженцем Південної Русі. Мабуть, так воно і було.