Березня (12 квітня) — Святителя Софронія, єпископа Іркутського

Третій єпископ Іркутський Софроній, у миру Степан Назарович Кристалевський, названий був на честь першомученика архідиякона Стефана, що був вбитий в 34 році. Народився Степан 25 грудня 1703 року в сотенному містечку Березані Переяславського повіту Полтавської губернії в родині дяка. Від батька, який походив від простих селян, Степан отримав першу освіту вдома — звичайно, в церковному дусі. Потім навчався в Переяславській духовній семінарії і Києво-Могилянській академії, яку він закінчив у 1727 році. Отримавши духовну освіту, Степан зразу ж вступив послушником до Красногорського Покровського монастиря, що знаходиться біля міста Золотоноші (тепер — це Черкаська область). Настоятелем монастиря на той час був старший брат Степана, на жаль ім’я його невідоме.

У подвигу послушання минуло 3 роки і в 1730 році Степан приймає чернечий постриг з іменем Софроній, на честь святителя Софронія, патріарха Єрусалимського. Згодом він був рукоположений в ієродиякона, а потім і в ієромонаха. Відбулося це 1732 року в Софійському соборі м. Києва, і висвячував його архієпископ Київський, Галицький і всієї Малої Росії Рафаїл Заборовський. Протягом 13 років ієромонах Софроній виконував обов’язки і скарбника, і архієрейського економа, а потім був поставлений настоятелем Красногорського монастиря. Він пройшов серйозну школу організації уставного монастирського життя і як зразковий керівник став відомий далеко за його межами. Ігумен Софроній часто виконував архієрейські доручення в імперській столиці, тому на нього звернули увагу навіть у Святійшому Синоді.

У січні 1742 року церковна влада переводить його до Санкт-Петербурга в Александро-Невський монастир, де невдовзі він стає настоятелем. За 8-річний термін керівництва столичною Святою обителлю ігумен Софроній запровадив і постійно підтримував суворе чернече життя за церковним уставом і в богослужінні, і в трапезі. За його діяльності було побудовано філію монастиря, так звану «Троїце-Сергієву пустинь», а також споруджено двоповерхову церкву. Для участі в справах будівництва він запросив з України свого земляка ієромонаха Сінесія, з яким аж до кінця своїх днів служили разом Господу.

26 липня 1747 року закінчив свій земний шлях другий Іркутський єпископ Інокентій (Нерунович), який також був родом з України. Тобольський митрополит Антоній тимчасово ліквідував Іркутську кафедру «дабы там по недостатку ученьїх людей не разводились худые попы». Та через 6 років кафедра була поновлена і на неї вступив настоятель Александро-Невської лаври архімандрит Софроній. Таке було рішення Святійшого Синоду в лютому 1753 року, згідно з указом самої імператриці. Хіротонія архімадрита Софронія на єпископа Іркутського і Нерчинського відбулася 18 квітня 1753 року. Знаменно, що всі ієрархи, які здійснювали хіротонію, були українцями: архієпископ Московський і Севський Платон (Малиновський), єпископ Коломенський Гавриїл (Кременецький), єпископ Тверський Веніамін (Пуцек-Григорович), єпископ В’ятський Антоній (Ілляшевич), єпископ Костромський Геннадій (Андріївський).

До Іркутська єпископ Софроній прибув лише за рік — 20 березня 1754 року. Сама дорога зайняла майже три місяці. Звичайно, що на такому довгому шляху не можна було не зустріти земляків-українців. Отож і відпочивав єпископ цілих п’ять днів у свого земляка митрополита Тобольського Сильвестра (Гловацького),

Інший час владика Софроній витратив на підбір надійних помічників, які погодилися б їхати з ним до далекого і холодного Сибіру. Безсумнівно, що це вже згадуваний архімандрит Сінесій, уродженець м. Прилуки. Він став ігуменом Іркутського Вознесенського монастиря і прослужив у ньому 33 роки. Ієромонах Іервасій (Леонтович), викладач Харківського колегіуму став ігуменом Преображенського посольського монастиря. Ієромонах Веніамін (Юзефович) був призначений ігуменом Киренського монастиря. Ієромонах Ілія (Вепритицький) став членом Іркутської духовної консисторії, а киянин Іоїль був возведений в сан архімандрита — керівника Забайкальської місії. Неважко уявити в якому запустінні без архіпастирського керування протягом 6 років чекала владику Софронія далека сибірська єпархія. Велика частина його пастви складалася з людей засуджених на заслання та інших нехристиянських віросповідань.

У своїй святительсько-місійній діяльності єпископ Софроній вибрав шлях, яким ішли його земляки-попередники, єпископи Інокентій Кульчицький та Інокентій Нерунович.

Головною турботою владики був освітній та моральний рівень духовенства єпархії. У першу чергу він розширив програму місцевої пастирської школи до рівня програм духовних семінарій. З метою особистого нагляду за підготовкою і вихованням майбутніх пастирів він переніс школу до архієрейського дому. Із книг, привезених з Київської і Московської Духовних академій та Харківського колегіуму, при школі була створена велика бібліотека. До неї владика передав і свої власні книги. У 1754 році він видав розпорядження, згідно з яким священики і селяни повинні були віддавати дітей до навчання.

Дбаючи про клір своєї єпархії, владика Софроній порушив у Петербурзі клопотання про звільнення духовенства від селянських повинностей та принижувальних тілесних кар. І ці клопотання мали успіх: духовенство було звільнено від вказаних повинностей, а тілесну кару замінили архієрейськими епітиміями або грошовими штрафами на користь добродійних установ. Домігся владика і виділення при церквах земельних наділів для використання духовенством. Місяцями він був у від’їздах по глухих сибірських селах, не маючи ніяких умов для подорожі і часто не жаліючи себе. Та все це мало велике виховне значення для пастви і духовенства. Владика налагодив найтісніше спілкування зі священиками і мирянами, пізнаючи їх нелегке життя і побут. Вмів і наставляти, і співчувати, і карати, і промовляти до самого серця людського. Та уставна відправа для нього була головною вимогою і для себе, і для інших священиків.

Величезне сприяння надавав будівництву нових храмів по всій єпархії. До цього часу в Іркутську діють Знаменський та Хрестовоздвиженський собори, які були освячені владикою.

На його прохання Синод почав направляти до Іркутська випускників Києво-Могилянської академії.

У побуті владика жив бідно, спав на підлозі, збирав свої власні кошти на будівництво рідного Красногорського монастиря. Вже за його життя народ говорив про нього як про святого. Майже два десятиріччя перебування на сибірський землі давалися взнаки, хоч і був він зроду кріпкий тілом.

Святитель постійно тужив за Батьківщиною, за рідною Україною, він щиро мріяв туди повернутися. Тим більше, що звідти він отримував радісні повідомлення про завершення будівництва собору в Красногорському монастирі, на що він передав 3200 рублів. Освячення собору на честь Преображення Господнього відбулося в 1771 році, вже в рік його смерті. А поки що він звертається до Святійшого Синоду з проханням вивести за штат та дозволити провести останні роки в Красногорському монастирі. Та відповіді із Санкт-Петербурга немає ніякої і зрозуміло чому. Непросто було Святійшому Синоду знайти достойну заміну святителю Софронію. Тим часом на другий день Пасхи 30 березня 1771 року святитель Софроній упокоївся в Бозі. Дозвіл на захоронення надійшов лише через півроку. Весь цей час нетлінне тіло знаходилося в Казанському приділі Богоявленського кафедрального собору. 8 жовтня 1771року святителя Софронія було поховано. Незабаром біля гробу почалися зцілення хворих, які приходили з вірою і молитвами про поміч. Ще до канонізації було записано і перевірено 68 випадків чудесного зцілення. Свідчення нетлінних останків відбувалося в 1833, 1854, 1870 та в 1909 роках і готувалося представлення про зарахування єпископа Софронія до сонму святих. Та під час революційних подій у Росії, 18 квітня 1917 року в Іркутському Богоявленському соборі сталася велика пожежа. Гробниця з мощами єпископа Софронія майже згоріла. Це був день хіротонії єпископа Софронія 64 роки тому. Сумна подія лише посилила побожне почитання пам’яті праведного Софронія. Всеросійський Помісний собор 23 квітня 1918 р. постановив прославляти святителя Софронія, зарахувавши його до сонму святих Православної Церкви. Тепер мощі святителя Софронія перебувають під спудом.

Торжество прославлення святителя Софронія відбулося згідно з рішенням Собору 30 червня 1917 року у місті Іркутську. Цей день також відзначений 13 липня (30 червня) в Церковному календарі.