Березня (20 березня) — Священномучеників, що в Херсонесі єпископствували: Василія, Єфрема, Капитона, Євгенія, Єферія, Єлпидія та Агафодора

Християнство прийшло на нашу українську землю з Криму. Приніс його туди ще в І ст. після Різдва Христового святий апостол Андрій Первозваний — небесний покровитель України.

Наприкінці І сторіччя до Криму було заслано четвертого єпископа Риму Климента, учня апостола Павла. Ревний проповідник християнської віри святитель Климент, примусово працюючи в каменоломнях Херсонеса (пізніше — Корсунь), щоденно охрещував сотні людей.

Наприкінці IIIсторіччя і на початку IV на римському троні понад 20 років (284-305 рр.) царював імператор Діоклетіан і майже всі ці роки він дозволяв християнам відкрито сповідувати свою віру. Проте з 303 року, протягом останніх двох років свого владарювання, він почав жорстоко їх переслідувати. Чи не тому 8 років під кінець свого життя він провів за межами Риму в тяжкій самоті та великих фізичних стражданнях?! Але в роки його прихильного ставлення до християнства єрусалимський патріарх Єрмон посилав багатьох єпископів проповідувати Христове вчення серед різних народів. Тому й отримала Єрусалимська церква назву «Матері церков». А офіційно її так було названо лише в 431 році на третьому Вселенському соборі в Ефесі.

Два єпископи — Василій і Єфрем були направлені до Кримського Херсонесу, де вони з великим успіхом проповідували царство Боже. Впевнившись в успіхові проповідей, святитель Єфрем пішов на береги Дунаю, де жили скіфи, і там багато людей увірували в його святе слово. Озлоблені язичники не могли цього терпіти і відтяли йому голову. Сталося це 7 березня, хоч рік кончини точно невідомий.

Святий Василій продовжував свою місіонерську діяльність у Херсонесі, але його теж зненавиділи окремі язичники. Тривалий час вдавалися до жорстокого побиття його, а потім вигнали з міста. Віддалившись до гори Парфенон, він знайшов печеру, в якій сердечно молився за своїх кривдників. Бог почув його молитву і послав невіруючим диво: в одного досить знатного мешканця Херсонеса помер син, якого було поховано за містом. Батьки його з великої туги і горя не могли відійти від гробу і залишилися там ночувати. Померлий син прийшов до них у сні і повідав їм, що є святий Василій, який молитвами до Бога може його воскресити, а їхні боги — бездушні ідоли цього ніколи не зроблять. Батьки, прокинувшись, були дуже здивовані, що їм обом наснився однаковий сон. Негайно відшукавши святого Василія в печері, вони припали до його ніг і стали просити, щоб він воскресив їхнього сина. У відповідь почули, що він сам грішний і не може виконати їхнє прохання. Лише Всемогутньому Господові це під силу.

— Ви отримаєте те, що просите, якщо увіруєте в Господа, якого я проповідую і який один має силу піднімати мертвих із гробів.

Після згоди батьків святий Василій довго молився, а потім полив на мертвого свячену воду, і той ожив. Багато присутніх увірували в Господа й одразу прийняли святе хрещення. З великою пошаною повернувся святий Василій до міста. З того часу почала рости в Херсонесі віра в Господа, Церкву Христову, і міцніла ця віра та поширювалася за межами Херсонеса.

Та з приходом на римський трон нового імператора Максиміліана знову поновилося гоніння на християн. Дісталося і єпископу Василію, якого було забито язичниками 7 березня 309 року, а тіло викинуто за місто на з’їдення птахам та собакам. Але сталося нове диво. Кілька днів тіло лежало непошкодженим: уночі біля нього чергував кровожерливий вовк, а вдень плотоядний орел і не підпускали до нього нікого. Це тривало до тих пір, доки християни таємно вночі не поховали святе тіло мученика.

Дізнавшись про ці трагічні події, сподвижники святого Василія «славний Євгеній, добрий Агафодор і дивний Єлпидій» вирішили продовжити його святу справу і прибули до Херсонеса. Багато сил доклали вони для спасіння людських душ, і їх проповіді також мали успіх. Кількість віруючих збільшувалася щодня. Проте біснуваті язичники знову ж таки 7 березня, але вже 310 року, умертвили всіх трьох.

Невдовзі настали часи нового правителя Риму — святого рівноапостольного царя Костянтина Великого (306 — 337 рр.). За його владарювання Міланський едикт у 313 році проголосив принципи віротерпимості, в тому числі і свободу християнської віри по всій Римській імперії.

Через кілька років після мученицької кончини своїх попередників за вказівкою єрусалимського патріарха до Херсонесу прибув єпископ Єферій і одразу взявся за будівництво храму. З боку язичників деякий спротив проти розповсюдження християнства все ще був, але до насильницьких дій справа вже не доходила. Єпископ Єферій вірою і правдою служив своїй пастві. На той час вже існував указ царя Костянтина, згідно з яким херсонеським християнам дозволялося безкоштовно здійснювати богослужіння. Щоб подякувати за все царю, святий Єферій вирішив поїхати до нього в Константинополь, та на зворотньому шляху серйозно захворів і помер. Сталося це в Греції на острові Аасі. Християнський народ довго оплакував свого пастиря і просив царя Костянтина прислати нового.

В Херсонес прибуває єпископ Капітон, якого християни зустріли з великою радістю. Навіть язичники були готові увірувати в Бога, якого Капітон проповідує, але вимагали обов’язково сотворення дива. Випробування для єпископа Капітона було придумане непросте: треба було зайти в розжарену піч, в якій обпалювали вапно і пробути там деякий час. Поклавши надію на Господа, Капітон в архієрейському облаченні зайшов у піч, що горіла, і пробув там удвічі довше, ніж мав бути та вийшов неушкодженим. Це було істинне диво, і воно дало невіруючим змогу впевнитися у великій силі Бога Християнського. Під впливом цього дива всі язичники та їх діти одразу хрестилися. Тоді ж увесь Херсонес прийняв християнську віру, і про це було повідомлено царю Костянтину та святим отцям на Першому Вселенському соборі в Нікеї (325 рік). Всі прославляли Великого Бога і дивувалися істинній вірі святого Капітона.

Протягом кількох років єпископ Капітон благополучно служив у Херсонесі, але якось зібрався у справах до Константинополя, і корабель, на якому він подорожував, потрапив у сильний шторм та був прибитий до берега в гирлі Дніпра. Місцеві язичники, захопивши судно, пограбували його та потопили всіх, хто на ньому був, у тому числі й святого Капітона.

Відбулося це 21 грудня, але пам’ять про нього жива, і його зараховано до попередніх херсонеських святителів. Так і став Херсонес Таврійський колискою нашої церкви за великого сприяння священномучеників Василія, Єфрема, Євгенія, Агафодора, Єлпідія, Єферія і Капітона.

Вірогідність описаних подій засвідчили і геологічні розкопки в Херсонесі вже в XX сторіччі.