Лютого (18 лютого) — Святителя Феодосія, архієпископа Чернігівського

До нашого часу дійшло відносно мало відомостей про життя і діяльність святителя Феодосія, архієпископа Чернігівського і Новгород-Сіверського. Першопричиною цього могла бути його незвичайна скромність та християнське смирення. Про його походження та юні роки можна говорити лише на підставі відповідних припущень. Рік його народження невідомий — вірогідно, це був початок 30-х років XVII ст. Також невідоме ім’я, яке було дано йому під час святого хрещення. А місць народження святителя Феодосія в різних історичних джерелах наводиться не менше семи. Серед них і місто Чернігів, і село Сємешково Стародубського повіту Чернігівської губернії, і місто Уланів Літинського повіту Подільської губернії, і навіть Київ. І все ж таки найбільш справедливою слід вважати думку архієпископа Філарета Гумілевського про походження святителя Феодосія із задніпровської, тобто Правобережної України, яка на той час була під Польщею.

Святитель Феодосій належав до дворянського роду Полоницьких-Углицьких, його батько Микита був священиком, мати звалася Марією. В їхнім роду було багато священиків і навіть ченців. Сина батьки виховали в страху Божому та християнському благочесті, яким прикрашалося все його життя.

Змалечку він був вразливим, але смирним і слухняним хлопчиком, а вже з юних літ горів палкою любов’ю до Бога та ревністю до храму Божого. Початкову освіту здобув вдома, а десь в кінці 40-х років вступив до Києво-Братської колегії, що знаходилась при Богоявленському монастирі на Подолі. За час його навчання ректорами колегії були Інокентій Гізель, Феодосій Софонович та Лазар Баранович. Феодосій на все життя зберіг до них почуття поваги та любові. Києво-Братська колегія на той час була одним із найвизначніших науково-освітніх закладів на українській землі і знаходилась під покровом києво-печерських угодників. Разом з Феодосієм навчалися Іоаникій Галятовський, Антоній Радивиловський та Варлаам Ясинський. У майбутньому всі вони стали видатними діячами Української Православної Церкви. За час навчання Феодосій зростав і укріплявся духом у пізнанні істини православної віри і здобував глибокі знання.

Існує думка, що Феодосій навчання не закінчив, а разом з Євстратієм Полоницьким пішов до війська Богдана Хмельницького. Лише в кінці 50-х років повернувся до Києва і прийняв чернечий постриг у Києво-Печерській лаврі. Чернече ім’я Феодосій узяв собі на честь першозасновника чернечого життя на українській землі — преподобного Феодосія Печерського.

Велику роль у подальшому житті молодого ченця відіграє згаданий ректор Лазар Баранович, який ще під час навчання Феодосія запримітив його старанність і здібність, благочестя і смиренну побожність. Тому і назвав Феодосія в одному із своїх листів «овечкою Христової отари, що навчилася покірності у покірного барана».

На той час Україна вже була приєднана до Московської держави. Київською митрополією управляв митрополит Діонісій Балабан, який, як й інше українське духовенство, вважав себе вищим за московське. Він також звернув увагу на смирення і зразкове чернече життя молодого ченця Феодосія Углицького і призначив його архідияконом Києво-Софійського собору. Але невдовзі митрополит Діонісій змушений був виїхати з Києва спочатку в Чигирин, а потім у Корсунь, а Феодосій став намісником митрополичого дому. Проте й тут він відчував великий потяг до мовчання та нестримне бажання перебувати в постійному молитовному спілкуванні з Богом. Тому й опинився Феодосій у старовинному Крупицькому Свято-Миколаївському монастирі, який знаходився на березі річки Сейм, недалеко від Батурина (тепер — Чернігівська область), і який здавна славився суворістю чернечого життя. Тут він був висвячений у сан ієромонаха і різко відрізнявся від іншої братії доброчесним життям і духовною мудрістю. У 1662 році він був призначений ігуменом Свято-Онуфріївського монастиря, що недалеко від Корсуня (тепер — Черкаська область). Показавши протягом двох років неабияку здібність у монастирському управлінні, у 1664 році Феодосій був призначений настоятелем відомого Києво-Видубицького монастиря. Тоді ця обитель була у великому запустінні після перебування під владою Польщі. Знадобилось багато сил і вміння, щоб поновити його діяльність. І настоятель Феодосій з Божою допомогою, організувавши братію, досить швидко привів монастир до колишньої краси і благоустрою, навіть заснував при ньому музичну школу. Монастирський хор славився не тільки в Києві, а й по всій українській землі та навіть і в Москві. Там і виклопотав Феодосій царську грамоту про дозвіл Видубицькому монастирю присилати своїх представників до Москви для збору милостині.

З тих пір ігумену Феодосію не раз випадала можливість достойно зайняти вище місце. У 1679 році чернігівський архієпископ Лазар Баранович вдруге був призначений місцеблюстителем Київської митрополії, але знову залишився в Чернігові. На цей раз він призначив своїм намісником (помічником) з управління митрополією ігумена Видубицького Феодосія. Це було свідченням глибокої поваги і довіри до нього серед настоятелів інших київських монастирів. У 1685 році ігумен Феодосій брав участь у виборах Київського митрополита Гедеона Четвертинського і їздив на його затвердження до Москви. А на затвердження в Москву на той час із подібними справами їздили такі духовні особи, яких виставляли перед царем і патріархом як достойних для призначення на вищі посади.

До речі, ще в 1666 році Феодосій в шістьома київськими ігуменами підписав листа на ім’я царя з проханням надати грамоту-дозвіл українському духовенству самому, як і раніше, обирати митрополита.

У 1688 році помер архімандрит чернігівського Єлецького монастиря Іоаникій Галятовський — однокласник Феодосія по Києво-Братській колегії. На його місце було переведено ігумена Видубицького Феодосія, звичайно ж за ініціативою архієпископа Чернігівського і Новгород-Сіверського Лазаря. З цього часу діяльність святителя Феодосія до кінця його земного життя буде проходити лише на Чернігівщині. 24-річне ігуменство Феодосія Углицького в Києво-Видубицькому монастирі скінчилося.

Чернігівський Єлецький монастир був заснований в XI ст. на місці знайдення чудотворної ікони Божої Матері Єлецько-Чернігівської за правління князя Чернігівського Святослава Ярославовича. Досвідчений у монастирському управлінні Феодосій головну увагу приділяв внутрішньому і зовнішньому упорядкуванню святої обителі. Єлецький монастир особливих земельних наділів не мав і був бідним, тому його економічний стан також був предметом першочергових турбот новопризначеного архімандрита. Чималу допомогу для монастиря він випросив у гетьмана Івана Мазепи, скориставшись його перебуванням у Чернігові. Отож, вже через два-три роки монастир мав пристойний вигляд і стійкий економічний стан. Подвижницьке життя Єлецького архімандрита стало відомим далеко за межами Чернігівської єпархії. За роки управління Єлецьким монастирем він декілька разів представлявся кандидатом на вищі посади. У 1690 році він був третім кандидатом на посаду митрополита Київського після архієпископа Лазаря Барановича та Києво-Печерського архімандрита Варлаама Ясинського. Коли ж управління митрополією доручили Варлааму Ясинському, то його місце призначалось святителю Феодосію. Але промисел Божий вів його іншим шляхом. 90 -річний Чернігівський архіпастир Лазар став активно залучати його до управління єпархією; він же зробив все, щоб побачити Феодосія у святительському сані. 11 вересня 1692 року архімандрит Феодосій у Москві був наречений на єпископа, а врочиста хіротонія була здійснена через два дні в Московському Свято-Успенському соборі, і тоді ж був він піднесений до сану архієпископа. Додому святитель Феодосій повернувся з царською грамотою, що підтверджувала його святительські права. Але святий Феодосій продовжував зберігати всю «простоту чернечого життя, в доброму послуху святителю Лазарю перебуваючи і всім являючи зразок смирення». Кончина архієпископа Лазаря настала З вересня 1693 року, а вже в січні наступного року Феодосій Углицький став архієпископом Чернігівським і Новгород-Сіверським. Управління єпархією він здійснював недовго, біля двох з половиною років. За цей короткий час було відкрито Печеницький жіночий монастир і Любецький чоловічий монастир, а також освячено побудовані храми в Чернігівському Свято-Троїцькому та Домницькому монастирях. Незадовго до своєї кончини архієпископ Феодосій запросив до себе намісника Брянського Свенського монастиря ієромонаха Івана Максимовича і висвятив його на архімандрита Чернігівського Єлецького монастиря, яким до того часу управляв сам. Таким чином, святитель Феодосій потурбувався про гідного собі спадкоємця на Чернігівській кафедрі. Невдовзі наступив час відходу до Господа, упокоївся святитель Феодосій 5 лютого 1696 року, саме в день святкування чудотворної ікони Єлецької Чернігівської, вона й зображена на його іконі. Похований він у кафедральному Борисоглібському соборі в склепі, який не замуровувався протягом 40 днів. Вже тоді виявилось нетління його мощів, а потім і численні випадки благодатної допомоги при його гробі. До сторіччя з дня кончини святителя за дорученням Синоду було перевірено 50 випадків його чудотворної допомоги. Знову була підтверджена повна нетлінність його мощів, які 9 вересня 1896 з хресним ходом були перенесені до Спасо-Преображенського собору і вкладені в нову срібну раку. Зарахування святителя Феодосія до сонму святих було здійснено Синодом ще в червні цього ж року.

У 20-х роках XX ст. святі мощі були зневажені безбожною владою і забрані із собору для «анатомірування». Тепер же вони мирно спочивають у Свято-Троїцькому соборі м. Чернігова, а святитель Феодосій вже протягом двох десятиріч є ще й покровителем тих народів, які потерпіли від страшної Чорнобильської катастрофи.

Свята Православна Церква відзначає його день пам’яті ще 9(22) вересня в день знайдення і перенесення його мощів у 1896 році. Впродовж трьох сторіч всі, хто з вірою і любов’ю звертаються до великого світильника землі Української — Чернігівського чудотворця Феодосія, отримують благодатне зцілення душі і тіла.