Квітня (10 травня) — Преподобного Стефана, ігумена Печерського, єпископа Володимиро-Волинського

У числі святих у землі Волинській просіявших є і третій ігумен Києво-Печерського монастиря Стефан, який закінчував своє земне життя наприкінці XI ст. єпископом Володимиро-Волинським. Жодних достовірних відомостей про його походження не збереглося. Імовірно, що народився він десь приблизно 1040 року і походив з боярського роду. З самого дитинства Стефан потрапив у Києво-Печерський монастир, де перебував під опікою та керівництвом самого ігумена — преподобного Феодосія. Він був його улюбленим учнем і мав особливу повагу монастирської братії.

Після прийняття постригу чернець Стефан був призначений керівником монастирського хору. Особливо ревно опікувався преподобний Феодосій безумовним виконанням статуту, завезеного до Києва зі святої гори Афон. А тому наглядати і за цією справою він доручив також Стефану, який ще й з успіхом виконував обов’язки монастирського проповідника.

Отож, коли в 1074 році преподобний Феодосій уже мав зустрічати кончину свого життя, монастирська братія почала одноголосно вмовляти його: «Стефан достойний прийняти після тебе ігуменство. Стефан нехай буде після тебе нам ігуменом».

Преподобний Феодосій, звертаючись до князя Святослава Ярославича, який був присутній на зібранні печерської братії, та оголошуючи свою останню волю, сказав: «Ось я відходжу з цього світу і передаю тобі монастир на оберігання, якщо трапиться якийсь нелад у ньому. Доручаю ігуменство Стефанові, не дай скривдити його».

Преподобний заповів і в подальшому забезпечувати суворе дотримання монастирського статуту та добудувати новозакладену Головну церкву. Ігумен Стефан достойно виконав заповіт преподобного Феодосія. За його нетривалого ігуменства величезний кам’яний монастирський храм в основному було побудовано. Поряд з ним було споруджено дерев’яні келії, куди були переведені ченці зі старого печерного монастиря.

Новим ігуменом було встановлено правило, за яким щоденно здійснювалася Божественна Літургія в пам’ять померлої братії та блаженних засновників обителі. За ігуменства преподобного Стефана до Києво-Печерського монастиря був прийнятий і пострижений у ченці, а потім ру-коположений у диякона Нестор — майбутній літописець і преподобний.

Та вже в 1078 році сталося непередбачене. Монастирська братія з незрозумілих причин відступилася від ігумена, і він змушений був не тільки відмовитися від ігуменства, а й залишити монастир. Отак диявол розпалив монастирську братію на страшний гнів проти Стефана і добився свого. А він, достойний учень преподобного Феодосія, мужньо переніс лихо. На його адресу можна впевнено зарахувати слова одного з великих учителів християнської Церкви Єфрема Сіріна: «Той, хто звик до терпіння, прагне до чеснот, радіє в скорботах, не падає духом від нещастя, веселиться під час напасті». Йому можуть належати і слова-благання першомученика християнського Стефана: «Господи, не постав їм цього у провину!». Таким був блаженний Стефан.

Та якщо на його долю випали великі скорботи, то від Бога на нього чекала велика радість. До нього досить добре поставилися київські бояри, коли він вийшов за ворота своєї обителі. Бажаючи далеко не віддалятися від неї, Стефан на протилежному відрозі Печерської гори, у Кловському урочищі, вирішив заснувати новий монастир. Київські бояри суттєво допомогли йому в цьому. Головний храм монастиря було освячено на честь Положення ризи Пресвятої Богородиці у Влахерні. Щорічно, 2 липня, у монастирі було храмове свято, яке збирало безліч паломників.

На жаль, монастирю, відомому більше як Кловський, судилося нелегке майбутнє. Як зазначає митрополит Київський Євгеній Болховітінов в «Опису Києво-Софіївського Собору і Києвської єпархії»: «… у 1096 р., в якому половці, випадково набігши на Київ, спалили княжий дім на Берестові і весь Печерський монастир з церквою і Кловський». Та це в майбутньому. А поки що за розбудову монастиря та запровадження в ньому суворого Києво-Печерського статуту ігумен Стефан здобув велику пошану. Його ім’я стало відоме і в найвіддаленіших місцевостях. Отож, коли близько 1090 року помер єпископ Володимирський на Волині, на цей архієрейський престол було обрано ігумена Стефана.

Хіротонію на єпископа здійснив преосвященний митрополит Київський Іоан. Ігуменом Кловського монастиря, як свідчить Слов’янський патерик, владика Стефан залишив свого учня Климента. Своїм пастирським служінням на Волинській землі єпископ Стефан знову добре відзначився, подаючи приклади милосердя, людяності, доброти і чистоти життя.

Тим часом, у Києво-Печерському монастирі було прийнято рішення про перенесення святих мощів преподобного Феодосія з Дальніх печер до нової Соборної Успенської церкви. Ішов 1091 рік, і монастир очолював ігумен Іоан. Єпископ Стефан тоді був у Києві, відвідував Кловський монастир, де тривало будівництво ще ним закладеного кам’яного храму. Якоїсь ночі він побачив сяючу зорю над місцем, де була печера преподобного Феодосія, і подумав, що перенесення мощів відбувається без нього. Разом зі своїм учнем Климентом єпископ Стефан негайно відбув до Печерського монастиря. Дорогою їм бачилося ще багато свічок, що начебто горять біля могили. Та коли вони прибули на місце, скрізь була нічна тиша й темрява. Тоді й зрозумів святий Стефан, що сподобився бачити Божественну славу, яка йшла від мощів преподобного. Це було напередодні 14 серпня, коли святі мощі вже були винесені до виходу з печери. Перенесення їх до храму відбулося за участі цілого сонму єпископів: разом зі Стефаном, єпископом Володимиро-Волинським, були Єфрем Переяславський, Іоан Чернігівський та Антоній Пороський.

Невдовзі преподобний Стефан повернувся на свою кафедру до Володимира на Волині та прослужив там до 1094 року. Своїм благочестивим служінням він здобув нев’янучий вінець Слави (грецькою мовою «Стефан» означає «вінець»). Та прийняв він його тоді, коли тихо відійшов до Господа 27 квітня 1094 року і був похований у вівтарній частині кафедрального Свято-Успенського собору м. Володимира-Волинського, що знаходиться нині у Волинській області.

Свята Українська Православна Церква святкує ще день пам’яті преподобного Стефана, ігумена Печерського, єпископа Володимиро-Волинського 10 (23) жовтня в складі Собору Волинських святих.