Квітня (21 квітня) — Святителя Нифонта, єпископа Новгородського

Блаженний Нифонт народився на околиці міста Києва в сім’ї благочестивих, добропорядних і заможних батьків. Рік його народження невідомий. У святому хрещенні був названий Микитою. Ще з дитинства відрізнявся від ровесників лагідністю, послухом та смиренням.

Після смерті батьків Микита роздав усе їхнє майно та вступив до Києво-Печерського монастиря, ігуменом якого на той час був Тимофій.

Прийнявши чернечий постриг з іменем Нифонт, своїм подвижницьким життям, що проходило в суворому пості і молитві, він здобув славу мудрого і відданого служителя Божого.

За прикладом преподобного Варлаама, першого ігумена Києво-Печерського, блаженний Нифонт направляється на поклоніння Святим місцям Сходу. Там він знайомиться зі статутами чернечих обителей та звичаями їхнього життя. Шлях на Схід тоді пролягав через Волинські землі, і на зворотному шляху Нифонт зупиняється у Святогірському монастирі, що біля Володимира Волинського. Побачивши високу освіченість Нифонта, монастирська братія обирає його своїм ігуменом.

Вірогідно, що до волинського періоду життя блаженного Нифонта належать свідчення російського історика Татищева про те, що Нифонт був продовжувачем літопису преподобного Нестора після Сильвестра. З 1116 до 1157 року саме він описав події, що сталися на Волинській землі. Тим більше, що його попередники по Святогірському монастирю на той час уже почали писати Літопис Волинський. Після кількарічного управління монастирем Нифонт повернувся до Києва.

Тимчасом Новгородський єпископ Іоан залишає кафедру і відходить на спокій у монастир. Тодішній Київський митрополит Мисаїл II, знаючи великі чесноти блаженного Нифонта, висвячує його на єпископа і призначає на Новгородську єпископію. Владика Нифонт прибуває в Новгород 1 січня 1131 року, але за старим (березневим) календарем це ще був 1130 рік. Цим і пояснюються різні роки його прибуття в Новгород, що згадуються в різних історичних джерелах.

Однією з перших турбот єпископа Нифонта у Новгороді була потреба у негайному призупиненні міжусобної ворожнечі київських, чернігівських та новгородських князів, яка на той час уже набувала загрозливих розмірів. У 1135 році своїм смиренним архіпастирським умовлянням, у супроводі окремих новгородських вельмож, він практично зупинив війну між київсько-чернігівськими князями, з одного боку, та новгородськими — з іншого, яка ось-ось мала початися. Владика Нифонт брав активну участь у ліквідації конфлікту між Новгородським і Суздальським князівствами, а ще на самій Русі-Україні — між чернігівцями і киянами. Особливо показове ставлення до нього було у суздальського князя Юрія Долгорукого, який досить довго воював із новгородцями, але до владики Нифонта ставився з надзвичайною повагою.

Керуючи Новгородською єпархією, він зарекомендував себе стійким охоронцем церковних канонів. Це добре видно з відповідей єпископа Нифонта на запитання новгородського вченого і письменника Кирика. Тут він показав себе сміливим поборником благочестя, різко виступив проти багатих учт у монастирях, що тоді вважалися богоугодною справою, а також проти фальшивого благочестя окремих паломників. Відповіді святителя Нифонта та інших церковних діячів тому Кирику були, мабуть, в останній раз надруковані в Москві в 1821 році під назвою «Памятники российской словесности XII века» і в такому вигляді дійшли до наших днів.

Новгородський літопис називає 10 кам’яних церков, які були побудовані в самому Новгороді за часів архіпастирської діяльності там єпископа Нифонта. У першу чергу, в центрі Новгорода був споруджений білокам’яний храм на честь Пресвятої Богородиці. Знаменитий новгородський храм Софії Премудрості Божої було прикрашено новими іконами, а дах покрито оловом. По єпархії також будувалося багато церков: на честь святого Климента в Ладозі, Спаса Нерукотворного в Пскові та інші. Навіть у Суздальській єпархії за запрошенням князя Юрія Долгорукого єпископ Нифонт освячував новозбудовану церкву Богоматері.

У 1138 році новгородці вигнали свого князя Всеволода Мстиславича, а на його місце прийшов Святослав Ольгович та забажав вступити в заборонений церковними канонами шлюб. Владика Нифонт не побоявся княжого гніву і не тільки сам відмовився від вінчання князя, а й заборонив своєму кліру не тільки вінчати, а навіть дивитися на те беззаконня. Та коли непідвладні йому священики повінчали князя, Нифонт не побоявся публічно його за це осудити.

Був випадок, коли єпископ Нифонт ще раз проявив твердість і вірність канонам Православної церкви. У 1145 році митрополит Київський Мисаїл II виїхав із Києва до Константинополя і назад уже не повернувся. Отримавши повідомлення про його кончину, київський князь Ізяслав Мстиславич зібрав Собор єпископів і поставив на митрополичий престол свого духівника Клима Смолятича. Надійшов уже 1147 рік. Чорноризець і схимник Клим був таким філософом і книжником, якого на Русі тоді було годі шукати. Замість благословення Константинопольського Патріарха Клим Смолятич був посвячений у митрополити главою Святого Климента Папи Римського, яка до татарської навали перебувала в Києві в Десятинній церкві. Ревнитель Православ’я єпископ Нифонт не міг із цим погодитися і на пропозицію митрополита служити разом Літургію відповідав йому: «Не погоджуючись раніше на твоє посвячення, я й тепер відмовляюсь служити з тобою і поминати тебе при Богослужінні, як і ти не поминаєш Патріарха, від якого повинен був прийняти благословення».

Нифонта гаряче підтримували єпископи — греки Косма Полоцький та Мануїл Смоленський. Після цього князь Ізяслав не дозволив єпископу Нифонту їхати до Новгорода й утримував його в Києво-Печерській обителі. Той же був дуже радий і дякував Господу, що знову повернувся до безмовного життя, серед рідних йому Печерських угодників. Він навіть отримав листа від Константинопольського Патріарха Миколая IV Музалона, який хвалив його за мужність і великий розум та прирівняв його до стародавніх святих отців, що твердо стояли за Православну віру. Усі ці події давали підставу говорити про грецьке походження святителя Нифонта.

У 1150 році князь Юрій Долгорукий вигнав Ізяслава з Києва і той разом із Климом Смолятичем опинився аж у Володимирі — Волинському. Тимчасом князь повертає єпископа Нифонта на престол Новгородської єпархії і новгородці з великою радістю зустрічають свого архіпастиря. Дізнавшись, що Київська митрополія вільна, Вселенський Патріарх призначає митрополитом Константина, грека і відправляє його в Київ. Єпископ Нифонт хоче зустріти нового митрополита і прибуває до Києва та чекає його в Києво-Печерському монастирі. Але не судилось їм зустрітися, тому що святитель серйозно захворів. Перед цим йому було чудесне видіння вві сні: начебто він знаходиться в Головній Печерській церкві і стоїть на тому місці, де завжди стояв Микола Святоша, і молиться, щоб побачити преподобного Феодосія Печерського. Аж підходить до нього один із ченців і запитує: «Ти хочеш побачити преподобного отця нашого Феодосія?» Почувши ствердну відповідь, чернець бере за руку Нифонта і веде до вівтаря, до святого Феодосія, який йому каже: «Добре ти зробив, брате і сину Нифонте, що прийшов сюди, віднині будеш перебувати з нами нерозлучно».

А коли Нифонт попросив сувій, що був у руці преподобного Феодосія, то там прочитав: «Ось я і діти, які дав мені Господь…» (Ісаї., 8, 18).

Хворів святитель Нифонт 13 днів і відійшов до Господа 8 дня квітня місяця 1156 року в суботу Великого Пасхального тижня. Спочатку був похований у Дальніх (Феодосієвих) печерах, а потім його святі мощі були перенесені до Ближніх (Антонієвих) печер.

Пам’ять святителя Нифонта відзначається ще 28 вересня (11 жовтня) — у день Собору преподобних отців Києво-Печерських у Ближніх печерах спочилих, 10(23) жовтня — у день Собору Волинських святих та в другу неділю Великого посту.