Лютого (3 Березня) — Преподобного Косми Яхромського

Преподобний Косма жив у XV ст. і був вихідцем із землі Во-лодимирської, що на схід від Москви. До нашого часу не дійшли відомості про те, як його звали в миру і як звали його батьків. Відомо лише, що вони були благочестивими і богобоязливими збіднілими боярами. Жили недалеко від міст Володимира і Юр“єва-Польського.

Матеріальні статки не дозволяли батькам Косми завершити його виховання та надати йому належну освіту. Тому юний отрок змушений був залишити їх і перейти на службу до сусіда-поміщика Северина, що жив у 40 верстах від Володимира. Але той виявився також людиною благочестивою і богобоязливою. Поміщик щиро полюбив покірного і трудолюбивого отрока. Він наполегливо почав вчити Косму грамоти, особливо турбувався за його духовне виховання. Косма був успішним учнем і хоч і молодим, але вже також благочестивим християнином.

Сталося так, що Северин серйозно занедужав (хвороба шлунка) і тяжко мучився неначе від якогось отруєння. Він надіявся на допомогу Божу, але не нехтував і людською поміччю. Отож з цією метою він і відправився з блаженним отроком у подорож по населених пунктах Володимирщини. Ходили вони від міста до міста, і Косма був постійно з Северином та доглядав за ним, як син за батьком.

Якось зупинились вони біля джерела, з якого витікала річка Яхрома. Хворий, що був змучений довгою дорогою, зразу ж заснув. А отрок в цей час сподобився дивного видіння: враз все те місце, де вони знаходились, осяяло яскраве світло, і Косма почув таємничий голос:

«Слухай, Косма, і розумій слова життя, покажи його богоугодним, побажай радості праведних, щоб знати насолоди вічних благ!»

Уважно обдивившись навколо, блаженний отрок запримітив, що промені чудесного світла йдуть від ікони Успіння Пресвятої Богородиці. Ікона знаходилась на дереві, і Косма насмілився підійти і взяти її в руки. Потім він приклав ікону до хворого місця своєму стражденному хазяїну і той негайно прокинувся абсолютно здоровим, неначе й не було в нього тієї тяжкої недуги.

Та незабаром надійшов час завершувати Космі служіння своєму господареві. А тоді той же таємничий голос прикликав Косму залишити мир, щоб жити й працювати біля Господа. Він зрозумів, що треба йти в монастир. Тоді й постало питання: яку ж обитель вибрати?

Безумовно, у XV ст. на Володимирській землі була добре відома слава Києво-Печерських подвижників. Бо ж як і тепер, так і тоді Києво-Печерський монастир стояв на першому місці за числом православних святих.

Немає сумнівів, що блаженному Космі вже були відомі подвиги першого єпископа Володимирського святителя Симона, який прийшов туди ще на початку XIII ст. з Києво-Печерської обителі і там же завершив своє земне життя у 1226 році. На цій же землі завершував уже свої подвиги у XIV ст. інший постриженик Києво-Печерський — преподобний Стефан Махрищський.

Тому, приймаючи рішення, блаженний Косма довго не задумувався, взявши знайдену ікону, він рушив до Києва. Але коли він зайшов до головної Печерської церкви, то зрозумів, що в нього список, копія ікони, а сама вона знаходиться тут. Свою ікону він віддав у Лавру преподобних Антонія і Феодосія і став наполегливо просити ігумена постригти його в ченці. Засумнівався ігумен, що такий юний отрок буде здатний перенести всі труднощі чернечого життя. Проте Косма був наполегливим у своєму бажанні, і ігумен виконав його прохання.

Прийнявши чернечий постриг, Косма відразу ж став дивувати досвідчену печерську братію своїм рівноангельським життям: непрестанною молитвою до Господа, самовідданою працею та суворим постом.

Багато років провів у чернечих подвигах блаженний Косма в Києво-Печерському монастирі. Та коли він виріс до самостійних духовних подвигів, то Господь благословив обрати праведного Свого на особливе служіння Своїй Пречистій Матері.

На Печерських горах Космі було нове видіння: світлоносний юнак від Імені Божого повелів йому повертатися на землю Володимирську на річку Яхрому, туди, де колись йому являлася свята ікона. При цьому було вказано будувати на тому місці церкву на честь Успіння Божої Матері.

Віддали Космі Києво-Печерські ченці його ікону, і він вирушив у рідний край. Там Господь уже вдруге показав вірному рабу Своєму знамення Своєї милості й благовоління до нього.

Прийшовши на Яхрому, десь приблизно на половині шляху між Володимиром і Юр“євим-Польським, Косма розпочав будівництво храму. Невелика дерев’яна церква на честь Успіння Пресвятої Богородиці була споруджена Космою досить швидко. Богослужіння в ній почалося десь у 1482 чи 1483 році.

Блага вість про подвиги преподобного Косьми, що прибув із святого міста Києва, почала розповсюджуватися по навколишніх землях і стала збирати біля нього благочестивих Божих людей. За прикладом Києво-Печерського чорноризця Стефана Махрищського, який діяв тут недалеко понад сторіччя тому, Косьма почав створювати чернечу обитель — Свято-Успенський чоловічий монастир. З великою радістю він приймав до себе нових чорноризців і пам’ятав, що приймаючи їх, він приймає самого Ісуса Христа. На власному прикладі Косма навчав своїх учнів і послідовників правил чернечого життя києво-печерського, оберігав святу обитель від ворогів видимих і невидимих. Своїми гарячими молитвами до Господа і Його Пречистої Матері преподобний Косма зцілював хворих і немічних та допомагав бідним і знедоленим. Господь наділив його благодатними дарами: покаянням, сльозами і вмінням навертати до спасіння закоренілих грішників. Ними преподобний вміло користувався.

Серед безмежних Володимирських лісів Свято-Успенська Космина обитель перетворилася на благодатний острів, звідки назавжди засяяло Божественне світло християнської віри.

Та надійшов час завершення земних подвигів преподобного Косми Яхромського, який був уже в досить поважному віці. Перед своєю кончиною, яка сталася 18 лютого 1492 року, Божий угодник Косма прийняв Святі Христові Тайни і тихо відійшов до Господа.

Святі мощі преподобного спочивають під спудом у Свято-Успенському Косминому монастирі, який знаходиться за адресою: Росія, Володимирська область, Юр“єво-Польський район, село Нєбилоє. Там же, в соборному храмі, знаходиться і чудотворна ікона Яхромська, свято якої відзначається 14(27) жовтня.

На завершення нашої оповіді скажемо, що в XVII ст. протягом майже 10 років цим монастирем управляв ігумен Митрофан, майбутній святитель, єпископ Вороніжський. При ньому був побудований новий кам’яний соборний храм і придбано коштовно прикрашене Євангеліє, на якому є власноручний надпис ігумена Митрофана, і збереглося воно до наших днів.