Червня (9 липня) — Святителя Діонисія, архієпископа Суздальського

Українські історичні джерела подають, що святитель Діонісій, архієпископ Суздальський народився близько 1300 року в Києві (можливо на його околицях) і у святому хрещенні отримав ім’я Давид. За молодих років був пострижений у ченці Києво-Печерського монастиря з іменем Діонісій. Пізніше він покинув Київ і подався на північ для проповіді християнської віри в нижньогородських землях.

У п’яти верстах від Нижнього Новгорода, викопавши власноруч на високому березі Волги печеру, він деякий час у ній усамітнився. Проте, велике бажання до розповсюдження християнської віри серед місцевого населення змусило його приступити до створення монастиря. Дізнавшись про наміри смиренного ченця, який прибув зі Святої Київської землі, місцевий трудовий люд потягнувся до Діонісія на послух і допомогу.

А Діонісій уже тоді відзначався суворим аскетичним життям та глибокими знаннями правил віри.

Невдовзі монастир було споруджено й освячено на честь Вознесіння Господнього. У подальшому він відомий як Нижньогородський Печерський монастир, першим архімандритом якого і став Діонісій. У майбутньому з цього монастиря вийшли двоє святих Православної Церкви: преподобний Євфимій архімандрит Суздальський, чудотворець (пам’ять 1(14) квітня) та преподобний Макарій Жовтоводський і Унженський (пам’ять 25 липня (7 серпня)).

Знаючи добродійні справи Діонісія, митрополит Київський Олексій (Київська митрополія тоді перебувала в Москві) призначив його на єпископа Суздальського і Нижньогородського. За одними даними це відбулося 1364, за іншими — 1371 року. Єпископ Діонісій відзначився великою мудрістю під час врегулювання серйозного конфлікту між жителями Нижнього Новгорода та ординським посольством. Цей конфлікт міг призвести до значних людських втрат з обох сторін. У 1378 році помер митрополит Київський і всієї Руси Олексій. Ігумен Свято-Троїцького монастиря Сергій (Радонєжський), виконуючи волю всього московського духівництва, пропонував великому князю Димитрію Донському вибрати у митрополити єпископа Діонісія, але той не зважив на цю пропозицію. Тимчасом, бажаючи поставити митрополитом свого любимчика — архімандрита Новоспаського монастиря Мітяя, князь зібрав у Москві архієреїв з метою поставити його спочатку єпископом. Ніхто з присутніх не смів заперечувати великому князю. Лише Діонісій сміливо заявив, що за церковним законом тільки митрополит має право призначати єпископів. Князь Димитрій змушений був погодитися з Діонісієм. Проте, конфлікт між Діонісієм і Мітяєм почав розвиватися з новою силою, але Мітяй невдовзі помер.

У 1380 році великий князь Димитрій Донськой проголошує митрополита Київського Кіпріана митрополитом всієї Руси, але за два роки, будучи ним не задоволеним, виганяє його з кафедри і з Москви.

Тимчасом, єпископ Діонісій побував у Константинополі і повернувся звідти в 1382 році в сані архієпископа Суздальського, Нижньогородського і Городецького. Це було рішення Патріарха Константинопольського.

Історія Суздальських земель донесла до нас відомості про те, що в кінці XI сторіччя вони потрапили під володіння Київського князя Володимира Мономаха. Його син Юрій Долгорукий став першим самостійним князем Ростово-Суздальських земель і зробив Суздаль своєю столицею.

А вже після звільнення цих земель від Батиєвого нашестя, суздальські князі, бажаючи зберегти свою самостійність, у середині XIV ст. об’єдналися з нижньогородськими і створили Суздальсько-Нижньогородське князівство зі столицею в Нижньому Новгороді. Та проіснувало воно недовго і в 1392 році розпалося, а Суздаль повністю втратив своє політичне значення.

А поки що, відносини Діонісія з князем Димитріем Донським залишалися досить напруженими.

У Новгороді і Пскові, ще за часів митрополита Олексія, почала діяти секта стригольників.

Архієпископ Новгородський Олексій написав про це Константинопольському патріарху Нілу, а той доручив Діонісію викоренити це зло, але тільки засобами розсудливого переконання.

Архієпископ Діонісій відбув до Новгорода, побував і в Пскові й блискуче справився з поставленим завданням, примиривши стригольників з церквою.

Лише після цього в князя Дмитрія Донського з’явилося бажання бачити Діонісія на чолі митрополії. Він посилає Діонісія в Константинополь, будучи впевненим, що Патріарх дасть на це згоду. Княжа воля здійснилася, і в 1384 році архієпископ Діонісій був висвячений на митрополита.

Але його шлях із Греції до Москви пролягав через Київ, де княжив Володимир Ольгердович, князь Литовський. Він і зупинив нового митрополита у Києві та взяв його під варту, оголосивши, що главою всієї Руської Церкви є митрополит Кіпріан. Це була явна спроба повернути до життя стару київську традицію і знову зробити Київ центром церковного життя, а справи митрополії підпорядкувати волі київського князя.

Таким сумним було повернення святителя Діонісія на рідну землю. Перебуваючи протягом року в київській тюрмі, він постійно молився до Господа.

Час упокоєння наступив 26 червня 1385 року.

Поховано його було у Києво-Печерській лаврі. У ближніх (Антонієвих) печерах довгий час залишалися нетлінними його мощі, але були знищені під час пожежі у XVI ст.