Липня (27 липня) — Преподобного Стефана Махрищського

У XIV ст. від’їзд Києво-Печерських ченців до північних земель тривав. Чимало з них ставали єпископами і там продовжували свою архіпастирську діяльність. Були й такі, що просто шукали усамітнення, але з часом приступали до будівництва храмів, засновували чернечі обителі.

Преподобний Стефан Махрищський народився на початку XIV ст. у Києві. Тут минули його юні роки, тут він отримав перші ази християнського виховання. Ще юнаком він вирішив присвятити себе чернецтву. Пізніше прийняв постриг у Києво-Печерському монастирі. Після кількарічного вдосконалення своїх чернечих подвигів у цій Святій обителі Стефан почав шукати шляхи для усамітнення для повного мовчання. Тодішні утиски православних в Україні змусили податися на північ, спочатку до Москви. Там його доброзичливо прийняв і неодноразово з ним бесідував московський князь Іван, батько Димитрія Донського. Від князя Стефан отримав грамоту, яка

дозволяла йому поселитися на землі Володимирській. Митрополит Київський і всієї Русі Феогност, який перебував тоді в Москві, благословив його на нове поселення.

Місце було обрано в урочищі, де зливаються річки Махрища та Молокча, за 30 верст від Троїце-Сергіївої Лаври, засновником якої був преподобний Сергій, ігумен Радонежський.

Передусім Стефан побудував собі невелику келію. Тут він заготовляв дрова, обробляв землю. Дуже цінував своє усамітнення і повне мовчання. Подвигами постійної молитви, суворого посту та тяжкої праці він здобував і примножував благодатні дари.

Чутки про прибулого з Києва подвижника швидко поширювалися околицями. Спочатку люди приходили лише для душевних розмов, потім з’явилися й істинні ревнителі чернечого життя. Довго не наважувався Стефан порушувати свою самотність, та все-таки зважив на настійні прохання селян і почав дозволяти їхнє переселення. А коли зібралася вже невеличка громада, то й виникла потреба в храмі для спільної молитви.

Отож було побудовано храм, братські келії та трапезну. Блажений Стефан виїхав до Москви, там уже був новий митрополит Олексій, Отримав від нього благословення на освячення храму на честь Живона-чальної Тройці. Митрополит надав Стефанові сан ієромонаха і призначив його ігуменом монастиря, а князь Московський Димитрій Донський (пам’ять — 19 травня (1 червня)) виділив монастиреві великі угіддя. Так було започатковано Махрищцьку Свято-Троїцьку обитель і сталося це, вірогідно, у 1358 році. Преподобний Стефан, як і належало ігумену, у подвигах молитви й посту був завжди попереду і гідно вів за собою свою паству.

Новостворену обитель неодноразово відвідував преподобний Сергій Радонезький. Два смирених подвижники були духовними друзями і однодумцями. Був час, коли преподобний Сергій вирішив залишити свою обитель, щоб знайти собі спокій у відлюдному місці. Преподобний Стефан зустрів його з усією братією та дав на допомогу свого учня Симона для заснування нової обителі на острові Киржач.

Якось селянин на ім’я Григорій вирішив постригтися в ченці, а свою землю і майно передати монастиреві. Прийнявши чернечий постриг, Григорій став улюбленим учнем ігумена Стефана. Таке рішення Григорія серйозно налякало інших селян. Брати Юрковські, землі яких знаходилися неподалік від монастиря, почали злісні гоніння проти ігумена Стефана, ганьбили його і навіть погрожували вбити, якщо він не покине монастир. Даремно пробував умовити їх ігумен:
«— Бог простить вас, чада. Це ж не ви гніваєтеся, а бентежить вас лукавий диявол.»

І все ж таки преподобний Стефан змушений був залишити свою улюблену обитель на старця Іллю та йти зі своїм улюбленим учнем Григорієм у незвідані й далекі вологодські ліси. Але й там він не зміг заховати себе від боголюбивих людей. Зупинились вони за 60 верст від Вологди на річці Авнєж. І знову біля них зібралася чернеча братія і разом заснували вони Авнєзький Свято-Троїцький монастир з двома храмами: на честь Святої Трійці і Великомученика Георгія.

Чутки про добрі діяння ігумена Стефана у вологодському краї швидко росповсюджувалися і дійшли до Москви. Князь Димитрій Донський повелів йому прибути в столицю. Залишаючи вологодську землю назавжди, преподобний Стефан свого учня Григорія призначив ігуменом Авнєзької обителі. Життя Григорія разом з його помічником Кассіяном закінчилося трагічно під час татарського набігу в 1392 році, їх пам’ять відзначається — 15(28) червня.

Московський князь обдарував Авнєзьку обитель щедрими дарунками, але преподобному Стефану повелів повернутися в Махру для продовження ігуменства. Як і раніше ігумен був надзвичайно смиренним, працював на рівні з усіма ченцями, носив старезну, усю в латках, одежу. Стефан був вкрай суворий до себе та милостивим і добрим щодо інших, ніколи й нікому не віддавав наказів.

Князь Московський Димитрій призначив для Махрищського монастиря нові земельні наділи. Молитвами й трудами преподобного Стефана обитель досягла найвищого розквіту. У ній ігумен дожив до глибокої старості й передав управління нею старцю Іллі. Сам же прийняв схиму і став готуватися до життя вічного.

14 липня 1406 року, причастившись Святих Христових Тайн, преподобний Стефан тихо віддав свій дух Господу і був похований на території монастиря.

Багато десятиріч махрищська братія гідно підтримувала основи благочестя, які запровадив перший ігумен — преподобний Стефан.

У 20-х роках XVI ст. Махрищськиий сторічний чернець Герман під час нічної молитви бачив вогонь, що горів біля гробу преподобного Стефана, освітлюючи всю обитель. Бачив це диво і тодішній ігумен монастиря Іона.

За розпорядженням ігумена Троїце-Сергієвоого монастиря Арсенія, який прийняв це диво за небесну звістку, біля гробу було поставлено невгасиму лампаду та започатковано щорічне поминання преподобного Стефана.

Багато інших див бачив Махрищський монастир — Господнє творіння руками Києво-Печерського ченця Стефана та його сподвижників. За багато років сталася велика пожежа і обитель згоріла. Під час будівництва нового кам’яного храму на честь Святої Трійці в 1550 році вперше знайшли мощі преподобного Стефана, які виявилися нетлінними. Від них віяло дивним благоуханням, що свідчило про особливу Божу милість до спочилого раба Його. Біля святих мощів, які знову було захоронено, відбулося багато зцілень хворих і немічних.

Розповімо лише про одне: у благочестивого селянина Якова, з села Кучки, що біля Ю’єва-Польського, народився божевільний син Данило. В юності він повністю рвав на собі одяг, часто тікав з дому далеко в ліс. Боячись, що дитина може загинути, батько привів його до Махрищського монастиря та залишив переночувати у приміщенні для прочан. Уві сні хворому явився високий на зріст чернець з довгою бородою і сказав йому: «Встань, та йди в монастир і залишайся там до самої смерті.» Прокинувшись, Данило відчув себе цілком здоровим і розповів про бачене. 40 років при доброму здоров’ї він прожив у монастирі, випікаючи для ченців хліб насущний.

Внаслідок числених зцілень біля мощів преподобного і було встановлено святкування його пам яті — 14(27) липня.

У 1922 році безбожна влада закрила Махрищський Свято-Троїцький монастир. Нових господарів надто приваблювала висока якість цегли, з якої були побудовані храми та інші споруди. Та передозували вибухівку, і замість цегли отримали щебінь, який пішов на спорудження злітної смуги навчального літовища в селі Слободка Кіржацького району. Кажуть, що з нього в свій останній політ відлетів перший космонавт Землі Юрій Гагарін… Відродження монастиря почалося в 1993 році з єдиної церкви, що вціліла: надбрамної Петра і Павла. Було встановлено пам’ятний дерев’яний хрест на честь 600-річчя з дня кончини преподобного Сергія Радонежського.

Друге знайдення мощів преподобного Стефана відбулося 1997 року під час розкопок території монастиря, який діє з 1995 року і тепер називається Свято-Троїцький Стефано-Махрищський жіночий монастир. Знаходиться за адресою: Росія, Володимирська область, Александровський район, село Махра.

На території монастиря похований також ігумен обителі Варлаам, який у XVI ст. багато потрудився для прославлення преподобного Стефана і відбудував монастир після вищезгаданої пожежі.

Стефано-Махрищська обитель відома також чудодійною іконою преподобного Серафима Саровського, освяченою на його мощах на початку XX ст. У 90-х роках вона неодноразово мироточила. Під час одного з мироточень на скляній кришці кіота чудесно відбився силует преподобного Серафима і зберігався протягом багатьох місяців.