Листопада (5 грудня) — Благовірного Ярополка, у святому хрещенні Петра, князя Володимиро-Волинського

Князь Володимиро-Волинський Ярополк був сином великого князя київського Ізяслава і внуком Ярослава Мудрого. У святому хрещенні названий Петром, але мав ще й інше ім’я — Гаврило. Рік його народження невідомий, та можна сказати, що це була приблизно середина XI ст., тому що батько його народився в 1024 році. Його мати, польська княжна Гертруда-Олісава була сестрою короля Польщі Казиміра І. Про її благочестивість є свідчення навіть у Києво-Печерському патерику. Це вона зупинила свого чоловіка князя Ізяслава, коли той, будучи князем київським, зібрався розігнати печерську братію. Померла вона рівно за 20 років після смерті свого сина Ярополка, окрім якого в сім’ї було ще два сини — Святополк і Мстислав та дочка Євдоксія.

Це були тяжкі роки для української держави — Київської Руси, роки князівських міжусобиць між синами Ярослава Мудрого та їх молодшими родичами. Синів у великого князя було п’ять: Ізяслав, Святослав, Всеволод, В’ячеслав та Ігор. Протягом життя святого Ярополка князі на київському престолі мінялися сім разів. Його батько княжив тричі: з 1054 до 1068 р., з 1069 до 1073 р. та з 1077 до 1078 р.

15 вересня 1068 року половці вигнали батька Ярополка з Києва з метою звільнити з київської в’язниці свого князя Всеслава. Разом із сім’єю батько втік до Польщі, до жінчиного брата короля Казиміра І, який був одружений з наймолодшою дочкою рівноапостольного князя Володимира Добронізі — Марією. Лише навесні 1069 року, тобто за сім місяців, князь Ізяслав повернувся до Києва й відразу ж вигнав Всеслава з Полоцька. Поставив туди спочатку свого сина Мстислава, а коли той невдовзі помер — іншого сина, Святополка. Проте заповзятливий і хоробрий Всеслав швидко зібрав чисельне військо та, пограбувавши Новгород, вигнав Святополка з Полоцька.

Отут і наступив час молодого князя Ярополка. За наказом батька він пішов проти Всеслава. Їх вояки зустрілися біля стародавнього литовського міста Голотичська, і Ярополк розбив Всеслава вщент. Це був 1071 рік. Проте переможений Всеслав примирився з великим князем Ізяславом і утримався в Полоцьку. Тим часом ворожнеча між Ярославичами поновилася. Війна з полоцьким князям почалася знову, але вів її лише Ізяслав. Брати йому не допомагали, і навіть було укладено мир. Та цей мир видався підозрілим, і брати Ярославичі — Святослав Чернігівський і Всеволод Переяславський пішли війною на брата Ізяслава. І той вдруге в березні 1073 року змушений був залишити престол Святославу.

На цілих три роки Ізяслав разом із сім’єю знову опинився в Польщі, якою на той час уже управляв син Казиміра Болеслав II. Він, мало того, що вів війну з Чехією і був не в змозі допомогти, ще й захопив усі скарби Ізяслава. Подальший шлях Ізяслава і Ярополка проліг до Німеччини, до імператора Генріха IV. Вислухавши їх, той негайно направив до Києва Бурхарда, Трірського духовного чиновника і повелів оголосити князям Руським, щоб повернули Ізяславу законну владу. Князь Ярослав легко обеззброїв Бурхарда своїми щедротами і той нічим Ізяславу не допоміг. Зневірившись у сусідах, Ізяслав посилає сина Ярополка до папи Римського Григорія VII.

Князь Ярополк відвідав святі місця Вічного міста, поклонився нетлінним мощам й оковам свого небесного покровителя апостола Петра і апостола Павла. Для нього це була подія глибокого духовного значення.

Князь Ярополк просив у папи захисту від польського короля, вимагав повернення пограбованого. Але втручання папи ніякої користі не принесло, хоч польський король начебто й погодився допомагати.

Повернувшись до Києва, князь Ярополк у Верхньому місті закладає церкву на честь першоверховного апостола Петра на території тодішнього Свято-Дмитрівського монастиря (тепер — Свято-Михайлівський Золотоверхий). Проіснувала ця церква лише до татаро-монгольської навали.

Наприкінці 1075 року помирає брат Ізяслава Святослав, і Київський престол дістається іншому братові, Всеволоду. Та договір з ним приводить Ізяслава втретє на київське князювання. Сталося це 15 липня 1076 року. Невдовзі благовірний князь Ярополк отримує від батька місто Вишгород, але управляв він ним недовго.

У 1078 році Ярополк знову стає учасником сумних подій міжкня-зівського розбрату. Разом з батьком він допомагає дядькові Всеволоду воювати з його племінниками Олегом Святославовичем та Борисом В’ячеславовичем. Перед боєм батько сказав Всеволоду такі слова: «Я покладу за тебе голову». І ці слова виявилися пророчими. Князь Ізяслав був убитий. Ярополк супроводжував тіло батька до самого Києва й гірко оплакував його смерть:
«— Батьку, батьку мій! Не без печалі ти пожив на цьому світі і багато напастей прийняв ти від людей та від братів своїх. І ось загинув ти не від брата, а за брата поклав голову».

Поховали князя Ізяслава у церкві Пресвятої Богородиці (Десятинній). Князь Всеволод приходить на Київський престол вдруге, і надає своєму племіннику Ярополку батьківські землі Турова, приєднуючи до них Володимир-Волинський. Ярополк благодушно й зі смиренням прийняв те, що йому надали, бо добре знав старе батьківське правило: «Молодші повинні найстаршого мати за батька».

Тим часом уже племінники Ярополка — Рюрик, Володар і Василько, сини двоюрідного брата Ростислава, були вигнані із землі Тьмутараканської і не знали, де прихилити свої голови. Пристанище вони знайшли в доброго дядька-князя Ярополка у Володимирі-Волинському. Понад п’ять років Ярополк мирно управляв своїм князівством, аж поки не отримав несподіванок від цих племінників. Володар втік шукати щастя в чужих краях. Рюрик і Василько заплатили за доброту своєму дядькові як язичники — чорною невдячністю. На святу Пасху в 1084 році князь Ярополк вирушив до князя Всеволода у Київ. Цим скористалися названі племінники. Вони зібрали військо, і коли благовірний князь повернувся, нагло вигнали його з Володимира.

Допомога з Києва прийшла негайно: великий князь Всеволод прислав свого сина Володимира Мономаха, і той прогнав Ростиславичів та повернув Ярополка на свою вотчину. Володимир Мономах доводився Ярополку двоюрідним братом і він ще не раз приходив з допомогою на Волинь. На жаль, їхня дружба часто порушувалася діями тих-таки безземельних Ростиславичів та ще іншого двоюрідного брата, Давида Ігоревича. Великий князь Всеволод, бажаючи їх заспокоїти, віддав їм міста на Волинській та Галицькій землі: Давиду — Дорогобуж, а Ростиславичам — Перемишль і Теребовлю. Але, оскільки ці міста належали Володимиро-Волинському князівству, то образа Ярополка одразу ж почала точити його душу, та й злі його порадники зробили свою чорну справу. Ярополк почав готуватися в похід проти князя київського Всеволода. Проте великий князь випередив Ярополка, знову пославши на Волинь свого сина Володимира Мономаха.

Ярополк і цього разу вибирає шлях до Польщі, залишивши в Луцьку свою матір, дружину та військо, яких Мономах забрав у полон і відправив до Києва.

Володимиро-Волинське князівство дісталося Давиду Ігоревичу. Це вже був 1085 рік. Наступного року Ярополк повернувся з Польщі, помирився з Володимиром Мономахом і знову став княжити на Волині. Але це князювання було досить коротким. Уже за декілька днів він вирушив до Звенигорода Галицького. У дорозі один з його дружинників, якийсь Нерядець — мабуть, за намовленням когось із Ростиславичів, проткнув Ярополка шаблею. Благовірний князь вирвав із себе шаблю й голосно заволав: «Ох, це ти мене, вороже, погубив!». Мав він на увазі Рюрика Ростиславича, бо той Нерядець втік до нього у Перемишль. Сталося це 22 листопада 1086 року за одними відомостями, за іншими — 1087 р. (наприклад, у «Повісті минулих літ»).

Тіло благовірного князя-мученика було відвезено спочатку в Володимир, а потім у Київ, де його зустрічали великий князь Всеволод із синами, митрополит Іоан з духівництвом та весь народ київський. Похований він у церкві святого апостола Петра, яку він сам почав будувати.

Благовірний князь Ярополк у своєму житті був зразком істинного християнського благочестя, смиренним і братолюбивим, не терпів насмішок та пияцтва. Щорічно, десятину від своїх прибутків він віддавав на церкву. Як ревний жертводатель, він віддавав Києво-Печерській обителі всі маєтки свої, цілі волості — Небольську, Деревську, Луцьку та землі біля Києва.

Був дуже освіченою людиною, за життя багато терпів без вини, але зовсім не мав почуття помсти. Дуже любив сльози розчулення і завжди молитовно просив Господа: «Господи, Боже мій, Ісусе Христе! Прийми молитву мою і дай мені смерть таку, яку Ти дав єси братам моїм Борису і Глібові від чужих рук, нехай омию я гріхи всі своєю кров’ю і збудуся світу суєтного і сіті вражої».

Господь почув його молитву і дарував йому благодатну кончину мученика. За всі свої чесноти, за всі свої страждання він був визнаний святим благовірним князем. Після себе залишив сім’ю: дружину Ірину (перше ім’я — Кунігунда), яка була дочкою німецького графа Орламюнде, двох синів Ярослава і В’ячеслава та дочок Анастасію й Мехтільду.

Пам’ять святого благовірного князя Ярополка відзначається ще 10(23) жовтня в складі Собору Волинських святих.