Серпня (24 серпня) — Преподобного Федора, князя Острозького, Печерського, у Дальніх печерах

Преподобний Федір, князь Острозький, походив із знаменитого Волинського княжого роду, корені якого — від роду Рівноапостольного князя Володимира, через його правнука Святополка, князя Туровського. Рідний онук цього Святополка мав, у свою чергу, онука Володимира, князя Пінського, від якого народився князь Юрій (Георгій) Туровський і Пінський (це вже прадід преподобного Федора).

Батько Федора — відомий князь Данило Васильович Острозький жив у XIV ст. і відзначився боротьбою з польським королем Казиміром IIIза самостійність західноукраїнських земель. Взагалі-то батьки Федора відрізнялися зразковим благочестям та християнською любов’ю до Божих храмів. На той час в Острозі була церква Святого Миколая Чудотворця і на неї князь Данило та княгиня Василіса передали великі земельні угіддя. Батько також брав участь у спорудженні кам’яних укріплень Острозького замку.

Рік народження князя Федора залишається невідомим. Він був старшим із трьох синів. Уже з молодих років дуже цікавився, що і як робиться в чужих землях, однак ревно захищав і все те краще, що робилося на його рідній Волині. Вперше в історичних документах його ім’я трапляється в 1385 році, коли польський король Ягайло і литовський князь Вітовт підтвердили його право на володіння батьківськими землями і маєтками в Острозькому окрузі та доповнили їх Заславським і Корецьким округами. Певно, що це вже було після смерті батька. Історичні документи стверджують, що в 1387 році молодий князь Федір мав становище луцького старости, а в наступному 1388-му згадується як воєвода луцький. У подальшому, до 1408 року, ніяких відомостей про його життя до нас не дійшло. У цьому році князь Федір особисто керував визволенням із Кременецького замку (тепер це Тернопільська область) литовського князя Свидригайла, прихильника і захисника православної віри. Навіть сьогоднішні руїни цього замку можуть підтвердити, яка це була складна у військовому плані операція. В XIII ст. Кременецький замок не змогли взяти татари, а сам хан Батий із соромом та прокляттями змушений був відступити від нього.

На той час більша частина українських земель була під владою Литви, меншою — володіла Польща. А після підписання двох уній між Польщею і Литвою у Креві 1385 року та в Городлі в 1413 року права православних українців виявилися ще більш обмеженими. Князь Федір Острозький виступив у дієвій обороні цих прав. Як свідчить Києво-Печерський патерик, «для православ’я було кориснішим не мати ніякої залежності від Польщі, а тому Федір, князь Острозький, і допомагав Свидригайлу в боротьбі проти Польщі і надто прославився в цій боротьбі». Та так, що в літописця були підстави писати про нього «як про мужа великої діяльності та величності». Але це трохи пізніше. А поки що, у 1410 році, він взяв участь у поході короля Ягайла проти німецьких рицарів-хрестоносців під Грюнвальдом і, без сумніву, зробив вагомий внесок у перемогу. Блаженний князь Федір також надавав підтримку гуситському руху в Чехії.

Тим часом помер великий князь Литовський Вітовт, і на його місце було обрано Свидригайла, а розпорядчим сподвижником новообраного став князь Федір Острозький, «муж виняткової хоробрості і величезного авторитету у військах».

У 1432 році він провів цілий ряд успішних військових операцій проти Польщі на подільських і волинських землях, ревно захищаючи й український народ, і православну віру.

На цих територіях блаженний князь Федір примусив польського короля Ягайла захистити законом свободу православ’я та зрівняти у правах місцеве дворянство з польським. Тепер ці землі були в руках Федора, а точніше — у руках Свидригайла, в ім’я якого той діяв.

Та яких би ратних успіхів блаженний не досягав, настав той час, коли суворий Свидригайло зрозумів, що всі симпатії місцевого населення на боці Федора Острозького. Особливо після того, як поляки змушені були дарувати важливі права Православній Церкві та українському дворянству. А може до цього приєдналося ще й те, що сам князь Федір вирішив уже більше так не покладатися на Свидригайла, а лише на свої власні сили.

А тут ще помер король Польщі Ягайло, і на його місце став малолітній син Владислав. Уже від цього Свидригайло відчув нову силу і вирішив позбутися Федора.

У 1435 році він вторгнувся на Поділля, завоював, узяв Федора в полон і посадив у в’язницю. Та православні волиняни й подоляни заступилися за свого улюбленого князя. Піднявши з допомогою польських полководців на тих землях Вікентія Самотульського і Михайла Бучацького, з якими й звільнили князя Федора. Блаженний і сам змушений був шукати допомоги в поляків.

Але минуло небагато часу, як преподобний Федір помирився зі своїм кривдником. Він знову допоміг Свидригайлу в боротьбі з литовсько-польською партією. Останній раз побачимо князя Федора у битві з татарами в 1438 році. Ця битва була для нього невдалою, але він залишився живим і неушкодженим. І все ж саме ця битва мала доленосне значення для його подальшого життя.

Свидригайло змушений був втекти аж на сім років у Волощину, а до влади в Литві прийшов молодший син Ягайла Казимір. Він прогнав від себе поляків, за деякий час примирився зі своїм дядьком Свидригайлом і надав йому володіння на Волині з містом Луцьком. Не був забутий і мужній Острозький князь Федір. Йому було надано в управління на правах намісництва другу частину Волині з містами Володимиром, Дубно і Острогом, які вже приєднувалися до князівства Литовського. Отож у середині XV ст. Князь Федір Острозький стає справжнім земельним магнатом, що володів величезними наділами і маєтками в найкращих областях Поділля й Волині. За ним залишилося право першого, хто вдосконалив військове мистецтво гусистського порядку у війську, що називався «табором». Преподобним Федором в Острозі була заснована кам’яна Пречистенська церква. На цьому й закінчується його світська діяльність. Усе це разом з князівською силою і славою він залишає в 1441 році своєму сину Василеві. Десь між 1441-1446 роками його шлях пролягає до Києва в Печерський монастир. Історія зберегла багато відомостей про світське життя Острозького князя, та майже нічого про його чернецтво. Відомо, що він був пострижений в ченці з іменем Феодосій, вірогідно, на честь преподобного Феодосія Печерського. Дружина його Агафія також прийняла чернецтво з іменем Агрипина.

Преподобний Федір відбував у монастирі подвиг мовчання та послуху, але за деякий час він був висвячений на ієромонаха, хоч ця версія і піддається сумнівам.

Протоієрей Андрій Хойнацький у Патерику Волино-Почаївському говорить, що на звичних Лаврських іконах і на тій, що знаходиться в Дальніх печерах, над його мощами преподобний Федір зображений в одязі простого ченця. Але продовжує далі, що в П’ятницькій церкві м. Острога є ікона преподобного Федора, орієнтовно XVII ст., а також у церкві Острозького Кирило-Мефодіївського братства, де його зображено в мантії з книгою в руці і в єпітрахілі. Тобто, на Волині все-таки існувало передання, що преподобний Федір був висвячений на ієромонаха.

Про рік кончини преподобного Федора нічого не відомо, вірогідно, сталося це в другій половині XV ст. Його канонізація, мабуть, відбулася наприкінці XVI ст. Оскільки вже в 1638 році ієромонах Афанасій Кальнофойський свідчив, що преподобний Федір «відкрито спочиває в Феодосієвій печері в цілому тілі».

У 1994 році, нині світлої пам’яті головний редактор «Голосу Православ’я» Юрій Цюпа, подаючи короткий життєпис князя-ченця Миколи Святоші, писав: «Були серед князів люди, які насправді щиро і беззастережно зрікалися світу, а з ним — влади і грошей, йдучи до монастиря простими ченцями, накладаючи на себе важкі обітниці». Таким був і князь із Волині Федір Данилович Острозький. Безумовно, прикладом для нього був чернігівський князь Святослав, який у 1097 році навіть княжив у Луцьку, а потім став києво-печерським ченцем, преподобним Миколою Святошею. Тому й став преподобний Федір його послідовником.

Пам’ять преподобного Федора князя Острозького, Печерського відзначається загально ще 28 серпня (10 вересня) та в складі Собору Волинських святих — 10(23) жовтня і в другу неділю Великого посту.