Вересня (13 жовтня) — Святителя Михаїла, першого митрополита Київського і всієї Руси

Пророцтво апостола Андрія Первозваного сповіщене ще в І ст. про те, що на горах Київських засяє благодать Божа, почало здійснюватися за князювання Володимира Великого, який разом з митрополитом із Візантії Михаїлом у 988р. охрестив Русь.

Однак, преподобний Нестор-літописець (пам’ять — 27 жовтня (9 листопада)) у «Повісті минулих літ», на жаль, нічого не говорить про першого митрополита нашої Святої Української Православної Церкви.

Та й взагалі, у давніх літописах до 996 року ні про митрополитів, ні про єпископів на землі Київської держави не згадується. Мова йде лише про священиків, які прибували до Києва з Візантії.

А вже під роком 996 преподобний Нестор у вищезгаданій праці говорить про єпископів: «І жив Володимир у страху Божому. І умножилися розбої і казали єпископи Володимирові: «Оце умножилися розбійники. Чому ти не караєш?» І він мовив: «Боюся гріха».

Митрополит Іларіон у «Слові про закон і благодать» також говорить, що князь Володимир часто радився з єпископами, як навести лад серед народу.

Але, чернець Яків у «Пам’яті і похвалі князю руському Володимиру» вже пише, що той у великі свята ставив три трапези і першу — митрополитові та єпископам. «Степенна книга» митрополита Київського Кипріана (але це вже XIV ст.), а за нею й Никонівський літопис говорять конкретно про першого Київського митрополита на ім’я Михаїл. Це ж підтверджує і російський історик В.М. Татіщев. Про приїзд із Візантії на землю Руси-України митрополитів і єпископів можна також дізнатися із чужих літописних джерел, зокрема арабських. А ще давніші джерела дають відомості, що задовго до хрещення Руси-України в 988 році на нашій землі вже були православні храми і правили в них священики, і обов’язково були ієрархи.

Є свідчення грецьких істориків, зокрема Костянтина Багрянородного, Кедрина та Зонара, що вже в 867 році, тобто понад сторіччя раніше, під час правління у Києві князя Аскольда, до нього присилали з Візантії єпископа чи навіть архієпископа, але ім’я його невідоме. Митрополит Київський і Галицький Євгеній (Болховітінов), також посилаючись на грецького історика Кодина, стверджує, що вже близько 891 року існувала Київська митрополія.

Та все ж таки, повернімося до офіційного Хрещення Руси-України. Отже, як тільки київський князь Володимир прийняв рішення про просвітлення нашої рідної землі Святим Хрещенням, він послав до Константинополя прохання на ім’я Патріарха прислати у Київ християнських пастирів. Константинопольською Патріархією на той час керував Миколай II Хрисоверг. Для виконання святої місії першосвятителя нової Церкви він обрав митрополита Михаїла, як найздібнішого ієрарха.

Святитель Михаїл був родом із Сирії, а за іншими джерелами — болгарин або навіть грек. У 988 році на час хрещення самого князя Володимира він на чолі 6 єпископів, багатьох священиків та людей церковного причту прибув до міста Корсуня. Це староруська назва грецького міста Херсонеса, залишки якого знаходяться біля теперішнього Севастополя в Криму. Далі разом з князем Володимиром (за іншими даними — трохи пізніше) їхній шлях проліг до Києва. З собою митрополит привіз ікони, богослужбові книги слов’янською мовою, часточки мощів Божих угодників, церковний посуд та інше майно.

Волею Божою на митрополита Михаїла була покладена важка й складна місія. Та він був вправним учителем у проповідуванні Божого слова, глибоко освіченим ієрархом та зразковим за своїм святим життям.

Прибувши до Києва, він спочатку охрестив 12 синів князя Володимира та навернув до християнства всю його сім’ю та бояр. За цим відбулася спільна рада з духівництвом про впровадження християнської віри у Києві. Міські священики закликали народ наслідувати князя Володимира і прийняти нову віру. Кияни зібралися в призначеному місці, де річка Почайна впадала в Дніпро. Сюди ж прибули митрополит Михаїл з духівництвом і князь з боярами. Люди зайшли в дніпровську воду, а митрополит зі священиками стояли на березі, читали молитви, готували киян до Святого Хрещення та давали поради на життя християнське. Митрополит Михаїл урочисто відправив Святе Хрещення над усіма киянами і Божественна благодать Христова осіяла давньопрестольний град Київ.

Особливу апостольську ревність святитель Михаїл виявив у боротьбі з язичницьким нечестям. Він одразу ж звернувся до князя, щоб той негайно звелів скидати ідолів і руйнувати їхні жертовники.

Тут доречно сказати про походження назви місцевості, де розташований вже майже тисячоріччя славнозвісний Видубицький монастир. Скинутий зі Старокиївської гори в Дніпро язичницький бог Перун у вигляді дерев’яного боввана якраз і причалив до берега в місцевості, яка потім була названа Видубичами. Бо ж молили й плакали до того боввана залишки невірних після Хрещення киян: «Видибай, наш господарю, боже, видибай». А ще слід навести слова князя Володимира після Хрещення Святого: «Боже Великий, що сотворив небо і землю! Поглянь на нові люди Твої! Дай же їм, Господи, пізнати Тебе, Істинного Бога, як ото пізнали землі християнські, і утверди в них віру правдиву і незмінну!» Рівноапостольний князь Володимир дуже приязно ставився до митрополита Михаїла, вважав його своїм радником і духовним наставником.

На долю першого митрополита випало благодатне служіння. Ієрархом він був мудрим і тихим, хоч і суворим щодо питань віри. У державі Київській вів рівноапостольну діяльність, будував храми й засновував монастирі: перша кам’яна церква у Києві — Успіння Пресвятої Богородиці (Десятинна), а потім церква Архістратига Михаїла там, де тепер стоїть Михайлівський Золотоверхий монастир. А тоді це був храм для грецьких ченців, що прибули до Києва разом з митрополитом, як знамення перемоги християнства над язичництвом. До започаткованих при першому митрополитові, належить також і Межигірський монастир, що під Києвом. Літопис стверджує, що за митрополита Михаїла «Віра Православна розцвіла і засяяла як сонце».

Згодом митрополит із проповіддю Святого Євангелія відвідав Новгород, Суздаль і Ростов Великий. В останньому заснував першу дерев’яну церкву на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Там він поставив єпископом Федора Грека, який прибув з ним із Константинополя. За час архієрейської діяльності митрополита Михаїла були споруджені храми в Чернігові, Білгороді, Володимирі-Волинському, Новгороді та Переяславі.

Знаючи ціну освіти у поширенні християнства, святитель постійно турбувався про організацію духовних училищ у Києві і за навчанням у них стежив особисто.

За нього прийняли святе хрещення чотири болгарські князі, а печенізький князь Кучуга навіть прийшов у Київ, щоб прийняти його. А ще вчений проповідник Марко був відправлений до волзьких болгар-мусульман для проповіді християнської віри.

Незважаючи на те, що служіння митрополита Михаїла у Київській державі було короткочасним, усього чотири роки, його подвиг просвітництва язичницьких народів неможливо переоцінити. До речі, енциклопедичний словник Брокгауза називає рік його упокоєння — 998. Але, мабуть, треба вірити надгробному напису, який свідчив, що митрополит Михаїл упокоївся в 992 р. Був похований у Десятинній церкві. Біля 1103 року його нетлінні мощі було перенесено в Ближні (Антонієві) печери і спочивали там до 1730 року. Очевидно, це був час канонізації святого. З 1 жовтня 1730 року вони на спокої у Великій Свято-Успенській церкві. Але чи ж на спокої? Наступило XX сторіччя — час світових воєн. Під час Другої світової, у листопаді 1941 року наша головна святиня була підірвана…

Пам’ять святителя Михаїла встановлена 30 вересня (13 жовтня), у день останнього перенесення його мощів у приділ архідиякона Стефана Великої Лаврської церкви. До 1730 р. його пам’ять відзначалася в день упокоєння — 15 червня за старим стилем.