Серпня (18 серпня) — Святителя Феоктиста, єпископа Чернігівського

Наша розповідь про Києво-Печерського угодника Феоктиста, який народився в середині XI ст. Лінія його земного життя досить проста: чернець, а потім ігумен Києво-Печерського монастиря і єпископ Чернігівський. Вперше про Феоктиста дізнаємося від преподобного Нестора Літописця з його «Повісті минулих літ», але вже як про ігумена Святої Печерської обителі. Там, під роком 1107 згадується, що Великий князь Київський Святополк Ізяславич, внук Ярослава Мудрого мав звичай, йдучи на війну, обов’язково вклонятися гробу преподобного Феодосія Печерського і брати благословення у монастирського ігумена. А ігумен на той час якраз і був Феоктист, шостий ігумен за час існування монастиря.

У чернецтво він був пострижений ще за життя преподобного Феодосія і свій подвиг відбував там досить довго. З розповіді про Микиту Затворника, що є в Києво-Печерському патерику, знаємо лише один епізод з чернечого життя чорноризця Феоктиста. Він брав участь у спільній молитві печерських ченців з метою відігнання від преподобного Микити біса та виведення його із затвору. Потім Микита став святителем Новгородським (пам’ять — 31 січня (13 лютого)). Інші відомості про Феоктиста подаються вже як про ігумена.

Обраний він був братією і призначений митрополитом Київським Никифором у 1103 році після смерті ігумена Іоана. 1108 р. преподобний Нестор згадує його як будівничого кам’яної трапезної в Печерському монастирі та про факт завершення її будівництва. Зауважимо, що залишки цієї споруди були знайдені при археологічних розкопках у кінці XX ст. Того ж 1108 року літописець сповіщає, що стараннями і турботами ігумена Феоктиста перед князем Святополком та митрополитом Никифором у синодики всіх єпископій Київської митрополії для загальноцерковного пошанування було внесено ім’я преподобного Феодосія Печерського. Це третє ім’я після святих страстотерпців Київських Бориса і Гліба. За ігуменства Феоктиста, 11 лютого 1111 року в Києво-Печерському монастирі сталося дивне знамення: від землі до неба з’явився стовп вогняний, блискавки освітили землю, а на небі о першій годині ночі прогримів страшний грім. Вогняний стовп якраз стояв над новозбудованою трапезною, потім перейшов на церкву і став над гробом Святого Феодосія, а далі, повернувшись на схід, став невидимим. Преподобний Нестор говорить, що це був не вогонь і не стовп, а образ ангельський. Бо ангел так являється: то стовпом вогняним, а то полум’ям. Як ото сказав пророк Давид до Господа: «Ти твориш духів ангелами Своїми і слугами Своїми — вогненне полум’я» (Пс, 103, 4).

12 січня 1113 року ігумен Феоктист був висвячений на єпископа Чернігівського і вже за тиждень заступив на Чернігівську кафедру. Далі Нестор літописець повіствує так: «І радий був князь Давид Святославич і княгиня Феодосія, бо він був її отцем духовним. І бояри і всі люди радувалися, бо перед ним був єпископ Іоан недужий і не міг він служити, а лежав у болісті двадцять і п’ять літ. Тому то князь і люди жадали єпископської служби, і радувалися вони, славлячи Бога».

Принагідно сказати, що син згаданих тут князя Давида й княгині Феодосії, князь Святослав-Панкратій був першим руським князем, що прийняв чернечий постриг. Мова йде про преподобного Миколу Святошу (пам’ять — 14(27) жовтня).

Тим часом Києво-Печерська братія обрала собі ігумена Прохора (1113-1124) і з ним єпископ Феоктист брав участь у перенесенні мощів святих страстотерпців Бориса й Гліба у Вишгороді в 1115 році. Сучасником святителя Феоктиста був священномученик Кукша (пам’ять — 27 серпня (9 вересня)), чернець Києво-Печерський, який уславився проповіддю Християнської віри на землі в’ятичів, що входила тоді до чернігівської єпархії. Святитель Феоктист виправдав надії і сподівання чернігівської пастви. У нього було добре порозуміння з князем Давидом, активна з ним співпраця на благо землі Чернігівської. Коли добрий і благочестивий князь втратив у 1120 році свого улюбленого сина Ростислава, святитель Феоктист намовив його збудувати в Чернігові Борисо-Глібський собор. Храм було споруджено досить швидко і його освячував владика Феоктист.

За час його десятирічного служіння у Чернігові сталося багато див, багатьох князів він там похоронив. У новому Борисо-Глібському храмі князь Давид готував і собі усипальницю.

Чергове диво сталося 1 серпня 1123 року, коли князь у своєму теремі лежав уже на смертному ложі. Присутній там єпископ Феоктист, побачивши, що князь помирає, наказав всім молитися. Якраз тоді у відчинене вікно в кімнату влетів білий голуб і сів на груди князя. А як тільки князь помер, голуб тут же вилетів. Спочилого князя відспівували в кафедральному Спасо-Преображенському соборі, а похоронити мали в новозбудованому Борисо-Глібському й за тодішньою традицією в той самий день. Оскільки домовина ще не була готова, єпископ Феоктист мав порушити традицію і сумний обряд перенести на завтра. Та сталося нове диво: сонце зупинилося на небі і не заходило, доки князь не був похований.

Великі приятелі князь Давид та єпископ Феоктист недовго були в земній розлуці. Єпископ помер через 5 днів після князя, тобто 6 серпня, але пам’ять його відзначається 5 серпня, або 18 серпня за новим стилем.

В одному із давніх списків святих сказано, що його похоронили в Печерському монастирі. Вірогідно, на підставі цього він і заноситься до списку спочилих Собору Києво-Печерських преподобних у Ближніх печерах спочилих. Тому й святкується його пам’ять іще 28 вересня (11 жовтня) та в другу неділю Великого посту.