Липня (6 серпня) — Преподобного Полікарпа, архімандрита Печерського

Ім’я Полікарп з грецької мови перекладається як «багатоплідний.» Печерський чорноризець Полікарп справді був багатоплідним на добродійні справи. Він сам знайшов і добре засвоїв причину цього, бо ж на неї вказав сам Ісус Христос словами євангеліста Іоана: «Хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плоду, бо без Мене не можете робити нічого» (Ін. 15, 5).

Преподобний Полікарп жив у XII ст. Відрікшись від благ мирського життя, він прийняв чернечий постриг у Києво-Печерському монастирі. Бо ж добре знав Полікарп ще в молоді роки слова Творця: «Якщо пшеничне зерно, упавши на землю, не помре, то залишиться одне, а якщо помре, то принесе багато плодів» (Ін. 12, 24). Тому, одягнувши чорні ризи, помер чернець Полікарп для мирського життя. Швидкоплинну славу світу цього блаженний Полікарп перетворив на прах, а прийнявши ангельський образ у монастирі, неначе те зерно в зораній землі, створив багато плодів, достойних покаяння, і проявив на собі всі плоди духа: «любов, радість, мир, довготерпіння, доброту, милосердя, віру, лагідність і стриманість» (Гал., 5, 22-23).

В своєму подвижницькому житті Полікарп достойно наслідував подвиги засновників святої Києво-Печерської обителі — преподобних Антонія і Феодосія. Він виявив цілий ряд великих моральних чеснот і нелицемірну любов до Господа, до монастирської братії та до всіх людей.

У 1164 р. помер одинадцятий Києво-Печерський ігумен Акиндин, і на його місце монастирська братія одностайно вибрала Полікарпа — за його розсудливість і добродійне життя. Бо ж був він муж святий і достойний тримати управління Святою Великою Лаврою.

Найперше Полікарп суворо оберігав впроваджений святим Феодосієм Студійський статут і вимагав від ченців безумовного його виконання, хоч у майбутньому сам буде мати великі неприємності від його порушення.

Ігумен-архімандрит Полікарп мав повагу не лише монастирської братії, а й простих мирян, що йшли до святої обителі за напутнім словом та житейськими порадами. Навіть благородні й славні князі йшли до нього за настановами. Серед них були й такі, що залишали княжі престоли, мирське життя, аби жити з ним і під його керівництвом у монастирі. Тим більше, що в пам’яті старожилів святої обителі ще живий був яскравий приклад преподобного Миколи Святоші, чернігівського князя, який помер у 1143 р.

Особливо відомі приязні стосунки преподобного Полікарпа з великим князем Київським Ростиславом (1158-1167). Під час Великого посту щосуботи й щонеділі князь запрошував ігумена Полікарпа і 12 печерських ченців до себе додому на трапезу. Сам їм прислуговував і дуже любив слухати їхні бесіди, бо ж мріяв прийняти чернечий постриг. Але преподобний Полікарп всіляко відмовляв його від цього кроку, говорячи: «Княже благочестивий! Вам Господь повелів жити в миру, творити суд і правду і дотримуватися даної присяги». Та князь на це заперечував: «Але, отче, княжіння не може обійтися без гріха. Я вже немало прожив на світі і хотів би уподібнитись благовірним царям, які постраждали заради Господа, святим мученикам, які пролили заради Нього кров, і святим отцям, які усмиряли своє тіло постом і вузьким шляхом досягли Царства Небесного!»

А ще князь розповів про видіння одному старцю великого князя Константина, який вже з небес сказав, що якби він знав, яку велику честь отримує на небі чернечий чин, то давно зняв би з себе царський одяг та одягнув би чернечі. Вислухавши князя, святий Полікарп промовив: «Якщо бажаєш цього, княже, нехай буде воля Божа!». Та не збулася мрія князя, тому що скоро наступила його кончина. А вже коли князя не стало, то й ігумену довелося пережити гоніння від митрополита Константина за порушення Студійського статуту X ст., та й за дружбу з померлим князем. Ігумен Полікарп ліквідував пости в середу й п’ятницю — тоді, коли вони випадали на великі свята. Це питання було суперечливим на вищому рівні Російської Православної Церкви, а після винесення його на розгляд Собору думки розділилися. Тим часом святого Полікарпа запроторили до темниці. Але коли в 1169 р. князь Мстислав Андрійович взяв Київ і влаштував страшні погроми, кияни вирішили, що біда прийшла за те, що святий Полікарп у темниці, і негайно визволили його. До Господа він відійшов 24 липня 1182 р., глибоким старцем. Тіло преподобного було покладене в Ближніх печерах.

Після святого Полікарпа братія ніяк не могла вибрати достойного наступника. Всі добре розуміли, що довго так тривати не може, і зібралися у Великій церкві на спільну молитву Господу Богу, Його Пречистій Матері, преподобним Антонію і Феодосію та новопреставленому Полікарпу. Всі хотіли, щоб він підказав, кого вибирати, і таким чином зрозуміти, чи догодив він своїм життям Господу. Після молитви сталося чудо: всі разом чомусь почали говорити про благочестивого священика Василія, що служив у Києві на Щекавиці. Довгий час ієрей відмовлявся, посилаючись на свою неміч, але таки погодився. Постриження Богом обраного ігумена здійснив сам митрополит Київський Никифор.

Слід сказати, що в деяких джерелах помилково говориться, що преподобний Полікарп був серед авторів Києво-Печерського патерика. Дійсно, в складанні житій Печерських угодників брав участь чернець Полікарп, але жив він у ХІІІ ст. і був учнем святителя Симона, єпископа Суздальського.

День пам’яті преподобного Полікарпа відзначається ще 28 вересня (11 жовтня) та в другу неділю Великого посту.