Квітня (28 квітня) — Благовірного князя Київського Мстислава, у святому хрещенні

Старший син великого князя Київського Володимира Мономаха Мстислав народився в 1076 році й у святому хрещенні був названий Федором.

Його батько, внук Ярослава Мудрого, один із найвидатніших державних діячів українського середньовіччя, князював у Києві в 1113-1125 роках. Боровся за зміцнення центральної княжої влади та єдності Київської Руси, проти занепаду родової солідарності Київської династії. Мати — донька англійського короля Гарольда — Гіта. Після загибелі батька в 1066 році в битві при Гастінгсі змушена була втікати до Фландрії, а потім до Данії. Там і вирішив данський король Свен видати юну королівну за руського князя Володимира Мономаха, який майже за 40 років стане великим князем Київським. Довгим був шлях королівни до Новгорода, де її зустрів Володимир зі своїм двоюрідним братом Глібом, князем Новгородським. Після короткого перепочинку князь і королівна вирушили до Турова, удільного володіння князя. Там і відбулося їхнє весілля. Від цього щасливого шлюбу народилося дев’ять синів і три дочки, Але старший серед них був Мстислав — Федір, який у пам’ять про знаменитого діда мав ще й третє ім’я Гарольд. Це про нього в Літописі Руському 1 червня 1076 року є запис: «У сей же рік родився у Володимира син Мстислав, онук Всеволодів».

Дитячі та юнацькі роки Мстислава пройшли в Смоленську, Чернігові і Переяславі, містах, куди закидала його батька неспокійна князівська доля. У ті часи князі досить рано починали управляти своїми уділами. От і Мстислав у свої неповні 20 років уже князює в землі Ростовській.

У 1096 році бунтівні новгородці, скориставшись відсутністю свого князя Давида Святославовича, який відбув до Смоленська, запрошують молодого Мстислава з Ростова до себе на Новгородський княжий престол. Мстислав був не з тих, кого треба довго просити і негайно прибув до Новгорода. Він був не єдиним, хто завдячував престолом неспокійному новгородському боярству, якому був потрібний саме молодий, хоч і без досвіду князь. Це був час, коли наступили чергові князівські суперечки.

З Тьмутараканського князівства разом із загоном невірних половців прибув князь Олег Святославович, щоб заволодіти Черніговом. Святий князь Мстислав не пішов проти нього, а його батько Володимир Мономах, не бажаючи проливати кров руського народу, просто віддав місто. Але жорстокі половці багато мирних поселень спустошили та забрали безліч місцевих жителів у полон. За це й прозвав простий народ князя Олега «Гориславичем».

Назрівав великий конфлікт між Київським князем Святополком, князем Володимиром Мономахом, згодом до них приєднався і Мстислав — з одної сторони та князем Олегом — з другої. До речі, князь Олег доводився Мстиславу не тільки дядьком, а й хрещеним батьком. Чернігова йому виявилось мало, він заволодів ще й Ростовом та Суздалем, землями Мстиславовими та ще й убив його рідного брата Ізяслава. Проте святий князь Мстислав не пішов війною на свого підступного дядька, він великодушно простив убивцю брата. А той уже мріяв про взяття Новгорода. Отут і виявилися і військові знання, і політична зрілість Мстислава. Він запропонував Гориславичу залишити Ростовську і Суздальську землю в обмін на Муром та пообіцяв помирити його зі своїм батьком. Блаженний Мстислав не хотів даремно проливати людської крові. Олег не зважив на ці пропозиції і почав таємно готувати військо на Новгород. Та не було це таємницею для Мстислава і він змушений був виступити проти Олега, внаслідок чого той залишив і Ростов і Суздаль та й зупинився в Муромі. Знову блаженний Мстислав запропонував Олегу мир, попросивши лише повернути полонених. Олег начебто прийняв пропозицію, і Мстислав повірив у щирість його слів. Він навіть просив батька простити Олега і той послухався сина, відзначивши, що благородство Мстислава дало йому приклад істинного християнського всепрощення! Проте, підступний Олег зовсім не щиро погодився на мир. Він знову поставив свою дружину на р. Клязьмі, розраховуючи, що невелике військо Мстислава злякається і втече.

А тимчасом блаженний князь Мстислав, дізнавшись про цю новину і перебуваючи в Суздалі, причастився Святих Христових Тайн. Це було в суботу Першого тижня Великого Посту, у день пам’яті святого великомученика воїна-християнина Федора Тирона (хресне ім я Мстислава — Федір).

З Божою допомогою за одну добу князь зібрав дружини Новгородську, Ростовську і Білозерську і чотири дні бойові загони протистояли один одному. Аж на п’ятий день Гориславич наважився штурмувати позиції військ Мстислава, але перемога була на боці молодого князя. Олег залишив Муром і втік до Рязані. Нічого не заважало Мстиславу повністю розгромити військо Олега, а його забрати в полон. Далекоглядність і благородство не дозволили Мстиславу цього зробити.

Він знову направив послів до Олега, але вже з вимогою покаятися і просити миру. Олег змушений був погодитися на ультиматум хрещеника. Лише після цього посли передали Гориславичу вирішальні слова Мстислава: «Святополк і Володимир не заберуть у тебе землі руської, бо я буду клопотатися за тебе. Залишайся у своєму князівстві, але змирись».

Мова йшла про великого князя Київського Святополка та князя Во-лодимира Мономаха. Примиривши з ними Олега, Мстислав повернувся до Новгорода і з великими почестями був зустрінутий новгородцями. Це була перша військова перемога благовірного Мстислава, вона показала неабиякі його здібності, як воєначальника. Він мудро дивився у майбутнє.

Назрівав час князівського з’їзду для встановлення внутрішнього спокою в Київській державі. Князь Олег був головним порушником цього спокою, він же й відмовився брати участь у цьому з їзді. Розправитись з ним фізично було простою справою, а от примусити приїхати на з’їзд і взяти участь у його роботі зміг лише Мстислав.

Незважаючи на різні трактування рішень Любечського з’їзду князів 1097 року, це була вже політична перемога князя Мстислава. Отже, у двадцятирічному віці він упевнено виходив на одне з перших місць серед князів давньої Руси-України. Новгородці надто любили свого блаженного князя, дякуючи Господу, що послав їм такого мудрого, великодушного і милостивого правителя. Його авторитет став розповсюджуватися тепер з Новгородської землі на всю велику Київську державу.

Як подяку за Божу милість розпочав у 1099 році спорудження храму Благовіщення Пресвятої Богородиці в Новгороді на Городищі. Для цього храму було спеціально переписане Євангеліє, яке відоме під назвою «Мстиславове».

На пам’ять про з’явлення чудотворної ікони святого Миколая від якої зцілився тяжкохворий князь Мстислав у 1113 році було споруджено собор Миколая Чудотворця.

Взагалі-то будівництво храмів було улюбленою справою благовірного князя Мстислава. У 1113 році після перемоги над естами була споруджена нова фортеця в Ладозі, а в ній кам’яний храм на честь великомученика Георгія.

З 1113 року, після смерті Святополка, у Києві на княжому престолі його батько — Володимир Мономах.

Окремо треба сказати про ставлення благовірного князя Мстислава до Волині. Адже про нього написано у Волино-Почаївському Патерику, хоч і коротко, він є у складі Собору Волинських святих. Після Любецьких рішень Волинське удільне князівство перейшло в руки сина великого князя Святополка — Ярослава, який тоді перебував у Володимирі-Волинському. Між батьками — князями Святополком і Мономахом існувала домовленість поміняти синів місцями: Ярослава у Новгород, а Мстислава у Володимир-Волинський. Та цьому задуму на заваді стали самі новгородці. Вони заявили чітко: «…не хочемо Святополка, і сина його». Зрозуміло, ким для них був Мстислав. Святополк удався до іншого шляху: він оженив свого сина Ярослава на дочці Мстислава. Цей шлюб став, якщо не єдиною, то головною причиною ворожнечі між Ярославом і Мономахом і привів урешті-решт Мстислава на Волинь.

Великий князь київський Володимир Мономах таки забирає сина Мстислава з Новгорода до Білгорода, що під Києвом. Це сталося 1117 року.

У цьому ж році, дізнавшись про знущання Ярослава над своєю дружиною, а його внучкою, великий князь іде на Волинь, виганяє Ярослава з Володимира і ставить там свого сина Романа, а коли той помирає, то — найменшого сина Андрія. Неспокійний Ярослав не втихомирюється і навіть починає збирати військо із чужинців для походу на Київ. Тоді й посилає Мономах Мстислава на Волинь проти його зятя Ярослава. Та до бойових дій справа не дійшла через несподівану смерть Ярослава, якого вбили поляки.

Деякий час Мстислав залишається на Волині, щоб допомогти брату Андрієві. Він і тут намагався ознаменувати мирні свої перемоги зведенням нових храмів. Так з’являється церква у Володимирі-Волинському та Свято-Дмитрівська церква у Луцьку, знищена пожежею в 1845 році. Правда, інші історичні джерела її заснування приписують Мстиславу Даниловичу.

Майже 8 років княжив Мстислав у Білгороді, а коли в 1125 році помер батько, він стає великим князем київським. Твердою рукою він охороняв свою Батьківщину від ворожих сусідів. Здійснивши блискучий похід проти заклятих половців, він виганяє їх не тільки за Дон, а й за Волгу. За роки його перебування на київському престолі повністю призупинилися князівські міжусобиці. У Древньому Пролозі про князя Мстислава говориться, що він до кожного був нестримно милостивий, багатства не збирав, не любив ні золота, ні срібла. Сучасники вже тоді називали його блаженним і христолюбивим та щиро сподівалися на його молитви як Угодника Божого.

Князівські дочки за прикладом Анни Ярославни були заміжні — одна за норвежським королем, друга за батьком данського короля, третя за грецьким царевичем і всі вони гідно несли по Європі славу своєї Батьківщини — Руси-України.

На честь своєї перемоги над Литвою великий князь Мстислав закладає в Києві на Подолі новий храм Успіння Пресвятої Богородиці, більш відомий під назвою Пирогощі. Але це вже був 1132 рік, останній рік земного життя благовірного князя, рік його переходу у вічні оселі. Блаженна кончина збіглася з Пасхальним тижнем — 15 квітня. Похоронили князя в ним же заснованому в 1128 році монастирі Святого Федора, який до нашого часу не дійшов. Діти Мстислава називали цю обитель Вотчою.

День пам’яті благовірного князя Мстислава відзначається також 10 (23) жовтня у складі Собору Волинських святих.