Надвизначення (overdetermination)

Надвизначення (overdetermination, surdétermination, Uberdeterminhrung) — це термін, уперше застосований Зиґмундом Фройдоіи, а згодом Луї Альтюсером для характеристики множини визначень даної формації. В "Інтерпретації снів" Фройд описує перетворення прихованих думок сну у виражений зміст у термінах ущільнення множини думок в один образ або зміщення однієї думки до іншої. Виражений зміст або образ таким чином "надвизначається" множиною елементів, що стають значущими у своїх відносинах.

"Надвизначення" стає ближчим до своєї постмодерністської конотації, коли Альтюсер, філософ-марксист, запозичує цей термін для опису комплексної цілості суспільної формації, оскільки вона утворюється множиною визначальних суперечностей. "Надвизначена" суперечність віддзеркалює власні умови існування: множинність суперечностей, які містять у собі комплексне ціле і які в ньому містяться.

Як вважає Альтюсер, надвизначення — це поняття, що охоплює специфічність марксистської діалектики; воно позначає вирішальний розрив із Геґелем. Геґелева діалектика передбачає те, що Альтюсер називає експресивною всеохопністю. Експресивна всеохопність постулює фундаментальну суперечність, єдину сутність, яка виражає себе на кожному з рівнів або в кожному з прикладів соціальної всеохопності. На відміну від "закритої" всеохопності Геґеля, Марксова концепція суспільства є концепцією комплексного цілого, споруди з відкритими краями. Множинні суперечності віддзеркалюють нерівний розвиток цілого і знаходять своє задане вираження в панівній суперечності, в то-

му, що Альтюсер описує як структуру, об'єднану в домінуванні.

Саме економіка, яка визначає "в останній інстанції", є панівною суперечністю структури. Але Альтюсер уникає детермінізму та телеологічних підходів так званого вульгарного марксизму, твердячи, що остання черга не надходить ніколи. Це означає, що остання інстанція завжди надвизначається іншими інстанціями, що вона ніколи не є присутньою в чистому стані визначення.

Визначення економікою в останню чергу є надто детерміністичним та есенціалістським для теоретиків радикальної демократії, Ернесто Ла-клау та Шанталь Муф. Лаклау та Муф пропонують концепцію всеохопності, яка ніколи не "зшивається" жодним фундаментальним принципом чи панівною структурою. Надвизначення звільняється від будь-якого завершального визначення, навіть від того, яке дається в останню чергу. Що тут стверджується, то це неповний і завжди відкритий характер усякої ідентичності, всякої практики. Оскільки кожна ідентичність є надвизначеною, вона містить у собі присутність інших ідентичностей і ніколи не може бути повністю зафіксована. Структура всеохопності — це структура дискурсивної формації, що є результатом виражальної практики, практики, що створює "вузлові точки", які почасти зафіксовують значення, але можуть бути виражені тільки у відкритому, незавершеному просторі соціального.

"Незавершений простір соціального" не означає "телоса" або раціонального кінця, званого радикальною демократією. Як показав Сла-вой Жижек, "радикальність радикальної демократії не означає чистого стану демократії, до якого ми поступово наближаємося, а радше радикальну неможливість, що лежить біля основ тієї ж демократії.

Додаткова література

Althusser, Louis (1969) For Marx, trans. Ben Brewster, London: Verso.

Freud, Sigmund (1953) The Interpretation of Dreams, The Standard Edition of the Complete Psychological Works of Sigmund Freud vols IV and V, ed. and trans. James Strachey, London: Hogarth.

Laclau, Ernesto and Mouffe, Chantai (1985) Hegemony and Socialist Strategy: Towards a Radical Democratic Politics, London: Verso.

Ztèek, Slavoj (1989) The Sublime Object of Ideology, London: Verso.

EHTOHI ДЖАРЕЛС

Нансі, Жан-Люк (Nancy, Jean-Luc)

Нар. 26 липня 1940 p., Бордо, Франція.

Філософ і теоретик

Хоч Жан-Люк Нансі, професор Страсбурзького університету, опублікував величезну кількість власних праць, він, мабуть, найбільше відомий своєю співпрацею з Філіпом Лаку-Ла-бартом. їхня спільна наукова діяльність значною мірою доповнює дискурс західної метафізики в тому вигляді, в якому вона відтворена Гайдеґером та прочитанням Гайдеґера, що його здійснив Дерида. Хоч головними предметами зацікавлення Нансі є естетика, політика й література, його творча діяльність стосується і літератури і філософії, а також точки їхнього дотику. Праця Нансі певною мірою споріднена з працею Моріса Бланшо, для якого запитання "що таке література?" лишається важливим. Як вважає Нансі, зв'язок між літературою та філософією є ключовим. Хоч і прихильна до проекту деконструкції Дерида, наукова творчість Нансі радше утворює з ним гармонію, аніж звучить в унісон. Однією з найпоказовіших праць, написаних ним у співавторстві, є "Літературний абсолют", що продовжує розпочате Вальтером Беньяміном дослідження романтизму. Підзаголовок цієї книжки "Теорія літератури в німецькому романтизмі ' особливо промовистий, бо він визначає зв'язок між літературою і філософією, такий важливий для їхньої праці; тобто література розглядається як вираз або представлення філософічного. Хоч найближчим їхнім попередником є Беньямін, їхнє дослідження сягає назад, аж до Канта, зокрема

до його праці "Критика здатності судження", та дискусій про вираження Ідеї. Припускаючи існування симбіозу між літературою і філософією, Нансі та Лаку-Лабарт винайшли термін ейдестетика, сполучивши слова, які позначають Ідею й мистецтво, щоб у такий спосіб постулювати симбіоз філософії та літератури. Критик вступає в одне з них і розширює його до меж другого, але не треба думати, що цей симбіоз створює взаємодоповнення. У кантівському розумінні вони виявляють, що критик відкриває невизначений концепт, але література й філософія ніяк не доповнюють одна одну, а навпаки, руйнують це взаємодоповнення, позначаючи надмірності й межі, до яких вони обидві поширюються. Терміном, яким вони воліють називати цей зв'язок, є "неясність" ("equ'wocity"), поступове розпорошення значення. Конкретно вони посилаються на "неясність відсутності праці" (Nancy, 1988: 124— 125) наприкінці "Літературного абсолюта", мовляв, неясність — це коментар "на презентацію відсутньої й абсолютної праці" (1988: 126). Для них, врешті-решт, це вказує на чудову неможливість завершення.

Цей інтерес до неможливості завершення згодом набуває специфічної значущості для Нансі через інший цікавий термін: désoeuvrée. Хоч він часто перекладається як "бездіяльний" або "інертний", іноді навіть "неоперативний", його значення найліпше можна було б виразити словосполученням "той, який не працює". Припустити, що щось не працює — це те саме, що оцінити, як усе писання та мислення не працює в напрямку завершення, в напрямку повної присутності, але позначає невичерпні можливості значення. Радше ніж врешті-решт сказати нам все, спекулятивний та наративний дискурс допомагає нам краще зрозуміти, чого ми не знаємо, що є можливим і чого не можна висловити.

Згодом, у ближчі часи, Нансі почав досліджувати відносини між політикою та естетикою. Тут важливо відзначити, що він бачить їхній зв'язок як показник кризи, яку нині переживають значення та цінність. Радше ніж презентувати щось як абсолют, як центр, відштовхуючись від якого, слід розуміти істину, він чинить опір такій оцінці. Як припускає один су-

часний перекладач, Нансі не є ані теїстом, ані атеїстом. Точніше, його мислення втілює те, що Джефрі С. Лібрет описує як агностицизм, думаючи про невизначении кордон між відносним і абсолютним. Це не означає ані віри, ані невіри в такі поняття, як значення або істина, а лише свідчить про невтомні пошуки самої їхньої можливості.

Посилання

Nancy, Jean-Luc (1988) The Literary Absolute: The Theory of Literature in German Romanticism, trans. Philip Barnard and Cheryl Lester, Albany, NY: State University of New York Press.

Додаткова література

Kamuf, Peggy (1993) On the Work of Jean-Luc Nancy,

Edinburgh: Edinburgh University Press. Nancy, Jean-Luc (1989) Typography: Mimesis, Philosophy, Politics, trans. Christopher Fynsk, Cambridge,

MA: Harvard University Press. —(1993a) The Birth to Presence, trans. Brian Holmes et

al, Stanford, CA: Stanford University Press. —(1993b) The Experience of Freedom, trans. Bridget

McDonald, Stanford, CA: Stanford University Press. —(1997a) The Gravity of Thought, trans. François Raffoul

and Gregory Recco, Atlantic Highlands, NJ:

Humanities Press. —(1997b) The Muses, trans. Peggy Kamuf, Stanford, CA:

Stanford University Press. —(1997c) The Sense of the World, trans. Jeffrey S. Librctt,

Minneapolis, MN: University of Minnesota Press. —(1997d) Retreating the Political, ed. and trans. Simon

Sparks, New York: Routledge. Sheppard, Darren, Sparks, Simon and Thomas Colin (eds)

(1997) On Jean-Luc Nancy: The Sense of Philosophy,

New York: Routledge.

МАЙКЛ СТРАЙСИК

Наука (science)

Для постмодерністського мислення наука — включаючи й технологію в ширшому її розумінні — є лише виразом модерністської віри в людський поступ у напрямі істини. Деконстру-юючи цю віру, постмодерністські теоретики характеризують науку як недосяжну інституцію, наділену могутньою силою відчуження, інституцію, що маскується пошуками істини, але незмінно мотивована лише своєю догматичною відданістю статусу-кво. Праці Мішеля Фуко, в яких він досліджує відносини між владою та науковим знанням, є показовими для постмодерністської критики. Натомість для багатьох

аналітичних філософів, педагогів та інших самозваних охоронців модерністської віри наука — це назва інституції, яка воює сама-одна проти помилок, ірраціоналізму та психології юрби, що їх колективно пропагують такі критики науки, як Томас Кун, Ричард Рорті та безліч представників фемінізму, марксизму і постмодернізму.

А проте лише з погляду цих модерністських вартових усе це розмаїття критичних позицій може здаватися єдиним голосом. У середовищі різних критиків науки існують суперечності між великою кількістю далеко не однакових тверджень. Одним із них є цілком модерністське твердження про те, що пошук істини можливий і бажаний, проте наука, попри різноманітність своїх підходів, так і не спромоглася виконати це завдання. Другим є вже ближча до постмодернізму версія, яка проголошує, що й сам пошук істини вимагає радикальної деконструкції. Але навіть у межах цієї останньої версії існують водночас модерністська та постмодерністська концепції деконструкційного проекту. Рорті та Доналд Девідсон, наприклад, є прихильниками деконструкції філософських теорій істини, але обидва вони високої думки про сьогоднішню версію істини, яку застосовуть вчені природничих наук. Також багато представників фемінізму та марксизму, загалом прихильно ставлячись до тези Фуко, висловили чимало критичних зауважень до науки, що відкидають певні версії постмодерністської деконструкції істини.

Спільною характеристикою, яка об'єднує всіх цих критиків та коментаторів науки, що перебувають під впливом постмодерністської думки, є те, що вони розглядають науку радше як сукупність методів та домовленостей, ніж як абстрактну колекцію несистематизованих теорій. З цього погляду критикуються два аспекти традиційної модерністської картини науки. По-перше, піддається критиці модерністське твердження, що наука й теорія концептуально відокремлені від технології та практики. По-друге, критикується модерністська тенденція віддавати перевагу першим двом над двома другими. Характеризуючи науку як спільноту техніків, зайнятих у різних процесах продукування знання, постмодерністські теоретики спромоглися дослідити численні перешкоди, які стоять перед

науковими спільнотами, перешкоди, що були непомітні для класичної модерністської концепції.

Див. також: Спільнота; Фемінізм і постмодернізм; Модернізм; Влада; Технологія.

Додаткова література

Foucault, Michel (1980) Power/Knowledge, New York: Pantheon.

Harding, Sandra (1986) The Science Question in Feminism, Ithaca, NY: Cornell University Press.

Heidegger, Martin (1977) "The Question Concerning Technology," in Basic Writings, ed. David Farrell Krell, New York: Harper & Row.

Kuhn, Thomas (1970) The Structure of Scientific Revolutions, 2nd edn, Chicago: Chicago University Press.

Popper, Karl (1963) Conjectures and Refutations, London: Routledge and Kegan Paul.

Rorty, Richard (1991) "Is Natural Science a Natural Kind?" in Objectivity, Relativism and Truth: Philosophical Papers, vol. 1, Cambridge: Cambridge University Press.

ШЕЙРИН КЛОУ