Тіло без органів (body without organs)

Тіло без органів — це інтенсивна концепція тіла, яку слід відрізняти від екстенсивного тіла біології. Цей термін походить від Антонена Αρτο й був прийнятий Жилем Дельозом та Феліксом Ґваттарі в їхньому двотомнику "Капіталізм і шизофренія". У цій визначальній праці Дельоз і Ґваттарі застосували це поняття, щоб розвинути філософський концепт шизофренії, особливо у стосунку до функціонування тіла. Оперши свою працю на чимало відомих випадків (Αρτο, Шребер, Ніжинський, Волф-сон) і посилаючись також на кількох англо-американських письменників (Бероуз, Бекет, Д. Г. Лоуренс), Дельоз і Ґваттарі висунули припущення, що шизофренічний досвід коливається між двома полюсами.

На одному полюсі шизофреніки часто сприймають свої органи як неоднорідні сили, що входять у зв'язок одна з одною та із зовнішніми об'єктами (деревами, зірками, електричними лампочками, моторами, радіоприймачами тощо) в такий спосіб, що, взяті разом, вони створюють індивідуалізовану, але не особистіс-ну множинність або "монтаж" (agencement), що функціонує сукупно як своєрідна "машина". На протилежному полюсі розташовується те, що Αρτο назвав "тілом без органів" (ТБО), у якому функціонування цих змонтованих із органів машин або монтажів зупиняється в застиглому кататонічному ступорі, що може тривати протягом кількох днів або навіть років (Artaud, 1976: 571): "очі заплющені, ніздрі стиснуті, за-

дній прохід стулений, шлунок спалений шлунковою кислотою, гортань роз'їдена").

Дельоз і Ґваттарі інтерпретують ці два полюси в інтенсивних термінах, застосовуючи кантівський аналіз інтенсивності в "Передчуттях сприймання", одному з розділів "Критики чистого розуму". Застій ТБО означає, що інтенсивність дорівнює нулеві, тобто йдеться про непродуктивну і нерухому матрицю spalium; тоді як органи являють собою інтенсивні кількості або матерію, що заповнює ТБО до тієї або іншої міри. (У цьому розумінні, ТБО є межовим концептом, нульовою інтенсивністю, до якої можна наблизитися, але якої ніколи не можна досягти, крім як у смерті.)

Проте справжнім ворогом ТБО є не органи самі по собі, а радше організм, який нав'язує органам організований і екстенсивний режим. Тому ТБО відштовхує організм і ставить йому за провину те, що він є знаряддям переслідувань, проте воно все ж приваблює і привласнює органи, але при цьому примушує їх функціонувати в іншому режимі, неорганічному або інтенсивному: "Жоден орган не є постійним ані щодо своєї функції, ані щодо свого розташування... статеві органи проростають скрізь... пряма кишка відкривається, випорожнюється і стуляється... весь організм змінює колір і консистенцію, за якусь частку секунди пристосовуючись до нових умов" (Burroughs, 1966: 131). (У цьому розумінні, ТБО та органи є чимось одним і тим самим у їхній спільній битві проти організму.)

Загалом Дельоз і Ґваттарі припускають, що боротьба між цими двома полюсами (приваблювання/відштовхування) передає всю болісну тривогу шизофреніків, чию фізичну, хоч і нерухому подорож можна описати в термінах переходу від однієї зони інтенсивності до іншої на їхньому ТБО. Під Галюцинаціями чуттів ("я бачу", "я чую") та мареннями думки ("я думаю") завжди є глибший афект інтенсивності ("я відчуваю"), тобто становлення або перехід: перетинається градієнт, переступається поріг, здійснюється міграція. "Я відчуваю, що я став Богом", "Я відчуваю, що я став жінкою" (Freud, 1957: 17).

Натомість марення є вторинним вираженням цих перетворень: інтенсивні переходи діс-

тають свої власні назви, а тіло отримує свої геополітичні, історичні та расові координати. Так, наприклад, марення Ніцше переходило через низки інтенсивних станів, що одержували різні власні імена, декотрі з яких позначали його союзників або маніакальні вибухи інтенсивності (Прадо, Лесеп, Шамбіж, "чесні злочинці"), інші — його ворогів або депресивні спади інтенсивності (Каяфа, Вільям Бісмарк, "антисеміти"): то був хаос чистих коливань на його ТБО, що були насичені "всіма історичними іменами", а не, як хотів би того психоаналіз, "ім'ям батька".

Дельоз і Ґваттарі були переконаними прихильниками застосування у психіатрії наркотиків, які можуть допомогти здійснити ці дослідження інтенсивності (або підсилюючи збудження, яке завжди існує при кататонічному ступорі, або заспокоюючи надто активне функціонування механізмів), хоч вони постійно наголошували на потребі "тверезої стриманості" в таких фармакологічних дослідах. У книжці "Капіталізм і шизофренія" цю клінічну концепцію ТБО було прив'язано до кількох ширших тем, завдяки яким передбачалося надати цьому поняттю дещо інакше визначеного характеру.

1. Теорія бажання. Бажання ніколи не посилається на "нестачу" (яка ввела б трансцендентний елемент, розташований "поза" бажанням), а є суто іманентним процесом, який оперує засобами багатосторонніх зв'язків. Домагатися цих зв'язків у постійному плані послідовності означає сконструювати або виготовити ТБО, тобто бажати.

2. Політична теорія. Бажання завжди існує в суспільному асамбляжі, воно завжди ви-будуване і ніколи не буває до-суспільним. Іншими словами, політична економія і економіка лібідо — це одне й те саме. Отже, в будь-якому суспільному організмі витворюється феномен, еквівалентний ТБО, що функціонує як непродуктивна площина, в якій розгортаються продуктивні сили (земля в "примітивних" суспільствах, деспот у архаїчних державах, капітал при капіталізмі тощо). Шизофренія і капіталізм пов'язані між собою остільки, оскільки обоє функціонують на основі різної інтенсивності та процесів, які є принципово "розшифрованими".

3. Антипсихоаналітична теорія. Дельоз і Гваттарі твердять, що психоаналіз у фундаментальному плані хибно розуміє такі явища, як марення, оскільки він пов'язує синтез несвідомого з Едиповими стосунками батько-мати-ди-тина. Дельоз і Гваттарі, навпаки, дотримуються думки, що марення прямо пов'язане із суспільно-політичним середовищем: людина "марить" про історію, географію, племена, пустелі, народи, раси та кліматичні зони, а не тільки про своїх батька й матір.

4. Етична теорія. І нарешті, ТБО має ще й етичний вимір. Як можна, демонтуючи організм і конструюючи ТБО, уникнути того, щоб у результаті одержати клінічного шизофреніка або здійснити суто деструктивну роботу? "Проблема шизофренізації як засобу лікування полягає ось у чому: як можна вивільнити шизофренію як силу людства й природи, без того, щоб разом із цим витворити шизофреніка? Ця проблема аналогічна проблемі Бероуза (як можна використати силу наркотиків, не потрапивши до них у залежність?) або Мілера (як сп'яніти, п'ючи лише чисту воду?)".

Додаткова література

Artaud, Antonin (1976) "То Have Done With the Judgement of God," Selected Writings, ed. Susan Sontag, New York: Farrar, Strauss and Giroux.

Burroughs, William S. (1966) The Naked Lunch, New York: Grove Press.

Deleuze, Gilees (1975) "Schizophrenic et positivité du désir," in Encyclopaedia Universalis, vol. 14, Paris: Encyclopaedia Universalis, 733-5.

—(1993) The Logic of Sense, éd. Constantin V. Boundas, trans. Mark Lester, with Charles Stivale, New York: Columbia University Press, Series 27; "On Orality." 186-95.

Deleuze, Gilies and Guattari, Félix (1970) "La synthèse disjunctive," L'Arc 43, special issue on Pierre Klos-sowski, Aix-en-Provence: Duponchelle.

—(1985) Capitalism and Schizophrenia I: Anti-Oedipus, trans. Helen R. Lane and Robert Hurley, Minneapolis, MN: University of Minnesota Press.

—(1987) Capitalism and Schizophrenia IT. A Thousand Plateaus, trans. Brian Massumi, Minneapolis, MN: University of Minnesota Press; Plateau 6, "How Do You Make Yourself a Body Without Organs," 149-66.

Freud, Sigmund (1957) "Notes of a Case of Paranoia," vol. 12, Standard Edition, trans. James Strachey, London: Hogarth Press.

Klossowski, Pierre (1969) Nietzsche and the Vicious Circle, trans. Daniel W. Smith, London: Athlone Press/ Chicago: University of Chicago Press, 1997; Chapter 9, "The Euphoria at Turin" (on Nietzsche's delirium).

ДЕН CMIT