цинічний розум (cynical reason)

Термін "цинічний розум" був застосований німецьким критиком культури та філософом Пе-тером Слотердайком для позначення моменту кризи в післяпросвітницькій інтелектуальній за-ангажованості. Слотердайк розвинув свою концепцію цинічного розуму в опублікованому

1983 p. бестселері "Kritik der zynischen Vernunft" ("Критика цинічного розуму"). Слотер-дайк у найширшому значенні визначає цинізм як "просвітлену хибну свідомість". Прототипом такої просвітленої, але хибної свідомості є католицький священик, який, навтішавшись забороненими радощами зі своєю подругою, пояснює їй, чому його обрано боронити моральні правила, які він щойно порушив, і проголошувати їх визначальними нормами суспільного життя. Цинізм існує завдяки тріщині між життям і проповіддю. Він претендує на те, щоби бути критичним, але він таким не є. Цинізм можна розуміти як "безсоромність, що перекинулася на протилежний бік" (eine Frechheit, die die Seile gewechselt hat). Хоча, на думку Слотер-дайка, існує очевидний зв'язок між цинізмом та спадщиною Просвітництва (наприклад, назва цієї книжки — пряме посилання на Канта, а згаданий вище священик — типовий представник Просвітництва), він не вважає, що цинізм є типовим виключно для (після)просвітницько-го напряму думок. З одного боку, він простежує це поняття аж до його коріння в античності (Діоген Синопський); а з другого боку, присвячує чимало місця "Ваймарській республіці", тобто дофашистській Німеччині, що її Слотер-дайк бачить як особливо цинічну еру. Цинізм видається феноменом усіх часів.

Найактуальнішою проблемою цинізму, на думку Слотердайка, є те, що він утратив критичний імпульс, первісно йому притаманний. Частиною Слотердайкового проекту є намір урятувати критичний імпульс, що вряди-годи стає видимим у цинізмі. З цією метою Слотер-

дайк запровадив як протилежне поняття свій неологічний винахід — "кінізм" або "кінічний розум". Як такий, він характеризує ті імпульси, що спонукають людину говорити без якогось особливого наміру, мети або ідеї (великого на-ративу) за цим. Кінічною в цьому розумінні є статуя Геракла, що справляє малу потребу, Діоген, який привселюдно займається мастурбацією або каже Александрові Македонському, щоб той не заступав йому сонця, або Айнш-тайн, що показує язика, або ті студентки, які наприкінці 1960-х pp. перешкодили Адорно читати лекцію, оголивши перед ним груди. В таких жестах завжди є щось вкрай безглузде або абсурдне.

Хоч книжка Слотердайка привернула до себе величезну увагу і дуже добре розходилася відразу після виходу в світ, проте згодом вона мала відносно невеликий вплив. Подібність між діагнозом Слотердайка та постмодерністською теорією досить очевидна (див., наприклад, Huyssen). У контексті сучасної постмодерніст-ської теорії Слотердайкова теорія тіла або, точніше, діяльності тіла, виглядає надзвичайно перспективною завдяки тому, що поєднує в собі, з одного боку, антифундаменталізм, з другого — його критичну функцію.

Додаткова література

Huyssen, Andreas (1995) "Postenlightened Cynicism: Diogenes as Postmodern Intellectual," Twilight Memories: Marking Time in a Culture of Amnesia, New York and London: Routledge, 157-73.

Sloterdijk, Peter (1987) Critique of Cynical Reason, trans. Michael Eldred, Minneapolis, MN: University of Minnesota Press.

КАРЛ HIKEPK

ч

Чумі, Бернард (Tschumi, Bernard)

Нар. 1944 p., Лозана, Швейцарія.

Архітектор, письменник, академік

Протягом усіх років своєї діяльності як архітектор, теоретик, академік Бернард Чумі намагався заново оцінити роль архітектора в реалізації особистої та політичної свободи. Від 1970-х pp. Чумі твердив, що не існує усталеного зв'язку між архітектурною формою та подіями, які відбуваються всередині її. Етичні та політичні імперативи, які визначають його працю, наголошують на створенні профілактичної архітектури, яка в неієрархічний спосіб зрівноважувала б владу через прийоми програмного та просторового характеру. Згідно з теорією Чумі, роль архітектури полягає не в тому, щоб виражати наявну суспільну структуру, а в тому, щоб функціонувати як інструмент для критичної оцінки та перегляду цієї структури.

Досвід подій травня 1968 р. та політичної діяльності Міжнародного ситуаційного руху спонукали Чумі планувати дослідження та організувати семінари, що ними він керував в Архітектурному товаристві Лондона на початку 1970-х pp. У цьому педагогічному контексті він поєднував кіно- та літературну теорію з архітектурою, розвиваючи ідеї, які знаходив у структуралістських та постструктуралістських працях таких мислителів, як Варт і Фуко, прагнучи переосмислити відповідальність архітектури за увиразнення незаперечних культурних нара-тивів. Цей підхід розгортався по двох лініях у його архітектурній практиці: по-перше, він піддавав критиці традиційно усталені відносини між архітектурними послідовностями та простором, програмами і рухом, які витворюють і повторюють ці послідовності; по-друге, він винаходив нові співвідношення між простором та

подіями, які в ньому відбуваються, через процеси очуження, деструктуризації, сполучення та перехресного програмування.

Праця Чумі наприкінці 1970-х pp. відшліфовувалася на курсах, якими він керував в Архітектурному товаристві, і при здійсненні таких проектів, як "Сценарії" (1977) та "Мангетен-ські дублікати" (1981), і розвивалася з монтажної техніки, запозиченої з кінофільмів, та техніки нового роману. Застосування ним монтажу подій як техніки для організації програми (систем простору, події та руху, а також візуальних і формальних методів) кидали виклик праці інших сучасних архітекторів, яка зосереджувалася на монтажній техніці як на суто формальних підходах. Праця Чумі була також реакцією-від-повіддю на головні тенденції сучасної архітектурної теорії, що досягла точки завершення або через нерозуміння постструктуралістської думки, або через крах ліберальної/лівацької мрії про успішну політичну та культурну революцію. Наприклад, "Суперстудіо", одна з таких течій теоретично зорієнтованих архітектурних постмодерністів, почала виготовляти іронічні проекти, що їх було неможливо реалізувати, такі як "Безперервний монумент" (1969), що був контрпроектом і втіленням критики тодішньої архітектурної культури; він доводив, що архітектура втратила здатність здійснювати якісь зміни в масштабах урбаністичної або загальної культури. Чумі визначав свою працю як альтернативу цій грі в кінець архітектури.

Перемога Чумі на конкурсі проектування паризького парку Вільєт 1983 р. дала йому змогу реалізувати свій перший великий громадський проект і дозволила застосувати на практиці проектні дослідження та теорії, які він розробляв у "Мангетенських дублікатах" і "Сценаріях". Ландшафтне оформлення, просторові та програмні послідовності в парку були вико-

ристані для того, щоб створити місця для альтернативної суспільної практики, що кинули б виклик тим сподіваним практичним цінностям, що їх завжди чекали від великого міського парку в Парижі.

Після 1983 р. Чумі ще не раз брав участь у різних конкурсах та будівельних проектах. Запропонований у 1986 р. проект Національного театру та Опери в Токіо став продовженням тих досліджень, які Чумі розпочав у "Манге-тенських дублікатах", запозичивши техніку нотного запису з музичних партитур і партитур експериментального танцю й застосувавши сам процес проектування для того, щоб кинути виклик узвичаєним способам мислення про простір, виступити проти колишніх статичних, двовимірних репрезентаційних методів, які окреслювали контури будівлі, але не торкались інтенсивності життя в ній. В одному з його проектів локального масштабу (Павільйон Відео в Ґронінгені, 1990) прозорі стіни та нахилена підлога створюють враження інтенсивного розташування суб єкта у стосунку до таких норм, як стіна, інтер'єр і зовнішнє середовище та обрій. У масштабніших урбаністичних проектах, таких, як проекти Школи мистецтв та медіа у Френуа, Франція (1992), і Архітектурної школи в Марн-ла-Вальє, Франція (1995; будівництво обох було завершено 1999 p.); об'ємніші простори кидають виклик нормативним програмним рядам та загальноприйнятим нормам застосування. Комплекс у Френуа досягає цієї мети завдяки використанню простору між дахами наявних будівель та величезною парасолькою нового даху, що нависає над ними, завдяки чому створюється зона, де можна давати театральні вистави на похилих площинах та вузьких місточках. Це та зона, яку Чумі називає проміжною, вона заперечує чисту форму або стиль, застосований у конкурсному проекті 1989 p. ZKM—Karlsruhe, де об'ємний простір під критим портиком, що його перетинала закрита Галерея для перехожих, та менші епізоди проекту створювали більш локальну мережу проміжного простору.

Вміння Чумі накладати проект на проект, здійснюючи в такий спосіб переоцінку архітектури в урбаністичному масштабі, було також перевірене в конкурсі на проект Кансайського

аеропорту, який відбувся 1988 p., міського мосту в Лозані та конкурсу на будівництво приміщення Французької бібліотеки (1989). У проекті Французької бібліотеки головним аспектом запропонованої схеми була велика бігова доріжка для легкоатлетичних змагань та різні спортивні снаряди на даху комплексу, що перетинався з верхніми поверхами власне бібліотеки, тож виходило, що ні спортивна програма, ні програма інтелектуальна не могли не впливати одна на одну.

Цими своїми проектами Чумі виступив проти методів, які застосовувалися архітекторами протягом століть із метою геометричної оцінки композицій фасаду та плану. В такий спосіб він запропонував, що рутинним звичкам повсякденності можна кинути рішучий виклик, обираючи методи з повного спектра тактики проектування, від прямого шоку до різних хитрощів: завдяки регулюванню подій створювався набагато більш витончений режим очуження, аніж естетичними та символічними системами шоку. Екстремальні межові умови архітектурного проекту стали критерієм для оцінки здатності будівлі функціонувати як один із засобів суспільної організації.

Критичне розуміння Чумі архітектури залишається стрижнем його сьогоднішньої практики. Твердячи, що не існує простору без події, він радше проектує умови для повторного творення життя, ніж повторює усталені естетичні або символічні умови дизайну. Через ці засоби архітектура стає каркасом для "конструювання ситуацій", поняття, яке визначається теорією, міським картографуванням та урбаністичними проектами Міжнародного ситуаційного руху.

Відповідаючи на відсутність етичної структури та на розділення між застосуванням, формою і суспільними цінностями, якими він характеризує постмодерністські умови, Чумі до своїх проектних досліджень залучає широкий діапазон наративів та середовищ, які повинні виникати і самоорганізовуватися. Хоч він дійшов висновку, що не існує якогось сутнісно значущого зв'язку між простором та подіями, які в ньому відбуваються, Чумі, проте, узгоджує свою працю із зауваженням Фуко, який проголосив, що суспільні структури слід оцінювати не відповідно до апріорно заданих понять добра

і зла, а з огляду на ту небезпеку, яку вони становлять одна для одної. Таким чином, праця Чумі етологічно вмотивована в тому розумінні, в якому застосовує цей термін Дельоз, пропонуючи нову етику, що залежить від переоцінки "я"/ідентичності та тіла. В такий спосіб свобода визначається через збільшення діапазону можливостей цього розширеного тіла/"я" в поєднанні з розширенням самоусвідомлення. Обстоюючи різні рекомбінації проекту, простору та культурного наративу, Чумі закликає користувача заново творити себе як суб'єкта.

Додаткова література

Andreotti, Libero and Costa, Xavier (1996) Situationists: Art, Politics, Urbanism, Barcelona: Museu d'Art Gon-temporani de Barcelona.

Deleuze, Gilles (1986) Foucault, trans. Sean Hand, Minneapolis, MN: University of Minnesota Press.

Hollier, Denis (1989) Against Architecture, trans. Betsy Wing, Cambridge, MA: MIT Press.

Sadler, Simon (1998) The Situationist City, Cambridge, MA: MIT Press.

Tschumi, Bernard (1994) Event-Cities (Praxis), Cambridge, MA: MIT Press.

—(1994) Architecture and Disjunction, Cambridge, MA: MIT Press.

—(1994) The Manhattan Transcripts, London, Academy Editions.

ЕД КЕЛЕР

ш

Шизоаналіз (schizoanalysis)

Шизоаналіз — це метод, запропонований Де- льозом та Гваттарі в "Анти-Едипі" як радикальна альтернатива психоаналізу, якому вони закидають його змову з капіталізмом; види критичної діяльності, згруповані під терміном "шизоаналіз", згодом (у "Тисячі плато" та інших працях) дістали альтернативні назви, такі, як "ризоматика", "номадологія" та "мікрополіти-ка", щоб висвітлити численні форми втручання, які вони роблять можливими.

У своїй первісній формі шизоаналіз складається з трьох "завдань", одне з яких деструктивне, а два — позитивні. "Анти-Едип" зосереджує увагу головним чином на деструктивному завданні, тоді як "Тисяча плато" примножують позитивні. Деструктивний імпульс спрямований проти сутнісної причетності психоаналізу до обмежувальних аспектів капіталізму, яка виникає внаслідок спільного привласнення ними розшифрованих потоків лібідо та праці, що були зашифровані або обмежені в давніших суспільствах (наприклад, через виключення, оперті на касту, ґендер або расу). Що стосується розшифрування, то проблема полягає не в ньому; справді, у формі "детериторизації" розшифрування є одним із найбільш революційних понять у шизоаналізі. Проблема полягає в тому, що і капітал, і психоаналіз також "ретеритори-зують" або заново зашифровують розшифровані потоки для того, щоб повернути їх назад, у процес капіталістичного виробництва. І капітал, і психоаналіз накидають довільно встановлені межі для бажання, спільної субстанції лібідо та праці що як таке являє собою процес без меж, закону або нестачі. Деструктивна праця шизо-аналізу полягає в запереченні широкомасштабних або "молярних' структур, наявних у суспільстві та в психіці для того, щоб контролювати

поліморфну множинність молекулярних" машин бажань: шизофренізація або шизофренія як процес розбиває статичні структури, такі як уніфікований одностатевий суб'єкт едипізації, застиглий символічний трикутник родини, що відтворює цей суб'єкт, апарат держави і навіть саму мовну репрезентацію. Ця невтримно деструктивна праця радикально пориває з гегелівським Aufhebung (збереженням у деструкції), філософським еквівалентом капіталістичного нагромадження; шизоаналіз — недіалектичний, хоч і зберігає марксистські елементи.

Перше з позитивних завдань шизоаналізу полягає у відкритті в суб'єкті машин (механізмів) бажань, з яких він сконструйований. Механізми бажань не повинні підлягати інтерпретації; це та помилка, яку зробив психоаналіз, що примусило його визначати несвідоме як структурне або лінгвістичне начало, здатне на творення лише театральних або уявних репрезентацій, які можуть бути інтерпретовані, радше ніж механізованих, а отже, й продуктивних та функціональних у набагато ширшому ключі. Щоб відкрити машини (механізми) бажань, треба подивитись, як вони функціонують або пов'язані між собою і що продукують їхні зв'язки та розриви їхніх зв'язків. Друге позитивне завдання — це теж завдання відкриття: у кожному з випадків шизоаналітик мусить проводити різницю між молярними до-свідомими діями класу або впливом інтересів та молекулярними несвідомими діями групи або впливом бажань. Наприклад, Дельоз і Гваттарі твердять, що російська революція зазнала поразки, тому що більшовики здійснювали параноїдальні й репресивні неусвідомлені дії, попри їхні революційні до-свідомі дії.

Див. також: Ризома.

Додаткова література

Deleuze, Gilles and Guattari, Félix (1977) Anti-Oedipus: Capitalism and Schizophrenia I, trans. R. Hurley, M. Seem and H. Lane, New York: Viking Press.

—(1987) A Thousand Plateaus: Capitalism and Schizophrenia II, trans. B. Massumi, Minneapolis, MN: University of Minnesota Press.

Guattari, Félix (1979) L'Inconscient machinique: Essais de schizo-analyse, Fontenay-sous-Bois: Editions Recherches.

—(1989) Cartographies schizoanalytiques, Paris: Editions Galilée.

ТИМОТІ C. МЕРФІ

я

"Я"/інший (self/other)

"Я"/інший — це бінарна ідеологічна, мовна, філософська, психоаналітична та соціальна конструкція, що постулює стан ідеального існування проти стану неіснування. З приходом постмодерності "я"/інший дедалі частіше репрезентує винятковий стосунок між суб'єктами, які займають протилежні позиції в моделях раси, Тендера та політичних владних відносин зразка центр/околиці. "Я" характеризується як усе позитивне; як відчуття актуальності, значущості та цілості. Інший, як його протилежність, — негативне, означальне ніщо, порожнеча й нестача, а тому він перебуває поза центром ідентичності й авторитету. "Я" також репрезентує можливості для агентства та повністю населеної суб'єктивності, тоді як інший позбавлений права на володіння і неспроможний на самореалізацію. Симона де Бовуар, предтеча феміністської думки XX ст. (див. фемінізм і постмодернізм), висунула припущення, що у відношенні "я"/інший жінка привчається займати позицію іншого, об'єкта, а тому негативного відповідника до суб'єкта, чоловіка.

Бінарна опозиція між "я" та іншим передбачає, що "я" не може існувати без "не-я" або не-сутності іншого. Справді, "я" створює іншого, щоб забезпечити своє існування, — і навпаки. Прихильники феміністської, марксистської, постколоніальної та расової теорій розглядають стосунок "я" до іншого як відносини домі-

нування та виключення, що підтримує нерівність у стосунку до влади, яка існує за патріархальних, імперіалістичних, расистських та інших ідеологічно репресивних умов. Теоретики, такі як Ґаятрі Чакраворті Співак, запропонували розгортання стратегічної "іншості" або політики ідентичності, що вирівнювала б нерівність у стосунку до влади, демонтуючи цю бінарну опозицію.

"Я"/інший може також передавати образ внутрішньо розділеного індивіда, як-от при психоаналітичному (див. психоаналітичний рух) підході до розколотого суб'єкта. Нерідко "я" мислиться як суб єкт власного віддзеркалення або тіні, як у розробленій Жаком Лаканом психоаналітичній теорії стадії дзеркала в людському емоційному та суспільному розвитку. При такій концепції стану "я" воно внутрішньо визнає власного іншого всередині себе — саме таке самопізнання та самооцінка притаманні постмодерністському розумінню особистості (див. алтерність).

Додаткова література

Anderson, Walt (1997) The Future of the Self Inventing

the Postmodern Person, New York: J.P. Tarcher. Hershberg, David (ed.) (1986) Self and Other, Lexington,

KY: University Press of Kentucky. Otnes, Per (1997) Other-Wise: Alterity. Materiality,

Mediation. Boston: Scandinavian University Press. Schräg, Calvin (1998) The Self After Postmodernity, New

Haven: Yale University Press.

ЛІЗА M. OPTIC

X (ікс)

Конкретна належність X (ікс) до постмодернізму включає в себе об'єднання або модифікацію давніх звичаїв у події, які є "новими", хай навіть лише за конкретних обставин, за яких вони відбуваються. На початку XX ст. X здебільшого розглядається як позначення невідомої кількості чи посилання на факти невідомі або приховані, неправильні або заборонені. У 1980 — 1990-х pp. це застосування поширилося на популярні контексти з давніх анклавів науки або сумнівного мистецтва. Вони репрезентують зміщення від алюзії на щось невідоме до ілюзії чогось непізнаванного. Таким чином, X стає показником значення, яке більше не може бути назване, та й не могло бути назване на початку. Поєднання в ньому невідомого й непізнаванного знаходить собі місце в окремій стилізації невизначеності, регресу та містицизму.

Витоки

X довгий час застосовувався як одиничний лінгвістичний означник: комбінація граматичної одиниці (морфеми) та одиниці письма і/або звуку (графема/фонема). Його загадкова форма (косий хрест) дійшла до нас із мовної праісторії, і саме ця форма, як і її алфавітний статус, сприяли широкому застосуванню цього знака в мас-медіа 1990-х pp. У єгипетській та критській ієрогліфіці та в давньому фінікійському письмі форма X у різних контекстах асоціювалася з божеством, дарами, підрахунком або позначками. Від грецького chiasmus χ, із його не зовсім ясним походженням, до латинського X їхній зв'язок із давніми логограмами зберігається. Перехрестя людського та божественного, чоловічого і жіночого, іманентного й трансцендентного, земного і неземного пов'язувалося з традицією хреста, від Китаю й Індії до Західної Африки та Мексики. Це знаходило свій вияв у формі християнського хреста або як один з

ініціалів Ісуса Христа, знову виникаючи в рунічних або окультних символах дару/життя. Попри сотні фонетичних застосувань Х-ів та ак-ронімів, є щось майже тривожне в повторюваності давніх мотивів.

Постмодернізм

Айзек Азимов почасти торкається цієї таємниці, даючи постмодерністське тлумачення науковим дослідженням. У його праці "«X» репрезентує Невідоме" (1985) X — це своєрідна полегкість, майже містична втіха в одвічному невідомому, за допомогою якого сучасна наука усуває нудьгу знання. Математичне "розв'язання для X", схоже, не дуже високо цінується в азимовській релігії непевності, як і Х-хромо-сома, за своєю формою приблизно схожа на X, або багато пов'язаних із нею Х-захворювань. Радше Азимов вельми зацікавлений у тому, щоб знайти точку, в якій перетиналися б дискурси науки, наукової фантастики та мас-медіа. Х-промені (рентгенівське проміння) з їхньою спочатку невідомою природою (витоки сучасної атомної теорії) або Х-частинки, запропоновані як будівельний матеріал для Великої Об'єднаної теорії у фізиці, — це два з багатьох прикладів, що стали взірцем для формулювань, які часто створювалися медіа-засобами в 1990-х pp., такий як "Фактор зростання X", — термін, застосовуваний у теорії ракових захворювань. Там де мас-медіа видозмінюють і науку, і наукову фантастику на тому самому ринку, такі Х-витвори виявляють тенденцію залишити одне кінцеве й нерозв'язне X для приваблювання широкого споживача наукової продукції (див. технологія).

Можна відзначити деякі тенденції, спільні для всіх цих Х-неологізмів, що вимагають тлумачення. Один такий "типовий" постмодерністський маневр відбувся, коли в 1960-х pp. був

заснований британський Х-часопис, де X було перехідним символом невдоволення модернізмом попереднього покоління. Застосування форми X до непристойного або окультного та його поширення на гру внутрішнього/зовнішнього в детективній літературі мають потенціал для досліджень. Втрата в становищі раба фамільного прізвища в імені Малколм X також заслуговує на увагу. Комп'ютерні мережі пропонують безліч "протоколів X", а культовий статус Unix/X-Windows y хакерській культурі показує не лише перехрестя комунікацій, маркування та картографування, а й тенденцію застосовувати X без наміру звертатися до якоїсь "традиції". Термін "Х-фактор" (досить поширений у 1990-х pp.), таким чином, указує на пошуки пастиша можливостей. Одне з його перших застосувань у романі Андре Нортона "Х-фактор" (1967) підсумовує його пізніші значення, зафіксовані в мас-медіа: "Те, що відкидає геть рівняння, спекуляції, життя, історію" (Norton, 1967: 120). Часто затуляючи покривом таємниці випадкові явища, "Х-фактор" здебільшого застосовувався для того, щоб маскувати семантичний зв'язок між подіями та впливами або вказувати на їхню привабливу невизначеність.

Більш складну картину дають нам десятки науково-фантастичних фільмів періоду холодної війни з їхніми Х-заголовками, де давніше застосування "X" до таємничого чоловіка ("Повернення доктора X", 1939) поступається перед невідомими загрозами, що йдуть від атомів, чужинців та урядів. У фільмі "X невідомий", знятому на кіностудії "Гемер Філмз" (1956) X позначає бездонну тріщину, що з неї видавлюється радіоактивна грязюка, яка несе загрозу всьому світові. У таких фільмах X нагадує про стародавнє перехрестя доріг людського і нелюдського, які знову перетинаються в добу технологій, насичених і перенасичених Х-хро-мосомами, Х-променями, розбуджуючи в нашій уяві атомні/генетичні загрози "людям" як чомусь внутрішньому, що йдуть від руйнівних "зовнішніх" сил, таємниця яких нам невідома, проте досконало сконструйована.

Багатосерійна епопея Марвел Комікс "X-люди" розповідає про расу генетично змінених

юних героїв, які боронять "нормальний" світ від таких зовнішніх загроз. Схоже невдоволення світом, який їм дістався в спадщину, висловлюють діти батьків "бебі-буму" в романі Ду-ґласа Капленда "Покоління X" (1992). Запозичивши назву менш іронічного твору Чарлза Гемблета та Джейн Девідсон (1964), постмодернізм Капленда обминає тисячолітній бунт, про який ідеться в попередній книжці, залишивши тільки його нудьгу (див. віртуальна віра). X перетворюється на свідоме утримання від погляду на історію як на ідею, підміняючи її ностальгічними історичними ефектами, знаходячи їх серед уламків консерватизму атомної доби. Сам всесвіт уявляється як "буржуазний час/простір", персонажі якого є не модерністи-чним "утраченим поколінням" (яке можна було б позначити "іксом"), а поколінням, чиє відчуття іронії за визначенням не дозволяє чогось грубого.

Можливо, навіть ближчим до спроби зобразити постмодерністське піднесене є успіх багатосерійного телевізійного фільму "Х-фай-ли", де всі попередні застосування X переплітаються в намаганнях пояснити зв'язок між світом і духом, земним і позаземним у рамках однієї теорії. Спочатку X — це знак довільний, але він стає назвою та символом для понадісто-ричного проникнення в "непоясненне", за яким агенти ФБР, персонажі серіалу, прагнуть знайти в кінцевому підсумку недосяжну "істину" — яка завжди "десь далеко", завжди схована в невизначеності нерозгаданих Х-ів. Головний зміст цієї оповіді присвячений неясній, але досконало організованій чужоземній/урядовій змові, в якій "факт" позаземного пояснює "вигадку" таємної політичної історії змовників, радше ніж навпаки. Двоє героїв, типи раціонального розуму пізнього Просвітництва (аґент Скалі) та містицизму (аґент Малдер) постійно розходяться у своїх висновках, або відкидаючи всі передумови (в намаганнях знайти X), або вірячи в цілісність світу, який ніколи не може бути раціонально відкритим (отже, йдеться про трансцендентний X). Це найочевидніший сучасний приклад стародавньої теми.

Посилання

Norton, André (1967) The X-Faclor, London: Gollancz. ДЖОЗЕФ ДІ НУНЦІО

Алфавітний покажчик

Номери сторінок, надруковані жирним шрифтом, указують на головну статтю.

авангард (avant-garde) 44, 200—201, 275—276

Августин, Святий (Augustine, Saint) 267, 385

автентичність (authencity) 27, 111

автобіографія (autobiography) 234

автономність (autonomy) 229, 302

автора смерть (author, death of) 34, 164, 247, 332, 425

автори (auteurs) 201

авторський намір (інтенція) (authorial intention) 24,

135,305—306,355 Аґамбен, Джорджо (Agamben, Giorgio) 13—14, 402 агентство (agency) 14,40, 311

Адорно, Теодор Візенгрунд (Adorno, Theodor Wiesen­grund) 14—16

Бауман (Bauman) 36—37

голокост (Holocaust) 148, 200

Горкгаймер (Horkheimer) 97

джаз (jazz) 170

"Діалектика Просвітництва" ("Dialectic of

Enlighterment") 129—131,200

ідентичність (identity) 284—285

капіталізм (capitalism) 131

мистецтво (art) 181, 286

музика (music) 272, 274—275

негативна діалектика (negative dialectics) 284—285

поезія (poetry) 312—314

фетиш (fetish) 448

Франкфуртська школа (Frankfurt School) 14, 32,

129,458

Aufklärimg 32 Азимов, Айзек (Asimov, Isaak) 478 Айзенман, Пітер (Eisenman, Peter) 16—17, 66 Аквінський, Тома (Aquinas, Thomas) 185, 334 Аккончі Віто (Acconci, Vito) 415 аколутетичне обгрунтування (acoluthetic reason)

17—18 алегорія (allegory) 18—19, 120—121,229 Ален, Вуді (Allen, Woody) 202 Алмер, Ґрег (Ulmer, Greg) 99, 208—209 алофобія (allophobia) 36 Алперс, Світлана (Alpers, Svetlana) 181—182 алтарність (altarity) 19 —20, 416 алтерність (alterity) 20—21, 92, 286

Дерида (Derrida) 123

ідентичність (identity) 277

квазітрансцендентне (quasi-transcendental) 186

культура (culture) 181

Левінас (Levinas) 20, 146, 231—232

Ліотар (Lyotard) 92, 243—244

повторення (repetition) 310—311

слід (trace) 391

Фу ko (Foucault) 21

"я"/інший (self/other) 477 Алтмен, Роберт (Altman, Robert) 197 Альтюсер, Луї (Althusser, Louis) 21—22

Гегель (Hegel) 280

жіночі студії (women's studies) 157

ідеологія (ideology) 169, 224

інтерпеляція (запит) (interpellation) 14

Лакан (Lacan) 246

марксизм/структуралізм (marxism/structuralism)

21—22, 179

надвизначення (overdetermination) 280

психоаналітична теорія (psychoanalitic theory) 344

символічне (symbolic) 246

теорія ефективності (effectivity theory) 110 Альтьєрі, Шарль (Altiery, Charles) 302 анамнез (anamnesis) 22 англійська мова (English language) 134 Андерсон, Волтер Трует (Anderson, Walter Truett)

188 Андерсон, Гарлін (Anderson, Harlene) 348 Андерсон, Джеймс (Anderson, James) 211 Андерсон, Лорі (Anderson, Laurie) 413 Анджер, Роберто (Unger, Roberto) 22fJ—221 Ансальдуа, Глорія (Anzaldua, Gloria) 155 антиесенціалізм (anti-essentialism) 63 антимодернізм (antimodernism) 362—365 антиномії (antinomies) 284

антипсихоаналітична теорія (anti-psychoanalitic the­ory) 433 антисемітизм (anti-Semitism) 36,46 антропологія (anthropology) 22—268, 87, 133, 232 аполлонічне/діонисійське начала (ApolloniawOionysi-

an principles) 19, 293 апорія (арогіа) 26—27, 326, 449

анамнез (anamnesis) 22

Аристотель (Aristotle) 26

Дерида (Derrida) 26—27, 123

 

компаративне літературознавство (comparative lit­erature) 208

парадокс (paradox) 299

піднесене (sublime) 306

теологія (theology) 423 Арагон, Луї (Aragon, Louis) 28 Арендт, Ганна (Arendt, Hanna) 27—28 Аристотель (Aristotle)

Агамбен (Agamben) 13

апорія (арогіа) 26—27

етика (ethics) 146

історія (history) 175

логоцентризм (logocentrism) 250

метафора (metaphor) 262

"Метафізика" ("Metaphysics") 64

мімезис (mimesis) 266

мовлення/письмо (speech/writing) 164

називання (naming) 237

поетика (poetics) 314—315

присутність (presence) 337

софіст (sophist) 397

соціальна справедливість (social justice) 399

теологія (theology) 421

Тодоров (Todorov) 434 Арно, Антуан (Arnauld, Antoine) 237 Αρτο, Антонен (Artaud, Antonin) 28—ЗО, 268, 336,

431,445 археписьмо (arche—writing) 30

Дерида (Derrida) 30, 98, 115, 123, 390

розсіяння (dissemination) 369

Солерс (Sollers) 248 архітектура (architecture) 275, 330

Айзенман (Eisenman) 16—17, 66

Вентурі (Venturi) 59—60

естетика (aesthetics) 17

Пей (Реі) 303—305

Чумі (Tschumi) All—ΑΊΑ асамбляжі (assemblages) 242—243, 385, 408 атеїзм (atheism) 297, 393—394 Ауербах, Еріх (Auerbach, Erich) 266 Аусландер, Філіп (Auslander, Philip) 415 афро-американські студії (African American Studies)

30—32 Ахмад, Аяз (Ahmad, Aijaz) 323—324

бажання (desire) 33

втіха (jouissance) 85

ґей-лесбіянські студії (gay and lesbian studies) 105

кастрація (castration) 288

Кристева (Kristeva) 217

Лакан (Lacan) 75—76, 147,228—231

Лінджис (Lingis) 240

симптом (symptom) 382—383

тіло без органів (body without organs) 431—433

шизоаналіз (schizoanalysis) 475 Базен, Андре (Bazin, Andre) 199 Бал, Міке (Bal, Mieke) 182 Варт, Ролан (Barthes, Roland) 33—34, 181

Бенвеніст (Benveniste) 42

бінарна опозиція (binary opposition) 45

закриття (closure) 164—165

Калер (Culler) 183

код (code) 206

Кристева (Kristeva) 216

літературна теорія (literary theory) 245—246

метамова (meta-language) 246, 259—260

міфологія (mythology) 34, 332, 379

насолода (pleasure) 75—76

право на владу (авторитет) (authority) 146—147,

171—172,247

прочитання (reading) 418

семіотика (semiotics) 34,224, 247

структуралізм (structuralism) 34, 176, 332—333

суб'єктивність (subjectivity) 408—410

текст (text) 146, 171—172,417-418

текстуальність (textuality) 34,419 Барток, Бела (Bartok, Bêla) 171 Батай, Жорж (Bataille, Georges) 34—35

Бланшо (Blanchot) 46

Краус (Krauss) 179

мова (language) 267,452

священне (sacred) 375—376

спільнота (community) 402 Батлер, Джудіт (Butler, Judith) 162,445

тендерна ідентичність (gender identity) 108, 159,311

перформативність (сценічність) (performativity)

156,217

теорія збочень (queer theory) 425 Баугауз, школа (Bauhaus) 303 Бауман, Зигмунт (Bauman, Zygmunt) 36—37,

328—329 Бауш, Піна (Baush, Ріпа) 412 Бахтін, Михаїл (Bachtin, Mikhail) 37—38

гетероґлосія (heteroglossia) 25, 38, 91, 295

карнавальне (carnivalesque) 38, 156, 268

Кристева (Kristeva) 156, 336 Башляр, Ґастон (Bachelard, Gaston) 381 Бгабга, Гомі К. (Bhabha, Ноті К.) 311, 323, 391,410 Беґен, Альбер (Béguin, Albert) 151—152 безодня (abyss) 62—63, 306 Бейзермен, Чарлз (Bazerman, Charles) 151 БекетСемюел (Beckett, Samuel) 18, 100,413 белетристика, постмодерна (fiction, postmodern)

39—41, 374—375 Белтінґ, Ганс (Belting, Hans) 181 Белтон, Джон (Beiton, John) 196 Бенвеніст, Еміль (Benveniste, Emile) 42 — 43, 236, 288,

336, 409 Бенгабіб, Сейла (Benhabib, Seyla) 157—159 Беньямін, Вальтер (Benjamin, Walter) 43—44

Агамбен (Agamben) ІЗ

Адорно (Adorno) 14—15

алегорія (allegory) 18

Ваттімо (Vattimo) 57—58

історія (history) 177

кіно (film) 198

культова цінність (cult value) 74

мова (language) 268

романтизм (romanticism) 281

технологія/мистецтво (technology/art) 181

 

уява (imagination) 440

фетиш (fetish) 448

Франкфуртська школа (Frankfurt school) 458 Берг, Альбан (Berg, Alban) 15, 276 Берґсон, Анрі (Bergson, Henri) 339 Берк, Кенет (Burke, Kennet) 264, 363—364 Бермен, Еріка (Burman, Erica) 347—348 Бернгаймер, Чарлз (Bernheimer, Charles) 210 Бернстайн, Чарлз (Bernstein, Charles) 313 Бероуз, Вільям (Burroughs, William S.) 40, 410,431 Бертгоф, Ен Ε. (Berthoff Ann E.) 135 Бертенс, Ганс (Bertens, Hans) 39 Бівін, Джанет Гелмік (Beavin, Janet Helmic) 214 Бікертон (Bickerton) 267 біла міфологія (white mythologie) 44—45 бінарна опозиція (binary opposition) 45

Варт (Barthes) 45

тендер (gender) 105, 108

Дерида (Derrida) 45, 100—101, 115, 326, 389

Конолі (Connolly) 216

Леві-Строс (Lévi-Strauss) 45, 232—234

логоцентризм (logocentrism) 250—251

людство/природа (humanity/nature) 142

Муф (Mouffe) 276—278

парадокс (paradox) 299

ризома (rhizome) 361—362

теорія збочень (queer theory) 425

"я'7інший (self/other) 477 бінарність (binarism) 379 біхевіоризм (behavioralism) 315—316 Бланшо, Mopic (Blanchot, Maurice) 29, 45—47, 66,

100,268,402, 452 Блау, Герберт (Blau, Herbert) 414 Блум, Гаролд (Bloom, Harold) 47—49, 81,96,

165—166,268 Боас, Франц (Boas, Franz) 26, 233 Бовуар, Симона де (Beauvoir, Simone de) 107, 234,

257,401,444,477 Бовен, Xoce (Bowen, Jose) 273 Бог (God) 153,235,254—255,430—431

див. також: смерть Бога; теологія Бодлер, Шарль (Baudelaire, Charles) 233,462 Бодріяр, Жан (Baudrillard, Jean) 41, 49 —50

гіперреальність (hyperreality) 43, 93—94, 213, 386

маса-як-об'єкт (mass-as-object) 192

Норис (Norris) 331

повторення (repetition) 310—311

просторовість (spatiality) 87—88

референційність (referentiality) 223

симулякр (simulacr) 69, 93, 384—385, 406

симуляція (simulation) 69, 93—94, 178, 203, 386

споживацтво (консюмеризм) (consumerism) 206

технологія (technology) 160—161 Бодуен, Том (Beaudoin, Tom) 68—70 божевілля (madness) 348,465 Болтер, Девід (Bolter, David) 125 Бордо, Сьюзен (Bordo, Susan) 156,445 Борк, Роберт (Bork, Robert) 305—306

Борхес, Хорхе Луїс (Borges, Jorge Louis) 50—51, 268,

299 Брайсон, Норман (Bryson, Norman) 181 Бредотп, Розі (Braidotti, Rosi) 156,445 Бренен, Тереза (Brennan, Teresa) 158 Бренс, Джералд (Bruns, Jerald) 46 Брехт, Бертольт (Brecht, Bertolt) 18, 33 бриколаж (bricolage) 170, 233, 414—415, 424 Бродель, Фернан (Braudel, Fernand) 56, 95, 175—176 Брукс, Клінт (Brooks, Cleanth) 299 Брунер, Джером (Bruner, Jerome) 268 буддизм (Buddhism) 52—53, 293—294 буквалістичне мистецтво (literalist art) 463 Бурдьє, П'єр (Bourdieu, Pierre) 23—25, 53—54, 267 Бюргер, Петер (Bürger, Peter) 78

Ваґнер, Рихард (Wagner, Richard) 292

Вайль, Симона (Weil, Simone) 55—56

Вайсберг, Ліліан (Weissberg, Lilliane) 210

Байт, Гейден (White, Hayden) 56—57, 174, 176

Валерштайн, Імануїл (Wallerstein, Immanuel) 95

Ван Ґенеп, Арнольд (Van Gennep, Arnold) 236

ван дер Леув, Ґерардус (van der Leeuw, Gerardus) 354

Ван Сент, Гас (Van Sant, Gus) 197

Барон, Марк Теренцій (Varro, Marcus Terentius) 237

Ваттімо, Джанні (Vattimo, Gianni) 57—58, 365—366

Вацлавік, Пол (Watzlavick, Paul) 214

Вебер, Макс (Weber, Max) 400, 403

Вебер, Семюел (Weber, Samuel) 208

Веберн, Антон (Webern, Anton) 276

Велек, Рене (Wellek, René) 81, 207, 244

великий наратив (grand narrative) 58—59,253

Вентурі, Роберт (Venturi, Robert) 59—60

Вест, Корнел (West, Cornel) 60—61

висловлювання (enunciation) 42—43,231, 239

Вишогрод, Едіт (Wyshogrod, Edith) 62—«, 178,297,

376 відео (video) 208 відмінність (difference) 63—65

алтарність (alterity) 19—20

тендер (gender) 107—108

Дельоз (Deleuze) 116—117

ідентичність (особистість) (identity) 215—216,

284—285

культурні студії (cultural studies) 226

логоцентризм (logocentrism) 251

повторення (repetition) 310—311

політика (politics) 311—312

розсіяння (dissemination) 368

сексуальне (статеве) (sexual) 172—173 відсутність (absence) 65—66

алтерність (alterity) 20—21

Гегель (Hegel) 19

околиці (margin) 296

постфункціоналізм (post-functionalism) 17

присутність (presence) 100—101,406 відчутне трансцендентне (sensible transcendental)

66—67

 

візуальні та культурні студії (visual and cultural stu-

des) 181 візуальність (visuality) 67—68 Віко, Джамбаттіста (Vico, Giambattista) 175, 267,

362—363 Вілсон, Вудро (Wilson, Woodrow) 316—317 Вільямс, Реймонд (Williams, Raymond) 224 Вшер, Ленґдон (Winner, Langdon) 428 Вінквіст, Чарлз (Winquist, Charles) 68, 297 Вінкельман, Йоган (Winckelmann, Johann) 178 віра (faith) 190—191

віртуальна (virtual) 68—70 Віриліо, Поль (Virilio, Paul) 41, 222, 386 віртуальна віра (virtual faith) 68—70, 479 віртуальна реальність (virtual reality) 420 Вітгенштайн, Людвіг Йозеф Йоган (Wittgenstein, Lud­wig Joseph Johann) 70—71

знак (sign) 128

мова (language) 238, 268

мовні ігри (language games) 253

проблематологія (problematology) 339