Малий наратив (little narrative)

Термін "малий наратив" був запроваджений Жаном-Франсуа Ліотаром, щоб описати тип можливостей або стратегій, які доступні в пост-модерності. Цей термін споріднений із терміном Людвіґа Вітґенштайна "мовні ігри". Малі наративи — це, згідно з уявленнями Ліо-тара, "поганські стратегії", тобто вони нагадують той вид домовленостей, що їх мусили укладати погани, оскільки їм доводилося мати справу з багатьма богами. У поганському світі людина домовлялася про свою долю, не маючи повної інформації: суперечка з богом, перевдягненим у жебрака, легко могла накликати його гнів, а спроба догодити богові струмка могла розгнівати бога лісів. Не маючи чітко визначеної сукупності правил для розв'язання таких ситуацій, погани застосовували хитрість та мовні ігри. Натомість упорядковані монотеїстичні релігії розробили систему зрозуміння світу та кодекс обов'язкової поведінки; інакше кажучи, вони були великими наративами (див. великий наратив). Малі наративи, як вважає Ліотар, виходять на передній план, коли великі наративи модернізму втрачають свою вірогідність. У тій сфері, де політичне втручання великого масштабу уявляється майже неможливим, лише локальне втручання пропонує справді ефективний спосіб розв'язання проблем. Модерність мала справу з проблемами, що виникали у глобальному контексті; постмодерність дозволяє залагоджувати справи лише стосовно конкретних речей. Наприклад, наділення жінок більшими правами має різне значення в якійсь із

західних столиць та в селі у Бангладеш; всеохо-пне визначення віддає перевагу якійсь одній ситуації перед іншими і не пропонує реальних розв'язань. Окрім "мовних ігор", Ліотар використовував як альтернативи термінові "малий наратив" також "паралогія" або "паралогізм"; термін "паралогія" (від гр. paralogon, дивний, несподіваний або навіть такий, що суперечить здоровому глуздові) має означати в цій інтерпретації несподіваний, контрінтуїтивний хід.

Термін "малі наративи" Ліотар уперше застосував у своєму тексті "Постмодерні умови" (1984) як постмодерну альтернативу до "великих наративів'. У цьому конкретному тексті Ліотар застосовує цей термін досить обмежено, головним чином тоді, коли обговорює виникнення в контексті науки великої кількості наукових теорій, які в другій половині XX ст. ставлять під знак запитання наше розуміння поступу знання. Прикладами таких наукових малих наративів є теорема Ґеделя, квантова фізика, теорія фракталів і катастроф; кожен із них вводить у наукове поле дисконтинуальності, винятки, які не підпорядковуються класичній номологічній парадигмі систематичного наукового знання. Наприклад, квантова фізика, яка адекватно пояснює поведінку частинок атома, несумісна з теорією відносності, яка описує всі інші величини фізичних феноменів, і ця несумісність досі існує, попри всі спроби створити об'єднану теорію сучасної фізики. Малі наративи наголошують на розбіжностях у межах дискурсивного обрію консенсусу, якого ніколи не вдається досягти. Такі ходи ставлять під знак запитання ефективність великих наративів або наукових парадигм і зумовлюють існування комплексної складності.

У "Справедливій грі" (1985), довгій розмові між Ліотаром та редактором французького літературного щоквартальника "L'Esprit" малі наративи набувають ширшого значення в їхньому стосунку до поганства. Ліотар висуває припущення, що поганство мало на меті розмноження малих наративів. Це допомагає прояснити широко розповсюджене хибне розуміння твердження, викладеного в "Постмодерних умовах": постмодернізм — це не заміна великих наративів малими, а радше умови, за яких малі наративи стають життєспроможними політич-

ними стратегіями. Біл Ридінґс висвітлює різницю між модернізмом і постмодернізмом у своїй праці "Представляючи Ліотара" (1991) і твердить, що в модернізмі великі наративи пов'язують малі наративи паралельно (один біля одного) навколо центрального референта, тоді як у постмодернізмі малі наративи пов'язуються серійно (один після одного). Це радше формальне, ніж історичне розуміння пояснює визначення, яке Ліотар дав наприкінці "Постмо-дерних умов": там він твердить, що постмодернізм — це не конкретний історичний період, який приходить після модерності, а радше сукупність умов, що існували в різні історичні періоди, включаючи античність та кінець двадцятого століття. Малі наративи належать до констеляції термінів, що їх Ліотар співвідносить із фразуванням (поєднанням термінів або дій), підключаючи сюди також диференд (конфлікт, для якого не існує відомого юридичного прецеденту) та мандри (тип фразування або малого наративу, який філософ конструює, коли має справу з ідеями; див. паломництво).

Хоч малі наративи дають можливість виражати відмінності та складність у постмодернос-ті, вони не завжди мають своїм наслідком стратегічну мобільність. Цю двозначність найліпше можна продемонструвати у випадку фемінізму. Ціла низка послідовних поділів у фемінізмі за расою, класом, сексуальністю та етнічною належністю (а також і численні дрібніші поділи в рамках кожного з таких поділів) завели перспективу політичного втручання в глухий кут. Цей глухий кут можна найкраще проілюструвати появою постфемінізму, своєрідної реакції на політичну емансипаційну програму, запропоновану фемінізмом, реакції, яка виражає втому та огиду до політики, спрямованої на проблеми меншин, та пропаганди ідей, що їх багато хто сприймає як маскуліністичні погляди на жінок. Політична двозначність малих наративів далі ускладнюється, коли ми візьмемо до уваги, як легко вони можуть тлумачитися як ефективні стратегії пізнього капіталізму. Малі вкладники капіталів, батьки, що працюють неповний робочий день, надомні працівники корпорацій репрезентують успішні малі наративи в контексті капіталізму. Попри радикальну політичну програму та суспільну активність Ліотара, його на-

укова діяльність є постійним прикладом критичного мислення, позначеного глибокою напругою між описовим і приписовим (тобто політичним) прочитанням постмодерних умов, що є проблематикою, характерною для малих наративів і центральною для інтересів постмодер-ністської теорії (загальне обговорення того, як ця проблематика опрацьовується в контексті французької теорії, читач знайде у: Starr, 1995).

Додаткова література

Lyotard, Jean-François (1984) The Postmodern Condition: A Report on Knowledge, trans. Geoff Bennington and Brian Massumi, Minneapolis, MN: University of Minnesota Press.

—(1988) The Différend: Phrases in Dispute, trans. Georges Van Den Abbeele, Minneapolis, MN: University of Minnesota Press.

—(1993) The Postmodern Explained: Correspondence 1982-1985, trans. Julian Pefanis, Minneapolis, MN: University of Minnesota Press.

Lyotard, Jean-François and Thébaud, Jean-Loup (1985) Just Gaming, trans. Wlad Godzich, Minneapolis, MN: University of Minnesota Press.

Readings, Bill (1991) Introducing Lyotard: Art and Politics, New York: Routledge.

—(1996) The University in Ruins, Cambridge, MA: Harvard University Press.

Starr, Peter (1995) Logics of Failed Revolt: French Theory After May '68, Stanford, CA: Stanford University Press.

БЕАТРИС СКОРДИЛІ

Маріон, Жан-Люк (Marion, Jean-Luc)

Hap. 1946 p., Париж, Франція.

Філософ і теолог

Працюючи в царині ранньої модерної філософії, християнській теології та феноменології, Жан-Люк Маріон намагається дати чітке визначення метафізичним концепціям Бога та суб'єкта і вийти за їхні межі. У своїх широких дослідженнях Декартової онтології та теології Маріон окреслює два способи, завдяки яким Декарт, обґрунтовуючи цілість буття якимось вищим буттям (або Богом як causa sut, або еґо як cogitatio sut), показує себе метафізичним або "онто-теологічним" у розумінні цього терміна, яке запропонував Мартін Гайдеґер. Визначивши в такий спосіб сучасну онто-теологію, Ma-

ріон твердить, що вона була подолана або зруйнована думкою про незбагненне "милосердя".

У своїй теології Маріон доводить, що незу-мовлене і незбагненне милосердя Боже виходить за межі притаманного теології раціонального уявлення про Бога як про найвище буття. Вочевидь запозичуючи свої ідеї з теології божественних імен псевдо-Діонисія (близько 500 p.), для якого Бог є незбагненним "Богом поза Буттям", Маріон переосмислює незбагненність Бога у світлі розробленої в сучасній метафізиці концепції смерті Бога. Йдучи за Гайдеґеровою критикою метафізичного Бога, Маріон твердить, що Бог, який помирає в сучасності, є лише обмеженим концептом Бога; руйнуючи кожного такого раціонального "ідола", концепція смерті Бога реально відкриває простір для "канонічної" думки про Бога як Бога незбагненного. Хоча в цій своїй критиці притаманного метафізиці ідоловірства Маріон спирається на Гайдеґера, він також і критикує онтологію Гайдеґера тією мірою, якою вона в стилі ідолотворення описує можливість одкровення всередині горизонту Буття. Маріон таким чином прагне подолати і сучасну онто-тео-логію, і її гайдеґерівську критику через християнське поняття незбагненно великодушного "Бога без Буття", Бога, чия любов лише дає початок буттю.

Цьому "Богові без Буття" відповідає Ма-ріонове феноменологічне "Я без Буття". Так само як кінець метафізики приносить смерть її ідолоподібному Богові, так само цей кінець руйнує заснованого в собі самому суб'єкта реальності. У своєму феноменологічному аналізі суб'єкта Маріон говорить про необхідність третьої феноменологічної редукції, яка передбачалася, проте залишилася не осмисленою і в трансцендентній редукції до еґо Гусерля, і в екзистенціальній редукції до Dasein Гайдеґера. Здійснюючи "перевертання інтенційності", що нагадує ідеї Емануеля Левінаса, третя редукція Маріона простежує свідомого суб'єкта до повноти феномена (радше ніж навпаки); поява феномена не залежить від будь-яких умов еґо, а радше визначає такі умови, спочатку закликаючи "я" бути.

Маючи на меті переосмислити Бога та суб'єкта після модерної метафізики, Маріон від-

кидає епітет "постмодерний" тією мірою, якою він означає радикальну "даність". Проте наукова творчість Маріона має дуже міцні зв'язки з мислителями, які часто асоціюються з постмодернізмом, від Левінаса й Жака Дерида у Франції до Джона Капуто у США.

Додаткова література

Marion, Jean-Luc (1986) Sur le prisme métaphysique de

Descartes, Paris: PUF. —(1989) Réduction et donation: Recherches sur Husserl,

Heidegger et la phénoménologie, Paris: PUE. —(1991) God Without Being, trans. Thomas A. Carlson,

Chicago: University of Chicago Press.

ТОМ КАРЛСОН