Данто, Артур Колмен (Danto, Arthur Coleman)



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Данто, Артур Колмен (Danto, Arthur Coleman)



Нар. 1 січня 1924 p., Ен Ербор, Мічиґан, США.

Філософ-аналітик і критик мистецтва

Праці Артура Данто включають у себе професійні філософські трактати і критичні твори на ширші мистецькі теми, найвідомішими з яких є критичні нотатки, що їх він із 1984 р. постійно пише для "Nation", замінивши на цьому місці таких шанованих критиків, як Лоренс Аловей та Клемент Ґрінберґ. І його філософія, і мистецька критика перебувають під помітним впливом творів Вітґенштайната Геґеля;на відміну від багатьох інших англо-американських філософів, його інтереси поширюються також на такі постаті, як Сартр і Ніцше.

Суть методологічного підходу Данто до творів мистецтва полягала в тому, що він ставив питання про нерозрізнюване. Такий підхід він спочатку опрацював у 1964 p. y стосунку до "ящиків Брильйо" Енді Воргола,своєрідних витворів поп-мистецтва, що зовні нічим не відрізнялися від обтягнутих шовком картонних ящиків, у яких мило цієї марки звичайно надходило до крамниць. Сформульоване Данто запитання звучить так: як ми можемо провести різницю між "реальним" ящиком для мила "Брильйо" і тим, що на вигляд ідентичне йому, але виготовлене Ворголом як твір мистецтва? Хоча цей метод, на перший погляд, може здатися чимось подібним до опрацьованого Дери-да поняття розрізнення (différance), Данто залишається міцно закоріненим у аналітичному підході до філософії, який радше припускає відносну стабільність категорій форми і змісту, аніж схиляється до постмодерністської євро-

пейської тенденції піддавати сумніву такі відмінності. Саме по собі питання репрезентації ніколи не було для Данто проблемою.

У своєму опрацюванні цього питання про нерозрізнюване Данто порушує чимало класичних філософських проблем. По-перше, він застосовує цей метод, щоб спробувати з'ясувати онтологічний статус твору мистецтва, визначаючи, в кінцевому підсумку, що об'єкт є твором мистецтва через те, що його контекст — це світ мистецтва, і він здатний відіграти певну (потенційну) роль в історії мистецтва. Радше на вітґенштайнівській ноті він також звертається до епістемологічного питання про те, як ми реально визначаємо щось як мистецтво (або не мистецтво), знов повертаючись до залежності від суспільного контексту об'єкта для того, щоб уможливити таке розпізнання. Особливо цікаво тут відзначити впевненість Данто у тому, що зорова модель непроникна для пізнання: він розуміє бачення як щось радикально відокремлене від знання, а тому те, що ми знаємо, не входить у сприймальний досвід того, що ми бачимо. Так, проблема репрезентації постає в рамках англо-американської філософської конструкції розуму, де головне питання полягає в тому, як насправді ми аналізуємо різні (і часто оптично нерозрізнювані) елементи зорового досвіду, щоб довідатися, що одна з червоно-біло-синіх коробок — це твір мистецтва (витвір Воргола), а друга — просто картонний ящик, який чекає, коли продавець його спорожнить. На думку Данто, різниця полягає саме в тому, що ми тлумачимо витвори Воргола як мистецтво, трактуємо його як мистецтво через розумовий акт. Продовженням цього розумового уявлення є участь Ворголового ящика в суспільній та критичній сфері мистецького світу, його розташування там, де стають предметом дискусії його відносні переваги та місце в історії мистецтва.

Вплив Геґеля на працю Данто становить особливий інтерес. Хоч, на перший погляд, він начебто досі зберігає прихильність до переважно картезіанського поділу суб'єкт/об'єкт, він переміщує центр ваги телеологічної праці духу (Geist) у Геґеля з філософії до історії мистецтва. Замість того, щоб дивитись на філософію як на процес, у якому виражається свідомість, як ми це бачимо у Геґеля, Данто вважає, що це завдання виконує сам процес з'ясування значення мистецтва (історичного виміру історії мистецтва). Справді, Ворголові "ящики Брильйо" є для Данто розв'язкою цього руху: з їхньою появою мистецтво доходить свого кінця, тому що, доведене до своєї граничної межі, воно врешті-решт стає філософією.

Теорії Данто були критиковані за їхнє опертя на надзвичайно спрощену модель бачення, як і за їхню нездатність звертатися до проблеми репрезентації як такої. Рихард Вольгайм вважає метод нерозрізнюваних елементів слабким із філософського погляду, оскільки умови, згідно з якими один об'єкт можна визнати твором мистецтва, а другий — ні, ніколи не називаються, а отже, цим методом нічого не можна ані підтвердити, ані спростувати. Проте завдяки ясності своєї прози та наочності критичних спостережень Данто став великою загадкою і водночас одним із найдоступніших і найсерйозніших критиків мистецтва з тих, які працюють сьогодні.

Додаткова література

Danto, Arthur Coleman (1964) "The Artworld," Journal of Philosophy 61, 571-84.

— (1965) Nietzsche as Philosopher, New York: Mac-millan; repr. New York: Columbia University Press, 1980.

— (1975) J.-P. Sartre. New York: Viking Press/ Glasgow: Fontana.

— (1981) The Transfiguration of the Commonplace. Cambridge, MA: Harvard University Press.

— (1986) The Philosophical Disenfranchisement of Art, New York: Columbia University Press.

— (1992) Beyond the Brillo Box: The Visual Arts in Post-Historical Perspective, New York: Farrar, Straus and Giroux.

Lang, B. (ed.) (1984) The Death of Art. New York, Haven

Publications. Rollins, Mark (ed.) ( 1993) Danto and His Critics. Oxford:

Blackwell.

БЕТ ІЛЕЙН В1ЛСОН

Девідсон, Доналд

(Davidson, Donald)

Нар. 1917p., Спринґфілд, Масачусетс, США.

Філософ

Девідсон працює в англо-американській, тобто аналітичній традиції і відомий своїми есе у ца-ринах філософії мови та філософії розуму. Ці есе опубліковані у збірниках "Дослідження істини та інтерпретації" (1984) та "Есе про дії та події"' (1980). Тоді як європейська, вона ж континентальна традиція була головним тереном постмодерних філософських досліджень, Девідсон належить до тих небагатьох аналітичних філософів, чиї твори перетинаються з постмо-дерністськими зацікавленнями. Його праця перебуває в особливо тісному зв'язку з постмоде-рністськими дискусіями про деконструкціюта про теорії значення в більш загальному розумінні. (В цьому контексті також спадають на думку імена таких представників аналітичної філософії, як Вітґенштайн,Дж. Л. Остін, Стенлі Кейвл та Ричард Рорті.)

Девідсон твердить, що теорія значення для будь-якої даної природної мови може бути найкраще виражена в термінах інтерпретаційних підходів дорослої людини, для якої мова, про яку йдеться, є абсолютно новою. За відсутності посібника з перекладу або якої-небудь непрямої інформації про нову мову, як, запитує він, мусить цей ідеалізований, "радикальний" інтерпретатор діяти, щоб увійти в контакт із цим незнайомим світом? Насамперед він мусить, і справді, все, що йому потрібно, — пише Девідсон, — установити тристоронній зв'язок між: 1) віруваннями первісних мовців, вираженими як речення; 2) характеристиками світу, до якого відсилають ці речення; і 3) його увагою до першого та другого. Якщо вірити Девідсонові, значення та інші вірування мають бути в принципі доступні, коли дивитися на них із зовнішньої точки зору — від третьої особи інтерпретатора. Це твердження суперечить традиційному картезіанському поглядові, згідно з яким значення та інші переконання є внутрішніми, суб'єктивними (і потенційно хибними) репрезентаціями або копіями фактів зовнішнього, об'-

єктивного світу. З цього традиційного погляду загальний скептицизм щодо достовірності наших переконань і концептуальний релятивізм носіїв вірувань стають взаємопов'язаними проблемами. Девідсон робить суперечливе твердження, що в його моделі обидві ці можливості не пов'язані між собою.

Цікаво те, що Девідсон небагато писав про зв'язки між своєю теорією значення та постмо-дерністськими теоріями мови; проте ці зв'язки досліджувалися іншими. У своїй розвідці "Літературна теорія після Девідсона" (1993) Дей-сенброк твердить, що Девідсонова теорія радикальної інтерпретації цілком узгоджується з поглядами Стенлі Фішата інших постмодерні-стських теоретиків, які вважають, що значення тексту є відносним відповідно до концептуальних схем окремих читачів. На метафілософсь-кому рівні Ричард Рортіпровів чимало паралелей між Девідсоном і постмодерністськими теоретиками, такими як Деридата Гайдеґер.Наприклад, у працях "Об'єктивність, релятивізм та істина" (1991) і "Есе про Гайдеґера та інших" (1991) Рорті твердить, що і Девідсон, і ранній Гайдеґер зайняли прагматичну, метафі-лософську позицію, що суперечить традиційним епістемологічним проблемам західної філософії. Конкретніше, і той, і другий визначають завдання філософського теоретизування та застосування мови в загальнішому значенні радше в термінах "опанування середовища", аніж "розщеплення природи на її стиках". На думку Рорті, метафілософська позиція Девідсона відзначається послідовнішим прагматизмом, аніж Гайдеґерова.

Додаткова література

Dasenbrock, Reed Way (ed.) (1989) Redrawingthe Lines: Analytic Philosophy, Deconstruction, and Literary Theory. Minneapolis, MN: University of Minnesota Press.

— (1993) Literary Theory After Davidson, University Park, PA: University of Pennsylvania Press.

Davidson, Donald (1991) "Three Varieties of Knowledge," in A.J. Ayer Memorial Essays, ed. A. Phillips Griffiths, Cambridge: Cambridge University Press.

LePore, Ernest (ed.) (1986) Truth and Interpretation: Perspectives on the Philosophy of Donald Davidson, O-xford: Basil Blackwell.

Ramberg, Björn (1989) Donald Davidson's Philosophy of Language: An Introduction. Oxford: Blackwell.

Rorty Richard (1991) Essays on Heidegger and Others, Cambridge: Cambridge University Press.

ШЕРИН КЛУ



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 111; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.198.139.112 (0.006 с.)