Горкгаймер, Макс (Horkheimer, Max)



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Горкгаймер, Макс (Horkheimer, Max)



Нар. 14 лютого 1895 p., Штутґарт, Німеччина; пом. 7 липня 1973 p., Нюрнберг, Німеччина. Філософ і засновник критичної теорії

Макс Горкгаймер відіграв провідну роль лідера в тій діяльності, яка зробила Франкфуртський інститут суспільних досліджень (Франкфуртськушколу) широковідомим у науковому світі. Він зібрав групу визначних учених, які підтримали його бачення міждисциплінарної програми суспільних досліджень, орієнтованої на філософію, соціологію та історію, й зумів указати їм ефективний напрямок подальшої праці. На початку 1930-х pp. разом з цією групою виїхав в еміграцію, до США, де всі вони перебували до кінця нацистського панування, потім повернувся до Німеччини і очолив інститут у Франкфурті, де й працював до виходу на пенсію в 1956 р.

У своїй опублікованій в інститутському журналі "Zeitschrift für Sozialforschung" статті "Традиційна й критична теорії" (1937) та у виданій 1947 р. праці "Занепад розуму" Горкгаймер продовжив деконструкцію західного раціоналізму, який зазнав впливу марксистських поглядів. І хоч Горкгаймер постійно протистояв марксистській тенденції зводити все до наукової метафізики, він і далі шукав матеріалістичну етику, яка показувала б "суперечності" капіталізму. Під впливом Теодора Адорнодовіра Горкгаймера до потенційних можливостей об'єктивних суспільних наук вичерпалася, а його критика домінування наукових методів у вивченні природи вийшла на перший план, як це видно з їхньої спільної з Адорно праці "Діалектика Просвітництва" (1947). Проте вплив німецького ідеалізму (Канта,а особливо Геґеля)залишився потужною підводною течією в думці Горкгаймера; беручи участь у постмодерністсь-кій критиці раціонального розуму, він водночас протистояв релятивістським та позитивістським тенденціям. Він прагнув зберегти основи західного гуманізму і — відповідно до свого єврейського походження — висловлював симпатію до негативної теології.

Наукова спадщина Горкгаймера заперечується тими, хто, як Юрґен Габермас, намагається завершити опрацьований у рамках Aufklärung проект побудови раціонального суспільства, і тими в постмодерністському таборі, котрі відкидають існування будь-якого привілейованого погляду, що перебував би поза історичністю розуму.

Додаткова література

Benhabib, Seyla, Bonss, Wolfgang, and McCole, John (eds.) (1993) On Max Horkheimer: New Perspectives, Cambridge, MA: MIT Press.

Horkheimer, Max (1972) Critical Theory: Selected Essays, New York: Seabury.

ҐАЙТОН Б. ГЕМОНД

гра (play)

Гра — це образ для динамічного, не фундаментального процесу творення значень. У своїй опублікованій 1938 р. книжці "Homo Ludens" ("Людина, яка грається") Йоган Гейзінґа ввів поняття гри як метафорудля характеризування діяльності культури або культури як діяльності. "Гра" — це динамічна і творча діяльність, обмежена в часі й просторі, яка втягує в себе все; "гра" випадає з людської моралі, логіки та судження, як генеративна передумова для цього всього. Для Гейзінґи культура виникає й розгортається у грі і як гра, а не з гри.

Жак Деридазапозичує поняття "гри" для того, щоб інтерпретувати наслідки смертіБога, проголошеної Фридрихом Ніцше,через лінгвістичні теорії Фердинана де Сосюра.Для Дерида та інших постмодерністів проголошена Ніцше смерть Бога відкриває відсутністьбудь-якого трансцендентного означуваного, здатного скріплювати систему значення. Де Сосюр після Ніцше теоретично довів, що значення знаку утворюється посеред диференційованої мережі означників, а не в об'єктивному відношенні між означником і означуваним. Дерида характеризує цю диференційовану мережу, що відкрилася зі смертю Бога, як гру: гру відмінностей (слухової, зорової, дотикової) посеред знаків, чия взаємна активність породжує значення. Як вважає Дерида, письмо — це гра, як і зв'язок та перевертання протиставлень, що містять у собі фармакон та розрізню-

вальний і відстрочувальний рух розрізнення (différance). Як така, гра сигналізує про "деструкцію онтотеології та метафізики присутності" (Derrida, 1976: 50).

Відкрити, що людське значення постає у грі і як гра, означає відкрити, що особистість — індивідуальна і громадська — є функцією діяльності. Тут образ гри протиставляється образові постмодерністської пустелі, з її нігілізмом та розпачем. Бути здатним сприймати смерть Бога, як умову гри — тобто як умову участі в діяльності власної особистості та власного значення, — це екзистенціальний виклик постмодернізму. Брати участь у грі — це втішатися діяльністю власної свободи від бінарних протиставлень та від домінування будь-якого значення, чи то буде істина Бога, чи істина автономного, раціонального "я".

Відкриття письма як гри породило нові стилі письма, призначені для введення в дію гри, якою є письмо. Постмодерністська гра зі словами (тропи, каламбури, анаграми, літературні алюзії) та з граматичними правилами, книжками та об'єктами мистецтва рішуче уриває спробу спостерігача вичитати значення якоїсь праці і в такий спосіб вимагає, щоб він став свідомий своєї участі у творенні гри значення. Образи танцю, карнавалу, фестивалю, лімінальності(пороговості) та розпаду кордонів, пов'язані з постмодерністською грою, потрапили під вогонь феміністичної критики тією мірою, якою ці образи підсумовують метафізичну мрію про трансцендентність — мрію про свободу від усіх обмежень — і фактично усувають людське тіло з його реальним стражданням та пригнобленістю.

Посилання

Derrida, Jacques (1976) Of Grammatology, trans. G. Spivak, Baltimore: Johns Hopkins University Press.

Додаткова література

Bordo, Susan (1990) "Feminism, Postmodernism, and

Gender-Scepticism," in L. Nicholson (ed.) Feminism/

Postmodernism, New York: Routledge. Derrida, Jacques (1981) Dissemination, trans. B. Johnson,

Chicago: University of Chicago Press. Taylor, Mark C. (1984) Erring, Chicago: University of

Chicago Press.

KIMEPEP Λ. ΛΑΜΟΤ

Граматологія (grammatology)

Граматологія — це вивчення та деконструкціяgramme і його застосування та впровадження; іншими словами, це наука про письмо і текстуальність.

Gramme як таке

Загальне уявлення про gramme — термін, що має стосунок до базового елементу письма, — як про писану позначку було дане в лінгвістиці та семіотиці Фердинана де Сосюра.Застосований спочатку І. Дж. Джелбом (1952), він був радикально заново визначений Жаком Де-ридав його праці "De la Grammatologie" ("Про граматологію", 1967; англійський переклад опубліковано 1976 p.). Він передбачає дискурс про літературу як у вужчому, так і в ширшому розумінні та про проблеми й елементи письма від опрацювання алфавіту до відносин між читанням, мовленням і писанням.

Тоді як усяке письмо поділяє gramme, письмовий знак, з усяким іншим письмом як свій "незвідний атом", теза Дерида, що стосується письмових знаків і супровідних гра-матологічних стратегій, починається з твердження, що, на перший погляд, просте запитання: "що таке письмо?", яке лунає в дисциплінарних дискурсах, хибно розуміється й хибно репрезентує природу й тактику письма. Письмо, якщо його розуміти правильно, всупереч поглядам Платона та багатьох інших, це практика, що не підпорядкована думкам або мовленню і не випливає з них як наслідок, хоч останнє й проголошує історія "логоцентризму";справді, еволюція самих "дисциплін" була потужним фактором хибного спрямування досліджень на значення письма або значення у письмі.

Історія/наука/генеалогія

Граматологія — це не просто інверсія узвичаєної платонівської логоцентричної ієрархічної переваги мовлення над письмом; радше вона критикує домінування логоцентризму. Таким чином, граматологія ніяк не може бути наукою, місце якої в історії письма, оскільки в такому разі вона стала б тим, що Дерида називає "ар-хеписьмом", вписаним у метафізику присут-

ності, що її тягне за собою кожна наука і яку критикує Дерида. Як історія, граматологія може бути тільки тим, що Гаятрі Співак називає "історією можливості історії, яка більше не була б археологією" (Derrida, 1976: LVIII). Це аж ніяк не означає, що Дерида не зацікавлений у хибно написаній історії письма; справді, він простежує її в ретроспективі, через розрізнення де Сосюром означника/означуваного до запровадженого Русо поняття письма як науки про репрезентацію мовлення, а отже, до Платоно-вого фармакону. Для Дерида, проте, ця фальшива історія має стати генеалогією, поєднуючи праці Ніцше,який критикує природу пізнання, Фройда, який ставить під знак запитання пси-хе, і Гайдеґера,який вміщає Буття "під стирання",разом із іншими сутностями. Справді, граматологія можлива лише в цьому альтернативному генеалогічному контексті, оскільки лише тут може вона зберегти свою нерозв'язну "первісну свідомість затримки" (1976: LI). Хоч третій розділ книжки Дерида "Про граматологію" називається "Про граматологію як позитивну науку", він відразу ж робить це твердження проблематичним: "На яких умовах можлива граматологія? її фундаментальною умовою є, безперечно, ліквідація (sollicitation) ло-гоцентризму. Але ця умова можливості обертається на умову неможливості" (1976: 74), оскільки, хоч граматологія і може "вписати" або ' окреслити' науку, вона простежує себе від того, що виходить за межі закриття науково-го/логоцентричного дискурсу; вона "розмиває межу, яка закриває класичну науковість" (1976: 36), відкриваючи себе, — пишучи себе, — як структуру, що її несуть у собі історія та наука. Як твердить Ґреґорі Алмер, "граматологія — це наука, що функціонує як деконст-рукція поняття науки" (1985: 12).



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 112; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.227.97.219 (0.014 с.)