Віртуальна віра (virtual faith)



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Віртуальна віра (virtual faith)



Віртуальна віра — це стиль релігійної практики, глибоко закоріненої в народну культуру, а тому має іронічний і вдаваний характер у стосунку до того, що звичайно розглядається як "справжня" релігійна практика. Це поняття увійшло в культурну, теологічну та церковну мову з появою книжки Тома Бодуена "Віртуальна віра: нешанобливі духовні пошуки «покоління X»" (1998), що являла собою практично-теологічне дослідження популярної культури широких верств тієї частини населення Сполучених Штатів, яка народилася в 1960—1970-х pp.

Бодуен визначає віртуальну віру як побічний продукт популярної культури кінця XX ст. Ця культура "дедалі більшою мірою вдає та наслідує реальність, [приводячи до] віртуальних та реальних форм релігійності. Поп-куль-тура «покоління X» пропонує "віртуальну [віру], коли вона наслідує або вдає реальну [віру]" (1998: 177). Приклади, що ілюструють це поняття, можна найкраще зрозуміти, вирізнивши взаємопов'язані функції віртуальної віри, як культурно-теологічну концепцію, що включає в себе: 1) описовий; 2) герменевтичний; 3) критичний; 4) конструктивний аспекти.

По-перше, як описова, — віртуальна віра окреслює один вимір релігійної практики, що мала місце принаймні починаючи з 1980-х pp. Глибокий, хоч нерідко й неусвідомлений симбіоз між особистостями та духовною практикою "покоління X" і його глибокою зануреністю в популярну медіа-культуру, як головну систему утворення значень, сприяв виникненню цього релігійного феномену. Для прикладу можна навести практику популярної культури, що, як здається, перебуває на самій межі "легітимного" релігійного вираження, таку, як віртуальний, вдаваний або наслідувальний характер релігійних громад, які утворюються в кіберпрос-торі: купівлю екзотичних або "містичних" форм духовної музики, такої як церковний спів; носіння хрестиків як модних речей.

По-друге, як герменевтична, — віртуальна віра пропонує лінзу для плідного тлумачення деяких приступних для спостереження явищ релігійної практики в перенасичених медіа-ін-формацією культурах Заходу. Наприклад, ін-

терпретовані як форми віртуальної віри, кібер-просторові релігійні громади можуть вибудовуватися як такі, що наслідують "реальні" релігійні громади; визнання своєю духовної музики, чий стиль високо цінується за її, як вважають, стародавність, може тлумачитися як засіб, що дозволяє вдавання "реальної" присутності на літургії; носіння хрестиків як атрибута моди може осмислюватися як таке, що наслідує практику "традиційніших" форм віри.

По-третє, як критична, — віртуальна віра дає теологічний інструмент, за допомогою якого "реальна" релігійна практика може бути піддана експериментам і дослідженням. Така критика може мати місце, наприклад, у практиці кіберпросторових релігійних громад, коли вони використовують свої переваги, включаючи можливість бути цілком відвертим у дискусіях про віру та доступ до релігійних ресурсів Інтернету, у стосунках із реальними релігійними громадами; коли індивідуальний досвід особистого колекціонування музичних записів розглядається як можливий аналог критики індивідуального досвіду деяких "реальних" літургій; або коли носіння хрестиків як атрибута моди підкреслює ступінь, до якого ті, хто їх носить як "реальний" символ побожності, самі фактично роблять певний внесок у становлення побожної моди.

Проте критичний вимір віртуальної віри неоднозначний. Оскільки вона безперервно черпає свої ресурси з наслідувальної медіа-культу-ри, існує небезпека того, що вона буде підпорядкована силам пізнього капіталізму, ринковій епістемології, яка відіграє конструктивну — але не виняткову — роль у виробництві, підтриманні та сприйманні популярної культури. Хоч впливи ринкової епістемології набули великого поширення, поняття віртуальної віри дає підстави припустити, що їхній вплив на практику віри в постмодерній культурі не є ані всеохо-пним, ані руйнівним. Безперечно, що оскільки віртуальна віра може вибудовуватися як форма віри, певний ступінь незалежності від визначального впливу ринкових сил закладений у неї як можливість.

По-четверте, як конструктивна, — віртуальна віра будує саме те культурне явище, яке вона прагне описати й витлумачити. Тобто віртуальна віра — це риторична побудова й тен-

денційна сукупність популярних феноменів, а не просто герменевтичний, описовий або критичний інструмент, ідеологічно нейтральний або чистий. Наприклад, вона сприяла створенню самого феномена "покоління X", що його вона прагне описати, також витворюючи популярні дискурси навколо Бодуенової практичної теології культури.

Віртуальна віра конденсує теологію постмодерної культури, вносячи в неї ключовий тропта центральну тему постмодерності,іронії й симуляції(наслідування) в інтерпретацію сучасної релігійної практики. На думку Бодуена, те, що віртуальна віра виникає в культурному полі, чиї характеристики включають іронію і вдаваність, впливає на загальну практику "релігійності".

Якщо вірити Бодуенові, іронія — це ключовий троп постмодерної культури. Хоч "іронію часто хибно розуміють... як суто негативне ставлення до світу", вона не обов'язково є (або не тільки є) простим позуванням. Іронія "руйнує нібито самоочевидне значення висловлювання, ідеї або образу й очищує цей образ від того, що він, як вважалося, містив у собі". Бути іронічним — це "заанґажуватися в інтересах відродження — але тільки після того, як буде позбавлене змісту заанґажування, що має руйнівний характер. Іронія висмоктує повітря зі свого об'єкта, але тільки для того, щоб надути його згодом" (1998: 41).

Тропізація культури іронії співвідноситься з найчастотнішою темою постмодерної культури — вдаванням. Бодуен звертається до поняття симулякру,опрацьованого французьким соціологом Жаном Бодріяром,щоб зрозуміти вдавання ("симуляцію") в популярній культурі. Симулякр — це копія, для якої не існує оригіналу, наслідування, чий "реальний" референт відсутній. Для прикладу можна назвати сучасні фіктивні ранчо та заповідні території на американському Заході, що імітують "дикий Захід", який ніколи реально не існував, а був витворений засобами кіно в жанрі американських вестернів. Таким чином, наслідувальний характер поп-культури надає ширшій культурі іронічного — тобто применшувального, підозріливого, а часто й грайливого відтінку.

Іронія і вдавання містяться в рамках пізнього капіталізму, тобто саме там, де "покоління X" тяжіє до релігійної практики. Така релігійна практика в цьому суспільно-культурному середовищі може бути описана, як практика "побожності". "Побожність" є аналогом віртуальної віри через свою амбівалентну й парадоксальну природу. "З одного боку, побожність засвідчує те, наскільки формально "побожною" є особа. З другого боку, побожність також указує на афектований або вдаваний різновид благочестя, навіть таке собі глузування з того, що ми звичайно вважаємо «побожним»" (1998: 42). Побожність, водночас іронічна-й-не-іронічна, вір-туальна-і-реальна релігійна практика, виступає як центральна категорія для теології культури.

Крім згадуваних вище хиб критичного виміру віртуальної віри, її критика відзначає розмиті контури відмінності між реальним і віртуальним, що радше вписується в модерну проблематику, аніж виходить за її межі, а також говорить про нездатність цього поняття протистояти популярній медіа-культурі або комерціалізації релігії або відкинути їх. Іронічний характер віртуальної віри хоч і не спростовує цієї критики, проте багато обіцяє, водночас запрошуючи до подальшої критики.

Посилання

Beaudoin, Tom (1998) Virtual Faith: The Irreverent Spiritual Quest of Generation X, San Francisco: Jossey-Bass.

ТОМ БОДУЕН



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 112; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.144.55.253 (0.011 с.)