Критичні правничі студії (critical legal studies)



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Критичні правничі студії (critical legal studies)



Критичні правничі студії (КПС) — це рух, що ставить на меті деконструкцію прийнятої правничої доктрини та практики в інтересах здійснення прагматичної політичної реформи. Вирізняючи політику та цінності, що переплетені з правом, і прагнучи досягти природності и нейтральності, КПС припускають, що логіка та структура, які утворюють підвалини права, є конструкцією, що побудована тими, хто перебуває при владі.Вони бачать розмаїття ідеологічних суперечностей у політиці, що віддзеркалюється у праві. Твердячи, що нинішня система права існує задля підтримки тих, хто перебуває при владі, КПС хочуть цим сказати, що існують інші, справедливіші системи, які треба опрацювати. Таким чином, КПС вказують на

невизначеність,яку право вибудувало навколо себе, та на потребу політичних дій.

Започатковані в 1977 p., коли відбулася Конференція з критичних правничих студій у Вісконсин-Медисонському університеті, КПС стали спадкоємцем численних інших інтелектуальних рухів. Із найбільшою очевидністю вони перебувають у великому боргу до праці, яку здійснили американські теоретики права: я маю на увазі школу правничої думки, яка сформувалася в 1920 — 1930-х pp. і зосередила свою увагу на праві в реальному житті. КПС також озираються на європейських філософів, від членів Франкфуртської школидо таких мислителів, як Антоніо Грамші, Мішель Фуко та Жак Дерида. Таким чином, КПС поєднують правничий реалізм із рухом "нових лівих" та з літературною теорією. Маючи таке різне коріння, КПС розвиваються в різних напрямках: у напрямку феміністичної правничої теорії, критичної расової теорії та постмодернізму.

Множинність теоретичних вкраплень перешкоджає легкому підсумуванню роботи, якій бракує єдності, що на неї, здавалося б, указує термін "рух". Парадоксів тут безліч: хоч наука теоретиків критичних правничих студій стосується політичної діяльності, її записано теоретичною мовою, яку нелегко збагнути тим, хто перебуває поза академічним середовищем; вона антиформалістична, але поглинена аналізом доктрини; вона коливається між європейською філософією і детальними описами суспільних взаємодій; вона вочевидь ліва, але критично настроєна до марксизму. Не дивно, що така широта параметрів зумовлює і її силу, і її слабкість. Сила КПС — у їхньому багатстві та глибині. З другого боку, їх критикують за недоступність, парадокси та замкнений на себе обскурантизм.

КПС бачать потребу в науці, що руйнує відмінність між теоретичним мисленням і практичною активністю. Працюючи в академічному середовищі, вони намагаються сприяти соціальним змінам через колективні інтереси, які можуть легітимізувати радикальні та новаторські суспільні та політичні погляди. Маючи намір реалізувати соціально зорієнтовану основу праці, запропонувавши нові шляхи для соціальних змін, вони докопуються до глибин суспільної

структури, вивчаючи її здатність відповідати соціальним змінам. Багато хто прагне перекинути структури панування з ніг на голову і зосередитися на праві як на знарядді для досягнення цієї мети. Тому вони просто змушені відкидати правові, суспільні та політичні гіпотези, на яких ґрунтуються традиційні академічні структури. Цей радикалізм призвів до звинувачень у суперечливості, хаосі та головоломних ускладненнях.

Враховуючи цю потребу знаходити трансформаційний потенціал права й суспільства, КПС спираються насамперед на три панівні методології: текстуальне пояснення, суспільну теорію та чисту критику. Вчені КПС пояснюють правничі тексти, застосовуючи інтерпрета-ційні знаряддя семіології, феноменології та постструктуралізму разом з іншими, щоб уникнути рамок доктринального опрацювання. Показуючи вплив деконструкції, КПС шукають метод, який не підсилює леґітимності концепцій та процесів, до яких вони звертаються. Радше йдеться про можливість обговорення ідеології, структури та змісту в той спосіб, який би з'ясував основоположні істини про легальний порядок. Це залишає їх вразливими до деяких аспектів тієї самої критики, що спрямована проти деконструкторів: їхню науку іноді відкидають як просту інтерпретаційну ідіосинкразію. Небезпечнішим уявляється те, що за наявності крайньої політичної програми їхня деконструк-ція правничої доктрини загрожує ізолювати їх від академічних сучасників та політичних реальностей.

Намагаючись усунути вади, неминучі при звертанні до суспільства, до якого адресується саме право через текстуальне пояснення, КПС намагаються знайти другу методологію в суспільній теорії та умоглядному пошуку. Рухаючись у напрямку суспільно-теоретичного аналізу, КПС виходять за межі цілей, що їх ставить перед собою американський реалізм. КПС відкидають спробу правничого реалізму реконструювати нейтральність системи права у стосунку до політичної аргументації, врівноваження інтересів або нібито об'єктивної компетентності політологів із юридичною освітою. Лише вдаючи об'єктивність, право може бути відокремлене від політики, але прихильники КПС визна-

ють політику права і вважають, що цей тип ученості маскує політичний аналіз під виглядом аналізу мікроекономічного. При цьому зміщенні заклик до максималізації багатства обертається на ще одну сукупність знаків для перетворення сили на владу.

Щоб реалізувати мету трансформації нинішнього суспільного ладу, КПС можуть також почати зі спрощення нормативних передумов. Нехтуючи кордони, визначені нинішніми легальними та теоретичними параметрами, ці умоглядні припущення можуть породжувати радикальні політичні альтернативи і кидати виклик правничій культурі. Але така методологія також породжує численні труднощі. Теорія ризикує зазнати невдачі при зіткненні з політичними обставинами. Суспільна теорія часто вагається між проблисками необгрунтованої утопії та ретельною деталізацією. З одного боку, загальні уявлення, що виникають, часто занадто далекі від реальності, аби активно використовуватись. З другого боку, специфічність ігнорує відносність суспільного знання. Таким чином, лише суспільна теорія загрожує ізолювати дослідників КПС від їхньої спеціальності — феноменів права. У такий спосіб їхня праця може перетворитися на безладну сукупність роз'єднаних між собою ідей, позбавлених тієї пов'язаності, яка необхідна для перетворення наявного суспільного ладу.

По-третє, чиста критика, постійна демонстрація непослідовності, суперечності та незв'я-заних проблем пропонує політично життєздатну форму критичної правничої науки. Критичний проект кидає виклик самозаспокоєності, наголошує на самоусвідомленні у правничих студіях і в такий спосіб розкриває політичні упередження кожного вченого. Випадковість виявляє себе як культурна конструкція, радше ніж як продукт природних обставин. І ця конструкція демонструє можливість того, що нинішній суспільний лад може бути побудований інакше. Отже, документація правничої доктрини як неефективної, класово упередженої або суб'єктивно опертої на моральний релятивізм, править за каталізатор суспільних і політичних змін.

Проблеми, пов'язані з цією методологією, спираються на строгість, що робить їх успішни-

ми. При своєму ретельному застосуванні критична теорія цілком може виявити неподоланну безодню між теорією та правничою практикою. Не здатна бути портретом соціальної несправедливості, вона ризикує перетворитися на абстракцію. Так само, якщо дати їй волю, суперечність може стати ненажерною, поглинаючи результати аналізу, який вона стимулювала, і залишаючи вченого з порожніми руками. Небезпека, про яку часто говорять, полягає в тому, що критична теорія може породити багато цинізму, не бувши здатною спричинити зміни.

Як показують усі ці різні методології, КПС не мають єдиного корпусу думок, проте існує певна згода щодо трьох головних проблем: невизначеності, суперечності та леґітимізації, що їх можна виявити в правничій доктрині. Бентежачи цим чимало теоретиків права, КПС зосереджують свою увагу на суперечках щодо невизначеності в правничій доктрині: йдеться про те, що право не може визначити остаточний результат розгляду судової справи. Застосовуючи всілякі комбінації соціологічних, філософських, антропологічних та психологічних методів, вони деконструюють передумови та ідеологію, іманентно присутні в правничому порядку. Вчені КПС твердять, що "правнича логіка" реально передбачає маніпуляцію абстрактними категоріями, де жодна з конкретних абстракцій не є ані коректною, ані некоректною. Посилаючись на здобутки теоретиків літератури, КПС розглядають право як окрему семіологічну систему. В цій системі беруться окремі феномени й переводяться в абстрактні поняття з визначеними властивостями. Проте мова не є нейтральною, й на кожній стадії перекладу виникає необхідність у суб'єктивній та політичній інтерпретації. У цих проміжках перекладу лежить невизначеність, де аргументація може повернути куди завгодно. Тому, хоча в судових рішеннях є чимало закономірностей, вони не диктуються тим, що говорить закон. Жодна з цих закономірностей не є обов'язковим наслідком, що випливає із застосування правил, занотованих у тій чи іншій книзі. Деякі автори КПС доходять ще радика-льніших висновків і твердять, що правничі доктрини взагалі не наповнені жодним змістом.

Але критики досить швидко вказали на те, що це твердження досить легко спростовуєть-

ся. Якщо держава пропонує закон, що контролює право на володіння вогнепальною зброєю, то друга поправка до конституції ясно вказує на те, що держава зробити цього не може. Проте такі очевидні випадки почасти нейтралізуються знанням, що закон часто є недовизна-ченим: він легко детермінує певні результати, тоді як інші залишаються відкритими. Але йдучи на таке зміщення, КПС відмовляються від своїх претензій на радикалізм та оригінальність. Судові рішення, ухвалені щодо "тяжких випадків", були темою першочергового зацікавлення в галузі англо-американської правничої теорії, і в рамках цих досліджень багато хто ставив перед собою запитання, чи недовизначені доктрини права підтримують твердження про невизначеність. Такі запитання, проте, приводять до дискусії про вагу принципів, застосовуваних у судочинстві. Більше того, за правничими формами, такою як конституція, можна виявити ідеологічні битви з приводу політичної культури, і вони знаходять своє віддзеркалення в юридичній аргументації.

По-друге, спираючись на невизначеність, КПС виводять на поверхню фундаментальні суперечності в правничій доктрині. Такі абстрактні принципи, як власність і свобода укладання контрактів, можуть підтримувати суперечливі аргументи в будь-якій справі. Послідовне застосування всякої теорії, опрацьованої в якійсь значущій частині права, до всієї доктрини неминуче має призвести до істотної доктри-нальної реконструкції. КПС формують не один послідовний, обґрунтований погляд на людські взаємини, а радше два (або й більше) різні, а часто й конкурентні, погляди правничої доктрини, причому жоден із них не може бути названий домінантним. Певна річ, визнання суперечностей загрожує усталеному ладові: доктрина не може бути визнана справедливою та легітимною, якщо вона формує непослідовний і неле-ґітимний погляд на людські взаємини. На більш абстрактному рівні вчені, такі як Роберто Анджер, виявляють суперечливі теорії про доктрини, а не тільки в межах доктрин. Наприклад, розглядаючи взаємно нетерпимі концепції того, яким має бути контракт, — з одного боку, довіра й солідарність, а з другого — "ніякої поступливості й жодних виправдань", — Ан-

джер пильно придивляється до реальної теорії контракту і ставить її під сумнів. Ця доскіпли-вість є важливим аспектом КПС, бо, виставляючи напоказ несумісність, вчений може перешкодити тому, щоб упереджена доктрина взяла на себе ієрархічні владні функції. Закони не можуть бути тільки не пов'язаними між собою маркерами, що їх використовують для здобуття силової (владної) переваги.

Критики прискіпливо виступали проти припущення, що правова доктрина має бути цілісною, без швів. Та, попри брак абсолютно не суперечливих основ, вона все ж таки може бути узгоджена з правами індивіда і регулярно застосовуватися. Крім того, критики вказують, що не може бути єдиної теорії, якщо строго розуміти Анджера. На практиці матеріали — статути й прецеденти — не репрезентують однієї правничої доктрини; радше вони недосконалі і є результатом компромісів, що постійно переглядаються. Але цей останній факт, твердять критики, не означає, що правнича система перебуває на межі розпаду.

У кінцевому підсумку, відкидаючи припущення, що формальні джерела права пояснюють рішення судів, КПС висловлюють незгоду з прийнятим уявленням про актуальні функції законів. Вони аналізують міф про нейтральний закон та про його роль в узаконенні правничого дискурсу. Мортон Горовіц, наприклад, стоїть на тому, що закони мають на меті підтримувати промисловий розвиток, і таким чином вони служать інтересам найбагатшої частини суспільства. Проте цей погляд не поділяється всіма тими, хто працює в галузі КПС. Адже він не лише передбачає, що закон може бути використаний як знаряддя для досягнення поставленої мети; присутня в ньому теза квазіконспіратив-ності теж не увляється цілком правдоподібною. Але КПС висловлюють припущення, що закон служить можновладцям через узаконення. Риторика юридичних прав і закони спонукають людей думати, що лад, який існує, є справедливим або принаймні ліпшим, аніж будь-яка його альтернатива. Леґітимізація (узаконення) — це не повернення до ортодоксального марксизму, неявно присутнього в твердженнях Горові-ца, а радше розширення критичного марксизму, який обґрунтував Ґрамші. З цього погляду ка-

піталістичний клас утримує владу через увічнення моральних та суспільних вірувань, які спонукають людей думати, що статус-кво — це щось засадничо добре. Такі інституції, як церква, корпорація та родина, підсилюють ці вірування. Тобто з погляду КПС, опертого на Ґрамші, правнича система підтримує капіталістичну гегемонію, увічнюючи свої уявлення про власність та контракт, так само як і інші уявлення, що стосуються індивідуальних прав та влади закону. Ці леґітимаційні сили приводять до хибної свідомості, до хибної віри, що людина має користь від системи, яка існує. Семіологіч-на система, що конституює право, повинна бути проаналізована як одна з багатьох систем вірувань, які закривають суспільний світ, надаючи йому видимості природного або нейтрального.

КПС йдуть далі, твердячи, що закон не тільки впливає на суспільство, а й узаконює несправедливий лад. Головною темою КПС є теза, що закон — політичний; наприклад, коли судді звертаються до матеріалів офіційного законодавства, вони завжди знаходять у відповідному законі ту ідеологію, якій вони віддають перевагу. Хоч різні учасники руху мають різні думки з цього приводу, вчені КПС, як правило, поділяють ту думку, що лібералізм відіграє велику роль у підтримці наявної несправедливої системи. Без леґітимаційної дії закону люди знайшли б інший спосіб облаштувати своє суспільство. Від цієї вихідної точки КПС рухаються до політики раціонального розуму, знову й знову вказуючи на те, що поняття раціональності стало проблематичним і що знання є суспільною конструкцією. Наголошуючи на тому, що в судовому рішенні завжди присутній великий елемент випадковості, вони пропонують радикальну трансформацію традиційної правничої науки.

Незалежно від критики, якій завжди їх піддавали, КПС постійно змінювали терен правничої теорії. Безперервно розвиваючись, вони пильно вдивляються в дисгармонії права — і в теорії, і в його повсякденній практиці. Отже, маємо три напрямки, якими вони можуть піти в майбутньому. По-перше, існує переконаність, що право не є аполітичним; вчений, який працює в цій галузі, може бачити в тенденційній

пропаганді мету академічного права. Коли наука розглядається як діалогічний процес, вона відкриває простір для обміну між вченими, які можуть передавати один одному свої уявлення про суспільне благо, доктринальну чистоту або економічну раціональність: цей обмін може бути спрямований на політичні заходи, які відбуваються поза школою права. По-друге, КПС можуть сконцентрувати свої зусилля на інтеграції права в суспільні процеси. КПС водночас доводять, що засадничі правові ідеї дуже піддатливі, і що правова думка і спрямовує зміни у сфері права, і легітимізує нинішній суспільний лад, вдаючись до витончених та всеосяжних способів. Тут школа права бере на себе історичну роль, документуючи минуле й теперішнє значення права в суспільстві, і таким чином школа права водночас повинна приймати міждисциплінарний внесок від тих, хто, спонуканий подібними зацікавленнями, працює поза юридичними інституціями. Проте очевидно, що поліпшувальна цінність такої строго виваженої, цілеспрямованої співпраці спирається на здатність поєднувати мови та уявлення інших професій із досягненнями у вивченні права та теоретичними розробками. І нарешті, після того як КПС досягнуть межі наявних нині методологій, вони будуть змушені шукати нові, здатні до перетворень підходи для того, щоб виконати свою політичну програму. Юридична наука стоїть перед необхідністю постійної переоцінки, з тим щоб інтелектуальні домагання та академічна й професійна орієнтація були відкриті для критики.

Додаткова література

Douzinas, Costas, and Warrington, Ronnie with McVeigh, Sheila (1991) Postmodern Jurisprudence: The Law of the Text in the Texts of the Law, London and New York: Routledge.

Horwitz, Morton J. (1977) The Transformation of American Law 1780-1860, Cambridge, MA: Harvard University Press.

Kairys, D. (ed.) (1982) The Politics of Law: A Progressive Critique, New York: Pantheon Books.

Kennedy, Duncan (1979) "The Structure of Blackstone's Commentaries", Buffalo Law Review 28: 209.

Kennedy, Duncan and Klare, Karl (1984) "Bibliography of Critical Legal Studies," Yale Law Journal94: 464.

Leonard, Jerry D. (ed.) (1995) Legal Studies as Cultural Studies: A Reader in (Post) Modern Critical Theory, Albany, NY: State University of New York Press.

Unger, Roberto Mangabeira (1983) The Critical Legal Studies Movement, Cambridge, MA: Harvard University Press.

МЕТЬЮ БІДГЕМ

Крокер, Артур

(Kroker, Arthur)

Hap. 27 серпня 1945 p., Вініпеґ, Канада.

Ф'їлософ і соціальний теоретик

У своїй науковій діяльності Артур Крокер порушує питання технологічного детермінізму, розглядаючи його з трьох вигідних позицій: французького постмодернізму, канадського дискурсу технології та сучасного мистецького критицизму. Крокер ідентифікує власне пост-модерні умови, застосовуючи термін "панічна культура", що позначає втрату традиційних форм суб'єктивностіта репрезентації.Беручи об'єкти для свого дослідження з різних галузей — з критичної теорії, мистецтва, науки та з повсякденності, він у своїх працях теоретично розглядає долю людської особистості в технологічно опосередкованому світі, і вони становлять інтерес для вчених, що досліджують історію мистецтва, працюють у сфері комунікаційних та медіа-студій, у царинах критичної теорії, культурних студій, фемінізму, філософії, політики та соціології.

У своїй праці "Одержимий індивід" (1992) Крокер розширив культурні перспективи, запропоновані Роланом Бартом,Жаном Бодріяром,Дельозом і Ґваттарі, Мішелем Фуко,Жаном-Франсуа Ліотаромта Полем Віриліо. Він показав, що французький аналіз технологічного суспільства являє собою цінну критику американських технологічних імперативів. Ціла низка критичних дискурсів спрямована проти прагматичного погляду на технологію як на свободу: риторикатехнології (Барт), технологія як симуляція(Бодріяр), технологія як бажання(Дельоз і Ґваттарі), технології суб'єктивності (Фуко), технологія як естетика (Ліотар) та як чиста швидкість (Віриліо). На думку Кро-кера, ці дискурси дають опис технології як цинічної влади і виявляють нігілізм підпорядкування технічній волі. Саме в рамках цього кри-

тичного переосмислення панівних ідеологій розміщує він можливість нової політичної відмови від технологічної залежності.

Еклектичний багатодисциплінарний підхід Крокера зосереджується навколо проблем тіла, але тіла продовженого та обробленого електронною технологією. В апокаліптичному майбутньому, яке аналізує Крокер, постмодерністське панічне тіло вже повністю заселяє віртуальну реальність, новий медіа-простір, що утворюється після соціального вибуху. Крокер наслідує Бодріяра, коли відкидає традиційні припущення про референційність та обстоює семіологічну модель для розшифрування нових форм культурного обміну. Він вдається до гіперболічного стилю іронічного занурення, який називає аварійною естетикою, для дослідження таких тем, як шизофренічна суб'єктивність, Тендерна політика, транссексуалізм, постгуманізм, штучне життя, телематичне буття та силові структури пізнього капіталізму.

Крокер — плідний літописець кіберкуль-тури,і в своїх працях він зумів налагодити тісні зв'язки з белетристикою кіберпанку, рухом у галузі наукової художньої фантастики, що виник у 1980-х pp., з метою дослідження технологічних відгалужень досвіду в постіндустріа-льному суспільстві. Його теоретичні міркування вільно перемежовуються з думками про візуальне мистецтво, телебачення та відео, а також із нарисами та репортажами. Політично заанґа-жована деконструкція технокультури, здійснена Крокером, ясно виражає зв'язок між кібер-панком та постмодернізмом. Його творчість включає в себе мультимедійну співпрацю з музикантами та художниками, а також читання лекцій. Разом зі своєю дружиною Мері-Луї-зою Крокер він є співредактором серії "Куль-тур-тексти" та впливового електронного журналу "CTheory", що раніше виходив у друкованій формі під назвою "Канадський журнал політичної та суспільної теорії" ("Canadian Journal of Political and Social Theory"). 3 1987 p. він викладач на відділенні політичних наук у Кон-кордійському університеті в Монреалі.

Додаткова література

Кгокег, Arthur (1984) Technology and the Canadian Mind: Innis/McLuhan/Grant, Montreal: New World Perspectives.

—(1992) The Possessed Individual: Technology and the French Postmodern, New York: St Martin's Press.

Kroker, Arthur and Cook, David (1986) The Postmodern Scene: Excremental Culture and Hyper-Aesthetics, Montreal: New World Perspectives.

Kroker, Arthur and Kroker, Manlouise (eds) (1998) CTheory: Theory, Technology and Culture, refereed electronic journal, http://www.ctheory.com.

Kroker, Arthur, Kroker, Marilouise and Cook, David (1989) Panic Encyclopedia: The Definitive Guide to the Postmodern Scene, New York: St Martin's Press.

МІЧЕЛ MOOC



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 88; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.234.191.202 (0.01 с.)