Жижек, Славой (Zizek, Slavoj) 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Жижек, Славой (Zizek, Slavoj)



Нар. 21 березня 1949 p., Любляна, Словенія.

Філософ і теоретик популярної культури школи Лакана

Славой Жижек став відомий в англомовному світі, коли опублікував у 1989 р. свою книжку "Найвищий об'єкт ідеології". Як найвизначніший представник Словенської лаканівської школи,Жижек використав праці Лаканаі для того, щоб оглянути ідеологічну та політичну сфери пізнього капіталізму, і для того, щоб дослідити традиції класичної філософії. Жижек захистив докторські дисертації з філософії та з психоаналізу і нині працює дослідником в Інституті суспільних наук у Любляні, Словенія. Стоячи на реформістських позиціях, він висував свою кандидатуру на президентських виборах у Словенії 1990 p.; 1994 p. був радником з науки в Словенії.

Дуже плідний і цікавий автор, Жижек, мабуть, один із найпроникливіших спостерігачів культури постмодернізму, як високої, так і низької. У своїх надзвичайнео проникливих аналізах таких різних авторів, як Лакан, Геґель,Маркс, Шелінґ та Гічкок, Ваґнер, Реймонд Чендлер та Ридлі Скот, Жижек досліджує структуру фантазії, як вона витворюється пізніми формами капіталізму і чинить їм опір. Що визначає ці структури влади, то це загибель формально нейтрального Закону (Лаканового головного означника), якому Жижек протиставляє конкретне засвоєння фройдівського су-

переґо; структура влади, яка вимагає порушення Закону, зупинення його дії та ототожнення зі спотвореною втіхою (jouissance). Бог, як це собі уявляє Жижек, покинув символічний порядок і повернувся до Реального.

Піднесення Супереґо зумовлює занепад традиційного батьківського авторитету і знаходить свій вираз у двох "образах": материнського супереґо, яке блокує доступ чоловікові до нормальних насолод (саме це, як вважає Жижек, і визначає світ Гічкока) і анал-садистсь-кого батька, який не є чинником символічного Закону придушення, але це той, хто занадто живий, хто "знає надто багато", хто панує над своєю власною насолодою коштом тепер усунутого суб'єкта.

Така суперегоїстична влада витворює пост-модерного суб'єкта та об'єкт, і саме вони перебувають у центрі аналізу Жижека. Суб'єкт є "патологічним Нарцисом", наступником як Едипового автономного індивіда лібералізму, так і гетерономної організаційної людини імперського капіталізму. Нарцисичний суб'єкт відмовився від інтеграції в символічний порядок і натомість виконує безліч ролей згідно з правилами гри. Проте конформізм, трактований як такий, що перебуває поза законом, вимагає більшого тиску з боку ще більш карального супереґо.

Найважливіше з написаного Жижеком — це його внесок у постмарксистську теорію, зокрема в теорію ідеологіїта фантазії, а також в інтерпретацію популярної та масової культури. В цій останній сфері особливий інтерес становить його прочитання кінофільмів Гічкока.

Додаткова література

Іііек, Slavoj (1989) The Sublime Object of Ideology. London: Verso.

—(1990) Looking Awry. Boston: MIT Press.

—(1992) Enjoy Your Symptom!. New York: Routledge.

—(1992) Everything You Have Always Wanted to Know About Lacan (But Were Afraid to Ask Hitchcock). London: Verso.

—(1994) Metastases of Enjoyment, London: Verso.

—(1996) The Indivisible Remainder, London: Verso.

СЬЮЗЕН СТЮАРТ-СТЕЙНБЕРГ

жіночі студії (women's studies)

Головною темою цієї статті є відносини між жіночими студіями, фемінізмом (фемінізмами) та постмодернізмом (постмодернізмами) (див. фемінізм і постмодернізм).Оскільки інші статті, подані в цьому томі, викладають читачам історію постмодернізму, включаючи дискусії про його значення (чи це естетичний, політичний чи економічний термін?), та проблеми, які стосуються визначення постмодернізму з погляду історичних періодів, у цій статті подано лише роздуми про історичну співпрацю/суперництво в період 1980—1995 pp. між жіночими студіями та постмодернізмом.

Дискусії про постмодернізм неминуче переплітаються з дискусіями про критичну теорію, які відбувалися в 1970-х pp., і про культурні студії (в 1990-х), а обидві ці течії досліджень вплинули на жіночі студії. Можна також твердити, що критична теорія та постструктура-лізмпроклали шлях для цілої низки понять, зібраних нині під парасолькою "постмодернізму", оскільки всі вони передбачали або тепер включають у себе такі проблеми, як дестабілізація гуманістичного суб'єкта, ставлення під сумнів усеохопних наративів та заперечення бінарних категорій у традиційній західній метафізиці та в модернізмі. Лінії поділу та дискусії в академічному (академічних) фемінізмі (феміні-змах), які часто неявно виражали досить велику відмінність між французькою та німецькою критичними теоріями, певно, всі належать до значно ширшого інтелектуального зрушення, на яке мали відреаґувати (і реагують ще й досі) вчені з академічного середовища, йдучи в руслі політичних, суспільних та технологічних потрясінь, які почалися приблизно у 1960-х pp.

З одного боку, якщо взяти до уваги модерністські інтелектуальні витоки феміністської теорії у Великій Британії та США, мабуть, не варто дивуватися з того, що багато вчених, представників фемінізму в цих країнах (зокрема дехто з тих, що працюють у галузях історії, філософії та суспільних наук) досить повільно розгортали дискусії про постмодернізм, які на той час уже точилися в чоловічій літературній

та мистецькій критиці, принаймні після появи новаторської праці Жана-Франсуа Ліотара"Постмодерні умови" (англійський переклад 1984 р.) та важливого есе Фредрика Джейм-сона"Постмодернізм, або логіка пізнього капіталізму" (також 1984 p.). З другого боку, дискусії, коли вони все ж таки розпочалися, зосереджувалися на тому, чи справді фемінізм реально передбачив постмодернізм у своїй критиці патріархальної культури (саме це твердить австралійка Міґен Моріс, як я зазначаю нижче). Проте в цьому пункті суперечок дехто побоювався, чи не провіщає постмодернізм смерть фемінізму. В той же таки час великий розголос здобуло гостро полемічне есе Донни Гаревей "Маніфест кіборґів", оскільки, не містячи згадки про "постмодернізм", воно застерігало марксистів та представників соціалізму-фемінізму про драматичний поступ науки і технології, чий розвиток з очевидних причин стимулювали військові відомства і який зробив архаїчними чимало формулювань з приводу політичного суб'єкта і суспільства, на які ці групи спиралися. Гаревей твердила, що культурний, політичний та економічний вплив цього поступу рішуче вимагають нового феміністичного та політично лівого аналізу. Зусилля Гаревей та інших відтоді були конкретно пов'язані з постмодерністською теорією. Ліотар, Джеймсон та Гаревей мали, кожен по-своєму, безпосередній стосунок до краху узагальнюючих наративів, ще до того, як французька та американська культура змогли відреаґувати на прихід нової доби, що її відкривав цей крах, та до специфічно політичних (якщо не виражено марксистських) зацікавлень новим глобальним капіталізмом.

Важливо відзначити, що феміністські пост-модерністські дискусії призвели до безладу, який став наслідком не лише названих вище різних позицій, а й різних програм, що спрямовували зусилля різних академічних дисциплін. Загалом, чимало замішання та пристрасних, а іноді й дуже гострих дискусій про постмодернізм виникало внаслідок діяльності критиків, що іноді не досить точно визначали специфічні терени, де звучали голоси того або іншого вченого, журналіста чи політичного діяча. Постмо-дерністська літературна та естетична теорія — це одне; постмодернізм як абстрактна або мате-

ріалістична філософська категорія — інше; постмодернізм, застосований чи прикладений до міжнародного капіталізму або до постмодер-ного суб'єкта психоаналізу — це знову ж таки щось відмінне.

Ця стаття адресується до постмодернізму та жіночих студій переважно в галузі гуманітарних наук; головна увага зосереджується на проблемах естетики та суб'єктивності.Те, як оцінюється постмодерне розмивання усталених суспільних та академічних категорій і ліній розмежування — здійснювана постмодернізмом децентралізація патріархальних, гетеросексуа-льних позицій, кинутий ним виклик фундаментальним парадигмам, таким, як психоаналіз або марксизм, або, нарешті, проблематизація ним історіїяк упорядкованого хронологічного процесу, — великою мірою залежить від того, в якій дисципліні працював дослідник. Історики жіночих студій, політичні філософи, соціологи та представники точних наук набагато скептичніше дивляться на постмодерністську теорію, аніж, наприклад, деякі вчені, що досліджують засоби комунікації або працюють у галузі культурних студій, або фахівці в галузі романських мов, зокрема французьких студій.

А зараз коротко огляньмо широкі обриси двох зазначених вище головних настановлень жіночих студій стосовно постмодернізму і придивімося, як вони вплинули на дискусії з приводу суб'єкта і естетики.





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 91; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.158.251.104 (0.007 с.)