Аґамбен, Джорджо (Agamben, Giorgio)



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Аґамбен, Джорджо (Agamben, Giorgio)



Нар. 1942 p., Рим, Італія. Філософ і теоретик літератури У 1966-му і знову в 1968р. Джорджо Аґамбен навчався у Мартіна Гайдеґерана двох семінарах у Ле Торі. Аґамбен не тільки працював із Гайдеґером на початку своєї філософської кар'єри, а й присвятив його пам'яті свій твір "Stanza: la Parola є il fantasma nella cultura occidentale" ("Строфа: слово та ілюзія в західній культурі", 1977). Таким чином, працю Аґамбена слід розглядати у філософському контексті філософії Гайдеґера, й зокрема в тому її плані, в якому вона наголошує на зв'язку між мовою, присутністю й Буттям (Dasein).Та хоч безсумнівним є те, що існує ціла низка значущих паралелей між працями Аґамбена й Гайдеґера, — наприклад, віддання переваги мові, центральне місце, що належить Буттю, в їхніх творах, використання поезії як засобу філософського дослідження та постійний потяг до античної грецької філософії, — працю Аґамбена слід розуміти не просто як продовження Гайде-ґерової романтичної німецької філософії, а радше як важливий сучасний міст, який пов'язує Гайдеґера, античну філософію та постмодерну філософську сучасність.

Не дивно також, що Аґамбенова праця дає не тільки ретельне пояснення традиційних філософів, таких як Аристотель, Платон, Геґель, Кантта різних середньовічних теологів і філософів; такі мислителі сучасного постмодернізму, як Фердинан де Сосюр,Зиґмунд Фройд,Вальтер Беньямін іЖак Деридатеж широко представлені у філософському та літературному ландшафті Аґамбена. Більше того, Аґамбен

видав повну збірку філософських праць Бенья-міна в італійському перекладі. Власне, твори Аґамбена накреслюють схему філософської генеалогії, що показує, до якого ступеня постмо-дерністська філософія й далі досліджує теми, що перебували в центрі уваги традиційної філософії: проблеми, пов'язані з репрезентацією в мові, мисленні та в мистецтвах; питання форми у стосунку до ідей; і суспільні та етичні виміри буття, techne й nomos.

Мабуть, найістотнішим внеском Аґамбена стали його роздуми над тим, як постмодерніст-ський наголос на політиці ідентичності повертає нас до визнання центрального місця етики в будь-якому обговоренні соціальних проблем. Аґамбен оприлюднив своє дослідження зв'язків між політикою, суспільством та етикою у своїй праці "Linguaggio є la morte: un seminario sul luogo délia negativita" ("Мова й смерть: семінар на тему про місце неґативності") (1982), де він доходить висновку, що мова — це фактично колективний голос, і вона, власне, щомиті проголошує етос, який має підштовхувати до пильного й невтомного розгляду етики.

Аґамбен продовжував розглядати взаємозв'язки між мовою, політикою й суспільством також у своїх пізніше виданих книжках "Comunita che vienne" ("Спільнота, що приходить") (1993) та "Idea della prosa" ("Ідея прози") (1985). У такий спосіб творчий шлях Аґамбена становить продовження досліджень традиційних філософських тем (наприклад, аристотелів-ське обговорення мови й суспільства в "Поетиці" та в "Нікомаховій етиці" або Платонів розгляд урядування та громадянства в "Державі"); але головний внесок Аґамбена полягає в синтезуванні нашого сучасного розуміння знання, мови й політики з фундаментальними суспіль-

ними й етичними питаннями, які ставилися, переосмислювалися й переоцінювалися філософами протягом усієї людської історії.

ДЕВІД КЛІПІНҐЕР

Аґентство (agency)

Агентство — це стан або здатність визначити себе самого та свої дії в індивідуальному або колективному (чи в інший спосіб суспільному) розумінні. Цей термін застосовується для того, щоб описувати стан присутності, діяльності або самоздійснення, у реалізації політичної, ідеологічної, філософської особистості або спільноти,всупереч будь-якій системі, що перешкоджає цій спроможності або запобігає її реалізації в якийсь інший спосіб. Як свідомий стан діяльності, "аґентство" виражає окремий, проте культурно варіативний, постмодерністський імпульс у напрямку самосвідомості, з наміром зруйнувати або підірвати суспільний чи політичний гніт. Поняття агентства ставить питання про свободу та спроможність діяти або добровільно і цілеспрямовано обирати. Цей аспект проблеми агентства був порушений, коли Альтюсерзапровадив у науковий обіг поняття "запиту". Луї Альтюсер (1918—1990) припускав, що всі індивіди є суб'єктами ідеологічного впливу, а тому мають обмежену волю або контроль поза панівними дискурсивними системами. Питання про міру, до якої людина має свободу діяти чи репрезентувати себе від свого власного імені, є іронією постмодерністської думки. Якщо взяти до уваги кількість розмаїтих і часто суперечливих позицій суб'єкта, то стає очевидним, що він може бути, а може й не бути діяльним агентом у тій або тій ситуації. У кінцевому підсумку, владаі свобода вибору залежать від обставин, а тому визначаються панівними ідеологічними впливами в кожній індивідуальній ситуації.

Додаткова література

Altieri, Charles (1994) Subjective Agency: A Theory of

First-Person Expressivity and its Social Implications,

Cambridge: Blackwell Press. Archer, Margaret (1996) Culture and Agency: The Place

of Culture in Social Theory, Cambridge: Cambridge

University Press.

Segal, Jerome (1991) Agency and Alienation: A Theory of Human Presence, Savage, MD: Roman and Littlefield Publishers.

Steele, Meili (1997) Theorizing Textual Subjects: Agency and Oppression, Cambridge: Cambridge University Press.

ЛІЗА M. OPTIC

Адорно, Теодор Візенґрунд

(Adorno, Theodor Wiesengrund)

Нар. 11 вересня 1903 p. y Франкфур-ті-на-Майні, Німеччина; пом. 6 серпня 1969 p. y Вале, Швейцарія.

Філософ і теоретик у галузях соціології, політології та культури

Наукова творчість Теодора Адорно, типового мислителя Франкфуртської школисоціальних досліджень і одного з провідних представників критичної теорії, що була опрацьована цією школою, являє собою критику філософських систем, що їх вона розглядає. Вона має дуже широкий діапазон і серед багатьох інших тем торкається питань естетики, модернізму(як у його літературній, так і в музичній інтерпретаціях), фашизму, масової культури та керованого суспільства пізнього капіталізму. Ніцшеан-ська відраза до системи виразно проглядає у змісті праць Адорно там, де йдеться про аналіз явищ. Справді, власні філософські аргументи Адорно не вироблені з погляду ієрархії або судження, а радше структуровані як констеляції — цей термін він запозичив у свого друга Вальтера Беньяміна.Це видно також із його насиченого й паратактичного стилю, який не підпорядковує елементів його критики і не надає їм привілейованого статусу. З цієї причини читати Адорно нелегко: його тексти вимагають, щоб читач завжди залишався уважним до їхніх складних переплетень та взаємозв'язків.

Досить складний зв'язок Адорно з Ніцшета Геґелемдає нам змогу ескізно визначити його близькість до постструктуралізму.Від Ніцше Адорно запозичив його в'їдливу підозріливість до метафізики й Просвітництва та його оцінку мистецтва як "іншого" у стосунку до розуму; проте наука Адорно була радше сумною, аніж веселою; йому ледве пощастило втекти від фашизму, що прийшов до влади в його рідній

Німеччині, і він глибоко скептично ставився до будь-яких концепцій, що розглядали практику мистецтва як реалізацію "волі до влади". Від Ге-ґеля Адорно взяв діалектичну методологію й концепцію мистецтва як засобу вираження істини, але для Адорно діалектика є власне негативною: філософська істина не має якоїсь привілейованої переваги над творчою працею мистецтва, внаслідок чого можна вийти за межі мистецької творчості засобами філософського мислення. І мистецтво, і філософія радше пропонують часткові істини, які можна лише доповнити, — якщо взагалі можна, — через їхню взаємодію. Більшість ключових тем філософії Адорно подані в найприступнішому вигляді в "Діалектиці Просвітництва", що її він написав спільно з іншим представником Франкфуртської школи, Максом Горкгаймером. У строго діалектичній манері Адорно та Горкгаймер твердять, що модерність постала за класичних часів і описує процес, через який міф стає просвітою, а просвіта — міфом (див. також Aufklärung). Імі-фологізована думка, і сучасне інструментальне раціональне мислення виражають те саме прагнення панувати над нашою внутрішньою і зовнішньою природою. На противагу прагненню інструментального розуму до панування й об'єктивації, культурні й мистецькі явища та практика, що їх аналізував Адорно, — і передусім модерністський текст, — виражають логіку дезінтеграції, яка знищує будь-яку ілюзорну видимість цілісності й до певної міри передбачає пізніші праці Жака Дерида.Проте для Адорно дезінтеграція праці не нагадувала нескінченної вільної гри означування. Натомість вона засвідчила можливість зведення докупи просвітницької думки й природи, що не означало стирання їхніх відмінностей у процесі хибного заперечення або синтезу, а радше являло собою захист раціонального мислення від ірраціоналізму шляхом знаходження слідів визвольного розуму в інструментальному. Критика Адорно гегелівського діалектичного заперечення, чия приблизна версія визначає інструментальний розум, поширюється на діагноз, що його він поставив фашизмові: в останньому мислення в термінах ідентичності, з характерним для нього стиранням відмінностей, є симптомом

примусової демонізації та відкидання всього, що є іншим або неспівмірним. Це далеко відбігає від наслідків суто філософського характеру, — у "Негативній діалектиці" він писав: "Освенцім підтвердив філософему чистої ідентичності як смерті" (Adorno, 1973: 362).

У своєму захопленні текстами та засобами поширення масової культури Адорно передбачив шляхи розвитку культурних студій, але, як можна помітити з його тривалої дискусії з Бень-яміном, був песимістично настроєний щодо визвольного потенціалу масової культури. Масова просвіта була для Адорно масовою оманою. Та, рішуче віддаючи перевагу елітарній модерністській праці, він розумів, що сама по собі вона не може дати того, що бракує масовій культурі, бо в найкращому випадку вона здатна запропонувати тільки видимість примирення: лише в якомусь ще не реалізованому і не спрощеному їхньому діалектичному синтезі може прийти свобода. У своєму листуванні з Беньяміном він писав, що масова й елітарна культура є двома половинками сутнісної і неодмінної свободи, якій жодна з них сама по собі не відповідає.

Проте модернізм залишався вкрай важливим для Адорно, й не тільки тому, що сам він був модерністом і вивчав музичну композицію у Альбана Берґа у Відні в 1920-х pp. У своїй останній праці "Теорія естетики" (смерть перешкодила довести її до кінця) він довів до кульмінації свою думку про модерністську естетику, знову підтверджуючи свою безкомпромісно утопічну — і водночас глибоко песимістичну — марксистську критику новітнього суспільства. За Адорно, незалежність модерністської праці дозволяє критикувати суспільні інституції, а також висувати їм утопічні альтернативи. Але ця незалежність, у свою чергу, залежить від уречевлення та класових конфліктів пізнього капіталізму. Адорно бачив у модерному мистецтві і творення, і дезінтеграцію уречевленого суб'єкта розвинутого капіталізму (див. також суб'єктивність). Іхоч модерне мистецтво твориться і споживається тим самим несправжнім суб'єктом, що з нього воно прагне зняти маску, воно також пробуджує голоси пригнобленого утопічного колективу.

Див. також:Діалектика Просвітництва.

Додаткова література

Adorno, Theodor (1973) Negative Dialectics, trans. E.B. Ashton, New York: Herder and Herder.

— (1974) Minima Moralia: Reflections from Damaged Life, trans. E.F.N. Jephcott, London: Verso.

— (1991) Notes to Literature, trans. Shierry Weber Nicholsen, 2 vols, New York: Columbia University Press.

— (1997) Aesthetic Theory, trans. Robert Hullot-Kentor, Minneapolis: University of Minnesota Press.

Adorno, Theodor and Horkheimer, Max (1972) The Dialectic of Enlightenment, trans. John Cumming, New York: Continuum.

БРАЄН ВОЛ

Айзенман, Пітер

(Eisenman, Peter)

Нар. 12 серпня 1932 p., Ньюарк, Нью-Джерсі, США.

Архітектор, теоретик, проектувальник і вчитель

Вплив Айзенмана як теоретика архітектури у повоєнному, постмодерному контексті рішуче перевершив значення будь-якої окремої зі спроектованих ним будівель. Його професійною метою, проголошеною ним самим, було за-початкування інтенсивного інтелектуального дискурсу, беручи до уваги концептуальні витоки архітектурної традиції. Тут він став на позицію людини, яка досліджує й відтак заперечує існування будь-яких об'єктивних критеріїв, на які могла б обпертися архітектурна форма. Стимульований деконструктивістськими поняттями (див. деконструкція),які знайшли своє втілення в працях Жака Дерида,Айзенман твердить, що умови, за яких здійснювався традиційний архітектурний проект, були наслідками внутрішніх хиб культурної умовності, й тому були неминуче довільними за своєю природою, філософічно суб'єктивними та відносними за своїм визначенням. В цьому питанні він включається в дискусію на тему суб'єкт/об'єкт.

Одержавши 1959 р. звання бакалавра в Корнелському університеті, Айзенман того ж року вступив до Відділення архітектури, Кембридж, штат Масачусетс, потім до Колумбійського університету (1960) та до Кембриджського університету в Англії, де здобув звання док-

тора філософії (з теорії архітектурного проектування), а також певний час був наставником студентів (1960—1963). Після цього викладав у Принстонському університеті (1963—1967), а 1976 р. став професором у Нью-Иоркському коледжі Купер-Юньйон. Свої академічні обов'язки поєднував із теоретичними працями, які публікував одну за одною; завдяки ним він потрапив у саме осереддя архітектурних дискусій, що тривали протягом останніх тридцяти років.

Щодо спроектованих Айзенманом будівель, то ніколи не вважалося, ніби вони належать до головного потоку постмодерної архітектури. Поділяючи зі своїми сучасниками елементарне неприйняття гуманістичних та функціона-лістських уподобань прихильників модернізму в архітектурі, Айзенман драматично і, як дехто каже, надто далеко пішов шляхом утвердження архітектурної форми як суто абстрактної вправи. Він висловлював думку, що будівлі мають самі структурно й зримо віддзеркалювати теоретичну полеміку. Аргумент — це будівля, а не її наративне втілення.

Айзенманова зосередженість на силі значення в архітектурі привела його до необхідності кинути виклик архітектурній догмі в будівничих термінах. У цьому Філіп Джонсон (нар. 1906 р.) разом із кількома іншими дослідниками порівнював його з Френком Джері. Його серії абстрактних нумерованих будинків, започатковані Будинком І, Будинком Баренгольца (Принстон, 1967—1968) ефективно перетворювали домашній функціональний простір та форму на майже чисто дисфункціональне та самодостатнє утвердження архітектурних цінностей. Сумнозвісні нині завузькі двері, глибокі жолобки та сходи, що ними, як він сам визнавав, неможливо було піднятися, виступають як типологічні ознаки, що входять в очевидну суперечність із "хибними" концепціями конвенційного планування та термінології. У таких характеристиках Айзенман використовує mise en abyme("твір у творі") й разом із тим прояснює ідеї про залежність традиційних архітектурних характеристик від сподівань, привнесених самою лише мовною ідентифікацією. Своє місце в постмодерністській "залі слави" він здобув завдяки теоретичній деконструктивістській ло-

гіці, згідно з якою відповідальність архітектора полягає у спробі реалізувати цілком автономну архітектурну естетику й тим самим перевести у візуальну площину відношення між текстомі образом. Його участь у виставці "Деконструк-тивістська архітектура", що відбулася в Музеї модерного мистецтва в Нью-Йорку 1988 p., засвідчила той факт, що критика включила його до числа сучасних архітекторів, які обстоюють суто теоретичний підхід.

Причетність Айзенмана до діалогу про зміщення також надійно вводить його в постмоде-рністський критичний дискурс. Він глибоко переконаний у тому, що слід спиратися на добір архетипів, щоб виразити зміщення і візуально, і структурно. Надзвичайно важливим уявляється те, що в його порівняно небагатьох завершених будівничих проектах головну роль відіграють Грати й куб (наприклад, проект забудови Берліна, 1981; Векснерівський центр зорових мистецтв, Державний університет в Огайо, Колам-бус, 1983—1989; проект Ґардіола, Санта-Ма-рія-дель-Мар, Іспанія, 1988). Кожен із цих проектів є наочним прикладом намагань Айзенмана підірвати традиційні поняття про культурне прочитання структури, тоді як ґрати та куб стають "текстами авангардистського прочитання Айзенмана.

Мало кому його дещо езотеричні, густо інтелектуалізовані трактати здадуться легкими або очевидними за своїм змістом, і його часто критикували за надмірну схильність до риторики в сучасних дискусіях. Та в будь-якому разі написане ним справляє дедалі більший вплив на нові Генерації молодих архітекторів, передусім уЄвропі, зокрема у Сполученому Королівстві. Після того, як Айзенман допоміг заснувати Інститут архітектури та урбаністичних студій у Нью-Йорку (1967), він підготував і опублікував "Протиставлення", де подав цінну добірку своїх ранніх теоретичних розвідок. Головні його праці, і теоретичні, і втілені в камені, містять аргументи проти завищеної оцінки культурної відносності, проти трактування культурної умовності як форми політичного гноблення; в них є формулювання постфункціоналізму і як заперечення модернізму, і як "терміна відсутності".Серед його критиків чільне місце слід віддати

Даяні Ґірадо, чиї думки й спостереження відзначаються прозорістю та виваженістю.

Додаткова література

Eisenman, Peter (1975) Five Architects, New York:

Oxford University Press. — (1987) "Misreading," in P. Eisenman, R. Krauss and M.

Tafuri, House of Cards, Oxford: Oxford University

Press. Ghirado, Diane (1996) "The Grid and the Grain," in M.

Spens (ed.) AR 100, The Recovery of the Modern,

London: Butterworth. Johnson, Philip (1991) Peter Eisenman and Frank Gehry,

New York: Rizzoli. Neri, Luca (1988) "Upsetting the Dogmas of Architectural

Design," Modo 109: 7, 54-7. Yeghiayan, Eddie (1999) "Peter Eisenman," Irvine:

University of California, Special Collections,

http://sun3.lib.uci.edu/~scctr/hri/postmodern/eisenman.

ЮД1Т КАРМЕЛ-АРТУР



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 99; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.153.166.111 (0.008 с.)