Компаративне літературознавство (comparative literature)



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Компаративне літературознавство (comparative literature)



Вступ

Постмодерне компаративне літературознавство вивчає й досліджує фундаментальні поняття літератури, мистецтва та культурних текстів. Передусім висвітлюючи проблеми перекладу, між-

дисциплінарних меж та норм читання і письма, воно також переглядає визначення літератури та мистецтва в контексті медіа-технологій. З одного боку, постмодерністські підходи часто виникали з установчого середовища програм і кафедр компаративного літературознавства. З другого боку, постмодерністська теорія часто має складні стосунки з цими установчими осередками, оскільки прагне кинути виклик основам нібито універсального базису, відповідно до якого порівнюються різні національні літератури. У такому розумінні вчені часто розглядають цей теоретичний підхід як unheimlich (тривожний) або "чужий" для такого установчого осередку. Компаративісти протистоять цій дивній теорії, дивлячись на неї або як на проблему, що вимагає контролю, або як на Генеративний локус, що потребує культивування.

Історичний розвиток цієї постійної напруги розпочався наприкінці 1940-х pp. намаганнями заснувати кафедри та програми компаративного літературознавства в Сполучених Штатах. Ця "продуктивна тривога" зросла в 1970-х та 1980-х pp., коли постмодерністські теорії водночас постачали пальним процес зростання обсягу та важливості програм компаративного літературознавства і загрожували їхнім традиційним основам та завданням. Згодом конфлікт змістився до питань, пов'язаних із інфраструктурою. Університети скорочували фінансування компаративного літературознавства на користь міждисциплінарних програм, що мали стосунок до нових медіа-текстів та до таких галузей, як постколоніальні або ґей-лесбіянські студії. Постмодернізм неухильно торував собі шлях серед гуманітарних наук, проникаючи і в суспільні, і дедалі частіше ставав складником багатьох нових наукових дисциплін.

На світанку нового століття галузь компаративного літературознавства, безперечно, змінюватиметься й далі, і, можливо, набуде нової невпізнанної форми саме з огляду на постмодернізм. Чимало вчених з академічних галузей розглядають зростання популярності цієї дисципліни та її зовсім недавній занепад або трансформацію як прямий наслідок її тісних контактів із постмодерністською теорією. Інші розглядають трансформації, що нині відбуваються, як наслідок розвитку постмодерністської економі-

ки та культури, зокрема зростання важливості інтернетних засобів масової комунікації у порівнянні з одиничними текстами.

Оскільки компаративне літературознавство є водночас і інституційною даністю, і дисциплінарним методом, що поділяється не всіма, її стосунок до постмодернізму часто торкається інфраструктури, установчих кордонів та міждисциплінарних битв або поєднань. Щоб оцінити цей стосунок, треба дослідити не лише абстрактні ідеї, а й людей та інституції, втягнуті у практичне запровадження цих теорій. Тобто в термінах важливості постмодернізму для компаративного літературознавства, здебільшого марґіналізовані дискусії на інституційні теми стають критично важливими, а вчені, що працюють у галузі компаративного літературознавства, часто намагаються розв'язати інституційні конфлікти та суперечності, звертаючись до теоретичних наслідків.

Історія

Сучасна ера компаративного літературознавства настала в 1949 p., коли Рене Велек закликав до заснування кафедр, призначених для досліджень цього типу. Він побудував свою концепцію модерного компаративного літературознавства, відкинувши вивчення окремих національних літератур, створених новітніми мовами, і твердячи, що Імануіл Кант розробив філософське підґрунтя для універсальної основи, відповідно до якої можна оцінювати естетику літератури понад національні кордони. Не вираженою прямо в аргументації Велека, як і в утворенні нових кафедр, була думка про те, що література має визначатися в термінах Заходу і виключати як інші літератури, так і ширші визначення текстів.

Початкове застосування терміна "компаративне літературознавство" в Сполучених Штатах мало на меті прилучитися до духу німецької моделі vergleichende Literaturwissenschaft та її науково-літературних конотацій. Теорія стала вирішальним фактором у створенні цього терміна, адже вчені тоді шукали тієї придатної універсальної основи, відштовхуючись від якої, можна було б аналізувати літературу. В деяких відношеннях ця модель була протилежна французькій моделі littérature comparée та її конота-

ціям порівняння літератур, радше ніж вивчення дисциплінарної науки про літературу. У Великій Британії назви програм "компаративне літературознавство" та "гуманітарні науки" часто застосовуються як взаємозамінні, та коли програмам дається перша назва, вони здебільшого залежать від універсальної теоретичної моделі. Спочатку модерне компаративне літературознавство виступало проти попередніх підходів до літератури, що включали в себе вивчення впливів, жанрів, тем, естетичних рухів та періодів, історії ідей і поглядів на історію критики. Найпершим завданням компаративістів було завдання історичне. Модерний рух хотів кинути виклик цьому підходові, а також з'ясувати, чи існує спосіб уникнути вивчення національних літератур як літератур окремих і відділених одна від одної.

Протягом 1950 -— 1960-х pp. кафедри в Гарварді та Єйлі домінували на американській сцені. Пізніше так звана Єйлська школа кинула виклик давнішим моделям літературної науки, включаючи наратологію, формалізм і структуралізм. У загальному плані сучасне компаративне літературознавство мало на меті зрозуміти літературу радше як працю мистецтва, аніж як симптоматичну репрезентацію національної та біографічної історії. Пошук методів, які можна було б застосувати до літератури взагалі та до літературності й текстуальності літератури, привів учених до теорії. Більше того, інтерес до теорії заторкнув проблему інфраструктури для нової дисципліни. Якщо дослідники починали вивчати широке розмаїття літературних творів, незабаром ставало очевидно, що жоден одиничний канон не може задовольнити всі сфери дослідження. В міру того, як розвивалося модерне компаративне літературознавство, вчені стали шукати спільний ґрунт. Стало необхідно опрацювати загальну теорію, яка пояснювала б різницю між літературними та критичними текстами.

Наприкінці 1960-х pp. теоретичні інтереси пройняли всю товщу даної дисципліни, позначившись на розвитку метакритичного знання. Ще Гарі Левін, наприклад, говорив від імені багатьох учених, які працювали в рамках цієї дисципліни, коли признався, що він зацікавлений не так розмовляти про компаративну літе-

ратуру, як порівнювати між собою літературні тексти. Наприкінці 1970-х pp. ці два зацікавлення наклалися одне на одне, тому що вчені, особливо ті, які були зацікавлені в постмодернізмі, показали, що сам процес порівнювання текстів залежить від того, яке загальне уявлення маємо ми про компаративну літературу.

Постмодернізм змістив цінність компаративного літературознавства до показу апорій у текстах, включаючи тексти критичної літератури. Якщо Велек базував заснування ним нової дисципліни на Кантовій естетиці, то Семюел Вебер, а згодом і інші, почали знаходити проблеми навіть із цим філософським базисом. Вебер помітив, що жодна реальна сфера естетики не існує як об'єктивний принцип смаку у філософії Канта, саме тому, що для Канта естетика була чимось абсолютно специфічним. Постмодерні-стська теорія не лише дозволила абсолютно специфічне, а й запропонувала способи внести теорію в літературність, виходячи з абсолютно специфічного, радше ніж із універсальних загальних норм.

На додаток до проблем, порушених загальною теорією літератури, вчені також намагалися розширити межі компаративного літературознавства. Влад Годзіх був одним із тих, хто закликав розширити дисципліну до включення в неї "літератур" , причому множина тут була застосована для того, щоб указати і на неєвро-пейські літератури, і на інші марґіналізовані тексти. Невдовзі компаративне літературознавство стало осередком для нових галузей дослідження, включаючи мультикультуралізм, культурні студії, теорію збочень та постколоніальну літературу. Навіть у межах національних літератур компаративісти, такі як Шошана Фел-мен, знаходили літератури меншин і "менші літератури", чого було досить, щоб кинути виклик сингулярній моделі Літератури. Наприклад, Едвард Саїд та Ґаятрі Співак запровадили постколоніальні стратегії, що згодом були спопуляризовані в гуманітарних науках як нові стратегії для компаративістів. Інше розширення включало в себе нові типи текстів. Якщо не існує сингулярної моделі Літератури, тоді інші форми, такі як відео- або електронні тексти, є так само законними. Фредрик Дзкеймсон говорив про експериментальне відео як про резю-

ме постмодерністської культурної практики, а Ґреґ Алмер та Джордж Лендоу обговорюють засоби електронної комунікації як спосіб підсилення або наголошення конкретних постмодерні-стських впливів. Авітал Ронел показала взаємодію між літературними текстами, телефонними структурами та філософськими припущеннями. Ці та багато інших учених дослідили нові типи текстів у контексті компаративістського підходу.

Коли було кинуто виклик універсальній оцінці та визначенню літератури, теоретичні наслідки також стали очевидними. До того ж компаративне літературознавство почало розглядати, в якому стосунку перебували моделі літературного зрозуміння до моделей суб'єктивності та мови взагалі. Імена, що звучать як синоніми постмодернізму, спочатку обговорювалися в програмах компаративного літературознавства. Всякий список, обмежений лише французькими вченими, неодмінно включатиме в себе Елен Сісу, Жиля Дельоза, Жака Дерида, Люс Іріґаре, Юлію Кристеву, Жака Лакана, Ролана Барта та Жана-Франсуа Ліотара. Ці вчені спрямували увагу на теоретичні підвалини літературної науки та підлили олії у вогонь ме-тадисциплінарних дискусій, що вже точилися в рамках напрямку. Іронічною вказівкою на зміщення, яке відбулося в компаративному літературознавстві, може служити той факт, що багато хто з цих теоретиків був пов'язаний із Бібліотекою Велека в Каліфорнійському університеті, в Ірвіні.

У Сполучених Штатах плідний ентузіазм заохотив до видання багатьох нових журналів із компаративного літературознавства, таких, як "Діакритика", "Енклітика", "Субстанція" та інших. Ці журнали брали безпосередню участь у всіх змінах, які переживала ця дисципліна. Вони також позначили установче зрушення від попередніх центрів до ширшої мережі, яка включала в себе відділення в Берклі, Брауні, Корнелі, Мінесоті, Вісконсині та інших університетських центрах по всій Америці. У Великій Британії ці самі дискусії про теоретичні підвалини літературних студій призвели до публічної полеміки, яка виникла навколо звільнення Коліна МакКейба з Кембриджського університету та марних спроб Реймонда Вільямса захистити свого колегу.

Дискусії точилися навколо трьох головних тем: поняття універсальної теорії літературного зрозуміння, чіткого поділу між літературною мовою і науковим описом та попередньої домовленості про відповідний канон. Проти поняття універсальних норм читання, навіть тих, які вимагають прочитання уважного й пильного, пост-модерністські теорії виставили проблему різноманітних тлумачень, читацької практики та суспільних контекстів сприймання. Поняття універсально правильної форми читання, — наприклад, читання, тісно прив'язаного до конкретики тексту, — стало викликати підозру, тому що воно усувало інші можливості. Проблеми, пов'язані з випадковими обставинами перекладу, структури мови та соціальної ідентичності читачів і письменників, спонукали вчених-постмодерністів висловити амбівалентне ставлення до теорій, які обіцяли правдиве зрозуміння літератури.

В термінах досліджень читання в компаративному літературознавстві впливові праці Поля де Манарозширили галузь і спонукали таких відомих учених, як Барбара Джонсон, переглянути всю концепцію естетики та з'ясувати ілюзорність деяких надій, притаманних цьому напрямкові. Праці де Мана, зокрема в чомусь антисемітська передова стаття в одній із колабораціоністських газет під час Другої світової війни, не тільки заплямували його репутацію, а й також зробили постмодерністську теорію мішенню для тих, котрі твердили, що нескінченні метакритичні дослідження приводять до політично згубного соліпсизму. Попередні наукові зацікавлення де Мана свідчили про те, що він був близький до проблематики теоретичної праці Дерида, попри те, що Дерида — єврей, переслідуваний під час війни, і що його праця мала безпосередній стосунок до юдаїстської традиції. Критики твердили, що філософська вдача Дерида сприяла тому, що він дозволив де Манові себе ошукати.

Другим аспектом застосування постмодернізму в компаративному літературознавстві був широко розповсюджений інтерес до вивчення меж, що відокремлювали літературну естетику та наукову відстороненість. Якщо ці кордони були далекі від наукової визначеності, то альтернативні стратегії науки могли висвітлити рані-

ше стерті аспекти прочитання й літератури. Вони, хоч і не могли привести до очевидної й простої істини про літературу, проте давали змогу знайти відповіді на запитання менш узагальненого характеру. Ці стратегії включали в себе іронію, пастиш, пародію та інтерес до гри поверхневих структур. Цей аспект постмодернізму, як і слід було сподіватися, гостро критикували ті, хто підтримував модель літературної науки. Джефрі Гартман був серед тих, що закликали до альтернативних підходів до наукової презентації, а Ігаб Гасан активно повставав проти поняття незацікавленого критика. Гасан відкрито закликав до нових підходів у компаративному літературознавстві, до застосування колажу, монтажу, мовчання і дії. Він називав сюрреалізм однією з можливих моделей. Алмер та інші пов'язували постмодерністську теорію з іншими експериментальними підходами, включаючи "прикладну граматологію".

У кінцевому підсумку, кордони між елітарною культурною продукцією та популярною культурою стали особливо важливими й дискусійними саме тому, що ця дисципліна звичайно більше зосереджувала свою увагу на класичних творах європейського письменства, аніж на інших світових літературах або не канонічних текстах. Цей останній інтерес відкрив шлюз для нових галузей дослідження, що зрештою привели до інших дисциплін та нових програм, що стосувалися тих чи тих аспектів постмодернізму, як це особливо можна бачити в працях Донни Гаревей, Барбари Гернстайн Сміт та Марка Тейлора.

Протягом 1980-х pp. спротив постмодерні-стській теорії ставав дедалі сильніший, і компаративісти терпіли від цих виступів, особливо від тих критиків, які твердили, ніби постмодернізм безвідповідально аполітичний або навіть чинить опір прогресивним політичним змінам, пропонованим як зліва, так і справа. Цей виклик універсальній науці про літературу був витлумачений як соліпсичний глухий кут на шляху до реалізації універсальних політичних проектів. У кінцевому підсумку, йшлося не про важливість прогресивної політики, а про те, як ввести прогресивний порядок денний у компаративістські навчальні плани.

Мері Русо показала, як ці теоретичні дискусії часто виливалися в рішення, що стосуються інфраструктури. Вона описала два випадки суперечливих нових призначень у Гемпширсь-кому коледжі, добре відомому своєю відкритістю для експериментів. Ці випадки мали стосунок до теоретичних дефініцій компаративного літературознавства та конфліктів, що виникли внаслідок визначення теоретичних кордонів. Русо зробила можливою оцінку інституційних та інфраструктурних конфліктів у термінах дискусій про теорію. Ці випадки винесли на публічний розгляд напруженість, яка існувала між тими, хто прагнув диктувати прогресивні навчальні плани через добір авторів, та компаративістами (тобто тими, котрі намагалися включити в навчальні плани певні конкретні тексти з метою впровадження нових універсальних норм), котрі у своїй навчальній практиці розглядали літературу як модель.

Розширення літературної сфери призвело також до створення кількох різновидів кінотео-рії, що виникла на зіткненні компаративного літературознавства та постмодерністської теорії. Том Конлі, Мері Ен Доейн, Роберт Рей, Ка-джа Силверман та Дадлі Ендрю по-різному намагалися визначити точки зіткнення між кіно-теорією та компаративістськими підходами. Програми вивчення кінофільмів, застосовані на кафедрах компаративного літературознавства, допомогли визначити, зокрема, міжнародну вартість та постмодерністську якість сучасної кі-нотеорії.

У середині 1990-х pp. компаративне літературознавство як інституційна сутність вочевидь перебувало в стані облоги. Чарлз Бернгаймер виклав цю проблему з погляду інфраструктури як кризу на ринку праці, що стосувалася дослідників компаративного літературознавства. Він розглянув поточні проблеми як частину дисциплінарної традиції, що перебуває в стані постійної кризи. Важливо відзначити, що Бернгаймер дивився на це явище оптимістично, як на таке, що створює продуктивну тривогу. Ті ж Генеративні можливості, які підливали олію у вогонь захоплення постмодерністсь-кою теорією, певно, також витворювали нові конфігурації компаративного літературознавства, що постало тепер перед фактом розширення

своєї царини, куди увійшли мультикультура-лізм та альтернативні тексти. Марджорі Пер-лоф зауважила, що проблема, яка й далі тяжіє над цим розширенням, полягає в тому, що вчені зосереджують свою увагу на культурній політиці за рахунок розширення самого поняття текстуальності та літературного тексту.

Песимістичний погляд на постмодернізм, мабуть, переважав. Наприклад, під час зустрічі з адміністрацією Пенсильванського університету Ліліан Вайсберґ, керівник програми з компаративного літературознавства в цьому університеті, висловила жаль з того приводу, що запропонована програма вивчення кінофільмів (з істотним компаративістським виміром) неминуче відверне увагу студентів та фінансування від компаративного літературознавства. Програма цього типу також мала створити прецедент для майбутніх програм, які прагнутимуть розширити кордони дисципліни та включити в неї ме-діа-засоби. Ці програми даватимуть змогу порівнювати наративи, переступаючи кордони друкованого слова, електронних текстів, театральних вистав тощо. А що в галузі компаративного літературознавства було не так багато робочих місць, то не дивно, що Вайсберґ, германістка, читаючи оголошення на стіні, мала таке враження, ніби до неї долетіло відлуння слів Геґеля: "Народження дітей — це смерть батьків".

Постмодернізм і далі має досить непрості взаємини з компаративним літературознавством. У своїй великій частині постмодернізм виріс із установчої домашньої бази компаративного літературознавства; справді, деякі критики навіть мають підстави твердити, що він є похідним популяризації теорії компаративного літературознавства в американських університетах. Проте тепер постмодернізм загрожує розмити значення компаративного літературознавства, в міру того як він обґрунтовує нові міждисциплінарні взаємозв'язки, що виникають поза тими, які існують навіть у найгнучкіших програмах цієї дисципліни. Ті, що досі дивляться на постмодернізм як на загрозу, безперечно, і надалі здобуватимуть перемоги в багатьох боях місцевого значення, але долю загальної битви було вирішено давно — і не на користь тих, хто міцно тримається за свою Literaiurwissencshaft (літературну нау-

ку). І для вчених, які цінують внесок постмодернізму, компаративне літературознавство може стати тим місцем, де будуть запроваджені нові підходи в гуманітарних науках.

Додаткова література

Aldridge, A. Owen (1969) Comparative Literature: Matter and Method, Urbana, IL: University of Illinois Press.

Bernheimer, Charles (ed.) (1995) Comparative Literature in the Age of Multiculluralism, Baltimore: Johns Hopkins University Press.

Koelbt, Clayton, and Noaches, Susan (1988) The Comparative Perspective on Literature: Approaches to Theory and Practice, Ithaca, NY: Cornell University Press.

Nichols, Stephen G., Jr., and Vowles, Richard B. (1968) Comparatists at Work: Studies in Comparative Literature, Waltham, MA: Blaisdell.

КРЕЙҐ СЕЙПЕР



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 176; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.81.89.248 (0.009 с.)