Відчутне трансцендентне (sensible transcendental)

Утворений сучасним теоретиком Люс Іріґаре, термін відчутне (або жіноче) трансцендент-

не є важливим для постмодерності, оскільки він радикально руйнує "розколину між матеріальним та ідеальним, тілом і духом, іманентністю і трансцендентністю та їхнім стосунком до чоловіків і жінок відповідно". Це руйнування цілком очевидно має своєю мішенню домінантний культурний дискурс, що відсилає до фаллого-центризму або монотеїзму (Irigaray, 1991: 117). Відчутне трансцендентне має на меті змістити суб'єкт певності (cogi/o), постульований у третьому з Декартових "Роздумів"; тобто універсальну, відірвану від тіла ідентичність, якій історично віддає перевагу фаллогоцентричний дискурс (див. логоцентризм). Як це показово для постмодерного фемінізму, Іріґаре руйнує фаллогоцентричний дискурс, що віддає перевагу чоловічому суб'єктові, чиє існування підпирається божественним Абсолютом. Для того, щоб визначити жіночий суб'єкт у цьому дискурсі, Іріґаре пропонує парадоксальний неоднозначний термін "відчутне трансцендентне", як метафоричне поєднання тіла й духу. Відчутне трансцендентне адресується до абстракції cogito з відчутної сфери, що культурно описується як жіноча.

Фундаментально відчутне трансцендентне функціонує, як запозичений у Дерида стрижневий термін ("/a Brisure" — "тріщина"; "надлам"), показуючи довільну природу бінарних лінгвістичних структур. Руйнуючи ієрархічний стосунок трансцендентне/іманентне та їхніх ґе- ндерно-специфічних референтів, стрижневий термін руйнує логіку (А/не А), зберігаючи фіксовану ідентичність першого терміна, як референта для заперечуваної ідентичності другого. Як стрижневий термін, відчутне трансцендентне руйнує традиційні метатеологічні концепції божественного, вміщаючи трансцендентальне в його внутрішньо притаманну та специфічно жіночу сутність. Відчутне трансцендентне Іріґаре, як тілесне, сексуальне та підпорядковане становленню, звертається до двох ключових проблем, показових для постмодерності: 1) підозра, з якою ставляться до суб'єкта впевненості, яка розкриває його антиісторич-ність; 2) відсутність жіночого суб'єкта, а точніше, транцендентність внутрішньої першома-терії, що її такий суб'єкт представляє у фалло-гоцентричному дискурсі.

Як утопічний ідеал, відчутне трансцендентне дає горизонт і контекст для Тендерної ідентичності (див. Irigaray, 1993: 55—-72). Як специфічний термін, відчутне трансцендентне звертається до символічного процесу повторного розподілу, який водночас наділяє тілесністю чоловічий суб'єкт упевненості і наділяє символічним референтом, об'єктом позамовної дійсності, жіночу ідентичність. Створюючи метафоричне зяяння в розриві бінарних структур та їхніх Тендерних референтів, відчутне трансцендентне розкриває трансформаційний вимір символічної мови. Як це є показовим для зацікавленості постмодерності етичним, Ірігаре вводить трансформаційний вимір у обмін між радикально різними тендерними суб'єктами дискурсу, як основи ідентичності та спільноти, що її ми розглядаємо як "перевершення плоті одного стосовно другого" (Irigaray, 1993a: 82).

Див. також: Етика; Екстеріорність; Ле-вінас, Емануель.

Додаткова література

Irigaray, Luce (1991) "Questions to Emmanuel Levinas," in Margaret Whitford (ed.), Irigaray Reader, Oxford: Basil Blackwell.

— (1993a) "Divine Women," in Sexes and Genealogies, trans. Gillian C. Gill, New York: Columbia University Press.

— (1993b) An Ethics of Sexual Difference, trans. Carolyn Burke and Gillian C. Gill, Ithaca, NY: Cornell University Press.

ЕЛІНОР ПОНТОР'ЄРО

Візуальність (visuality)

Візуальність — це технологічний або структурний процес бачення. Візуальність є ключовим терміном у історії та критиці мистецтва, зокрема як засіб критики притаманного картезіанському мовознавству дуалізму суб'єкт/об'єкт. Термін "візуальність" застосовують передусім, коли говорять про формалістичні тенденції модерністської критики мистецтва, що розглядала живопис як самодостатню категорію для вивчення й нехтувала політичними, економічними, технологічними, психологічними та тілесними механізмами бачення (див. Бурдье, П'ер; Дю-шан, Марсель; технологія). Теорії візуальності походять здебільшого від теорій психоаналізу

Зиґмунда Фройда та Жака Лакана, культурної критики Бірмінгемської та Франкфуртської школи та поглядів Вальтера Беньяміна на модерність та на образ. Чимало зусиль, докладених у галузі теорії візуальності, були зосереджені на історизації бачення в сучасну добу, щоб продемонструвати суспільну будову бачення. Це дозволяє також визначити сили, що порушують панівні візуальні стосунки, часто через зміщення фокусу на сюрреалістичні, авангардистські та експериментальні візуальні тексти, з політичною метою — висвітлення опозиційних або резистентних візуальних практик.

Одним із визначальних моментів в утворенні дискурсу візуальності став симпозіум, проведений ЗО квітня 1988 р. в Нью-Йорку у фундації Дайє-Арт, організований Гелом Шосте -ром, який видав доповіді учасників у збірнику під назвою "Бачення й візуальність". Саме цей симпозіум започаткував ключові дебати та зростання зацікавлення, пов'язані з категорією візуальності. Важливо відзначити, що ця конференція висвітлила потребу надати історизму баченню та ідентифікувати політичні та психологічні компоненти образів. Джонатан Крері наголошує на технологічному формуванні бачення через ретельний аналіз винаходів модерної доби для того, щоб кинути виклик традиційним історії та теоріям бачення. Мартін Джей також зробив свій внесок у галузь візуальності, розглянувши французьку думку про бачення, починаючи від Декарта. Ці зацікавлення виражені в дослідженнях образів із масової культури, включаючи кінофільми, архітектуру, видимий космос та рекламу, радше ніж зосереджуючись лише на канонічних творах мистецтва. Теоретики візуальності також приділяють велику увагу психологічним складникам бачення, звертаючись зокрема до Лаканової теорії погляду та її ролі у витворенні суб'єкта в рамках ідеології. Ця зацікавленість поглядом має також своє значення для кіно-студій, зокрема з погляду теорій глядача, що зосереджує свою увагу на побудові особистості.

Візуальність відкриває радше бачення численних формацій, аніж своєрідність картезіанського перспективізму, зокрема в постмодерну добу, що характеризується поширенням візуальних технологій у широкому діапазоні, від кіно

до віртуальної реальності, комп'ютерної графіки, відео й телебачення. Візуальність, під впливом теорії кіборґів, також визнає техноло-гізоване тіло всіх спостерігачів або суб єктів бачення. Візуальність, оскільки вона не передбачає утворення окремих суб'єктів та об'єктів, сама править за постмодерну критику уніфікованого "я". Вона також являє собою корисний політичний інструмент за умов визначення стійких візуальних текстів у сучасній культурі.

Додаткова література

Crary Jonathan (1990) Techniques of the Observer, Cambridge, MA: MIT Press.

Foster, Hal (ed.) (1988) Vision and Visuality, Seattle, WA: Bay Press.

— (1996) The Return of the Real, Cambridge, MA: MIT Press.

Jay, Martin (1994) Downcast Eyes, Berkeley, CA: University of California Press.

Krauss, Rosalind (1993) The Optical Unconscious, Cambridge, MA: MIT Press.

ЧАРЛЗ ТРАЄН

Вінквіст, Чарлз

(Winquist, Charles)

Hap. 11 червня 1944 p., Толедо, Огайо, США.

Теолог

Чарлз Вінквіст — світський теолог; його творча праця спрямована на розробку трансцендентних стратегій (діалектична триангуляція, образна мова) тиску на порожні або тоталітарні дискурси, їхній розкол із метою їх активізації. Формулювання крайнощів, додаткове визначення, розрив між означником та означуваним — усе це свідчить про радикальну алтерність іншого в мові та іншого стосовно мови і, в такий спосіб, наділяє значення значущістю. Серйозний потяг теології до іншого більше не пропонує трансцендентності, дає трансцендентний досвід обмірковування цього серйозного потягу до нескінченного у скінченних термінах тривіального, секулярного світу, в якому пафос життя узгоджений з любов'ю до думки і де саме існування думки не відрізняється від суб'єкта, який думає.

НОЕЛ ВАГАНЯН