Глобалізація (globalization) 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Глобалізація (globalization)



Термін "глобалізація" виник у літературі з менеджменту й бізнесу в 1970-х pp. для позначення нових стратегій світового виробництва та розподілу; в суспільні науки він увійшов через географію й соціологію, а в гуманітарні — через антропологію та культурні дослідження.

В академічній мові термін "глобалізація" звичайно застосовують, коли йдеться про цілеспрямовано всеосяжні світові масштаби діяль-

ності глобальних корпорацій, безпрецедентні потоки товарів, грошей, людей та уявлень через національні кордони і можливі у зв'язку з цим зникнення або трансформації національної держави та її суверенності. Цей термін також застосовується для опису післяфордівських стратегій гнучкого нагромадження, таких, як маркетинг ніш та вчасне виробництво, на противагу фордівським стратегіям масового маркетингу, опертого на широке товарне виробництво, та для позначення змін у фінансах і функції грошей, що відбулися із завершенням започаткованої в Бретон-Вудсі системи контролю капіталів і фіксованих курсів обміну.

Аналітично цей термін застосовувався в два способи. По-перше, він функціонує як реакція на ранні теорії капіталізму, такі, як теорія світових систем Імануїла Валерштайна та світова історична перпектива Фернана Броделя. Вчені, які вивчають глобалізацію, намагаються з'ясувати, чи є щось нове за нинішньої доби глобального капіталізму, й відповідають на це запитання, спрямовуючи увагу найдалі від механістичних або узагальнених теорій капіталу та історії,до умовної метафізики руху, що відбувається у глобальних системах виробництва та споживання. Навпаки, наголос переноситься на форми побудови особистості та влади, а також неповноти й невизначеності.

По-друге, він функціонує як реакція на переможні наративи глобалізації, що поширюються бізнес-літературою та теоретиками "кінця історії" або "кінця географії", які вважають три явища завершальними для модерного проекту приведення людства під омофор однієї раціональної системи, яка передбачає глобальне поширення капіталізму, загибель соціалістичного блоку та створення нових інформаційних технологій. Критики відповідають на це, кидаючи виклик їхнім принципам панування, всеохопно-сті та проникнення і звертаючи увагу на проблематичність символіки в корпоративній риториці, що розглядає глобалізацію як нову мову влади. Як альтернативу, такі вчені пропонують образи глобальності, що мають привернути увагу до глобального громадянського суспільства, яке виникає у парі з глобальним капіталізмом або як реакція на нього, наголошуючи на різнорідності, гіперреальності та парадоксаль-

ній ідентичності формацій, які співіснують із постмодерністю.

Див. також:Джеймсон, Фредрик.

Додаткова література

Appadurai, Arjun (1996) Modernity at Large: Cultural

Dimensions of Globalization, Minneapolis, MN:

University of Minnesota Press. Featherstone, Mike, Lash, Scott and Robertson, Roland

(eds) (1995) Global Modernities, London: Sage. Gibson-Graham, J.K. (1996) The End of Capitalism (As

We Knew It): A Feminist Critique of Political Economy,

Oxford: Blackwell. Hannerz, Ulf (1996) Transnational Connections: Culture,

People, Places. London: Routledge. Harvey, David (1990) The Condition of Postmodernity:

An Enquiry into the Origins of Cultural Change,

Cambridge, MA: Blackwell.

ВІЛЬЯМ МОРЕР

Гнозис (gnosis)

Гнозис — це стародавній грецький термін, що позначає знання; згодом він застосовувався в окремому розумінні історичними гностиками, щоб описати рятівний або екстатичний тип знання, доступного лише обраним, знання, яке відкриває правдиве походження людства в позачасовому царстві всеохопного.

Згідно з доктриною стародавніх гностиків, це спеціальне знання є не лише "розумінням ", а й також рухом самоспокути, що призводить до очищення або визволення від пут внутрішньої "іскри" людини, духу. Цей дух є вічним і безсмертним, хоча й прив'язаним до цього матеріального світу душею, яка, в теології гностиків, є імітацією духу, витвореною лихим творцем світу або "деміургом", що поставив собі на меті ув'язнити божественну іскру в своєму царстві. Тобто, можна сказати, що вищий дух вибитий з рівноваги або пригнічений душею, в полоні якої він перебуває, і що спокута досягається, коли людина розділяє цю дивну пару знанням про своє правдиве походження. Гнозис, якщо розуміти його саме так, більш динамічний, аніж просто об'єктивне знання або особиста інтуїція; це трискладовий рух внутрішнього пошуку, відкриття й екстазу або визволення з психічної в'язниці чистого дихання, яким є дух.

Фундаментальною темою гнозису є віра в те, що людина внутрішньо вища, аніж її "в'яз-

ниця", тобто космос, і наше невдоволення тим, що ми змушені перебувати в такій в'язниці. Цей погляд становить абсолютну протилежність Платоновому уявленню про більш або менш строго вибудувану ієрархію істот, кожна з яких перебуває там, де їй визначено бути згідно з божественним планом. Великий неоплатонік філософ Плотін, який часто "спав" зі своїми гностичними опонентами, продовжив цю благородну традицію, твердячи у своїх "Еннеа-дах" (IV. 8. 7), що "всяка природа мусить витворити те, що прийде після неї, бо кожна річ має прорости, як насіння, з неподільного принципу у видимий ефект". Саме Плотін сформулював думку, що, хоч людство й може здобути знання про всеохопне, звідки походить усе, що існує, або навіть поєднатися з ним, призначена людству природа полягає в тому, щоб водночас "бути боржником того, що вгорі, і благодійником для того, що внизу" (Ennead, IV. 8. 7). Така гордість за своє місце відсутня в доктринах історичних гностиків, і їхній гнозис став чимось подібний до негативного знання остільки, оскільки воно є саме знанням про "іншого", якого не можна виразити і який переживається в ідентифікації (як ідентифікація) із божественною всеохопністю. І таким чином індивід, що складається з матеріального тіла, нижчої душі й вищого духу, розпадається в акті спасіння, і дух відразу возз'єднується й ідентифікується зі своїм джерелом. Тут, як зауважує Ганс Ионас у своїй праці "Гностична релігія" (1958), дуже мало залишається від класичної ідеї єдності та незалежності особи" (1958: 283).

Ионасів аналіз гнозису набуває філософського виміру, коли він порівнює античний гностичний рух із сучасним екзистенціалізмом та нігілізмом. Інтелектуальні та етичні наслідки для сучасного індивіда "смерті Бога",твердить Ионас, дуже схожі на ті, які мусить пережити володар гнозису, який у подібний спосіб не відчуває себе більше зв'язаним земними законами. "Духовна людина, — пише Ионас, — яка не належить до жодної об'єктивної схеми, перебуває понад законом, поза добром і злом і поза тим законом, який визнає над собою владу її "знання" і який вона може застосувати до себе" (1958: 334). Головна відмінність між нігілізмом і античним гностицизмом полягає, звичайно, в тому, що для того, хто володіє гнозисом, є

відкритою божественна трансцендентність. Тоді як існування дазайну (Dasein) — це буття у напрямку смерті (1958: 336), існування того, хто володіє гнозисом, позначене нерозривним зв'язком із вічністю.

На постмодерній сцені найвпливовішим тлумачем гнозису та гностицизму є Гаролд Блум.У своїй праці "Агон. До теорії ревізіонізму" (1982) він пише: "Якщо філософія — це, як сказав Новаліс, бажання всюди почуватися вдома, тоді гнозис розташований ближче до того, що Ніцше мислив як мотив мистецтва: до бажання бути деінде, бажання відрізнятися" (1982: 59). Блумове прочитання гнозису здійснюється з погляду літературного критика і знаходить у руйнівних методах античних гностиків аналогію з тим, що він називає "запізнілою поезією", результатом "тривоги впливу", яку переживають усі творчі особистості віч-на-віч зі своїми славетними попередниками. Але, виступаючи проти традиції, каже нам Блум, поети намагаються відкрити, "що є найстаршого в самому собі" (1982: 12), тобто "побачити найдавніше", так, ніби ніхто ніколи не був спроможний бачити перед нами" (1982: 69). Майже так само робили гностики: ставлячи з ніг на голову традицію платонізму та церкви, вони прагнули віднайти знання про правдивий статус духу та з'ясувати, де він перебуває. Отже, бажання відрізнятися, бажання стояти осторонь — це бажання, яке треба задовольняти. Таким чином, гнозис — це водночас особисте знання і екстаз, оскільки він затягує у свою орбіту не індивіда, світське "я", а радше божественний фрагмент, що сприймає себе радше як частку цілого, до якого він по праву належить.

Посилання

Bloom, H. (1982) Agon: Towards a Theory of Revisionism, Oxford: Oxford University Press.

Jonas, H. (1958) The Gnostic Religion, Boston: Beacon Press.

Plotinus (1964) Ennead, IV.8, trans. E. O'Brien in The EssentialPlotinus, Indianapolis, IN: Hackett.

Додаткова література

Robinson, J.M. (ed.) (1978) The Nag Hammadi Library,

Leiden: Brill. Rudolph, K. (1984) Gnosis: the Nature and History of

Gnosticism, Edinburgh: T. & T. Clark Ltd.

ЕДВАРД МУР





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 92; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.205.167.104 (0.006 с.)