Практика означування (signifying practice) 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Практика означування (signifying practice)



Сформульоване Юлією Кристевоюпоняття "практика означування" руйнує Сосюровусхему знака, натомість наполягаючи на динамічному процесі сиґніфікації, що включає в себе суб'єкт і політику. Хоч практика означування може мати місце і в таких засобах комунікації, як мистецтво і музика (Kristeva, 1984: 22), Крис-тева вважає, що текстта характерне для XX ст. переосмислення поетичної мови дають особливо переконливі приклади їхнього виразу.

Праця, в якій Кристева найповніше пояснює поняття "практики означування", "Революція в поетичній мові", починається з диференціації між "семіотичним" і "символічним" процесами. Семіотичне, пов'язане радше з потоком імпульсів та ритмічною регуляцією, ніж із упорядкованим законом, зумовлює "психосоматичну модальність процесу сиґніфікації" (1984: 28). Рух до квазілаканівської символіки потім спричиняється тетичним (thetic) постулюванням суб'єкта (Еміль Бенвеніст),що є актом, який водночас "постулює сиґніфікацію і як "денотацію" (об'єкта), і як "формулювання" (зміщеного суб'єкта, відсутнього на позиціях означуваного та означника). Саме з появою символічного відбувається сосюрівський розлам на означник та означуване (1984: 48—49). Всі практики означування передбачають обидва процеси; мовавимагає тетичного для свого конституювання, але сила тетичного не здійснює всіх її операцій, і "творення" породжується вибухом семіотичного в надрах символічного (1984: 62). Як пише Кристева: "Хоч первісно семіотичне є передумовою символічного, воно функціонує в практиках сиґніфікації як результат виходу за межі символічного" (1984: 68).

Повторні конфігурації суб'єкта в межах тетичного породжують суспільно-політичні роз-

галуження практики означування, в міру того як позиція формулювання суб'єкта руйнується і фраґментується. В тих рядках, які перегукуються з творами Михаїла Бахтіна,Кристева твердить, що кожна практика сиґніфікації є полем перегрупування різних систем сиґніфікації (свого роду інтертекстуальністю), [де] її "місце" формулювання та її денотований "об'єкт" ніколи не бувають одиничними, завершеними і тотожними собі, а завжди множинні, роздроблені і можуть бути зведені в таблиці" (1984: 59—60). Тоді як суспільно-політичні перешкоди не дають цілком реалізуватися процесові сиґніфікації в деяких формах практики означування або, за словами Кристевої, "нехтують практикою на користь фіксованих, фрагментарних, символічних матриць" (1984: 88), "текст" як практика означування уникає цих уречевлень. Згідно з висновками Кристевої, зробленими в IV розділі її книжки "Революція в поетичній мові", текст, через сприяння практики, "вміщує суб'єкта в процес/випробування", в такий спосіб змінюючи також суспільну функцію суб'єкта.

Дотримуючись рекомендацій Лакана,який ділив дискурс на чотири категорії, а саме, на історичний, університетський, дискурс володаря та дискурс аналітика, Кристева пропонує аналогічну типологію практик сиґніфікації, класифікуючи їх як наративні, метамовні,споглядальні та текстуальні. Як це робить очевидним паралель зі схемою Лакана, лише в текстуальній практиці (прикладами якої можуть бути твори Стефана Маларме, графа де Лотреамо-на, Джеймса Джойса та Антонена Αρτο)ми досягаємо апофеозу практики означування. Ці приклади текстуальної практики "не відкидають наративу, метамови або теорії" (1984: 101), а натомість проходять крізь них, "постійно перетинаючи межу, внаслідок чого сиґніфі-кація не замикається в систему, а натомість приходить до нескінченності у своєму процесі" (1984: 100).

Див. також:Семіотична хора; Знак/озна-чник/означуване; Текст.

Посилання

Kristeva, Julia (1984) Revolution in Poetic Language, trans. Margaret Waller, New York: Columbia University Press.

Додаткова література

Kristeva, Julia (1974) La révolution du langage poétique,

Paris: Éditions du Seuil. —(1980) Desire in Language: A Semiotic Approach to

Literature and Art, ed. Leon S. Roudiez, New York:

Columbia University Press. Lacan, Jacques (1975) Le Seminaire, Livre XVII, L'envers

de la psychanalyse, éd. Jacques-Alain Miller, Paris:

Éditions du Seuil. —(1998) 77ге Seminar of Jacques Lacan, Book XX,

Encore, éd. Jacques-Alain Miller, trans. Bruce Fink,

New York: W.W. Norton.

БЕРНАДЕТА МЕЙЛЕР

Присутність (presence)

Присутність — це термін, який застосовується в метафізиці, щоб визначити проблематику Буття і в просторовому (присутність об'єктів), і в часовому (присутній момент) сенсі. Відоме в історії філософії на всьому протязі, що тягається від платонівського аналізу мовлення й письма у "Федрі" та Аристотелевого розгляду проблеми часу у "Фізиці" (IV) до постмо-дерності, поняття присутності стосується багатьох проблем, які обговорюються в праці Мар-тіна Гайдеґера "Буття і час" та входять до запропонованого Жаком Дерида поняття декон-струкції. Використовуючи різні стратегії, і Гайдеґер, і Дерида досліджували метафізичне коріння присутності з метою перебудувати весь фундамент західної думки. Філософія, яка має справу з цим терміном, натрапляє на своєрідні труднощі, з огляду на полівалентність цього слова як означника присутності та темпораль-но-присутнього, тобто як різновиду свідомості в просторі, з одного боку, та одиниці часу — з другого.

З погляду Гайдеґера

Гайдеґерів аналіз темпоральності Буття-тут (Dasein) підходить до проблеми присутності з кількох напрямків. Як вважає Гайдеґер, цей термін може означати "бути присутнім поруч" (Vorhandenheit), тобто йдеться про теоретичне споглядання об'єкта, "присутній" (Gegenwart)

часі "присутність" (Anwesenheit) Буття. Саме в цих двох останніх значеннях Гайдеґерове застосування терміна набуло значущості для постмодерністських досліджень, що ставлять під знак запитання основи метафізики. У своїй статті "Ousia і Gramme": зауваження до однієї примітки в «Бутті і часі»" Дерида запропонував своє прочитання поглядів Гайдеґера на неоднозначне ставлення філософії протягом її історії до поняття часу. Як показав Дерида, ця примітка, подана майже в самому кінці "Буття і часу", повідомляє нам, що "присутній" може означати те, що Гайдеґер, слідом за Аристоте-лем, називає nun, — або теперішній момент, — тобто це такий присутній, який завжди віддаляється, який існує лише як "більше не" минулого або "ще не" майбутнього. Таким чином, по суті, аналіз Гайдеґера визнає, що в термінах метафізики ніякого темпорального присутнього не існує. Минуле символізує застарілість, а майбутнє передбачає "скоро", яке має реалізуватися. Для Гайдеґера такий підхід до часу не є автентичним, оскільки він не визнає власної історичності, а також визвольних та візіонерських можливостей присутнього також і в значенні "теперішнього". Проте Дерида вважає, що Гайдеґер у своїй праці починає усвідомлювати, що сама філософія завжди санкціонувалася "надзвичайним правом" присутнього.

У своїй книжці "Про граматологію" Дерида пояснює, що західна думка розуміє присутність як "значення буття взагалі" і що присутність означає присутність речей, темпоральну присутність як точку в часі, присутність як істинну сутність і присутність як свідомість у картезіанському розумінні. Таким чином, для Дерида гайдеґерівський аналіз темпоральності в "Бутті і часі" наближається до деконструкції метафізики присутності,але в кінцевому підсумку лише накреслює межі онто-теології, яку він сподівається зруйнувати. Тобто Дерида визнає, що класична онтологія "тріпотить" у "Бутті і часі", але кінець кінцем певні бінарніопозиції (див. бінарні опозиції)(присутність проти відсутності,мовлення проти письма) лишаються незаторкнутими, бо вони потрібні для Гайдеґерового аркового проекту протиставлення неавтентичного Споконвічному. Хоча книга

"Буття і час" започаткувала критичне дослідження понять присутності (presence) і тепері-шньості (presentness), що допомогло б відкриттю логоцентризму,вона зрештою зупинилася на півдорозі цього свого деконструктивного заходу і натомість зосереджена на спогляданні Споконвічного Буття.

З погляду Дерида

Логоцентризм означає віддання переваги мовленню над письмом, але цей термін також вказує на уявлення про те, що всі слова, ідеї та системи мають фіксовані значення, закорінені в авторитетній присутності певного центрального або L/r-мовця (пра-мовця). Ранні праці Дерида деконструюють ці бінарні опозиції між мовою і письмом, присутністю і відсутністю. На відміну від Гайдеґера, Дерида запозичує свої ідеї зі структуралістської лінґвістикиШердинана де Сосюра,який постулював, що мова — це система відмінностей. Таким чином, на відміну від мислителів герменевтичної традиції, Дерида може дивитися на мову як на систему, структуру, що, в якомусь розумінні, витворює суб'єктів. Логоцентрична думка віддає перевагу мовленню, тому що коли відбувається мовлення, мовець присутній і може прояснити, уточнити і з'ясувати значення промовлених слів. Західна думка віддає перевагу мовленню над письмом, тому що присутність мовця забезпечує передачу правильного, не сфальсифікованого значення акту мови, тоді як письмо і відсутність — це відкриті для розмноження — або розсіяння— неконтрольовані, полівалентні значення слова. Хоч Дерида знаходить логоцентризм навіть у де Сосюра, він застосовує поняття мови як системи, щоб зосередити увагу на стиранніприсутності, але для постструктураліста, такого як Дерида, ця система ніколи не є ані непорушною, ані монолітною.

В аналізі Дерида мова цитує минулі значення та контексти, але у своєму цитуванні вона також повторює і змінює минуле, співвідносячи давні значення з нинішніми ситуаціями; таким чином, мова є формою цитування та повторювання, що варіюється в міру того як виголошується, і змінюється, коли повторюється. Цей процес є тим самим, на що Дерида вказує як на логіку доповнення. Ми не можемо перебувати

поза мовою як власне присутні картезіанські суб'єкти, тому що ми завжди вже витворені мовою і знову витворюємо мову, завжди цитуємо, повторюємо й доповнюємо її. Тобто, в міру того як мова конструює суб єктів, суб єкти постійно змінюють і фраґментують мову. Далі Дерида пояснює, що коли мова — це система, яка передує суб'єктові, тоді вся комунікація спирається на цитаційну, ітеративну структуру письма. Для деконструкції письмо — це не тільки те, що написано на аркуші паперу, а й будь-яка диференціальна структура сліду,і цю структуру, яка усуває авторську присутність мовця, можна виявити також у мовленні.

Як доповнення і структура сліду, мова не-контрольована, позбавлена автора і, як пояснює Дерида у своєму прочитанні Платонового "Федра", вона стає фармаконом;це грецьке слово, що має подвійне значення — і ліків, і отрути. Таким чином, мова без авторського центру містить у собі елемент небезпеки. У своєму прочитанні Платона Дерида твердить, що структура мови виключає можливість повертатися думкою назад, до поняття первісної — або метафізичної — присутності, яка могла б гарантувати і верифікувати значення. Присутність стала концептом, який часто є предметом суперечок учених і критиків, що належать до багатьох різних дисциплін, які включають (але в жодному разі ними не обмежуються) деконс-трукцію,фемінізм (див. фемінізм і постмодернізм), ґендерністудії, герменевтикута структуралізм.

Див. також:Бланшо, Моріс; Повторення.

Додаткова література

Blanchot, Maurice (1995) "Literature and the Right to Death," in The Work of Fire, trans. Charlotte Mandell, Stanford, CA: Stanford University Press.

Derrida, Jacques (1972) Margins of Philosophy, trans. Alan Bass, Chicago: University of Chicago Press.

— (1974) Of Grammatology, trans. Gayatri Chakravorty Spivak, Baltimore: Johns Hopkins University Press.

Heidegger, Martin (1996) Being and Time, trans. Joan Stambaugh, Albany, NY: State University of New York Press.

Rapaport, Herman (1989) Heidegger and Derrida: Reflections on Time and Language, Lincoln: University of Nebraska Press.

ДЖЕЙМС ГАНСЕН





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 104; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.91.92.194 (0.027 с.)