Проблематологія (problematology) 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Проблематологія (problematology)



Проблематологія — це підхід до філософії, який зосереджує увагу радше на постановці проблем або запитань, ніж на розв'язаннях або відповідях. Цей термін, як здається, був запропонований французьким філософом Мішелем Меє в його опублікованій 1986 р. книжці "Про проблематологію" (можливо, як запізніла реакція на книжку Жака Дерида "Про граматологію"), хоча він має за собою тривалу філософську традицію. Філософію часто розглядають як спробу знайти розв'язання одвічних проблем або дати відповідь на вічні запитання. Однак поняття "проблематологія" приводить до висновку, що справжня критика праць філософів має відбуватися не на рівні розв'язань або відповідей, а на рівні самих проблем або запитань.

Наприклад, Сократова думка орієнтується на запитання особливого виду, які завжди починаються у формі "що таке...?". У Платоно-вих діалогах інші форми запитань, такі, як "хто?", "де?", "коли?", "в якому випадку?", "скільки?", "з якого погляду?" тощо, критикуються як вульгарні запитання думки, що виражає плутані й неістотні способи мислення. З погляду проблематології, платонівський концепт Ідеї (і його поняття сутності) — це філософська теорія, що не так "розв'язує" Сократо-ву проблему, як просуває до їхньої межі необхідні наслідки запитання "що таке...?".

Але тоді як відносно легко визначити істинне й хибне у стосунку до розв'язань, проблеми яких уже сформульовані, набагато важче буде сказати, що являють собою істинне й хибне, коли ми їх віднесемо безпосередньо до самих проблем. Це найголовніша трудність, на яку наштовхується проблематологічне дослідження. Імануїл Кант був першим мислителем, який зробив проблеми прямим об'єктом своєї філософії в такий спосіб. "Критика чистого розуму" визначає раціональний розум як здатність ставити проблеми в їхньому загальному вигляді. Проте у своєму природному стані розум не має засобів проводити різницю між істинними й хибними проблемами або між легітимними й неле-ґітимними запитаннями (наприклад, "чи світ має початок?"). Метою критичної операції є

надати ці засоби, оскільки постановка хибних проблем спонукає розум створювати власні внутрішні ілюзії. Те, що Кант називав Ідеєю, є, у своєму точному значенні, "проблемою, яка не має розв'язання". Об'єкти Ідеї (такі як Душа, Світ або Бог) не можуть бути задані ані пізнані, оскільки вони лежать поза досвідом і можуть бути подані лише в проблематичній формі, не будучи визначені. На "Трансцендентну діалектику" в цьому розумінні можна дивитись як на перший великий трактат із проблематології.

Чимало праць із сучасної філософії продовжили Кантову спадщину. Анрі Берґсон у "Творчій еволюції" запропонував відмінну критику хибних проблем, багато з яких, твердить він, беруть свій початок у понятті заперечення інеґацїі). Так, наприклад, запитання "чому хай буде радше щось, аніж ніщо?", мабуть, виходить із припущення, що щось — це більше, ніж ніщо, що щось іде після ніщо, тоді як фактично ми виходимо з уявлення про щось, а уявлення про ніщо витворюється згодом через просте заперечення цього "щось". Таким чином, це запитання формулює хибну проблему.

Праці двох з-поміж найвпливовіших філософів XX ст. належать до тієї самої традиції. Людвіґ Вітґенштайн пропонував взагалі скасувати філософію, намагаючись довести, що проблеми, з якими вона традиційно мала справу, були ілюзорними і що часто саме граматика мови приводила нас до постулювання хибних проблем. Наукова творчість Мартіна Гайдеґера майже повністю визначалася запитанням "що таке Буття?" (або, точніше, "в чому полягає різниця між Буттям і буттями?"), що привело його до глибокого критичного переосмислення природи західної метафізики. Гайдеґерова праця вказала прямий шлях до "деконструктивної" філософії Жака Дерида, чиї твори майже цілком присвячені завданням проблематизації або "постановки під знак запитання". Потужна супротивна реакція, спричинена його працями, безперечно, дістає своє пояснення в цьому підході, що, як здається, може запропонувати дуже мало на шляху до "розв'язань".

Найрозвиненіша теорія проблематизації — це, безперечно, теорія Жиля Дельоза. У своїй праці "Відмінність і повторення" Дельоз звер-

тається до методів математики та теорії синґу-лярностей, щоб розвинути модель, яку він називає "проблематичною". Умови проблеми визначаються номадичним розподілом сингулярних точок у віртуальному просторі, в якому кожна синґулярність є невідокремлюваною від зони об'єктивної невизначеності (звичайні точки). Розв'язання з'являється лише з інтегральними кривими, залежно від форми, якої вони набувають в околицях векторів, що встановлюють початок актуалізації синґулярностей (синґулярність аналітично поширюється на серії звичайних точок, аж поки досягає околиць іншої синґулярності). Багато з найвідоміших концептів Дельоза —■ подія, синґулярність, множинність, ризома, інтенсивність, потік та ін. — служать для того, щоб описати природу такого "проблематичного" поля.

Мішель Фуко в одному зі своїх останніх інтерв'ю пішов слідом за Дельозом, описавши свій власний проект як "історію проблематиза-цій". У кількох своїх книжках він намагався визначити умови, за яких такі феномени, як божевілля ("Історія божевілля в класичну добу"), правопорушення ("Наглядати й карати") або сексуальна етика ("Історія сексуальності"), ставали проблемами в якийсь конкретний спосіб, у конкретні історичні епохи, навіть якщо вони розв'язувалися дуже по-різному. У своїй книжці "Про проблематологію" Мішель Меє зводить докупи чимало з цих кантівських традицій, твердячи, що лінгвістичні висловлювання зумовлюються всім полем запитань-проблем, які наділяють ці висловлювання значенням. Виступаючи проти картезіанського проекту знайдення несхитних підвалин знання, Меє застосовує методи риторики та аргументації, щоб відкрити первісну значущість метафізики як науки визначальних запитань або, як він це називає, "запитальної раціональності".

Додаткова література

Bergson, Henri (1997) The Creative Mind: An Introduction to Metaphysics, trans. Mabelle L. Andison, New York: Citadel Press.

Deleuze, Gilles (1991) Bergsonism, trans. Hugh Tomlin-son and Barbara Habberjam, New York: Zone Books.

—(1995) Difference and Repetition, trans. Paul Patton, New York: Columbia University Press.

Derrida, Jacques (1984) Margins of Philosophy, trans. Alan Bass, Chicago: University of Chicago Press.

Foucault, Michel (1984) "Polemics, Politics, and Prob-lemizations: An Interview," in Michel Foucault, The Foucault Reader, ed. Paul Rabinow, New York: Random House, 381-90.

Heidegger, Martin (1962) Being and Time, trans. John Macquarrie and Edward Robinson, New York: Harper.

Kant, Immanuel (1929) Critique of Pure Reason, trans. Norman Kemp Smith, New York: St Martin's Press.

Meyer, Michel (1995) Of Problematology Philosophy, Science. Language, trans. David Jamison, with Alan Hart, Chicago: University of Chicago Press.

Wittgenstein, Ludwig (1973) Philosophical Investigations, trans. Elizabeth Anscombe, New York: Macmil-lan.

ДЕН СМ1Т

Протиставлення (opposition)

Термін "протиставлення" має два важливі технічні застосування: строго бінарне протиставлення (опозиція)та множинне або системне протиставлення. В першому випадку два елементи, які взаємно виключають один одного, але й взаємно визначають один одного, протиставляються концептуально, а тому належать один одному і не можуть бути протиставлені, згідно з правилами смислу, будь-якому іншому елементові в цій системі (так, може бути протиставлення "добрий/поганий", але не може бути протиставлення "добрий/мокрий"). Проте культурні системи мають тенденцію пов'язувати такі бінарні терміни в характерні комплекси неявної спорідненості (наприклад, "добрий/поганий", "чистий/нечистий", "раціональний/ірраціональний" тощо).

В останньому випадку термін "протиставлення" позначає функціональне відношення між будь-яким елементом у системі та всіма іншими елементами, які до цієї системи належать. Жоден елемент такої системи не може мати в собі або поза собою ніякої цінності або значення, він не може навіть функціонувати як елемент у цій системі, крім як у залежності від своїх відносин до всіх інших елементів, яким він протиставлений (у просторі і в часі). Якщо навести мовний приклад, то, наприклад, елемент "гай" перебуває у структурному і диференцій-ному протиставленні до інших можливих (наведених) термінів, таких, як "край", "пай", "рай", "чай", а також до інших термінів системи в ко-

жному конкретному контексті, де він застосовується (такому, як, наприклад, це речення).

Додаткова література

Lévi-Strauss, Claude (1977) Structural Anthropology, trans. C. Jacobsen, London: Peregrine/Penguin.

Saussure, Ferdinand de (1978) Course in Genera! Linguistics, trans. W. Baskin, London: Fontana/Collins.

ХРИСТОС НІЗАМІС





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 100; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 75.101.211.110 (0.006 с.)