Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Специфіка фінансової діяльності підприємств комунального обслуговування
Як відомо, за своєю роллю в процесі здійснення виробничо-господарської діяльності капітал будь-якого суб'єкта господарювання (не є Особливістю складу основних фондів комунального господарства є те, що поряд із виробничими фондами (інженерно-технічними спорудами і мережами загальноміського призначення: водопровідними станціями, каналізаційними очисними спорудами, кільцевими та магістральними водопроводами, теплоцентралями; обладнанням заводів з переробки побутових відходів і сміття та ін.) до нього входять фонди зовнішнього благоустрою населених пунктів (дороги, мости і тротуари, пішохідні переходи та естакади, набережні; електричні опори для вуличного освітлення; багаторічні насадження; об'єкти архітектури малих форм — пам'ятники, фонтани тощо). Структура основних фондів комунальних підприємств розрізняється залежно від галузі комунального господарства. Наприклад, у водопровідно-каналізаційному, газовому господарствах, електро- і теплопостачанні переважають передавальні споруди, у готельному і побутовому господарстві — будівлі, а в міському електротранспорті — пересувний склад. Крім того, ця структура залежить від природно-кліматичних і місцевих умов та науково-технічного прогресу. У процесі фінансового планування та аналізу на підприємствах комунального господарства використовується типовий набір показників, що характеризують ефективність використання основних фондів (фондовіддача, фондомісткість, рентабельність основних засобів і сума прибутку на одну гривню основних засобів). Однак, оскільки продукція більшості підприємств комунальної сфери є однорідною, то показник фондовіддачі обчислюється не тільки у вартісному, а й у натуральному вираженні (наприклад, визначається об'єм поданої через водопровід води, об'єм відведених стічних рідин на одну гривню основних виробничих фондів). Традиційно відтворення основних фондів і відновлення виробничих якостей комунальних підприємств здійснюється шляхом ремонту та капіталовкладень. При цьому особливістю функціонування суб'єктів господарювання комунального господарства є застосування системи планово-попереджувальних (комплексу заходів превентивного характеру, спрямованих на підтримування основних фондів у справному техніко-експлуатаційному стані) та аварійних ремонтів обладнання, машин, агрегатів, мереж і споруд, що потребує значних фінансових ресурсів на їх проведення. Видатки на поточний ремонт відносять на собівартість реалізованої продукції (послуг), а затрати на капітальний ремонт, як правило, частково включаються до собівартості, а частина їх компенсується за рахунок амортизаційних відрахувань, наявних прибутків та бюджетних асигнувань.
Досвід вітчизняних підприємств комунального обслуговування, накопичений у сфері здійснення ремонтних робіт, дає змогу сформулювати такі заходи, покликані знизити їхню вартість, а отже, і собівартість комунальних послуг загалом: · підготовчі роботи мають здійснюватись до моменту зупинки машин і обладнання на ремонт; необхідно забезпечити своєчасне постачання запасних частин та деталей; · потрібно суміщати час проведення ремонту із регламентованими (установленими) перервами в роботі обладнання або проводити його в період найменшого завантаження машин і обладнання; · доцільно якнайповніше використовувати агрегатно-вузловий метод проведення ремонтних робіт, суть якого полягає в заміні зношених частин та вузлів обладнання попередньо виготовленими безпосередньо за місцем його функціонування; · зниження трудомісткості ремонту за рахунок поліпшення організації та механізації праці. Фінансування капітальних вкладень у прибуткових галузях комунального господарства проводиться за рахунок амортизації, частини прибутку, довгострокових кредитів, коштів місцевих бюджетів; у неприбуткових — за рахунок бюджетних коштів. За аналогією із суб'єктами господарювання у промисловості та сільському господарстві оборотні кошти комунальних підприємств поділяються на оборотні виробничі фонди і фонди обігу. Водночас склад і структура оборотних коштів підприємств комунального обслуговування у межах названих груп мають істотні відмінності порівняно з іншими галузями економіки, які пояснюються своєрідністю виробничогосподарської діяльності і процесу продажу продукції (послуг) таких підприємств.
Особливістю виробничо-господарської діяльності більшості підприємств комунальної сфери є те, що вона має експлуатаційний характер, а вироблена ними продукція набуває вигляду послуг. Як наслідок, сировина і основні матеріали при наданні послуг такими підприємствами не використовуються, тобто немає потреби у створенні відповідних виробничих запасів. Водночас в окремих видах комунальних підприємств (об'єднаних котельнях, підприємствах із вирощування саджанців декоративних рос-лин для озеленення і водопровідно-каналізаційного господарства, самостійних ремонтно-будівельних організаціях у складі комунального господарства тощо) склад оборотного капіталу є практично ідентичним переліку статей оборотних коштів на промислових, сільськогосподарських, будівельних підприємствах. Однак значна частка виробничо-господарської діяльності вказаних підприємств комунального сектору також має експлуатаційний характер. Наприклад, підприємства водопровідного господарства здійснюють забір води з природних джерел і тому не накопичують її запасів для безперебійного постачання. У процесі виробничої обробки природна вода доводиться' до кондицій питної і через трубопровідну мережу доставляється споживачам. Описаний етап виробничої діяльності за всіма ознаками має експлуатаційний характер, оскільки зводиться до утримання у справному технічному стані водопровідної системи. Для виробництва теплової енергії об'єднані котельні використовують паливо, хімікати і воду, організації, що займаються посадкою та вирощуванням багаторічних зелених насаджень, у своїй діяльності застосовують міндобрива, гербіциди і посадковий матеріал, а ремонтно-будівельні організації, що обслуговують комунальний сектор, у процесі виконання будівельно-монтажних робіт використовують будівельні матеріали, деталі та конструкції. Тому на вказаних підприємствах комунального господарства утворюються виробничі запаси, які можуть займати значну частку в загальній вартості їх оборотних активів. Таким чином, для визначення нормативів за переліченими вище статтями оборотних коштів ці підприємства можуть користуватись апробованими методиками нормування, які застосовують і в інших галузях народного господарства. Створюючи особливий вид продукції — послуги, процеси виробництва і споживання яких збігаються у часі, підприємства комунального обслуговування не потребують резервування оборотних коштів у запаси готової продукції. Як виняток, можна назвати хіба що ремонтні та декоративно-рослинницькі підприємства, котрі можуть тимчасово зберігати власну готову продукцію (виконані роботи). Завдяки цьому в основній діяльності більшості комунальних підприємств (окрім названих квітникарських і ремонтних) також немає незавершеного виробництва, тому непотрібно вкладати оборотні кошти у формування його запасів. У результаті вказаних особливостей загальна потреба (сукупний норматив) в оборотних коштах для підприємств комунальної сфери порівняно з промисловими підприємствами є невеликою — 3—5 % вартості основних виробничих фондів (у промисловості аналогічний показник нерідко перевищує 20 %).
Як правило, підприємства комунального господарства реалізують власну продукцію (послуги) самостійно, без допомоги посередників. До того ж більшість комунальних послуг оплачується вже після їх споживання. Усе це зумовлює наявність у складі оборотних виробничих коштів специфічної статті — непрострочена заборгованість абонентів (споживачів продукції), а також значну частку у фондах обігу такої статті, як кошти в розрахунках (дебіторська заборгованість). Отже, можна зазначити, що у складі оборотних виробничих коштів більшості підприємств комунального господарства немає таких статей, як сировина й основні матеріали, незавершене виробництво, однак є специфічна стаття "Абоненти", а у складі фондів обігу немає готової продукції. Як відомо, за методами планування, організації та регулювання оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані. З урахуванням описаних вище особливостей типовий перелік нормованих оборотних активів для більшості комунальних підприємств матиме такий вигляд: · допоміжні матеріали; · запасні частини для ремонту; · паливо і пальне, паливомастильні матеріали; · тара; · господарський інвентар та інші малоцінні та швидкозношувані предмети; · витрати майбутніх періодів; · абоненти (непрострочена заборгованість споживачів послуг). До ненормованих оборотних коштів належатимуть: · грошові кошти на рахунках у банках і в касі підприємства; · кошти в незакінчених розрахунках (за винятком абонентської заборгованості). Визначення індивідуальних нормативів оборотних коштів для кожного виду запасів матеріальних ресурсів (допоміжних матеріалів, запасних частин, палива і пального, тари, малоцінних і швидкозношуваних предметів), а також за витратами майбутніх періодів здійснюється за тими самими методиками, що й у промисловості. Відмінність полягає лише в тому, що в основу розрахунку потреби в оборотних коштах (а саме для визначення одноденної потреби в ресурсах) береться не квартальний, а річний обсяг виробництва продукції (надання послуг). Процес нормування оборотних коштів за статтею "Абоненти" досить складний. Спочатку обчислюються часткові нормативи окремих груп споживачів комунальних послуг як добуток одноденної реалізації послуг за собівартістю на тривалість пільгового терміну оплати цих послуг у днях, яка для кожної групи споживачів є різною. Після цього шляхом додавання нормативів, розрахованих за окремими групами споживачів, визначається загальна потреба в оборотних коштах за статтею "Абоненти"6.
За джерелами утворення оборотні кошти комунальних підприємств традиційно можна поділити на три групи: 1) власні — створюються за рахунок бюджетних асигнувань та отриманого прибутку; 2) прирівняні до власних — фінансуються за рахунок стійких пасивів і 3) позичені — формуються з коштів, залучених на фінансовому ринку. Важливим джерелом фінансування покриття (поповнення нестачі або приросту нормативу) оборотних коштів підприємств комунальної сфери є стійкі пасиви. Внаслідок особливостей встановленого порядку розрахунків і нагромадження фінансових ресурсів, поряд із нормальною (непростроченою) заборгованістю за заробітною платою персоналу і платежами до бюджету та цільових фондів, на вказаних підприємствах постійно виникає сума стійких пасивів, яка складається з доходів майбутніх звітних періодів (аванси, передоплати і переплати споживачів комунальних послуг), частини амортизаційних відрахувань на запаси матеріалів для капітального ремонту, тимчасово вільних залишків резервних та інших спеціальних фондів. Так, на підприємствах міського транспорту у складі стійких пасивів вагоме місце займає стаття "Доходи майбутніх періодів". При складанні фінансових планів величина такого стійкого пасиву розраховується як 50 % від суми середньомісячної виручки від реалізації місячних проїзних квитків та абонентів у році, що передував плановому, скоригованої на зміни в обсягах пасажирських перевезень і тарифах. Під виробничою собівартістю робіт (послуг) розуміють сукупність виражених у грошовій формі поточних витрат підприємства на їх виробництво. У бухгалтерському обліку виробнича собівартість складається з витрат, пов'язаних з операційною діяльністю підприємства, які включаються до собівартості реалізованих послуг. Операційна собівартість робіт (послуг) — сума виражених у грошовій формі поточних витрат на їх виробництво і збут, а також загальногосподарських витрат на обслуговування та управління підприємством комунального господарства. Повна собівартість (собівартість звичайної діяльності) — це грошове вираження сукупних поточних витрат звичайної діяльності підприємства. Калькулювання собівартості звичайної діяльності здійснюється житлово-комунальними підприємствами у разі виникнення такої потреби (на власний розсуд) з метою ціноутворення та поглибленого фінансового аналізу. Для цього в калькуляції окремо виділяються статті фінансових, інвестиційних та інших витрат звичайної діяльності з наступним розподілом загальної суми між окремими об'єктами витрат (видами діяльності або роботами (послугами), об'єднаними ознакою однорідності).
Для забезпечення можливості зіставляти у часі та між собою планові та звітні дані витрати підприємств комунального обслуговування групуються (класифікуються) за низкою ознак: 1. За місцем виникнення витрати на виробництво робіт (послуг) групуються за окремими структурними підрозділами комунальних підприємств і організацій. Залежно від характеру та призначення виконуваних процесів виробництво поділяється на основне (відокремлені структурні підрозділи підприємств, які безпосередньо беруть участь у виконанні комунальних робіт та виробництві), допоміжне (призначене для обслуговування підрозділів основного виробництва: ремонтні цехи, будівельні дільниці, механічні, енергетичні, експериментальні майстерні та ін.) й обслуговуюче (невиробниче) господарства (не бере участі у здійсненні та забезпечені надання комунальних послуг: культурно-побутові заклади, житлово-комунальне господарство, підсобні сільськогосподарські підприємства, науково-дослідні, оздоровчі, спортивні та інші структурні підрозділи). За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за статтями витрат. Такі класифікації є основними при здійсненні фінансового планування і калькулювання собівартості на підприємствах комунальної сфери, тому нижче вони будуть розглянуті детальніше. За способами віднесення на виробничу собівартість виокремлюють прямі, які можуть бути безпосередньо включені до виробничої собівартості окремих видів робіт (послуг), та непрямі (або накладні) витрати — безпосередньо не пов'язані з виконанням комунальних робіт (послуг). До перших належать: матеріали; заробітна плата виробничого персоналу; вартість електроенергії, пального, палива на технологічні потреби; амортизація основних виробничих фондів тощо. До непрямих витрат належать загальновиробничі витрати, які включають витрати з управління та обслуговування виробничого процесу, а саме: зарплата адміністративно-управлінського персоналу, витрати на утримання основних фондів загальногосподарського призначення, на охорону праці й техніку безпеки та ін. За ступенем впливу обсягів виконаних комунальних робіт (наданих послуг) на рівень витрат, аналогічно як і на підприємствах інших галузей, витрати поділяються на змінні (сировина, матеріали, паливно-мастильні матеріали, електроенергія, запасні частини і комплектуючі тощо) і постійні (пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничих підрозділів, а також забезпеченням загальногосподарських потреб). За складом витрати поділяються на одноелементні, тобто економічно однорідні (наприклад, амортизація основних виробничих засобів), та комплексні, які складаються з кількох елементів (наприклад, адміністративні витрати, витрати на збут). За звітними періодами витрати поділяються на поточні, витрати минулих та майбутніх періодів. За доцільністю розрізняють продуктивні, непродуктивні та надзвичайні витрати. Непродуктивними витратами вважаються такі, що виникли в результаті неналежної організації виробничого і управлінського процесів, відхилень від установлених технологічних норм, псування матеріальних цінностей. Витрати від надзвичайних подій (стихійних лих, техногенних катастроф та аварій) включають як витрати за наслідками цих подій, так і витрати на запобігання та ліквідацію негативних наслідків (відшкодування, сплата стороннім організаціям, зарплата працівників, зайнятих на відновлювальних роботах, вартість використаних сировини та матеріалів тощо) Повертаючись до групування витрат за економічними елементами, слід зазначити, що воно здійснюється з метою контролю за рівнем витрат у цілому по комунальному підприємству, для визначення загального обсягу використаних підприємством матеріальних, трудових ресурсів і грошових коштів. Відповідно до п. 21 П(С)БО 16 "Витрати" і Методичних рекомендацій від б березня 2002 р. № 47 у комунальному господарстві пропонується застосовувати таку класифікацію витрат операційної діяльності за економічними елементами: 1. До складу елемента "Матеріальні витрати", що є грошовим вираження використаних матеріальних ресурсів з додаванням транспортно-заготівельних витрат і вирахуванням вартості зворотних відходів, включаються: а) витрати на придбання у сторонніх підприємств чи організацій си б) витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням нових видів робіт в) витрати, пов'язані з використанням природної сировини, плата за г) витрати на обслуговування виробничого процесу (наприклад, на ґ) поточні витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення (очисних споруд, уловлювачів, фільтрів тощо), витрати на захоронення екологічно небезпечних відходів, оплата послуг сторонніх організацій за приймання, зберігання та знищення екологічно небезпечних відходів, очищення стічних вод, інші види поточних витрат; д) витрати некапітального характеру, пов'язані з удосконаленням є) витрати на проведення інших робіт власними силами, власне виробництво електричної та інших видів енергій, а також на трансформацію та передання придбаної енергії до місця її споживання, які включаються до відповідних елементів витрат; є) втрати від нестачі матеріальних цінностей у межах норм природного убутку. До складу елемента "Витрати на оплату праці" належать: заробітна плата персоналу, згідно з будь-якими видами грошових і матеріальних доплат, витрати на оплату праці фізичних осіб, які перебувають з підприємством у трудових і договірних відносинах та інших заохочень і виплат, згідно з тарифними ставками у вигляді премій, заохочень, погашення вартості товарів (робіт, послуг) згідно з договорами цивільно-правового характеру, інші виплати у грошовій та натуральній формі. До елемента витрат "Відрахування на соціальні заходи" належать відрахування на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (до Пенсійного фонду України), на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (до трьох цільових соціальних фондів) та додаткове пенсійне страхування. До складу елемента "Амортизація основних засобів і нематеріальних активів" належать суми амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно з порядком, нормами та умовами, встановленими П(С)БО 7 "Основні засоби" та 8 "Нематеріальні активи". До складу елемента "Інші операційні витрати" належать витрати, які включаються у собівартість наданих послуг (виконаних робіт) і не враховані в попередніх елементах витрат, зокрема: · сума сплаченої орендної (лізингової) плати за користування наданими в оперативну та фінансову оренду (лізинг) основними фондами; · витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ; · будь-які витрати зі страхування ризиків транспортування тепла, води, іншої продукції по трубопроводах, цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією трубопроводів, інших транспортних засобів, майна підприємств, страхування кредитних та комерційних ризиків, безпосередньо пов'язаних із господарською діяльністю; · оплата послуг сторонніх підприємств і організацій (за протипожежну і сторожову охорону; за використання та/або обслуговування технічних засобів управління: обчислювальних центрів, вузлів зв'язку, засобів сигналізації; щодо управління виробництвом; консультаційного та інформаційного характеру; за приймання, зберігання та знищення екологічно небезпечних відходів, очищення стічних вод); · оплата робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми організаціями або власними структурними підрозділами допоміжного і невиробничого господарства підприємства; · суми податків, зборів та інших передбачених законодавством обов'язкових платежів, які включаються до валових витрат; · витрати за користування автомобільними стоянками; · витрати на проведення роз'яснювально-рекламних заходів; · витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і поширення подарунків; · витрати на службові відрядження працівників у межах встановлених норм; · витрати на перевезення працівників до місця роботи і назад у напрямах, що не обслуговуються пасажирським транспортом загального користування, та на перевезення працівників-інвалідів І і II групи; · витрати, пов'язані з професійною підготовкою та перепідготовкою за профілем підприємства в українських навчальних закладах фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з підприємством; · оплата вартості ліцензій, сертифікатів та інших спеціальних дозволів, виданих державними органами для провадження господарської діяльності; · витрати на утримання та експлуатацію об'єктів соціальної інфраструктури, щодо яких підприємством прийнято документально оформлене рішення про передачу на баланс місцевих рад, якщо ці об'єкти не надають платних послуг та не займаються іншою комерційною діяльністю; · інші видатки. Залежно від того, який економічний елемент витрат домінує на тих чи інших комунальних підприємствах, комунальне господарство можна умовно поділити на трудомісткі (переважають затрати на оплату праці та відрахування на соціальні заходи), фондомісткі (зі значною часткою амортизаційних відрахувань) та матеріаломісткі підгалузі. Так, найбільш фондомісткими є водопровід, каналізаційне господарство та міський електротранспорт, а трудомісткими — лазні та пральні. Подібний поділ дає змогу більш виважено підійти та зробити правильний акцент при пошуку резервів зниження операційної собівартості комунальних послуг. Групування витрат житлово-комунальних підприємств за калькуляційними статтями призначене для складання калькуляції операційної собівартості окремих видів послуг, а також обчислення відповідних · прямі матеріальні витрати; · витрати на оплату праці; · відрахування на соціальні заходи; · амортизація основних виробничих засобів та інших необоротних матеріальних активів; · витрати з орендної плати основних засобів; · загальновиробничі витрати; · адміністративні витрати; · витрати на збут; · інші операційні витрати. Підприємства житлово-комунального господарства та їх структурні підрозділи здійснюють планування собівартості виконаних робіт (наданих послуг) одночасно з розробкою загальних річних, квартальних, а в разі такої потреби — місячних фінансових планів. Планування собівартості передбачає виконання таких завдань: визначення потреб в окремих видах ресурсів для виконання робіт (надання послуг) у натуральному вираженні; · розрахунок індивідуальних складових витрат у грошовому вираженні; · визначення загальної величини витрат у грошовому вираженні, що показує собівартість робіт (послуг), на основі якої формуються ціни (тарифи) на комунальні роботи (послуги); · створення основи для визначення внутрішньовиробничих економічних відносин на підприємстві. Витрати розраховуються з урахуванням суспільних умов виробництва, що визначають умови праці, правил використання природних ресурсів, безпечного проведення робіт, охорони навколишнього природного середовища, а також ураховують техніко-економічні особливості функціонування підприємств комунального господарства. Планування собівартості здійснюється за допомогою нормативного методу, який передбачає здійснення техніко-економічних розрахунків, проведених з використанням технічних норм, нормативів та інших параметрів виробничого процесу, що фіксується технічною документацією, статистичних даних із урахуванням економічних умов виробничої діяльності (форм і систем оплати праці, цін на продукцію і ресурси в плановому році, нормативів платежів, визначених законодавством). Вихідними даними для розрахунку планових витрат є: · планові обсяги виконання робіт (послуг) у натуральному та у вартісному вираженні; · норми витрат матеріальних ресурсів для виконання робіт (послуг) і розрахунки потреби в ресурсах у натуральному вираженні; · договори на постачання матеріальних ресурсів, на обслуговування та управління виробництвом; · офіційні дані про ціни виробників промислової продукції на плановий період; · норми витрат праці, розрахунки чисельності та кваліфікаційного складу робітників, умови оплати праці, визначені колективним договором і чинним законодавством України, ставки і розцінки, які застосовуються на підприємстві при оплаті праці; · економічні нормативи і норми: амортизаційних відрахувань, відрахувань на соціальні заходи, податків, зборів та інших обов'язкових · платежів, передбачених обліковою політикою підприємства та чинним законодавством тощо; · плани організаційно-технічних заходів щодо технічного переоснащення та удосконалення організації виробництва, ресурсозбереження, планово-попереджувальних робіт, що сприяють економії матеріальних ресурсів, поліпшенню використання трудових ресурсів, усуненню зайвих витрат і втрат. Ціни на продукцію і ресурси, що передбачаються в плановому періоді; · плани, кошториси підприємства, інші дані, необхідні для планування. У процесі фінансового планування підприємствами комунального обслуговування можуть складатися такі види кошторисів: · кошторис загальновиробничих витрат; · витрат на виробництво допоміжних цехів; · витрат на утримання та експлуатацію обладнання; · адміністративних витрат; · витрат на збут; · витрат на підготовку виробництва та освоєння нових потужностей; · транспортно-заготівельних витрат; · витрат на обслуговування виробничого процесу; · інших виробничих витрат; · витрат на всі види ремонтів основних фондів; · витрат на охорону праці та техніку безпеки; · витрат на утримання пожежної і сторожової охорони; · витрат на винахідництво і раціоналізацію; · витрат на утримання об'єктів соціальної інфраструктури; · витрат на виробничу практику і підготовку кадрів; · витрат на представницькі цілі та рекламні заходи7. Поряд з плановими комунальні підприємства складають також звітні калькуляції (калькуляції фактичної собівартості), які складаються на всі виконані підприємством роботи та надані послуги на основі даних зведеного обліку витрат на виробництво (відповідним чином згрупованих показників фактичних затрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів). Вони використовуються для контролю за дотриманням планових калькуляцій як окремих видів робіт (послуг), так і виробничого процесу або господарської діяльності в цілому. Виручка від реалізації в комунальному господарстві — основний вид доходів і джерело відшкодування експлуатаційних витрат. її величина напряму залежить від двох чинників: обсягу поставленої споживачам продукції (наданих послуг) у натуральному вираженні та розміру тарифів (цін) на неї. Тариф на житлово-комунальні послуги — це офіційно встановлена органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування ставка плати за утримання житлових будинків і прилеглих територій або надання комунальної послуги населенню і суб'єктам господарювання, що забезпечує мінімально необхідний рівень відшкодування експлуатаційних витрат та фінансування програм розвитку об'єктів житлово-комунальної сфери при дотриманні нормативних вимог щодо якості вказаних послуг. На відміну від попередньої методики, суть запропонованого у Методичних рекомендаціях від 29 березня 1999 р. № 78 вдосконаленого підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги зводиться до таких моментів: · на першому етапі розрахунку тарифів обов'язково проводиться аудит (експертиза) фактичного рівня собівартості комунальних послуг, у процесі якого виявляються нераціональні витрати, резерви зниження собівартості, про що детальніше згадувалось вище; · на другому етапі, на підставі нормативів з урахуванням необхідних коригувань фактичних витрат (відповідно до виявлених на попередньому етапі непродуктивних витрат, реалізації нових технологічних процесів і заходів щодо ресурсозбереження тощо), вираховується планова собівартість; · третім етапом формування тарифів є обчислення економічно обґрунтованого прибутку (рівня рентабельності) на основі визначення об'єктивних потреб підприємства у фінансових ресурсах для забезпечення розвитку його виробничої і соціальної сфер. Величина прибутку, відповідно і рівень рентабельності, мають визначатися сумою коштів, необхідних для забезпечення розвитку об'єктів житлово-комунального господарства, тобто розраховуватися самими підприємствами при обґрунтуванні тарифів та їхньому узгодженні з місцевими органами державної виконавчої влади та самоврядування. Вихідною базою для розрахунку прибутку має бути план (програма) розвитку об'єктів житлово-комунального господарства, складений, як правило, на два-три роки. До такого плану включають заходи щодо реалізації інвестиційних проектів, спрямованих на модернізацію технології, нарощування потужностей, реконструкцію об'єктів, автоматизацію і диспетчеризацію, ресурсозбереження (зменшення втрат води, тепла та ін.), підвищення екологічної безпеки і надійності шляхом ротації зношених фондів і т. ін. У плані розвитку і техніко-економічних обґрунтуваннях до нього визначаються витрати на здійснення кожного заходу, включаючи потребу в інвестиціях, коштах для повернення кредитних ресурсів (виділяючи ту частину, що фінансується з прибутку). У прибуткових галузях комунального господарства система тарифів за послуги диференційована залежно від категорії споживачів, місця споживання, цільового призначення та якості послуг. Тарифи поділяються на такі групи: · тарифи міського транспорту — як правило, у межах одного населеного пункту єдині; · тарифи санітарно-технічних підприємств (водопровід, каналізація, санітарна очистка) — диференційовані за споживачами; · тарифи енергетичних підприємств — диференційовані за споживачами і цільовим призначенням; · тарифи за проживання у готелях, відвідування лазень, надання пральних та інших послуг населенню — диференційовані залежно від якості послуг. Для планування обсягу виручки підприємства комунального обслуговування користуються методом прямого розрахунку: тарифна ставка множиться на запланований обсяг реалізованої продукції (послуг) у натуральному вираженні. У випадку надання комунальних послуг за тарифами, диференційованими за переліченими вище критеріями, розрахунок планової суми виручки може проводитися двома способами: · шляхом визначення і додавання обсягів отриманих доходів (виручки) стосовно окремих категорій споживачів, за цільовим використанням або рівнем якості обслуговування; · на основі середньої (середньозваженої) тарифної ставки, яка склалася у попередньому періоді, скоригованої на передбачувані у плановому періоді зміни щодо розподілу обсягу продукції (послуг) за категоріями споживачів, цільовим призначенням та якістю. При застосуванні другого методу середній (середньозважений) тариф визначається діленням загальної суми доходу (виручки) від реалізації продукції (робіт, послуг) комунального підприємства на її обсяг у натуральному вираженні або за допомогою формули
де Т — середній (середньозважений) тариф на продукцію (послуги); п — число категорій споживачів (напрямів цільового призначення або рівнів якості) продукції (послуг); — тариф для і-ї категорії споживачів (напряму цільового призначення або рівня якості) продукції (послуг); — частка і-ї категорії споживачів (напряму цільового призначення або рівня якості) у загальному обсязі реалізованої продукції (послуг). Так, перелічені вище підприємства, крім поточних рахунків, додатково відкривають у банківських установах розподільчі рахунки для зарахування від усіх категорій споживачів плати за теплову енергію та послуги з метою забезпечення подальших розрахунків за спожиті енергоносії з їх постачальниками. Із загальної суми коштів, отриманих на розподільчі рахунки у вигляді виручки за теплову енергію та надані послуги, ці підприємства щоденно виділяють платіж за спожиті енергоносії. Для цього обласними держадміністраціями встановлюються диференційовані розміри розподілу виручки відповідно до відсоткового відношення вартості енергоносіїв у тарифі на теплову енергію та послуги водопостачання і водовідведення, міського електротранспорту. Установи банків на підставі платіжних доручень комунальних підприємств теплопостачання, водопостачання і водовідведення, міського електротранспорту перераховують кошти на: · розподільчі рахунки газозбутових підприємств НАК "Нафтогаз України" та енергопостачальних компаній — у частині визначеного платежу за спожиті енергоносії; · поточні рахунки вказаних комунальних підприємств — у частині залишку коштів на їх розподільчих рахунках Контрольні запитання:
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-09; просмотров: 430; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 204.236.220.47 (0.101 с.) |