ТОП 10:

Специфіка фінансової діяльності підприємств комунального обслуговування



 

Як відомо, за своєю роллю в процесі здійснення виробничо-госпо­дарської діяльності капітал будь-якого суб'єкта господарювання (не є
винятком і підприємства комунального обслуговування) поділяється на
два види — основний і оборотний.

Особливістю складу основних фондів комунального господарства є те, що поряд із виробничими фондами (інженерно-технічними спору­дами і мережами загальноміського призначення: водопровідними стан­ціями, каналізаційними очисними спорудами, кільцевими та магіст­ральними водопроводами, теплоцентралями; обладнанням заводів з пе­реробки побутових відходів і сміття та ін.) до нього входять фонди зов­нішнього благоустрою населених пунктів (дороги, мости і тротуари, пі­шохідні переходи та естакади, набережні; електричні опори для вулич­ного освітлення; багаторічні насадження; об'єкти архітектури малих форм — пам'ятники, фонтани тощо). Структура основних фондів кому­нальних підприємств розрізняється залежно від галузі комунального господарства. Наприклад, у водопровідно-каналізаційному, газовому господарствах, електро- і теплопостачанні переважають передавальні споруди, у готельному і побутовому господарстві — будівлі, а в місько­му електротранспорті — пересувний склад. Крім того, ця структура за­лежить від природно-кліматичних і місцевих умов та науково-технічно­го прогресу.

У процесі фінансового планування та аналізу на підприємствах ко­мунального господарства використовується типовий набір показників, що характеризують ефективність використання основних фондів (фон­довіддача, фондомісткість, рентабельність основних засобів і сума при­бутку на одну гривню основних засобів). Однак, оскільки продукція більшості підприємств комунальної сфери є однорідною, то показник фондовіддачі обчислюється не тільки у вартісному, а й у натуральному вираженні (наприклад, визначається об'єм поданої через водопровід во­ди, об'єм відведених стічних рідин на одну гривню основних виробни­чих фондів).

Традиційно відтворення основних фондів і відновлення виробничих якостей комунальних підприємств здійснюється шляхом ремонту та капіталовкладень. При цьому особливістю функціонування суб'єктів господарювання комунального господарства є застосування системи плано­во-попереджувальних (комплексу заходів превентивного характеру, спрямованих на підтримування основних фондів у справному техніко-експлуатаційному стані) та аварійних ремонтів обладнання, машин, агрегатів, мереж і споруд, що потребує значних фінансових ресурсів на їх проведення. Видатки на поточний ремонт відносять на собівартість реалізованої продукції (послуг), а затрати на капітальний ремонт, як правило, частково включаються до собівартості, а частина їх компенсу­ється за рахунок амортизаційних відрахувань, наявних прибутків та бюджетних асигнувань.

Досвід вітчизняних підприємств комунального обслуговування, на­копичений у сфері здійснення ремонтних робіт, дає змогу сформулюва­ти такі заходи, покликані знизити їхню вартість, а отже, і собівартість комунальних послуг загалом:

· підготовчі роботи мають здійснюватись до моменту зупинки ма­шин і обладнання на ремонт; необхідно забезпечити своєчасне поста­чання запасних частин та деталей;

· потрібно суміщати час проведення ремонту із регламентованими (установленими) перервами в роботі обладнання або проводити його в період найменшого завантаження машин і обладнання;

· доцільно якнайповніше використовувати агрегатно-вузловий ме­тод проведення ремонтних робіт, суть якого полягає в заміні зношених частин та вузлів обладнання попередньо виготовленими безпосередньо за місцем його функціонування;

· зниження трудомісткості ремонту за рахунок поліпшення органі­зації та механізації праці.

Фінансування капітальних вкладень у прибуткових галузях кому­нального господарства проводиться за рахунок амортизації, частини прибутку, довгострокових кредитів, коштів місцевих бюджетів; у не­прибуткових — за рахунок бюджетних коштів.

За аналогією із суб'єктами господарювання у промисловості та сільсь­кому господарстві оборотні кошти комунальних підприємств поділяють­ся на оборотні виробничі фонди і фонди обігу. Водночас склад і структура оборотних коштів підприємств комунального обслуговування у межах названих груп мають істотні відмінності порівняно з іншими галузями економіки, які пояснюються своєрідністю виробничогосподарської діяль­ності і процесу продажу продукції (послуг) таких підприємств.

Особливістю виробничо-господарської діяльності більшості підпри­ємств комунальної сфери є те, що вона має експлуатаційний характер, а вироблена ними продукція набуває вигляду послуг. Як наслідок, сиро­вина і основні матеріали при наданні послуг такими підприємствами не використовуються, тобто немає потреби у створенні відповідних вироб­ничих запасів.

Водночас в окремих видах комунальних підприємств (об'єднаних ко­тельнях, підприємствах із вирощування саджанців декоративних рос-лин для озеленення і водопровідно-каналізаційного господарства, само­стійних ремонтно-будівельних організаціях у складі комунального госпо­дарства тощо) склад оборотного капіталу є практично ідентичним пере­ліку статей оборотних коштів на промислових, сільськогосподарських, будівельних підприємствах. Однак значна частка виробничо-госпо­дарської діяльності вказаних підприємств комунального сектору також має експлуатаційний характер. Наприклад, підприємства водопровід­ного господарства здійснюють забір води з природних джерел і тому не накопичують її запасів для безперебійного постачання. У процесі вироб­ничої обробки природна вода доводиться' до кондицій питної і через трубо­провідну мережу доставляється споживачам. Описаний етап виробни­чої діяльності за всіма ознаками має експлуатаційний характер, оскіль­ки зводиться до утримання у справному технічному стані водопровідної системи.

Для виробництва теплової енергії об'єднані котельні використову­ють паливо, хімікати і воду, організації, що займаються посадкою та вирощуванням багаторічних зелених насаджень, у своїй діяльності за­стосовують міндобрива, гербіциди і посадковий матеріал, а ремонтно-бу­дівельні організації, що обслуговують комунальний сектор, у процесі виконання будівельно-монтажних робіт використовують будівельні ма­теріали, деталі та конструкції. Тому на вказаних підприємствах кому­нального господарства утворюються виробничі запаси, які можуть за­ймати значну частку в загальній вартості їх оборотних активів. Таким чином, для визначення нормативів за переліченими вище статтями обо­ротних коштів ці підприємства можуть користуватись апробованими ме­тодиками нормування, які застосовують і в інших галузях народного господарства.

Створюючи особливий вид продукції — послуги, процеси виробниц­тва і споживання яких збігаються у часі, підприємства комунального обслуговування не потребують резервування оборотних коштів у запаси готової продукції. Як виняток, можна назвати хіба що ремонтні та деко­ративно-рослинницькі підприємства, котрі можуть тимчасово зберігати власну готову продукцію (виконані роботи). Завдяки цьому в основній діяльності більшості комунальних підприємств (окрім названих квітни­карських і ремонтних) також немає незавершеного виробництва, тому непотрібно вкладати оборотні кошти у формування його запасів.

У результаті вказаних особливостей загальна потреба (сукупний нор­матив) в оборотних коштах для підприємств комунальної сфери порів­няно з промисловими підприємствами є невеликою — 3—5 % вартості основних виробничих фондів (у промисловості аналогічний показник нерідко перевищує 20 % ).

Як правило, підприємства комунального господарства реалізують влас­ну продукцію (послуги) самостійно, без допомоги посередників. До того ж більшість комунальних послуг оплачується вже після їх споживан­ня. Усе це зумовлює наявність у складі оборотних виробничих коштів специфічної статті — непрострочена заборгованість абонентів (спожи­вачів продукції), а також значну частку у фондах обігу такої статті, як кошти в розрахунках (дебіторська заборгованість).

Отже, можна зазначити, що у складі оборотних виробничих коштів більшості підприємств комунального господарства немає таких статей, як сировина й основні матеріали, незавершене виробництво, однак є спе­цифічна стаття "Абоненти", а у складі фондів обігу немає готової про­дукції.

Як відомо, за методами планування, організації та регулювання обо­ротні кошти поділяються на нормовані та ненормовані. З урахуванням описаних вище особливостей типовий перелік нормованих оборотних активів для більшості комунальних підприємств матиме такий вигляд:

· допоміжні матеріали;

· запасні частини для ремонту;

· паливо і пальне, паливомастильні матеріали;

· тара;

· господарський інвентар та інші малоцінні та швидкозношувані пред­мети;

· витрати майбутніх періодів;

· абоненти (непрострочена заборгованість споживачів послуг). До ненормованих оборотних коштів належатимуть:

· грошові кошти на рахунках у банках і в касі підприємства;

· кошти в незакінчених розрахунках (за винятком абонентської заборгованості).

Визначення індивідуальних нормативів оборотних коштів для кож­ного виду запасів матеріальних ресурсів (допоміжних матеріалів, запас­них частин, палива і пального, тари, малоцінних і швидкозношуваних предметів), а також за витратами майбутніх періодів здійснюється за тими самими методиками, що й у промисловості. Відмінність полягає лише в тому, що в основу розрахунку потреби в оборотних коштах (а са­ме для визначення одноденної потреби в ресурсах) береться не квар­тальний, а річний обсяг виробництва продукції (надання послуг).

Процес нормування оборотних коштів за статтею "Абоненти" досить складний. Спочатку обчислюються часткові нормативи окремих груп спо­живачів комунальних послуг як добуток одноденної реалізації послуг за собівартістю на тривалість пільгового терміну оплати цих послуг у днях, яка для кожної групи споживачів є різною. Після цього шляхом додаван­ня нормативів, розрахованих за окремими групами споживачів, визна­чається загальна потреба в оборотних коштах за статтею "Абоненти"6.

За джерелами утворення оборотні кошти комунальних підприємств традиційно можна поділити на три групи:

1) власні — створюються за рахунок бюджетних асигнувань та отриманого прибутку;

2) прирівняні до власних — фінансуються за рахунок стійких пасивів і

3) позичені — формуються з коштів, залучених на фінансовому ринку.

Важливим джерелом фінансування покриття (поповнення нестачі або приросту нормативу) оборотних коштів підприємств комунальної сфери є стійкі пасиви. Внаслідок особливостей встановленого порядку розра­хунків і нагромадження фінансових ресурсів, поряд із нормальною (непростроченою) заборгованістю за заробітною платою персоналу і плате­жами до бюджету та цільових фондів, на вказаних підприємствах по­стійно виникає сума стійких пасивів, яка складається з доходів майбут­ніх звітних періодів (аванси, передоплати і переплати споживачів кому­нальних послуг), частини амортизаційних відрахувань на запаси матері­алів для капітального ремонту, тимчасово вільних залишків резервних та інших спеціальних фондів. Так, на підприємствах міського транспор­ту у складі стійких пасивів вагоме місце займає стаття "Доходи майбут­ніх періодів". При складанні фінансових планів величина такого стій­кого пасиву розраховується як 50 % від суми середньомісячної виручки від реалізації місячних проїзних квитків та абонентів у році, що переду­вав плановому, скоригованої на зміни в обсягах пасажирських переве­зень і тарифах.

Під виробничою собівартістю робіт (послуг) розуміють су­купність виражених у грошовій формі поточних витрат підпри­ємства на їх виробництво.

У бухгалтерському обліку виробнича собівартість складається з ви­трат, пов'язаних з операційною діяльністю підприємства, які включа­ються до собівартості реалізованих послуг.

Операційна собівартість робіт (послуг) — сума виражених у грошовій формі поточних витрат на їх виробництво і збут, а та­кож загальногосподарських витрат на обслуговування та управ­ління підприємством комунального господарства.

Повна собівартість (собівартість звичайної діяльності) — це грошове вираження сукупних поточних витрат звичайної діяль­ності підприємства.

Калькулювання собівартості звичайної діяльності здійснюється жит­лово-комунальними підприємствами у разі виникнення такої потреби (на власний розсуд) з метою ціноутворення та поглибленого фінансово­го аналізу. Для цього в калькуляції окремо виділяються статті фінансо­вих, інвестиційних та інших витрат звичайної діяльності з наступним розподілом загальної суми між окремими об'єктами витрат (видами ді­яльності або роботами (послугами), об'єднаними ознакою однорідності).

Для забезпечення можливості зіставляти у часі та між собою планові та звітні дані витрати підприємств комунального обслуговування гру­пуються (класифікуються) за низкою ознак:

1. За місцем виникнення витрати на виробництво робіт (послуг) гру­пуються за окремими структурними підрозділами комунальних підпри­ємств і організацій. Залежно від характеру та призначення виконува­них процесів виробництво поділяється на основне (відокремлені струк­турні підрозділи підприємств, які безпосередньо беруть участь у вико­нанні комунальних робіт та виробництві), допоміжне (призначене для обслуговування підрозділів основного виробництва: ремонтні цехи, бу­дівельні дільниці, механічні, енергетичні, експериментальні майстерні та ін.) й обслуговуюче (невиробниче) господарства (не бере участі у здійс­ненні та забезпечені надання комунальних послуг: культурно-побутові заклади, житлово-комунальне господарство, підсобні сільськогосподар­ські підприємства, науково-дослідні, оздоровчі, спортивні та інші струк­турні підрозділи).

За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за статтями витрат. Такі класифікації є основними при здійснен­ні фінансового планування і калькулювання собівартості на підприєм­ствах комунальної сфери, тому нижче вони будуть розглянуті детальніше.

За способами віднесення на виробничу собівартість виокремлю­ють прямі, які можуть бути безпосередньо включені до виробничої собі­вартості окремих видів робіт (послуг), та непрямі (або накладні) витра­ти — безпосередньо не пов'язані з виконанням комунальних робіт (по­слуг). До перших належать: матеріали; заробітна плата виробничого персоналу; вартість електроенергії, пального, палива на технологічні потреби; амортизація основних виробничих фондів тощо. До непрямих витрат належать загальновиробничі витрати, які включають витрати з управління та обслуговування виробничого процесу, а саме: зарплата ад­міністративно-управлінського персоналу, витрати на утримання основ­них фондів загальногосподарського призначення, на охорону праці й техніку безпеки та ін.

За ступенем впливу обсягів виконаних комунальних робіт (нада­них послуг) на рівень витрат, аналогічно як і на підприємствах інших галузей, витрати поділяються на змінні (сировина, матеріали, паливно-мастильні матеріали, електроенергія, запасні частини і комплектуючі тощо) і постійні (пов'язані з обслуговуванням і управлінням вироб­ничих підрозділів, а також забезпеченням загальногосподарських по­треб).

За складом витрати поділяються на одноелементні, тобто еконо­мічно однорідні (наприклад, амортизація основних виробничих засо­бів), та комплексні, які складаються з кількох елементів (наприклад, адміністративні витрати, витрати на збут).

За звітними періодами витрати поділяються на поточні, витра­ти минулих та майбутніх періодів.

За доцільністю розрізняють продуктивні, непродуктивні та над­звичайні витрати. Непродуктивними витратами вважаються такі, що виникли в результаті неналежної організації виробничого і управлінсь­кого процесів, відхилень від установлених технологічних норм, псуван­ня матеріальних цінностей. Витрати від надзвичайних подій (стихійних лих, техногенних катастроф та аварій) включають як витрати за наслід­ками цих подій, так і витрати на запобігання та ліквідацію негативних наслідків (відшкодування, сплата стороннім організаціям, зарплата працівників, зайнятих на відновлювальних роботах, вартість викорис­таних сировини та матеріалів тощо)

Повертаючись до групування витрат за економічними елементами, слід зазначити, що воно здійснюється з метою контролю за рівнем ви­трат у цілому по комунальному підприємству, для визначення загаль­ного обсягу використаних підприємством матеріальних, трудових ресур­сів і грошових коштів. Відповідно до п. 21 П(С)БО 16 "Витрати" і Мето­дичних рекомендацій від б березня 2002 р. № 47 у комунальному госпо­дарстві пропонується застосовувати таку класифікацію витрат опера­ційної діяльності за економічними елементами:

1. До складу елемента "Матеріальні витрати", що є грошовим вира­ження використаних матеріальних ресурсів з додаванням транспортно-заготівельних витрат і вирахуванням вартості зворотних відходів, вклю­чаються:

а) витрати на придбання у сторонніх підприємств чи організацій си­
ровини і матеріалів, палива, мастил, енергії, глин, малоцінних і швид­
козношуваних предметів, молокаіпродуктів лікувально-профілактично­
го харчування та засобів індивідуального захисту, інших виробничих
запасів або виготовлених власними силами запасних частин і комплек­
туючих виробів, які використані на виробничо-технологічні потреби;

б) витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням нових видів робіт
(послуг): підвищені витрати на виробництво нових видів робіт (послуг)
у період їх освоєння; витрати на освоєння нового виробництва, цехів та
агрегатів (пускові витрати), раціоналізацію;

в) витрати, пов'язані з використанням природної сировини, плата за
воду, що вибирається з водогосподарських систем у межах затвердже­
них лімітів, а також платежі за використання інших природних ресур­
сів, за викиди і скиди забруднювальних речовин у навколишнє середо­
вище, розміщення відходів та інших видів шкідливого впливу в межах
лімітів;

г) витрати на обслуговування виробничого процесу (наприклад, на
матеріали, паливо, енергію та на її трансформацію і подання до місця
використання; на проведення поточного ремонту, проведення технічно­
го огляду та технічного обслуговування основних виробничих фондів;
на контроль за виробничими процесами та якістю продукції (робіт, по­
слуг); на забезпечення правил техніки безпеки праці, пожежної і сторо­
жової охорони, санітарно-гігієнічних та інших спеціальних вимог; на
забезпечення працівників спеціальним одягом, взуттям тощо);

ґ) поточні витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення (очисних споруд, уловлювачів, фільт­рів тощо), витрати на захоронення екологічно небезпечних відходів, опла­та послуг сторонніх організацій за приймання, зберігання та знищення екологічно небезпечних відходів, очищення стічних вод, інші види по­точних витрат;

д) витрати некапітального характеру, пов'язані з удосконаленням
технологій та організацією виробництва, поліпшенням якості робіт (по­
слуг), що проводиться під час виробничого процесу;

є) витрати на проведення інших робіт власними силами, власне ви­робництво електричної та інших видів енергій, а також на трансформа­цію та передання придбаної енергії до місця її споживання, які включа­ються до відповідних елементів витрат;

є) втрати від нестачі матеріальних цінностей у межах норм природ­ного убутку.

До складу елемента "Витрати на оплату праці" належать: заро­бітна плата персоналу, згідно з будь-якими видами грошових і матері­альних доплат, витрати на оплату праці фізичних осіб, які перебувають з підприємством у трудових і договірних відносинах та інших заохочень і виплат, згідно з тарифними ставками у вигляді премій, заохочень, по­гашення вартості товарів (робіт, послуг) згідно з договорами цивільно-правового характеру, інші виплати у грошовій та натуральній формі.

До елемента витрат "Відрахування на соціальні заходи" належать відрахування на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (до Пенсійного фонду України), на загальнообов'язкове державне со­ціальне страхування (до трьох цільових соціальних фондів) та додатко­ве пенсійне страхування.

До складу елемента "Амортизація основних засобів і нематеріаль­них активів" належать суми амортизаційних відрахувань, нарахова­них згідно з порядком, нормами та умовами, встановленими П(С)БО 7 "Основні засоби" та 8 "Нематеріальні активи".

До складу елемента "Інші операційні витрати" належать витра­ти, які включаються у собівартість наданих послуг (виконаних робіт) і не враховані в попередніх елементах витрат, зокрема:

· сума сплаченої орендної (лізингової) плати за користування нада­ними в оперативну та фінансову оренду (лізинг) основними фондами;

· витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ;

· будь-які витрати зі страхування ризиків транспортування тепла, води, іншої продукції по трубопроводах, цивільної відповідальності, по­в'язаної з експлуатацією трубопроводів, інших транспортних засобів, майна підприємств, страхування кредитних та комерційних ризиків, без­посередньо пов'язаних із господарською діяльністю;

· оплата послуг сторонніх підприємств і організацій (за протипожеж­ну і сторожову охорону; за використання та/або обслуговування техніч­них засобів управління: обчислювальних центрів, вузлів зв'язку, засо­бів сигналізації; щодо управління виробництвом; консультаційного та інформаційного характеру; за приймання, зберігання та знищення еко­логічно небезпечних відходів, очищення стічних вод);

· оплата робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сто­ронніми організаціями або власними структурними підрозділами допо­міжного і невиробничого господарства підприємства;

· суми податків, зборів та інших передбачених законодавством обо­в'язкових платежів, які включаються до валових витрат;

· витрати за користування автомобільними стоянками;

· витрати на проведення роз'яснювально-рекламних заходів;

· витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і поширення подарунків;

· витрати на службові відрядження працівників у межах встановле­них норм;

· витрати на перевезення працівників до місця роботи і назад у на­прямах, що не обслуговуються пасажирським транспортом загального користування, та на перевезення працівників-інвалідів І і II групи;

· витрати, пов'язані з професійною підготовкою та перепідготовкою за профілем підприємства в українських навчальних закладах фізич­них осіб, які перебувають у трудових відносинах з підприємством;

· оплата вартості ліцензій, сертифікатів та інших спеціальних дозво­лів, виданих державними органами для провадження господарської ді­яльності;

· витрати на утримання та експлуатацію об'єктів соціальної інфра­структури, щодо яких підприємством прийнято документально оформ­лене рішення про передачу на баланс місцевих рад, якщо ці об'єкти не надають платних послуг та не займаються іншою комерційною діяль­ністю;

· інші видатки.

Залежно від того, який економічний елемент витрат домінує на тих чи інших комунальних підприємствах, комунальне господарство мож­на умовно поділити на трудомісткі (переважають затрати на оплату праці та відрахування на соціальні заходи), фондомісткі (зі значною часткою амортизаційних відрахувань) та матеріаломісткі підгалузі. Так, найбільш фондомісткими є водопровід, каналізаційне господарство та міський електротранспорт, а трудомісткими — лазні та пральні. По­дібний поділ дає змогу більш виважено підійти та зробити правильний акцент при пошуку резервів зниження операційної собівартості кому­нальних послуг.

Групування витрат житлово-комунальних підприємств за кальку­ляційними статтями призначене для складання калькуляції операційної собівартості окремих видів послуг, а також обчислення відповідних
витрат за їх окремими підрозділами, яка в укрупненому варіанті має такий вигляд:

· прямі матеріальні витрати;

· витрати на оплату праці;

· відрахування на соціальні заходи;

· амортизація основних виробничих засобів та інших необоротних матеріальних активів;

· витрати з орендної плати основних засобів;

· загальновиробничі витрати;

· адміністративні витрати;

· витрати на збут;

· інші операційні витрати.

Підприємства житлово-комунального господарства та їх структурні підрозділи здійснюють планування собівартості виконаних робіт (нада­них послуг) одночасно з розробкою загальних річних, квартальних, а в разі такої потреби — місячних фінансових планів.

Планування собівартості передбачає виконання таких завдань:

визначення потреб в окремих видах ресурсів для виконання робіт (надання послуг) у натуральному вираженні;

· розрахунок індивідуальних складових витрат у грошовому вира­женні;

· визначення загальної величини витрат у грошовому вираженні, що показує собівартість робіт (послуг), на основі якої формуються ціни (тарифи) на комунальні роботи (послуги);

· створення основи для визначення внутрішньовиробничих еконо­мічних відносин на підприємстві.

Витрати розраховуються з урахуванням суспільних умов виробни­цтва, що визначають умови праці, правил використання природних ре­сурсів, безпечного проведення робіт, охорони навколишнього природ­ного середовища, а також ураховують техніко-економічні особливості функціонування підприємств комунального господарства.

Планування собівартості здійснюється за допомогою нормативного методу, який передбачає здійснення техніко-економічних розрахунків, проведених з використанням технічних норм, нормативів та інших па­раметрів виробничого процесу, що фіксується технічною документа­цією, статистичних даних із урахуванням економічних умов виробни­чої діяльності (форм і систем оплати праці, цін на продукцію і ресурси в плановому році, нормативів платежів, визначених законодавством).

Вихідними даними для розрахунку планових витрат є:

· планові обсяги виконання робіт (послуг) у натуральному та у вар­тісному вираженні;

· норми витрат матеріальних ресурсів для виконання робіт (послуг) і розрахунки потреби в ресурсах у натуральному вираженні;

· договори на постачання матеріальних ресурсів, на обслуговування та управління виробництвом;

· офіційні дані про ціни виробників промислової продукції на пла­новий період;

· норми витрат праці, розрахунки чисельності та кваліфікаційного складу робітників, умови оплати праці, визначені колективним догово­ром і чинним законодавством України, ставки і розцінки, які застосо­вуються на підприємстві при оплаті праці;

· економічні нормативи і норми: амортизаційних відрахувань, від­рахувань на соціальні заходи, податків, зборів та інших обов'язкових

· платежів, передбачених обліковою політикою підприємства та чинним законодавством тощо;

· плани організаційно-технічних заходів щодо технічного переосна­щення та удосконалення організації виробництва, ресурсозбереження, планово-попереджувальних робіт, що сприяють економії матеріальних ресурсів, поліпшенню використання трудових ресурсів, усуненню зай­вих витрат і втрат. Ціни на продукцію і ресурси, що передбачаються в плановому періоді;

· плани, кошториси підприємства, інші дані, необхідні для плану­вання.

У процесі фінансового планування підприємствами комунального об­слуговування можуть складатися такі види кошторисів:

· кошторис загальновиробничих витрат;

· витрат на виробництво допоміжних цехів;

· витрат на утримання та експлуатацію обладнання;

· адміністративних витрат;

· витрат на збут;

· витрат на підготовку виробництва та освоєння нових потужностей;

· транспортно-заготівельних витрат;

· витрат на обслуговування виробничого процесу;

· інших виробничих витрат;

· витрат на всі види ремонтів основних фондів;

· витрат на охорону праці та техніку безпеки;

· витрат на утримання пожежної і сторожової охорони;

· витрат на винахідництво і раціоналізацію;

· витрат на утримання об'єктів соціальної інфраструктури;

· витрат на виробничу практику і підготовку кадрів;

· витрат на представницькі цілі та рекламні заходи7.

Поряд з плановими комунальні підприємства складають також звіт­ні калькуляції (калькуляції фактичної собівартості), які складаються на всі виконані підприємством роботи та надані послуги на основі даних зведеного обліку витрат на виробництво (відповідним чином згрупованих показників фактичних затрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів). Вони використовуються для контролю за дотриманням пла­нових калькуляцій як окремих видів робіт (послуг), так і виробничого процесу або господарської діяльності в цілому.

Виручка від реалізації в комунальному господарстві — основний вид доходів і джерело відшкодування експлуатаційних витрат. її величина напряму залежить від двох чинників: обсягу поставленої споживачам продукції (наданих послуг) у натуральному вираженні та розміру та­рифів (цін) на неї.

Тариф на житлово-комунальні послуги — це офіційно вста­новлена органами державної виконавчої влади та місцевого само­врядування ставка плати за утримання житлових будинків і при­леглих територій або надання комунальної послуги населенню і суб'єктам господарювання, що забезпечує мінімально необхідний рівень відшкодування експлуатаційних витрат та фінансування програм розвитку об'єктів житлово-комунальної сфери при до­триманні нормативних вимог щодо якості вказаних послуг.

На відміну від попередньої методики, суть запропонованого у Мето­дичних рекомендаціях від 29 березня 1999 р. № 78 вдосконаленого під­ходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги зводить­ся до таких моментів:

· на першому етапі розрахунку тарифів обов'язково проводиться аудит (експертиза) фактичного рівня собівартості комунальних послуг, у про­цесі якого виявляються нераціональні витрати, резерви зниження собі­вартості, про що детальніше згадувалось вище;

· на другому етапі, на підставі нормативів з урахуванням необхідних коригувань фактичних витрат (відповідно до виявлених на попередньо­му етапі непродуктивних витрат, реалізації нових технологічних про­цесів і заходів щодо ресурсозбереження тощо), вираховується планова собівартість;

· третім етапом формування тарифів є обчислення економічно обґрун­тованого прибутку (рівня рентабельності) на основі визначення об'єк­тивних потреб підприємства у фінансових ресурсах для забезпечення розвитку його виробничої і соціальної сфер.

Величина прибутку, відповідно і рівень рентабельності, ма­ють визначатися сумою коштів, необхідних для забезпечення розвитку об'єктів житлово-комунального господарства, тобто розраховуватися са­мими підприємствами при обґрунтуванні тарифів та їхньому узгодженні з місцевими органами державної виконавчої влади та самоврядування.

Вихідною базою для розрахунку прибутку має бути план (програма) розвитку об'єктів житлово-комунального господарства, складений, як правило, на два-три роки. До такого плану включають заходи щодо ре­алізації інвестиційних проектів, спрямованих на модернізацію техно­логії, нарощування потужностей, реконструкцію об'єктів, автомати­зацію і диспетчеризацію, ресурсозбереження (зменшення втрат води, тепла та ін.), підвищення екологічної безпеки і надійності шляхом рота­ції зношених фондів і т. ін. У плані розвитку і техніко-економічних обґрунтуваннях до нього визначаються витрати на здійснення кожного заходу, включаючи потребу в інвестиціях, коштах для повернення кре­дитних ресурсів (виділяючи ту частину, що фінансується з прибутку).

У прибуткових галузях комунального господарства система тарифів за послуги диференційована залежно від категорії споживачів, місця споживання, цільового призначення та якості послуг.

Тарифи поділяються на такі групи:

· тарифи міського транспорту — як правило, у межах одного насе­леного пункту єдині;

· тарифи санітарно-технічних підприємств (водопровід, каналізація, санітарна очистка) — диференційовані за споживачами;

· тарифи енергетичних підприємств — диференційовані за спожи­вачами і цільовим призначенням;

· тарифи за проживання у готелях, відвідування лазень, надання пра­льних та інших послуг населенню — диференційовані залежно від яко­сті послуг.

Для планування обсягу виручки підприємства комунального обслу­говування користуються методом прямого розрахунку: тарифна ставка множиться на запланований обсяг реалізованої продукції (послуг) у на­туральному вираженні. У випадку надання комунальних послуг за та­рифами, диференційованими за переліченими вище критеріями, розра­хунок планової суми виручки може проводитися двома способами:

· шляхом визначення і додавання обсягів отриманих доходів (ви­ручки) стосовно окремих категорій споживачів, за цільовим викори­станням або рівнем якості обслуговування;

· на основі середньої (середньозваженої) тарифної ставки, яка скла­лася у попередньому періоді, скоригованої на передбачувані у планово­му періоді зміни щодо розподілу обсягу продукції (послуг) за категорія­ми споживачів, цільовим призначенням та якістю. При застосуванні другого методу середній (середньозважений) тариф визначається ді­ленням загальної суми доходу (виручки) від реалізації продукції (робіт, послуг) комунального підприємства на її обсяг у натуральному вира­женні або за допомогою формули

 

 

де Т — середній (середньозважений) тариф на продукцію (послуги);

п — число категорій споживачів (напрямів цільового призначення або рівнів якості) продукції (послуг);

— тариф для і-ї категорії споживачів (напряму цільового призна­чення або рівня якості) продукції (послуг);

— частка і-ї категорії споживачів (напряму цільового призначен­ня або рівня якості) у загальному обсязі реалізованої продукції (послуг).

Так, перелічені вище підприємства, крім поточних рахунків, додат­ково відкривають у банківських установах розподільчі рахунки для за­рахування від усіх категорій споживачів плати за теплову енергію та послуги з метою забезпечення подальших розрахунків за спожиті енер­гоносії з їх постачальниками. Із загальної суми коштів, отриманих на розподільчі рахунки у вигляді виручки за теплову енергію та надані послуги, ці підприємства щоденно виділяють платіж за спожиті енерго­носії. Для цього обласними держадміністраціями встановлюються ди­ференційовані розміри розподілу виручки відповідно до відсоткового відношення вартості енергоносіїв у тарифі на теплову енергію та послу­ги водопостачання і водовідведення, міського електротранспорту. Уста­нови банків на підставі платіжних доручень комунальних підприємств теплопостачання, водопостачання і водовідведення, міського електро­транспорту перераховують кошти на:

· розподільчі рахунки газозбутових підприємств НАК "Нафтогаз Украї­ни" та енергопостачальних компаній — у частині визначеного платежу за спожиті енергоносії;

· поточні рахунки вказаних комунальних підприємств — у частині залишку коштів на їх розподільчих рахунках


Контрольні запитання:

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-09; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.173.47.43 (0.036 с.)