ТОП 10:

Фінансова діяльність підприємств житлового господарства



Підприємствам житлового господарства притаманні певні особли­вості господарського розрахунку та організації фінансів, формування основного й оборотного капіталів, доходів і витрат, здійснення фінансо­вої діяльності, які будуть розглянуті нижче.

Насамперед можна виділити такі найголовніші специфічні моменти в організації фінансів житлово-експлуатаційних підприємств на сучас­ному етапі розвитку економічної системи України.

Перша особливість полягає в тому, що на сьогодні поки що не вда­лось кардинально змінити фінансовий механізм функціонування жит­лового господарства, який сформувався в умовах командно-адміністра­тивної економіки. Упродовж десятків років плата за житло лише част­ково покривала вартість цих послуг і нині в умовах низьких доходів пе­реважної частини населення кардинально змінити тарифну політику та перейти до високих ставок квартирної плати, надходження від якої за­безпечували б високорентабельну роботу вітчизняних житлових під­приємств, не видається можливим.

Невключення до тарифів квартплати сум амортизаційних відраху­вань на повне відновлення (заміщення) об'єктів житлового фонду при­зводить до того, що житлові підприємства продовжують функціонувати

на засадах самоокупності поточних витрат, пов'язаних з утриманням та обслуговуванням житла, та лише частини затрат на його капітальний ремонт. Іншими словами, діючий механізм фінансування підприємств і організацій житлового господарства поки що не забезпечує не тільки розширеного, а й простого відтворення їх основних фондів і виробничо­го циклу, а отже, — повноцінної реалізації принципу господарського розрахунку.

Зміст другої особливості полягає у своєрідності взаємовідносин між суб'єктами господарювання житлового господарства і бюджетом. Так, сьогодні кошти державного та місцевих бюджетів є основним джерелом фінансових ресурсів житлових підприємств, які спрямовуються на нове житлове будівництво та капітальний ремонт державного і комунального житлового фонду. Тому, враховуючи значний дефіцит бюджетних ресур­сів, це призводить до хронічного недофінансування згаданої діяльності.

В умовах функціонування механізму надання населенню безготівко­вих субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комуналь­них послуг, у тому числі за користування й утримання житла, на фінан­совий стан підприємств житлового господарства значною мірою впли­ває своєчасність і повнота перерахування відповідних бюджетних кош­тів на рахунки цих підприємств. Крім того, кризовий стан галузі спону­кає до звільнення органами місцевого самоврядування житлових під­приємств комунальної форми власності від сплати місцевих податків і зборів до місцевих бюджетів, що певною мірою покращує стан фінансо­вого забезпечення їх господарської діяльності.

Основні засоби житлового господарства — це будівлі, споруди як жит­лового, так і нежитлового призначення (житлові будинки, будівлі коте­лень, господарські споруди та ін.), і відповідне устаткування (обладнан­ня для регулювання й обслуговування внутрішньобудинкових мереж і пристроїв, прибиральні машини тощо). При цьому житлові будинки становлять більше ніж 90 % усіх основних фондів галузі, тобто основою житлового господарства є житловий фонд.

Житловий фонд — сукупність усіх видів і категорій житла — житлових будинків, квартир (частин житлових будинків чи квар­тир), інших приміщень, призначених і придатних для постійного проживання у них, а також для використання у встановленому порядку як службових житлових приміщень та гуртожитків.

До складу житлового фонду не включаються нежилі приміщення в
житлових будинках, що призначаються для задоволення торговельних,
культурно-побутових та інших непромислових потреб. Забороняється
надавати у житлових будинках приміщення для потреб промислового
характеру.

Гуртожитки— це спеціально споруджені або переобладнані житлові будинки, призначені для проживання робітників, служ­бовців, аспірантів, докторантів, слухачів, студентів, учнів, а та­кож інших категорій громадян на період виконання роботи або навчання.

Житловий фонд України — цінне національне надбання, створене у результаті поєднання та використання колосальних фінансових, матері­альних ресурсів і праці багатьох поколінь людей, яке становить майже 25 % вартості основних засобів країни10.

Відповідно до Закону України "Про власність" житловий фонд мож­на поділити на складові за формою власності. Відповідна його поелементна класифікація подана на рис. 10.1.

Сьогодні більша частина житлового фонду перебуває у комунальній власності (у віданні місцевих рад), значні частки житлового фонду на­лежать громадянам на правах особистої власності (приватний житло­вий фонд) та міністерствам, державним комітетам, відомствам, підпри­ємствам і організаціям (державний житловий фонд), невелика частка житлових будівель і приміщень перебувають у спільній власності.

Згідно з проектом Житлового кодексу України, затвердженим Вер­ховною Радою, але на який Президентом України накладено вето, жит­ловий фонд класифікується також за функціональним призначенням (рис. 10.2).

Житловий фонд спеціального призначення включає:

· службове житло;

· гуртожитки;

 

 

Рис. 10.1. Класифікація житлового фонду України за формою власності

Рис. 10.2. Розподіл житлового фонду України на категорії за функціональним призначенням

 

· будинки (квартири) маневреного житлового фонду;

· заклади соціального захисту (будинки-інтернати для інвалідів, ветеранів, одиноких громадян похилого віку; спеціальні будинки-інтер­нати для звільнених з місць позбавлення волі; пансіонати для ветеранів війни та праці; спеціалізовані будинки для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та інвалідів та ін.);

· дитячі будинки сімейного типу;

· готелі-притулки;

· житло для тимчасового проживання тощо11.

Відповідно до ст. 14 згаданого проекту Житлового кодексу органи місцевого самоврядування повинні здійснювати такі основні повнова­ження у житловій сфері:

· сприяти розвитку житлового будівництва за рахунок усіх джерел фінансування, забезпечувати комплексний розвиток житлово-кому­нального господарства і розвиток ринку житлово-комунальних послуг і житла;

· здійснювати управління комунальним житловим фондом і житло­вим фондом соціального призначення, організовувати їх належне об­слуговування і ремонт, упорядкування та утримання прибудинкових те­риторій;

· визначати суб'єкта, який надає житлові та комунальні послуги, уживати заходи щодо забезпечення збереження житлового фонду неза­лежно від форми власності;

 

· встановлювати величину плати за житло, а також норми спожи­вання та якості житлово-комунальних послуг, здійснювати контроль за їх додержанням;

· приймати рішення про переведення житлових приміщень у нежитлові, і навпаки, проведення реконструкції житла, його капітального ре­монту та знесення непридатних для проживання житлових будинків;

· вести облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, приймати рішення про надання їм житла з комунального житлового фонду та житлового фонду соціального призначення;

· сприяти створенню об'єднань співвласників багатоквартирних жит­лових будинків, об'єднань власників житла;

· організовувати продаж квартир, що перебувають у комунальній власності, у тому числі в будинках, збудованих та реконструйованих за рахунок коштів місцевого бюджету;

· створювати за рахунок коштів місцевих бюджетів, інших джерел фінансування фонд житла соціального призначення та здійснювати контроль за використанням соціального житла за призначенням;

· здійснювати облік наявного житлового фонду всіх видів і катего­рій;

· сприяти створенню умов для забезпечення конкуренції підприємств та організацій, що надають послуги з утримання будинків та прибудин­кових територій тощо.

З метою розрахунку експлуатаційних витрат на утримання будинків та витрат на проведення ремонту, що відповідно враховується при ди­ференціації величини квартирної плати, житлові будинки залежно від якості житла та наявного інженерного обладнання поділяються на 6 класів. Наприклад, до першого класу належать особливо капітальні будинки (термін служби 150 років) з кам'яними або цегляними стінами (товщина в 2,5—3,5 цеглини), із залізобетонним чи металевим карка­сом, із залізобетонним перекриттям, висотою приміщень від підлоги до стелі 3,0 метри і вище, з повним складом інженерного обладнання, в яких термін експлуатації не перевищує 50 % терміну служби або вико­нано капітальний ремонт; а до шостого класу належать будівлі зі стінами полегшеної конструкції — збірнощитові, каркасно-засипні, каркасно-камишитові, глинобитні, дерев'яні (рублені чи брущаті) та інші, тер­мін служби яких ЗО—50 років12.

У процесі експлуатації житлові будинки, їх конструктивні компо­ненти та інженерно-технічне устаткування зазнають великого впливу природно-кліматичних умов (різкі коливання температури, вивітрюван­ня, атмосферні опади, осідання ґрунту, розмивання ґрунтовими водами тощо) та діяльності самої людини.

Під фізичним зносом будівлі, її конструктивних елементів та інженерного обладнання розуміють поступову втрату ними своїх початко­вих експлуатаційних кондицій і якостей: зниження міцності, стійкості,
тепло- і звукоізольованості, погіршення водо- і повітропроникності, зростання ступеня корозійного ураження і т. ін.

З метою оцінки технічного стану житлового фонду, розробки проект­но-кошторисної документації і визначення витрат на ремонт житлових будинків обчислюється величина фізичного зносу у відносних показни­ках (відсотках) та вартісному (грошовому) вираженні. Для розрахунку фізичного зносу будівель (споруд) використовуються два методи: екс­пертний і за укрупненою оцінкою технічного стану об'єкта.

Суть експертного методу полягає в тому, що величина зносу жит­лового будинку в цілому визначається як сума значень зносу окремих його конструкцій і систем інженерного обладнання на основі оцінок інженераексперта. Можливі два варіанти застосування описаного мето­ду. Згідно з першим для обчислення загальної величини фізичного зно­су експерт визначає коефіцієнт зносу за кожним компонентом об'єкта, перемножує їх на встановлену повну вартість відновлення (заміщення) відповідного елемента і підсумовує отримані значення, тобто викорис­товується формула

 

де ФЗо6 — нагромаджений фізичний знос об'єкта житлового фонду у грошовому вираженні, грн;

п — кількість конструктивних елементів, з яких складається об'єкт;

Кі — коефіцієнт зносу і-го конструктивного елемента;

Ві — повна вартість відновлення і-го конструктивного елемента об'єк­та житлового фонду.

Приклад. Обчислити загальну суму фізичного зносу житлового будинку на основі таких даних:

 

№ з/п Найменування конструк­тивного елемента Відновлювальна вартість конструктивного елемента, тис. грн Коефіцієнт зносу конструктивного елемента
Фундаменти 425,0 одо
Стіни і перегородки 1275,0 0,15
Перекриття і підлоги 1062,5 0,30
Горище і дах 400,0 0,40
Інженерне обладнання 637,5 0,20
Інші елементи 350,0 0,20
  Усього 4150,0 X

 

Розв'язок. Обчислимо фізичний знос житлового будинку зага­лом:

ФЗЛ = 425,0 • ОД + 1275,0 • 0Д5 + 1062,5 • 0,3 + 400,0 • 0,4 + + 637,5 • 0,2 + 350,0 • 0,2 = 910,0 тис. грн, що становить приблиз­но 21,9 % від загальної відновлювальної вартості будинку.

З огляду на викладене формула для визначення залишкової вартості житлового будинку (з урахуванням фізичного зносу) матиме такий ви­гляд:


де ЗВ^ — залишкова вартість об'єкта житлового фонду, грн;

вартість відновлення (заміщення) об'єкта, грн; рівень фізичного зносу об'єкта житлового фонду, % .

Приклад. Обчислити загальну суму фізичного зносу житлово­го будинку на основі таких даних:

 

№ з/п Найменування конструк­тивного елемента Частка від загальної від-новлювальної вартості об'єкта, % Рівень зносу конструктивного еле­мента, %
Фундаменти
Стіни і перегородки ЗО
Перекриття і підлоги
Горище і дах
Інженерне обладнання
Інші елементи
  Усього X

Розв'язок. Обчислимо фізичний знос житлового будинку зага­лом:

ФЗ^ = (12 • 10 + 30 • 15 + 25 • ЗО + 10 • 40 + 15 • 20 + 8 • 20) = = 21,8 % від загальної відновлювальної вартості будинку.

Менш трудомістким, але й досить приблизним є метод визначення фізичного зносу за укрупненою оцінкою технічного стану житлового бу­динку, який передбачає використання з цією метою оціночних шкал, розроблених науково-дослідними установами на основі емпіричних да­них (табл. 9.1). Невисока точність оцінювання таким способом зумовле­на тим, що вона базується на суб'єктивних враженнях експерта щодо технічного стану об'єкта житлового фонду після його візуального обслі­дування за допомогою найпростіших пристосувань (рівня, метра, підві­су, молотка, металевої лінійки тощо).

Таблиця 10.1

Оцінна таблиця для визначення фізичного зносу буді­вель і вартості ремонтних робіт щодо його усунення*

 

Фізичний знос / вартість ремонту від відновлювальної вартості об'єкта, % Оцінка техніч­ного стану Загальна характеристика технічного стану
До 20/до 10 Добрий Основні носійні конструкції не мають де­фектів пошкодження. Огороджувальні конструкції мають дефекти, що легко усу­ваються у процесі поточного ремонту
До 40 / до 35 Задовільний Основні носійні елементи мають пошко­дження, але придатні до експлуатації. Для певних елементів потрібний капі­тальний ремонт
До 60 / до 90 Незадовіль­ний Носійні елементи будівлі мають суттєві пошкодження. Для окремих елементів потрібні підсилення або заміна на нові. Пошкодження усуваються тільки за великого капітального ремонту
До 70/до 120 Ветхий Більшість носійних конструкцій пере­бувають в аварійному стані. Підсилення їх недоцільне, економічно невигідне, не­обхідна повна заміна на нові. Огороджувальні конструкції ветхі й потребують повної заміни
До 100/ — Непридат­ний Носійні та огороджувальні конструкції перебувають у зруйнованому стані, 100 % зносу конструктивного елемента. Потрібна повна заміна при реконструкції або капі­тальному ремонті

 

У житловому господарстві нарахування амортизаційних відрахувань на повну реновацію житлових будівель з метою віднесення їх на експлуатаційні
витрати не проводиться, тому вказані норми використовуються виключно для
визначення фізичного зносу об'єктів житлового фонду

Таблиця 10.2

Класифікація житлових будівель за капітальністю, строки їх служби та норми амортизаційних відрахувань на повне від­новлення

 

Група будівель за капі­тальністю Характеристика будівель та їх конструктивних елементів Строк служби, роки Норма аморти­заційних відраху­вань, %
І Будівлі кам'яні, особливо капітальні, стіни цегляні, товщиною в 2,5—3,5 цеглини або цегляні з залізобетонним чи металевим кар­касом, перекриття залізобетонні та бетонні; будівлі великопанельні з залізобетонним пе­рекриттям 0,7
II Будівлі з цегляними стінами, товщиною 1,5—2,5 цеглини, перекриття залізобетонні, бетонні чи дерев'яні; великоблочні будівлі з залізобетонним перекриттям 0,8
III Будівлі зі стінами полегшеної кладки з цег­ли, монолітного шлакобетону, легких шлако­блоків, черепашника, перекриття залізобе­тонні, бетонні чи дерев'яні 1,0
IV Будівлі зі стінами змішаними, дерев'яними, рубленими чи брущатими 2,0
V Будівлі сирцеві, збірно-щитові, каркасно-засипні, глинобитні, саманні 3,3
VI Будівлі каркасно-комкшитові та інші полег­шені 6,6

Аналогічно до будь-яких інших основних засобів, житлові будинки за­знають і морального зносу, який має особливості прояву в житловій сфері. Так, перший вид морального зносу основних фондів, суть якого зводиться до зниження їх первісної (або відновлюваної) вартості внаслі­док створення у результаті науково-технічного прогресу досконаліших і ефективніших за продуктивністю засобів праці, в сучасному житлово­му господарстві практично не проявляється. По-перше, це зумовлено неврегульованістю ринку житла, адже щорічні обсяги будівництва є на­багато меншими, ніж необґрунтовано завищений попит на нього, який значною мірою стимулюється колосальними надходженнями валютних ресурсів від трудової міграції населення України в економічно розви­нуті держави світу. По-друге, внаслідок постійного подорожчання енер­гоносіїв та збільшення рівня реальної заробітної плати зростає вартість будівельних матеріалів, конструкцій та будівельно-монтажних робіт, що зумовлює подорожчання житла як на первинному, так і вторинному ринках.

Моральний знос другого порядку виявляється у невідповідності рані­ше споруджених житлових будинків за своїми об'ємно-планувальними, санітарно-гігієнічними, економічними й естетичними показниками та загальним рівнем благоустрою сучасним експлуатаційним вимогам і зростаючим потребам споживачів.

Спосіб визначення рівня морального зносу об'єктів житлового фонду аналогічний описаному вище методу визначення фізичного зносу за укруп­неними показниками оцінки технічного стану. Тобто оцінка морально­го зносу житлових будинків є досить суб'єктивною і приблизною та базу­ється також на розроблених відповідних оцінних шкалах (табл. 10.3).

Таблиця 10.3.

Оцінна шкала для визначення рівня морального зносу житлових будівель і приміщень*

 

Характеристика параметрів та якостей житлових будівель і приміщень Рівень мораль­ного зносу,%
Планування квартир регулярне, зручне для посімейного заселення, середня площа квартир до 45 кв. м, будинок обладнаний усіма ви­дами благоустрою за діючою нормою (можливо немає гарячого во­допостачання, сміттєпроводу, телефонного зв'язку); перекриття і перегородки, які не згорають 0—15
Те саме, але перекриття і перегородки дерев'яні повністю або частково 16—25
Планування регулярне, але недостатньо зручне для посімейного заселення, середня площа квартир до 65 кв. м; немає певних видів благоустрою (гаряче водопостачання, ліфт, сміттєпровід, телефон­ний зв'язок); перекриття дерев'яні частково або повністю 26—35
Планування нерегулярне, незручне для посімейного заселення, середня площа квартир до 85 кв. м, частковий незбіг санвузлів по вертикалі; немає видів благоустрою, перелічених вище, а також ванних кімнат; перекриття і перегородки повністю дерев'яні 36—45
Хаотичне планування, яке не збігається по вертикалі, непридатне для посімейного заселення, багатокімнатні комунальні квартири; відсутність перелічених вище та інших видів благоустрою, немає спеціальних приміщень для кухонь повністю або частково; пере­криття і перегородки повністю дерев'яні Понад 45

 

Формування і відновлення (заміщення) житлового фонду проводять­ся шляхом житлового будівництва, реконструкції та виконання капі­тальних і поточних ремонтних робіт.

Для компенсації часткового фізичного зносу проводиться капіталь­ний і поточний ремонт. Водночас без нового будівництва моральний знос може бути усунений лише частково в результаті здійснення ре­конструкції житлової забудови або ремонтних робіт капітального ха­рактеру.

Реконструкція житлового будинку — це комплекс будівельних ро­біт та організаційно-технічних заходів, спрямованих на поліпшення екс­плуатаційних показників приміщень житлового будинку шляхом їх пере­планування та переобладнання, надбудови, вбудови, прибудови з одно­часним приведенням їх показників у відповідність до нормативно-тех­нічних вимог.

Під капітальним ремонтом будівлі розуміють комплекс ремонтно-будівельних, робіт, який передбачає заміну, відновлювання і модерніза­цію конструкцій та обладнання будівель у зв'язку з їх фізичним зношен­ням, руйнуванням, поліпшення експлуатаційних показників, а також поліпшення планування будівлі та благоустрою території без зміни буді­вельних габаритів об'єкта15.

Розрізняють комплексний та вибірковий капітальний ремонт об'єк­тів житлового фонду.

За допомогою комплексного капітального ремонту, який охоплює будівлю в цілому чи її окремі секції, усувається фізичний і моральний знос, тобто здійснюється одночасне відновлення усіх зношених конструкцій, систем інженерно-технічного обладнання та поліпшується рі­вень благоустрою житлового будинку. Вибірковий капітальний ре­монт передбачає проведення заміни і підсилення окремих конструк­тивних елементів будівлі або її інженерного устаткування, несправність яких негативно впливає на технічний стан суміжних конструкцій і мо­же призвести до їх ушкодження чи повного зруйнування. Завдяки та­кому ремонту усувається виключно фізичний знос.

Джерелами фінансування реконструкції та капітального ремонту жит­лового фонду є доходи від оренди нежитлових приміщень, перевищен­ня доходів над видатками з експлуатації житлового фонду, бюджетні асиг­нування.

Поточним ремонтом об'єкта житлового фонду вважається комплекс ремонтно-будівельних робіт, який передбачає систематичне та своєчас­не підтримання на належному рівні експлуатаційних якостей будівлі, попередження передчасного зносу її конструкцій і систем інженерно-технічного обладнання та усунення в них дрібних пошкоджень і не­справностей.

Поточний ремонт житла поділяється на два види: профілактичний і непередбачений.

Профілактичний поточний ремонт — це систематично здійснювані роботи, для яких наперед плануються час, місце та обсяг їх проведення з урахуванням технічного стану окремих конструктивних компонентів житлових будівель та їх інженерного обладнання.

Непередбачений поточний ремонт передбачає термінове усунення на­слідків різних аварій та виконання незапланованих ремонтних робіт, потреба у здійсненні яких виникла спонтанно у процесі експлуатації або під час проведення поточного профілактичного ремонту і відстро­чення яких не може бути допущене без заподіяння шкоди для збере­ження і нормальної експлуатації житлової будівлі.

Відповідно до п. 19 Порядку формування тарифів на послуги з утри­мання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. № 560, витрати на поточний ремонт конструктивних елементів, інженерних систем і технічних пристроїв будинків та елементів зовнішнього благо­устрою, розташованих на прибудинковій території, є однією зі складо­вих при визначенні величини тарифів (нормативних витрат) на послуги з утриманням будинків і споруд та прибудинкових територій, тобто компенсуються за рахунок оплати користувачів відповідних послуг.

Склад оборотних коштів підприємств і установ житлової сфери до­сить своєрідний і відображає техніко-економічні особливості їх функ­ціонування. Так, на відміну від промисловості, у житловому господар­стві частка оборотних коштів незначна, а у складі оборотних коштів житлово-експлуатаційних підприємств (окрім ремонтно-будівельних ор-ганізацій) немає статей "Сировина, основні матеріали й купівельні на­півфабрикати", "Готова продукція", "Незавершене виробництво". Одна з характерних статей оборотних коштів житлових підприємств — "Роз­рахунки з абонентами" або "Заборгованість абонентів", яка формується за рахунок коштів, що надходять за надані житлово-комунальні послуги.

Отже, перелік нормованих оборотних коштів підприємств з утриман­ня та експлуатації житлового фонду охоплює: матеріали; паливо; запас­ні частини для поточного ремонту й експлуатації житлових будівель та інженерного обладнання; малоцінні та швидкозношувані предмети; витрати майбутніх періодів; розрахунки з квартиронаймачами (непро-строчена заборгованість абонентів). До групи ненормованих належать: кошти на банківських рахунках і в касі підприємства; кошти в розра­хунках з дебіторами (окрім абонентів).

Джерелами формування оборотних коштів підприємств житлового господарства є власні та прирівняні до них кошти (прибуток від фінан­сово-господарської діяльності, невикористані залишки резервів, переви­щення доходів над витратами на експлуатацію житлового фонду, стій­ка кредиторська заборгованість, бюджетні асигнування), а також пози­кові ресурси (короткотермінові кредити банків, надходження від прода­жу облігацій та ін.).

Особливістю фінансування оборотного капіталу житлово-експлуата­ційних організацій є те, що поряд із типовими видами стійкої креди­торської заборгованості (із зарплати та нарахувань на неї, перед бюдже­том і цільовими фондами, резервом на оплату відпусток) для цих цілей використовуються особливі стійкі пасиви — передоплата квартирона­ймачів за надані послуги (авансом внесена квартплата), аванси орендної плати за нежитлові приміщення, аванси орендаторів за цільовими збо­рами на покриття експлуатаційних витрат домогосподарства тощо.

Для розрахунку потреби у виробничих запасах житлових підприєм­ств (матеріалах для поточного ремонту й експлуатації житлового фонду та його інженерно-технічного обладнання) вони поділяються на дві гру­пи. До першої належать основні матеріали і запасні частини для здійс­нення ремонтних робіт, для яких встановлено типові норми витрачання на укрупнену натуральну одиницю виміру (наприклад, на 100 квартир, 1000 кв. м покрівлі, загальної площі і т. ін.).

Визначення оптимального обсягу оборотних коштів, авансованих у названі виробничі запаси, проводиться у два етапи:

· спочатку на підставі типових норм витрачання обчислюються не­обхідні мінімальні запаси за кожним видом матеріалів і запчастин у на­туральних вимірниках;

· на основі обсягу мінімальних запасів та цін на них (з урахуванням транспортно-заготівельних витрат) розраховуються індивідуальні та су­марний нормативи оборотних коштів, авансованих у матеріальні цінно­сті першої групи, у грошовому вираженні.

Усі інші матеріали, що використовуються у процесі експлуатації жит­лового фонду, належать до другої групи. Норматив за ними встанов­люється на рівні середніх фактичних залишків у попередньому періоді (році) за вирахуванням непотрібних і зайвих матеріальних запасів.

Норматив оборотних коштів у розрахунках із квартиронаймачами визначається з урахуванням встановленого терміну внесення плати за користування житлом (квартирної плати). Наприклад, якщо встановле­но, що розрахунковим періодом є календарний місяць і квартирна пла­та вноситься щомісячно не пізніше 20 числа місяця, що настає за розра­хунковим, то норматив за цією статтею оборотних коштів визначається виходячи з 50-денної заборгованості нарахованої квартирної плати16.

Спосіб нормування оборотних коштів на витрати майбутніх періодів (наприклад, на проведення довгострокового капітального ремонту жит­лових будівель та їх інженерного устаткування) на підприємствах жит­лового господарства аналогічний тому, який використовується в про­мисловості. Потребу в оборотних коштах (норматив) за цією статтею визначають за формулою

де Н — норматив оборотних коштів на витрати майбутніх періодів;

Вп — кошти, авансовані у витрати майбутніх періодів на початок за­
планованого періоду (за вирахуванням отриманих банківських кре­
дитів); ::

Вк — витрати майбутніх періодів, передбачені відповідними кошто­рисами у плановому періоді;

Вс — частина витрат майбутніх періодів, що відноситься до собівар­тості продукції в плановому періоді і передбачена кошторисом вироб­ництва або погашається за рахунок інших спеціальних джерел фінансу­вання17.

Планування видатків місцевих бюджетів на утримання житлового
господарства
має певні особливості. Воно розпочинається з визначення
грошових надходжень і доходів цих підприємств, що, як правило, є
меншими за видатки. У житловому господарстві визначаються доходи
за всіма джерелами надходжень:

· квартирна плата;

· орендна плата за нежитлові приміщення;

· цільові збори за комунальні послуги;

· внески орендаторів на покриття експлуатаційних витрат з утри­мання та обслуговування житлового фонду;

· кошти, які одержують від електроенергетичних підприємств на від­шкодування витрат з обслуговування внутрішньобудинкових мереж електропостачання;

· інші доходи.

Основним джерелом доходів житлово-експлуатаційних підприємств є квартирна плата. При фінансовому плануванні грошових надхо­джень від квартирної плати може використовуватися два методи: укруп­нений і поквартирного розрахунку. При першому способі загальна сума планових надходжень від квартплати розраховується як добуток розмі­ру середньорічної житлової площі і середньої ставки плати за 1 кв. м.

Розмір середньорічної оплачуваної житлової площі (Ж) у плановому році обчислюється за формулою

Ж = П + В + М : 12 - Н • (12 - М) : 12,

деЛ — розмір житлової площі на початок року;

В — розмір житлової площі, яка вводиться в дію;

Н — розмір житлової площі, яка вибуває з експлуатації;

М — кількість місяців функціонування житлової площі за рік, яка обчислюється починаючи з 1 числа місяця, наступного за місяцем її вве­дення в експлуатацію (аналогічний підхід застосовується і при розра­хунку терміну використання житлової площі, що вибуває);

12 — кількість місяців у році.

Розрахунок середньої ставки квартирної плати за 1 кв. м житлової площі (середньорічного тарифу) проводиться шляхом ділення загальної суми отриманої квартирної плати на середньорічний розмір експлуато­ваної житлової площі на основі звітних даних за попередній рік.

Порівняно з укрупненим поквартирний метод розрахунку планових доходів від квартплати є набагато точнішим, але дуже трудомістким. При його застосуванні у планово-фінансових розрахунках необхідно вра­ховувати прогнозовану суму заборгованості споживачів за квартирного платою.

Чинники, які впливають на величину квартплати:

· зміни тарифів згідно з рішеннями уряду та органів місцевого са­моврядування;

· поліпшення умов благоустрою квартир у нових будинках;

· забезпечення будинків ліфтами;

· місцезнаходження та поверховість будинків;

· пільги з плати за житло для окремих категорій громадян.

При визначенні величини тарифів (нормативних витрат, пов'язаних з утриманням і обслуговуванням об'єктів житлового фонду та прилег­лих до них територій) суб'єкти господарювання усіх форм власності, які надають такі послуги, керуються Порядком формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. № 560.

 

Приклад. Обчислити суму доходів житлово-експлуатаційного підприємства від квартирної плати у плановому році на основі та­ких даних:

середньорічна ставка квартплати у попередньому році — 6,1 грн/кв. м;

оплачувана житлова площа на початок планового року — 125 400 кв.м;

з 25 квітня планується ввести в дію житлову площу у роз­мірі 1500 кв. м, а з 27 червня — у розмірі 460 кв. м;

з 20 липня буде виведено з експлуатації 360 кв. м житлової площі, а з 26 серпня — 240 кв. м.

Розв'язок. Спочатку обчислимо середньорічну оплачувану пло­щу у плановому році:

Ж = 125 400 + 1500 • 8 : 12 + 460 • 6 : 12 - 360 • (12 - 7): 12 - 240 х х (12 - 8) :12 = 126 400 кв. м.

Визначимо доходи підприємства від надходження квартирної плати:

Д =126 400 •6,1 = 771 040 грн.

 

Відповідно до цього Порядку величина тарифів (загальних норматив­них витрат) на послуги з утримання житлових будівель і прилеглих до них територій визначається за кожним будинком окремо залежно від кількісних показників фактичного надання послуг з урахуванням за­безпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, техніч­ного стану будинків і споруд та прибудинкових територій згідно з типо­вим переліком послуг.

Вказаний перелік охоплює такі види послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій:

· прибирання сходових кліток;

· прибирання прибудинкової території;

· вивезення та утилізація твердих побутових і негабаритних відходів;

· прибирання підвалів, технічних поверхів та покрівель;

· технічне обслуговування ліфтів;

· обслуговування систем диспетчеризації;

· технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем тепло-, водо­постачання, водовідведення і зливової каналізації;

· дератизація;

· дезінсекція;

· обслуговування димовентиляційних каналів;

· технічне обслуговування систем протипожежної автоматики й димовидалення;

· технічне обслуговування побутових електроплит;

· поточний ремонт конструктивних елементів, інженерних систем і технічних пристроїв будинків та елементів зовнішнього благоустрою, розташованих на прибудинковій території;

· ремонт обладнання спортивних майданчиків;

· ремонт обладнання дитячих майданчиків; .

· ремонт обладнання господарських майданчиків;

· поливання дворів, клумб і газонів;

· підготовка житлових будинків до експлуатації в осінньо-зимовий період;

· прибирання та вивезення снігу;

· експлуатація номерних знаків будинків;

· очищення дворових туалетів та приямків;

· освітлення місць загального користування, підвалів, підкачування води;

· енергопостачання для ліфтів;

· очищення неканалізаційних люків;

· періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демон­таж, транспортування та монтаж після повірки) квартирних засобів об­ліку води та теплової енергії;

· інші прямі витрати.

Розмір тарифу квартирної плати обчислюється як сума попередньо розрахованих його складових — нормативних витрат у розрахунку на 1 кв. м загальної площі квартир житлового будинку за кожним видом перелічених вище послуг. У свою чергу, часткові нормативні витрати на одиницю загальної квартирної площі за кожним окремим видом по­слуг з утримання будинку і прибудинкової території розраховуються за допомогою формул або визначаються у встановленому порядку (дод. 18). У разі зміни величини складових до тарифу квартплати вносяться від­повідні зміни. Такий методичний підхід підвищує прозорість і зменшує вплив суб'єктивних чинників при формуванні підприємствами житло­вого господарства тарифів на послуги з утримання житлового фонду і прибудинкових територій.







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-09; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.208.159.25 (0.049 с.)