ТОП 10:

Групи результативних показників



• Показники затрат- визначають обсяги та структуру ресур­сів, які забезпечують виконання бюджетної програми:

- державне управління: кількість підвідомчих установ, кіль­кість штатних одиниць, кількість отриманих листів, доручень, звер­нень громадян;

- освіта: кількість навчальних закладів за категоріями, кіль­кість годин навчального процесу, чисельність працівників навчаль­ного закладу, кількість учнів;

- охорона здоров 'я: чисельність працівників галузі (за категорі­ями), кількість медичних установ (за типами), кількість хворих, що
знаходяться на стаціонарному лікуванні, кількість медичних засобів,
обладнання);

- житлово-комунальне господарство: загальна житлова площа,
що потребує проведення капітального ремонту.

♦ Показники продукту- використовуються для оцінки досяг­
нення поставлених цілей (кількість користувачів товарами, роботами,
послугами, виробленими в процесі виконання бюджетної програми):

- державне управління: кількість підготовлених та прийнятих
рішень, кількість перевірок, обсяг наданих послуг та отриманих коштів (дозволи, ліцензії), кількість вирішених питань, доручень;

- освіта: кількість випускників;

- охорона здоров'я: кількість відвідувачів поліклінік, амбулато­рій, кількість амбулаторних візитів, кількість пролікованих;

- житлово-комунальне господарство: площа відремонтованого
житлового фонду.

♦ Показники ефективності- визначаються як відношення кі­лькості вироблених товарів (виконання робіт, надання послуг) до їх
вартості у грошовому або людському вимірі (витрати ресурсів на
одиницю показника продукту):

- державне управління: кількість наданих послуг на одного
працівника, кількість прийнятих рішень на одного працівника, ви­трати на утримання одної штатної одиниці, витрати на відрядження в розрахунку на 1 особу;

- освіта: вартість навчання одного учня, витрати на один на­
вчальний заклад, кількість навчальних годин на одного вчителя;

- охорона здоров'я: кількість пацієнтів на одного лікаря, вар­тість ліжко-дня, показник завантаженості ліжкового фонду, середня кількість днів перебування у лікарні;

- житлово-комунальне господарство: витрати на проведення капітального ремонту 1 кв. м житлової площі.

♦ Показники якості- відображають якість вироблених товарів (виконаних робіт, наданих послуг):

- державне управління: відсоток вчасно виконаних рішень до їх
загальної кількості, зміна обсягу податкової заборгованості (недоїм­ки), зміна обсягу кредиторської заборгованості, кількість позовів на неправомірні дії органів влади;

- освіта: кількість випускників, які закінчили навчальний за­клад з відзнакою, покращення рівня освіти (ступінь успішності);

- охорона здоров'я: рівень виліковності хворих, рівень захворюваності (за віковою структурою), рівень смертності, прогнозована
тривалість життя;

- житлово-комунальне господарство: відсоток площі житлового
фонду, що потребує ремонту, до загальної площі житлового фонду.

Паспорт бюджетної програми

Документ, який містить всю необхідну інформацію про бюдже­тну програму, називається паспортом бюджетної програми. Він ви­значає суму коштів, затверджену в державному бюджеті для вико­нання бюджетної програми, законодавчі підстави її реалізації, мету, завдання, напрями діяльності, відповідальних виконавців, результа­тивні показники та інші характеристики бюджетної програми. На основі цього паспорта здійснюється контроль за цільовим та ефек­тивним використанням бюджетних коштів, проводиться аналіз ви­конання бюджетної програми.

Паспорт бюджетної програми формується, виходячи з бюджет­них запитів, поданих головними розпорядниками коштів державно­го бюджету, та бюджетних призначень на відповідний бюджетний період.

Паспорти бюджетних програм складають усі головні розпоряд­ники бюджетних коштів щороку за кожною бюджетною програмою.

Паспорти бюджетних програм затверджуються спільним нака­зом Мінфіну та відповідного головного розпорядника бюджетних коштів у місячний термін з дня набрання чинності законом про дер­жавний бюджет.

Завдання бюджетного регулювання:

♦ досягнення відповідності між видатками і доходами місцевих бюджетів різних видів, тобто їх збалансування;

♦ забезпечення рівномірності у надходженні доходів для запо­бігання перебоїв у фінансуванні видатків;

♦ створення зацікавленості органів місцевого самоврядування уповній мобілізації доходів на своїй території;

♦ забезпечення самостійності у використанні додатково одер­жаних коштів у процесі виконання місцевих бюджетів;

♦ перерозподіл бюджетних ресурсів між «багатими» і «бідни­ми» у фінансовому відношенні територіями;

♦ ув'язка обсягів одержаної фінансової допомоги з конкретни­ми зусиллями по мобілізації податків і зборів, залученні до­даткових доходних джерел;

♦ здійснення фінансового вирівнювання.

 

Таблиця 5.1.

Мета бюджетного регулювання та шляхи її досягнення

  Вертикальне бюджетне регулювання Горизонтальне бюджетне регулювання
Мета: забезпечення необхідними доходними джерелами бюджетів різних рівнів у відповідності до діючого порядку розмежування повноважень між органа­ми державної влади та мі­сцевого самоврядування ліквідація відмінностей у рівнях бюджетної забез­печеності в розрізі бю­джетів місцевого само­врядування (міських за категоріями міст, селищ­них та сільських), тобто фінансове вирівнювання
Досягається шляхом: розподілу видатків між бюджетами і надання їм доходів, достатніх для фі­нансування визначених видатків вирівнювання доходів і видатків однотипних ви­дів місцевих бюджетів

 


Переваги методу відсоткових відрахувань:

• збалансування місцевих бюджетів проводиться із застосуван­ням гнучких доходних джерел, тобто здійснюється ефективно;

• досягається зацікавленість місцевих фінансових органів у по­вній мобілізації не тільки власних доходних джерел, але і за­гальнодержавних податків, тому що визначену частину мож­на одержати лише за умови їх повного надходження;

• місцеві фінансові органи несуть відповідальність за своєчасне і повне надходження загальнодержавних податків і доходів.

Ефективність методу відсоткових відрахувань пояснюється тим, що в якості регулюючих доходів традиційно у нас використо­вуються такі, які характеризуються: рівномірністю надходження в часі; рівномірністю надходження по території країни; достатньо ве­ликими розмірами надходжень; захищеністю від дії економічних та інших факторів, які могли б спричинити коливання в обсягах надхо­джень.

Цим вимогам відповідають такі загальнодержавні податки, як податок на додану вартість, акцизний збір, податок на прибуток під­приємств та прибутковий податок з громадян. Перелік регулюючих податків, які використовуються протягом останніх років, став досить обмежений (податок на прибуток підприємств, податок з доходів фізичних осіб), проте їх відповідність вищезазначеним критеріям, а також значна фіскальна роль визначили їхню достатність у процесах бюджетного регулювання.

При застосуванні методу відсоткових відрахувань обов'язково виникає питання: які нормативи використовувати: єдині для місце­вих бюджетів усіх адміністративно-територіальних одиниць, єдині в межах певних груп місцевих бюджетів (у залежності від рівня пода­ткового потенціалу і бюджетної забезпеченості на одного жителя), тобто групові нормативи чи індивідуальні (рис. 22)?

Видатки місцевих бюджетів

Вагоме значення для забезпечення видатків місцевих бюджетівмають вивчення та аналіз наукових напрацювань вітчизняних і зарубіжних вчених.

Так, ще в 1810 р. у зв'язку з дефіцитом бюджету Державна Рада Росії затвердила правила витрачання державних коштів, підготовлені міністром фінансів М. Сперанським [145]. Так званий План фінансів Сперанського містив такі важливі положення:

1) всі витрати повинні відповідати доходам; жодна нова витрата не може бути призначена перш ніж буде знайдене відповідне їй дохідне джерело;

2) витрати повинні підрозділятися: а) по відомствах; б) за ступенем потреби в них – необхідні, корисні, надмірні, зайві і даремні (останні взагалі не допускаються); в) за простором – загальнодержавні, губернські, окружні та волосні; збори не повинні бути довільними, а завжди здійснюватися з відома уряду, який повинен знати, що збирається з народу і спрямовується до витрат; г) за предметним призначенням – звичайні та надзвичайні; у разі витрат надзвичайних уряду повинен послуговуватися не грошима, а способами їх отримання; д) за ступенем постійності – стабільні і змінні витрати.

Зокрема, М. Сперанський пропонував для ліквідації бюджетного дефіциту відмовитися від емісії паперових грошей і розробити викуп асигнацій, що знаходяться в обігу, на срібло, затвердивши тим самим у Росії срібну валюту. Численні ідеї та положення Плану фінансів М. Сперанського суттєво вплинули на подальший розвиток фінансової теорії і практики в країні й не втратили свого значення і досі.

Свого часу А. Буковецький справедливо зауважував: «У фінансовому господарстві не доходи, а витрати мають вирішальне значення. Приватне господарство не може витратити більше, ніж у нього буде доходів. Фінансове господарство у випадках необхідності може збільшити свої доходи шляхом вилучення необхідних коштів у приватних господарств» [67, c. 15]. Тому в рамках загальних функцій державних фінансів сутність бюджету полягає в таких специфічних функціях:

– забезпечення дохідними джерелами органів державної (муніципальної) влади для виконання витратних повноважень;

– фінансування функціональних обов'язків органів державної (муніципальної) влади;

– контрольно-регулюючої функції.

Варто зауважити, що ці функції знаходяться на стику теорії та практики побудови бюджетних відносин, науки про бюджет і бюджетну політику, якнайширше відображаючи сутність бюджету, мету та економічні мотиви суб'єктів бюджетного процесу.

Результатом виконання бюджетом специфічних функцій є формування системи бюджетних доходів і витрат. Наскільки ефективно виконується бюджетом своє функціональне призначення, настільки повно та якісно задовольняються суспільні потреби в добробуті.

Будь-яке фінансове господарство існує і функціонує лише за умови формування доходів і здійснення витрат. «Державні доходи і витрати інакше називаються державні фінанси» стверджував свого часу Л. Яснопольський [335, c. 5]. Державне фінансове господарство покликане виробляти громадські (державні) послуги і задовольняти суспільні потреби. Сукупна оцінка цих послуг та потреб визначає державні доходи і витрати [204, с. 41].

Українські вчені О. Василик, К. Павлюк зауважують, що «видатки бюджетів за своєю економічною сутністю є інструментом розподілу і перерозподілу централізованого грошового фонду держави та його використання за цільовим призначенням для забезпечення суспільного добробуту» [78, с. 83]. Призначення бюджетних видатків полягає в задоволенні найважливіших потреб суспільства у розвитку економіки і соціальної сфери, державного управління, оборони, забезпечення громадського порядку, безпеки держави тощо [78].

В Україні після проголошення незалежності Законом «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», ухваленим в 1992 р., закріплено за органами місцевого самоврядування право встановлювати розмір видатків на утримання створюваних ними органів управління. Законом України «Про бюджетну систему України», ухваленим у 1995 р., було деталізовано правове регулювання видатків місцевих бюджетів щодо їх цільового використання та розподілено видатки всіх рівнів бюджетної системи на поточні видатки та видатки розвитку. Цей Закон втратив чинність у зв’язку із прийняттям Бюджетного кодексу України.

У 1997 р. Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» були внесені зміни щодо здійснення видатків з місцевих бюджетів. Цей Закон встановив, що розмір і цільове спрямування видатків, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, визначаються місцевими бюджетами цих громад, а видатки, пов'язані із здійсненням районними, обласними радами заходів щодо забезпечення спільних інтересів територіальних громад, здійснюються відповідними районними та обласними бюджетами [147]. Також передбачено виділення окремо видатків поточного бюджету і видатків бюджету розвитку, встановлено, що кошти поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ та закладів, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань і не належать до бюджету розвитку, а кошти бюджету розвитку спрямовуються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території (ст. 64) [256]. Законом визначено, що видатки місцевих бюджетів поділяються на видатки, пов'язані з виконанням делегованих повноважень органів виконавчої влади, і на видатки, пов'язані з виконанням власних повноважень органів місцевого самоврядування [256].

Формування витрат бюджетів усіх рівнів бюджетної системи передбачає витрати, які належать тільки до того або іншого бюджету, що відображено в Бюджетному кодексі України. Так, видатки Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України, на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацією державних програм, перелік яких визначено статтею 87 Бюджетного кодексу України [73, c. 45-47].

Згідно з Бюджетним кодексом видатки місцевих бюджетів поділяються на ті, які враховуються, і ті які не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів [73]. Можна стверджувати, що за рахунок видатків, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, фінансуються делеговані повноваження, а за рахунок видатків, які не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів – власні повноваження органів місцевого самоврядування.

Видатки між місцевими бюджетами здійснюються на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача [143]. Згідно із статтею 86 Бюджетного кодексу види видатків поділяються на три групи [73]:

перша група – видатки на функціонування бюджетних установ та реалізацію заходів, які забезпечують необхідне першорядне надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів – здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об'єднань [73];

друга група – видатки на функціонування бюджетних установ та реалізацію заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України – здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, а також районних бюджетів [73];

третя група – видатки на функціонування бюджетних установ та реалізацію заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або реалізацію програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України – здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів [73].

Таким чином, розподіл видатків між різними рівнями бюджетів ґрунтується на системі економічних критеріїв, які залежать від розподілу функціональних повноважень між органами державної влади і місцевого самоврядування. Так, І. Луніна [183, c. 23-31], В. Швець [327, c. 29] вважають, що такими критеріями можуть бути: відповідність видів, структури й обсягів надання суспільних благ та послуг інтересам громадян; економічна ефективність, що передбачає мінімізацію середніх витрат, надання суспільних благ і послуг [183].

Як свідчить світовий досвід, з розвитком ринкових відносин роль держави в розподільних процесах має зростати. У більшості розвинених країн світу через видатки бюджетів перерозподіляються від 30 до 50 відсотків валового внутрішнього продукту [322]. Проблема полягає в тому, як знайти виважені форми й методи цього перерозподілу в Україні.

Не простежується взаємозв'язок між обсягами виробленої валової доданої вартості та обсягами видатків з місцевих бюджетів, що позбавляє органи місцевого самоврядування стимулів до збільшення доходів та раціонального їх використання. Невизначеність обсягу коштів, що залишатимуться на місцях, унеможливлює планування і прогнозування розвитку територіальних одиниць.

Частка видатків місцевих бюджетів у валовому внутрішньому продукті свідчить про їх роль у соціально-економічному розвитку як країни, так і окремого територіального утворення (рис. 5.3).

Частці видатків місцевих бюджетів у ВВП за аналізований період властиві суперечливі тенденції. Так, найнижчою вона була у 2000 р. – 10,8%, у 2001, 2002 рр. збільшилася на 1,4 в.п. із незначним підвищенням у 2003 р. до 12,6%, а у 2004 р. знову зменшилася до 11,7%. У наступних роках спостерігається зростання частки видатків місцевих бюджетів у ВВП: у 2005 р. – до 12,1%, у 2007 – до 14,5% і у 2009 р. – до 14,9%.

Значно вищою є частка видатків місцевих бюджетів у ВВП у більшості країн із розвиненою ринковою економікою (рис. 5.4), зокрема: у Данії – 33,2%, Швеції – 25,0%, Фінляндії – 19,7%, причому в цих країнах вона є стабільною протягом десяти останніх років [217, с. 297].

 

Рис. 5.3. Частка видатків місцевих бюджетів України у ВВП, %

Отже, на цей час в Україні не постійний і доволі не стійкий зв'язок показників частки видатків місцевих бюджетів у ВВП, який є набагато нижчим, ніж у більшості країн із розвиненою ринковою економікою.

У бюджетній практиці цільове використання коштів забезпечується за допомогою групування видатків бюджетів відповідно до функціональної, економічної, відомчої класифікації.

Рис. 5.4. Частка видатків місцевих бюджетів у ВВП у країнах з розвиненою економікою, %

Найбільш ґрунтовно структуру видатків місцевих бюджетів характеризує функціональна класифікація, основними групами видатків якої є: державне управління; правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави; освіта; охорона здоров’я; соціальний захист та соціальне забезпечення; житлово-комунальне господарство; культура і мистецтво; засоби масової інформації; фізична культура і спорт; будівництво; сільське господарство, лісове господарство, рибальство і мисливство; транспорт, дорожнє господарство, зв’язок, телекомунікації та інформатика; інші послуги, пов’язані з економічною діяльністю; охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека; попередження та ліквідація надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха; обслуговування державного боргу; державні цільові фонди; видатки, не віднесені до основних.

Виконання місцевого бюджету за витратами характеризується даними, наведеними в табл. Г.1. Протягом останніх п’яти років показники виконання плану, затвердженого місцевими радами за витратами, з урахуванням змін становили від 97,1% у 2006 р. до 92,0% у 2009 р. Найбільше виконувалися видатки на охорону здоров’я, освіту, фізичну культуру і спорт, а понад 100% в 2009 р. – лише на охорону здоров’я. Найменший відсоток виконання планових показників протягом 2009 р. спостерігається на економічну діяльність (61,9%), охорону навколишнього природного середовища та ядерну безпеку (71,5%), Житлово-комунальне господарство (84,6%).

Зауважимо, що обсяги соціальних виплат не відрізняються стабільністю і переважно визначаються як податковим потенціалом територій, станом виконання дохідної частини місцевих бюджетів, так і стратегією державної регуляторної політики. Отже, можна припустити, що видатки місцевих бюджетів у розрахунку на одного мешканця території повинні бути об'єктивно нижчими в тих областях, які, за узагальнюючим показником економічного розвитку, (валовий регіональний продукт у розрахунку на одну особу), належать до слаборозвинених. Це, зокрема, Тернопільська (з показником ВРП у розрахунку на одну особу 7510 грн у 2007 р.), Чернівецька (7369 грн), Херсонська (8122 грн), Закарпатська області (8452 грн) при середньому значенні по Україні 9372 грн.

Так, якщо найвищі рівні ВРП у розрахунку на одну особу зафіксовані у м. Київ (135900 грн), Донецькій (92093 грн), Дніпропетровській (71173 грн), Запорізькій областях (33158 грн) (табл. А.2), то до областей з найвищими показниками видатків місцевих бюджетів на одну особу належать такі регіони: м. Севастополь (4793 грн, або 193,7% середнього по країні), Кіровоградська (2328 грн), Чернівецька (2298 грн) Донецька (2291 грн), Вінницька області (2264 грн). Це можна пояснити недосконалістю системи надання трансфертів.

Отже, з одного боку, надання трансфертів за чинною схемою має позитивні наслідки у масштабах країни – забезпечення певного вирівнювання показників видатків з місцевих бюджетів у різних регіонах, але з другого, – внаслідок такого вирівнювання окремі в цілому економічно розвинені області не можуть претендувати на рівнозначне збільшення видаткової частини свого бюджету.

Ситуація, пов'язана з нестачею власних та закріплених коштів місцевих бюджетів, а також із неможливістю довгострокового прогнозування їх доходів і витрат, призводить до того, що кількість регіонів-реципієнтів за роки незалежності в Україні збільшувалася: якщо у 1996 р. місцевих бюджетів, до яких спрямовувалися кошти з Державного бюджету України, було 12, то в 1997 р. – 20, у 1998 р. – 22, у 1999 р. – вже 26, а у 2001 р. – 23 [270, с. 225].

У Бюджетному кодексі передбачено, що бюджет може бути поділений на загальний та спеціальний фонди. До складу загального фонду входять: всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду; всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету; фінансування загального фонду бюджету [73].

До складу спеціального фонду входять бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень; гранти або вартісне вираження дарунків, одержаних розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету; різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету [73]. Бюджетний кодекс передбачає, що платежі, які фінансуються за рахунок спеціального фонду, повинні здійснюватися лише в межах коштів, що фактично надійшли до цього фонду для відповідної мети.

Видаткова частина загального фонду місцевих бюджетів станом на 1 січня 2010 р. профінансована в сумі 117 819, 2 млн грн, що становить 86,5% видатків місцевих бюджетів, спеціального – 18 429,0 млн грн, або 13,5% (рис. 5.5).

Рис. 5.5. Частка видатків загального та спеціального фондів у видатках місцевих бюджетів України, %

У 2009 р. порівняно з 2008 р. спостерігається збільшення поточних видатків загального фонду на 9 306,9 млн грн (8,9%), і зменшення капітальних видатків на 6 926,0 млн грн (62,4%).

Напрями витрачання коштів поточного бюджету і бюджету розвитку визначено у Законі «Про місцеве самоврядування в Україні». Поточний бюджет містить доходи і видатки місцевих бюджетів, які утворюються та використовуються для покриття поточних потреб [256]. Бюджет розвитку містить доходи і видатки місцевих бюджетів, які утворюються та використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази [256].

Бюджет розвитку утворюється за рахунок частини податкових надходжень і коштів, залучених від розміщення місцевих позик, а також інвестиційних субсидій з інших бюджетів [256]. Кошти поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ і закладів, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань і не належать до бюджету розвитку [256]. Кошти бюджету розвитку спрямовуються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов’язаних із здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов’язаних з розширеним відтворенням [256].

Витрати коштів бюджету розвитку здійснюються на такі цілі: погашення основної суми боргу Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування (крім боргу за короткостроковими позичками, отриманими на покриття тимчасових касових розривів у процесі виконання місцевих бюджетів); капітальні вкладення; внески в статутні фонди суб’єктів підприємницької діяльності [256]. Отже, як формування, так і використання коштів бюджетів розвитку місцевих бюджетів має інвестиційну спрямованість.

Загальний обсяг капітальних видатків місцевих бюджетів за 2009 р. становив 11 425,3 млн грн, що на 14 476,6 млн грн, або 65,9%, менше, ніж у 2008 р. поточні видатки зросли на 11 726 млн грн, або на 10,4% і у 2009 р. склали 124 822,9 млн грн, (рис. 5.6).

Рис. 5.6. Частка капітальних та поточних видатків у видатках місцевих бюджетів України, %

Протягом останніх двох років спостерігається нестабільність в динаміці капітальних видатків у видатках місцевих бюджетів: з 2002 р. до 2004 р. вони зростали з 9,8% до 18,8%, в 2005 р. їх частка знизилась до 15,5%, в 2007 р. знову зросла до з 21,5%, а у 2009 р. впала до 8,4% . У 2009 р. частка капітальних видатків бюджету у ВВП становила 1,2%. Одним з головних чинників, які справляють вплив на зменшення питомої ваги капітальних видатків, є відсутність єдиної методологічної бази в частині формування та виконання бюджету розвитку місцевих бюджетів.

Як свідчить досвід формування видатків капітального спрямування в країнах ЄС, капітальні видатки місцевих бюджетів цих країн у 2001 р. становили 139 млрд євро, або 1,5% загального обсягу ВВП (в Україні в 2007 р. частка видатків бюджету розвитку у ВВП становила 0,5%).

Капітальні видатки місцевих бюджетів країн ЄС становлять майже 2/3 загального обсягу видатків капітального характеру країн Європи, що свідчить про ключову роль місцевих бюджетів у завершенні будівництва більшості об'єктів інфраструктури місцевого значення. Більшість видатків капітального характеру спрямована у галузі будівництва та громадських споруд.

Питома вага видатків капітального характеру в країнах Центральної та Східної Європи, які нещодавно приєдналися до ЄС, становить 2% до ВВП та є більшою, ніж в інших країнах – членах ЄС. У таких країнах, як Данія, Фінляндія, Греція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Іспанія та Великобританія, починаючи з 1996-2001 рр. щорічний темп приросту місцевих видатків капітального характеру становив у середньому 7%.

У країнах Центральної та Східної Європи місцеві видатки капітального характеру продовжують зростати, що пояснюється зобов'язаннями, які взяли на себе ці країни щодо приведення інфраструктури до норм ЄС, особливо у галузі охорони довкілля. Темпи приросту місцевих видатків капітального характеру залежать від загальної економічної ситуації в регіоні та обсягів надходжень доходів місцевих бюджетів. Згідно з директивами ЄС країни, що приєднуються до Співтовариства, повинні забезпечити відповідність своєї інфраструктури із нормами визначеними у директивах.

Капітальні видатки у країнах ЄС фінансуються переважно за рахунок запозичень та інвестицій, при цьому існує доступ до довгострокового фінансування, дотацій з бюджету ЄС. Потреба у видатках капітального характеру країн ЄС, які нещодавно приєдналися до Співтовариства, є набагато більшою, ніж у решти країн, тому значний обсяг коштів з бюджету ЄС спрямований на фінансування капітальних проектів у цих країнах.

Зауважимо, що на сьогодні залишаються вирішеними такі проблеми видаткової частини бюджету, як: низька ефективність використання бюджетних коштів; надмірна кількість державних цільових та бюджетних програм, які не завжди відповідають пріоритетам і ресурсним можливостям держави та органів місцевого самоврядування; ухвалення законів, які призводять до розбалансування бюджету та збільшення його дефіциту, без змін протягом бюджетного року дохідної та видаткової частини.

Таким чином, делеговані повноваження органів місцевого самоврядування фінансуються за рахунок видатків, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, а власні повноваження органів місцевого самоврядування – за рахунок видатків, які не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

Частка видатків місцевих бюджетів у ВВП в Україні набагато нижча, ніж у більшості країн із розвиненою ринковою економікою і має тенденцію до зниження, що свідчить про необхідність удосконалення розмежування видатків у бюджетній системі України.

Структуру видатків місцевих бюджетів всебічно характеризує функціональна класифікація, в якій найбільшу частку становлять видатки на освіту, охорону здоров'я, соціальний захист і соціальне забезпечення. За останні п’ять років видатки на освіту зросли більш ніж утричі, на охорону здоров’я – у 2,7 разу, на соціальний захист і соціальне забезпечення – у 3,2 разу. Водночас зауважимо, що по інших групах видатків спостерігалося суттєве зменшення їх питомої ваги в структурі місцевих бюджетів. Обсяги соціальних виплат не вирізняються стабільністю та значною мірою залежать як від стану податкових надходжень до місцевих бюджетів, так і від стратегії державної регуляторної політики.

5.3. Єдиний кошторис доходів і видатків бюджетної установи

Єдиний кошторис доходів і видатків бюджетної установи б основним документом, який визначає загальний обсяг, цільове надходження, використання і щоквартальний розподіл коштів. Формування єдиного кошторису здійснюється на підставі лімітної довідки про асигнування з бюджету, яку вищестояща організація надсилає усім підпорядкованим установам у двотижневий термін після затвердження бюджету, з якого здійснюється фінансування установ. Під час формування лімітних довідок у підпорядкованих установах вищестоящі організації повинні враховувати об’єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з основних її виробничих показників обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності та намічених заходів щодо скорочення витрат у плановому періоді.

Єдиний кошторис доходів і видатків складається усіма установами на календарний рік і затверджується керівником відповідної вищестоящої організації, не пізніше ніж через місяць після затвердження відповідного бюджету, з якого здійснюється фінансування установи. Одночасно з кошторисом на затвердження вищестоящої організації подається штатний розпис установи, включаючи її структурні підрозділи, які формуються за рахунок спеціальних чи інших позабюджетних коштів.

Фінансування установ без затвердженого в установленому порядку кошторису забороняється.

Зміни до затвердженого кошторису можуть вноситися лише з дозволу організації, яка затвердила кошторис і штатний розпис.

У процесі виконання кошторисів керівники установ мають право и межах затвердженої загальної суми видатків на оплату праці самостійно перерозподіляти кошти між фондом заробітної плати за основним окладом, фондом заробітної плати за доплатами і надбавками та фондом на преміювання.

Єдиний кошторис доходів і видатків установи складається з розділів: бюджетні асигнування; інші кошти та видатки за рахунок перевищення доходів над видатками спеціальних та інших позабюджетних коштів. Кожний з цих розділів кошторису поділяється на доходну та видаткову частини.

У доходній частині єдиного кошторису визначаються планові обсяги бюджетних асигнувань, що спрямовуються на утримання установи, а також надходження з інших доходних джерел.

Загальна сума доходів установи, відповідно до якої формується видаткова частина кошторису, визначається з урахуванням залишків коштів на початок планового періоду спеціальних та інших позабюджетних коштів.

Формування доходної частини єдиного кошторису здійснюється на підставі індивідуальних розрахунків доходів і платежів та відрахувань до бюджету, які складаються за кожним джерелом доходів. За основу цих розрахунків беруться показники обсягів надання тих чи інших платних послуг, а також інші розрахункові показники та розмір плати з розрахунку на одиницю показника.

У видатковій частині єдиного кошторису зазначається загальна сума витрат установи з розподілом їх за категоріями видатків економічної класифікації, а також з встановленням витрат, які планується профінансувати за рахунок бюджетних асигнувань і витрат, які планується здійснити за рахунок інших (позабюджетних) надходжень. Передбачені у видатковій частині асигнування повинні забезпечувати повне фінансування витрат установ. Для цього чисельність працівників установи, яка пропонується до затвердження за штатним розписом, пошита бути приведена у відповідність з фондом заробітної плати, який планується, а виграти на господарське утримання - відповідно до наявних джерел фінансування.

Видатки установи за рахунок бюджетних коштів передбачаються відповідно до нормативно-правових актів, що визначають порядок формування обсягів витрат за їхніми категоріями, кожна з яких обов'язково обґрунтовується відповідними розрахунками.

Видатки за рахунок перевищення доходів над видатками спеціальних та інших позабюджетних коштів плануються за категоріями видатків у цілому з наданням сум, що спрямовуються на покриття дефіциту бюджетних асигнувань. Ці кошти передбачаються, насамперед, на виплату заробітної плати працівникам установ з нарахуванням на соціальне страхування, оплату витрат, пов'язаних з господарським утриманням установ та інші першочергові витрати.

У бюджетному плануванні крім індивідуального кошторису доходів і видатків розрізняють загальні і зведені види кошторисів.

Загальні кошториси складаються: за однотипними малими установами - клубами, бібліотеками, фельдшерсько-акушерськими пунктами тощо з невеликим обсягом фінансування; за однотипними великими установами, господарське обслуговування яких здійснюється централізовано.

Зведені кошториси — це злиті воєдино індивідуальні кошториси однотипних установ і кошториси на централізовані заходи. У таких кошторисах передбачаються видатки за усіма установами даного відомства.

Кошторисне фінансування охоплює соціально-культурну сферу, науку, управління, армію. Суть кошторисного фінансування полягає в виділенні бюджетних асигнувань на основі спеціального розрахункового документа — кошторису. Визначення обсягів фінансування грунтується на:

1) показниках, що характеризують кількісні параметри діяльності бюджетної установи (оперативно-сітьові показники);

2) нормативах видатків у розрахунку на певний кількісний показник.

Оперативно-сітьові показники поділяються на дві групи:

а) виробничі показники, які характеризують профільну діяльність даної установи (наприклад, кількість учнів у школі), що, в свою чергу, розмежовуються на:

вихідні — об'єктивно існуючі на даний період часу;

похідні — визначаються за певними нормами (наприклад, кількість класів у школі залежить від кількості учнів і норми граничної наповнюваності класів);

б) загальні показники, які характеризують будівлю бюджетної установи (наприклад, площа приміщень, кубатура будівлі, санітарно-технічний устрій).

Норми витрат характеризують обсяг витрат на одну розрахункову одиницю.

Залежно від бази розрахунку розрізняють узагальнені та постатейні нормативи. Узагальнені характеризують обсяг витрат з усіх статей на певний виробничий показник, наприклад норми видатків на охорону здоров'я на одного жителя.

Постатейні нормативи відображають норми витрат у розрізі окремих статей.

Нормативи поділяються:

за методом обчислення

розраховані на основі фізіологічних потреб (на харчування, освітлення, опалення тощо);

розраховані на основі статистичних спостережень;

за характером використання —







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-09; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.231.247.139 (0.027 с.)