ТОП 10:

Емітенти випуску: Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради



Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку здійснює контроль за випуском та обігом облігацій місцевої позики

Значно поліпшити ситуацію у сфері місцевих запозичень можна тіль­ки за умови комплексного вирішення визначених проблем. Необхідною передумовою розвитку місцевих запозичень в Україні є істотне підви­щення рівня фінансової самодостатності місцевих бюджетів. Останнє можливе завдяки значному збільшенню частки власних надходжень у структурі доходів місцевих бюджетів, розширенню переліку місцевих податків і зборів, наданню органам місцевого самоврядування більшої самостійності у запровадженні фіскальних інструментів у межах від­повідних адміністративно-територіальних одиниць.

Одна з важливих передумов успішного функціонування вітчизняної системи місцевих запозичень — прискорення розвитку фінансового рин­ку. З одного боку, є певна пропозиція фінансових ресурсів, які з успі­хом могли б застосуватися в місцевих бюджетах, з іншого, — через ви­сокі ризики та відсутність стабільної позитивної практики погашення місцевих запозичень обсяг ресурсів, спрямованих у цінні папери ор­ганів місцевого самоврядування, є незначним. У такому разі доцільно було б вжити деякі стимулювання, спрямовані на зменшення вартості витрат, пов'язаних із виходом цінних паперів на фінансові ринки.

Для нормального функціонування ринку місцевих запозичень особ­ливо важливе значення має добре розвинута ринкова інфраструктура. Необхідними учасниками взаємовідносин під час розміщення запозичень мають бути незалежні консалтингові фірми та рейтингові агентства.

Разом з тим слід зазначити, що обов'язкова вимога присвоєння пози­чальникам позицій у кредитних рейтингах в окремих випадках є суттє­вою перепоною для успішного функціонування ринку місцевих запози­чень. На нашу думку, обов'язкове присвоєння таких позицій доцільно здійснювати лише в разі випуску облігаційних позик, обсяг яких пере­вищує певну суму, наприклад, 1 млн грн. Позитивно вплинути на роз­виток системи місцевих запозичень могло б скасування процедури по­годження здійснення місцевих позик Міністерством фінансів. Натомість для проведення якісного моніторингу в цій сфері достатньо забезпечити належну реєстрацію таких операцій. Необхідною умовою позитивних зрушень у сфері муніципального кредиту є прийняття Закону України "Про місцеві запозичення і гарантії в Україні".

Більш об'єктивні та логічні обмеження обсягу місцевих запозичень можна буде запровадити під час переходу обліку виконання бюджету з касового методу на метод нарахувань. Це пов'язано з тим, що метод на­рахувань надає повну інформацію про обсяг не тільки фінансових, але й нефінансових ресурсів, загальний обсяг зобов'язань як перед місцевим бюджетом, так і місцевого бюджету. Ці дані мають вирішальне значен­ня для оцінювання ризику місцевих запозичень.

Певний вплив на розвиток вітчизняної системи місцевих запозичень матиме запровадження програмно-цільового методу планування та ви­конання місцевих бюджетів. Привабливість цього методу полягає в то­му, що він дає можливість порівняти ефективність здійснених видатків з реальною вартістю запозичень, а отже, дає змогу обґрунтувати доціль­ність їх здійснення.

Зважаючи на тісний зв'язок місцевих запозичень та коштів, які спря­мовуються на інвестиційні цілі, набуває актуальності проблема серед-ньотермінового бюджетного планування. Без складання середньотермінових бюджетів (на 3—5 років) складніше забезпечити менеджмент ін­вестиційних проектів, які потребують багаторічного фінансування, а от­же, і здійснювати управління місцевим боргом.

Одним із найперспективніших напрямів розвитку сфери місцевих по­зик є ширше використання проектних запозичень. Коли кошти залуча­ються не на загальні потреби місцевого самоврядування, а для реаліза­ції певного проекту, тоді члени територіальної громади усвідомлюють доцільність позики, а для кредиторів створюються кращі передумови її повернення.

На відміну від приватної сфери, коли у разі неспроможності погаси­ти кредит позичальник може стати банкрутом і його можуть позбавити усіх наявних ресурсів, орган місцевого самоврядування в будь-якому випадку буде існувати і завжди повинен виконувати свої функції. Тому важливо нормативно обумовити можливість настання неспроможності здійснювати розрахунки за запозиченнями та наслідки, спричинені та­кою неспроможністю. Законодавець повинен вирішити дилему: з одно­го боку, слід надати гарантії кредиторам, з іншого, — повинен бути га­рантований певний набір суспільних послуг для членів територіальної громади. Напевно, доцільно буде обумовити зменшення самостійності органів місцевого самоврядування, а також певне зниження рівня за­безпеченості суспільних потреб населення у разі настання дефолту. Тому важливо передбачити умови виплати боргу, можливість його рефінан­сування через нові запозичення та надання допомоги з боку центрально­го уряду. Крім того, слід обґрунтувати засади формування бюджету над­звичайного стану в разі неспроможності здійснювати розрахунки за міс­цевими запозиченнями. Його завданням має стати максимальне забез­печення виконання взятих муніципалітетом зобов'язань за умов обов'яз­кового фінансування обмеженого набору потрібних суспільних послуг.

Одним з перспективних способів удосконалення інструментарію міс­цевих запозичень може бути кредит, за якого позичальником виступає об'єднання, створене за участю органу місцевого самоврядування та ко­мерційної структури. Як свідчить зарубіжний досвід, таке об'єднання має низку переваг: на якісно вищому рівні здійснюється оцінювання до­цільності інвестицій і можливих ризиків, забезпечується більша ефек­тивність використання фінансових ресурсів. Менеджмент проекту на ста­дії його експлуатації в такому разі перебуває на якісно вищому рівні, що сприяє отриманню коштів для повернення боргу.

Отже, вітчизняна система місцевих запозичень сьогодні перебуває на стадії становлення, її подальший розвиток можливий за умови вирі­шення багатьох питань стосовно функціонування фінансового ринку за­галом, зміцнення фінансової незалежності органів місцевого самовря­дування, а також удосконалення чинного механізму здійснення запози­чень. З цією метою доцільно:

· надати можливість здійснювати запозичення до бюджету розвит­ку органам місцевого самоврядування усіх рівнів, у тому числі сіль­ським і селищним радам, за умови одночасного удосконалення системи обмежень і запровадження сучасної практики експертизи інвестицій­них проектів;

· оптимізувати чинну систему обмежень обсягу місцевих запози­чень, встановивши ліміт щорічної величини сплати основної суми боргу на рівні 5—10 % доходів загального фонду місцевого бюджету без ура­хування міжбюджетних трансфертів;

· замінити процедуру погодження місцевих запозичень Міністер­ством фінансів процедурою їх реєстрації;

· скасувати обов'язковість вимоги щодо присвоєння позицій у кре­дитних рейтингах для всіх позичальників;

· активно стимулювати здійснення проектних запозичень та інших перспективних видів муніципальних позик;

· чітко регламентувати процедуру дефолту органів місцевого само­врядування;

· передбачити можливість використання власних доходів місцевих бюджетів, насамперед доходів бюджету розвитку, як забезпечення муніципальних позик;

· реформувати систему обліку виконання бюджету, замінивши ка­совий метод обліку методом нарахувань.

Удосконалення практики місцевих запозичень в Україні має стати невід'ємним чинником зміцнення матеріально-фінансової бази органів місцевого самоврядування та дасть їм змогу вийти на новий, якісно ви­щий рівень розвитку відповідно до кращих світових стандартів.

Отже, обґрунтовуючи перспективи розвитку місцевих позик, варто взяти до уваги макро- та мікроекономічні умови формування дохідної частини місцевих бюджетів. Макроекономічні умовице комплекс умов, які склалися у цілому в економіці України, та на її фінансовому ринку. Макроекономічним умовам, незважаючи на деякі стабілізаційні ознаки властиві ознаки суттєвої кризи, серед яких можна виокремити адміністративний характер економічної політики; зволікання з прийняттям нормативних актів щодо фінансової діяльності; пріоритет короткострокових фінансових операцій над довгостроковими інвестиціями; відсутність чітких правових умов і гарантій для інвестицій в економіку; підвищений ризик операцій на кредитному ринку; низький рівень довіри приватних інвесторів до фінансових ініціатив держави (в економічно розвинених країнах державні та місцеві цінні папери є найпривабливішими для інвесторів з погляду забезпечення гарантій).

Мікроекономічні умови проведення місцевої облігаційної позики залежать від фінансово-економічної ситуації в регіоні, що склалася на початок розробки та реалізації певного фінансового проекту. Мікроекономічні умови також мають певні ознаки, які ускладнюють проведення місцевих позик. Це, зокрема, напруженість у виконанні місцевих бюджетів, у тому числі внаслідок невиконання завдань зі збору податків; невідповідність розміру трансфертів потребам органів місцевого самоврядування; відсутність у достатній кількості у місцевих бюджетах коштів для виконання інвестиційних програм і проектів; труднощі та тривалість відкриття кредитних ліній і реалізації інших способів залучення інвестицій.

До місцевих запозичень належать позики і кредити, залучені від юридичних та фізичних осіб, за якими виникають боргові зобов’язання органів місцевого самоврядування як позичальника грошових коштів чи гаранта погашення позики іншими позичальниками. Місцеві запозичення здійснюються шляхом емісії цінних паперів, залучення кредитів комерційних банків, надання місцевих гарантій, ці запозичення формую місцевий борг.

Розглядаючи ще на початку ХХ ст. проблеми місцевих запозичень, І. Озеров, Л. Веліхов виокремили головні риси муніципальних запозичень, які не втратили своєї актуальності і сьогодні. (рис.3.12)

Рис.3.12. Головні риси муніципальних запозичень

 

При вирішенні питання фінансування того чи іншого проекту важливо визначити строк використання коштів, отриманих за рахунок місцевих позик. Зокрема, визначаючи строк, варто враховувати, що запозичення повинні використовуватися для фінансування капітальних витрат місцевих органів влади. Їх метою не має бути покриття поточних витрат місцевих органів влади, адже використання запозичених коштів для фінансування поточних витрат означає перенесення тягаря їх виплат на майбутні покоління, які не зможуть скористатися благами від запозичень.

Рис.3.13. Головні цілі випуску місцевих облігацій

 

Доцільність здійснення місцевих запозичень місцевими органами влади є головним питанням, яке знаходиться в центрі дискусій науковців. Такі вчені, як М. Сірінов, І. Озеров, Л. Веліхов, В. Кравченко, вважають місцеві запозичення невід’ємним джерелом фінансування розвитку місцевої інфраструктури.

На противагу цим переконанням Х. Ціммерман наводить низку аргументів про те, що боргове фінансування місцевого економічного розвитку небажане з погляду економічної ефективності, адже більшість муніципалітетів, які мають слабку податкову базу, внаслідок обслуговування місцевого боргу не зможуть фінансувати обов’язкові витрати. На думку вчених доцільніше заборонити боргове фінансування місцевих органів влади з позицій соціального вирівнювання. Не можна погодитися з такою думкою, оскільки, як свідчить практика запозичень, місцеві позики є додатковим джерелом фінансових ресурсів для місцевих органів влади.

Місцеві органи влади можуть залучати кошти шляхом випуску й управління борговими інструментами у вигляді місцевих цінних паперів або через боргові інструменти шляхом прямого запозичення у фінан­сових інститутів, таких як комерційні банки, інвестиційні банки, спеціальні інститути та місцеві банки. Пряме запозичення притаманне деяким європейським країнам, яким ще властива центра­лізація процесів прийняття рішень.

В Україні не набула поширення практика дроблення вартості пакета цінних паперів, у зв’язку із чим номінальна вартість місцевих облігацій набагато нижча, ніж у розвинених країнах, і, як наслідок, набагато нижча і вартість сертифікатних випусків місцевих облігацій.

В Україні ринок місцевих цінних паперів у період розвитку виконує декілька функцій: він є за­собом фінансування рішень і реалізації програм, які розроб­ляються й втілюються на рівні місцевих органів влади, при недостатньому забезпеченні коштами; управління місцевими цінними паперами дає змогу місцевим органам влади застосовувати ринкові меха­нізми залучення коштів, вивчити й збагнути на практиці реальні процеси самоврядування з особистою відповідаль­ністю за неправильні рішення.

Недосконалість правового поля стає на заваді розвитку ринку місцевих позик. Законодавство в частині місцевих запозиченнь має застосовуватися до всіх форм місцевого запозичення, тобто до кредитів і позик, а також до випуску цінних паперів. Вимоги окремих юри­дичних документів до здійснення цих форм запозичень зу­мовлюють неминучу появу відмінностей у процесі здійснення запозичення, нормативах граничного розміру запозичень, цілях та інших істотних елементах.

Законодавство в частині місцевих запозичень має передбачати єдині вимоги для всіх форм місцевого запозичення і запобігати виникненню ситуації, за якої надається перевага одній формі місцевого запозичення перед іншою, оскільки рішення про вибір форми місцевого запозичення мають ґрунтуватися тільки на ринкових чинниках. Законодавчо-нормативні акти про цінні папери мають регламентувати лише ті питання, які є унікальними саме для процесу емісії і торгівлі цінними паперами, як, наприклад, оприлюд­нення інформації, і не висувати окремих вимог до належного здійснення, цілей, а також нормативу граничного розміру місцевого запозичення.

Одним із шляхів розв'я­зання комплексу проблем, пов'язаних із децентралізацією управління, структурною перебудовою економіки є утвердження в Україні ефективного ринку місцевих цінних паперів, що відповідає світовим стандартам з погляду фінансової інфраструктури, право­вого поля, інструментарію оцінки. Цілісність ринку місцевих запозичень забезпечується функціонуванням централізованої єдиної біржової системи, запровадженням єдиних правил функціонування ринку цінних паперів на всій тери­торії України.

З 1995 р. активно формується вітчизняна система місцевих запозичень. Місцеві облігаційні позики в Україні з'явилися в таких містах, як Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Донецьк, Київ, Харків. Першим містом, де були запроваджені місцеві облі­гації, став Дніпропетровськ. Облігації були випущені в бездокументарній формі, у вигляді записів на депо-рахунках власників. Джерелом погашення були кошти, що надходили від об'єктів під час малої приватизації.

У Харкові в 1996 р. було започатковано два випуски облігацій місцевої позики. Перспективним планом передбачалося вийти на ринок єврооблігацій. Ця місцева позика була присвячена сторіччю першої харківської місцевої облігації, загальний обсяг коштів, які планувалося залучити, – 150 млрд крб, забезпеченням були об'єкти комунальної власності. Генеральним агентом і головним менеджером за позикою із розміщення облігацій за результатами тендера став муніципальний банк «Грант». Банк здійснював роз­міщення облігацій, технічне забезпечення фінансових прог­рам позики, формування страхового фонду, контролював ви­трачання й повернення коштів, спрямовував тимчасово вільні кошти на інвестування короткострокових операцій для захисту їх від інфляції. Розміщення облігацій відбувалося в межах області.

Варто зауважити, що позика, здійснена у Харкові, була однією з най­більш вдалих операцій із залучення цінних паперів місцевих органів влади; облігації були успішно погашені.

У 1996 р. Львівська міська адміністрація випустила місцеві облігації. Загальна сума позики становила 620 млрд крб, термін погашення першого траншу припадав на червень 1998 р. Розміщення облігацій прово­дилося через уповноважені банки: «Електронбанк», ЗУКБ, місцеві відділення «Промінвестбанку», банку «Україна», «Укрсоцбанку», дохідність місцевих облігацій планувалася у 90% річних із виплатою процентів щоквартально, їх гарантом був міський бюджет.

У 1997 р. Одеською міською радою було прий­нято рішення про випуск облігацій на суму 61 млн грн, передбачався термін обігу облігації в один рік, процентна ставка за одеською міською позикою становила 50% річних. Головним менеджером одеської міської позики був латвійський «Parex Bank», який розміщував облігації серед резидентів і нерезидентів, були залучені також два українських банки – одеський банк «Порто-франко», який роз­міщував облігації серед юридичних осіб, та одеське управ­ління Ощадбанку, яке залучало кошти фізичних осіб. Одеська позика була однією з невдалих спроб залучити кошти населення. Серед прорахунків цієї позики аналітики фондового ринку виокремлюють те, що випуск позик не було відображено в бюджеті міста, а також непрозорість ринку для інвесторів. Оскільки одеська адміністрація не перерахувала банку необхідних коштів, наприкінці червня 1998 р. банк-агент зупинив і виплату доходів за облігаціями. Виявилося, що лише чверть залучених коштів була використана на фінансування комунальної сфери і жодна з цільових програм не була завершена й профінансована в повному обсязі .

У 1997 р. Верховна Рада АР Крим прийняла рішення про ви­пуск облігацій республіканської позики на суму 120 млн грн. Для розвитку міського транспорту в Севастополі були випущені під заставу нерухомості місцеві облігації.

Три проекти місцевої позики були реалізовані в Запоріжжі. Розмір першої позики становив 10 млн грн, другої – 5 млн грн, третьої – 2 млн грн.. Генеральним агентом за позикою був комерційний акціонерний банк «Слов'янський», який здійснював виплату відсотків, викуп облігацій після завершення строку обігу, сплату фіксованого доходу міськвиконкому. Особливість цієї позики полягала в тому, що місто спланувало спрямувати кошти не на фінансування конкретних місцевих програм, а на створення фінансового інструменту для вторинного обігу цих облігацій, використання їх під заставу.

Пік активності українського ринку місцевих облігаційних позик припав на 1996-1997 рр. У цей період формується нормативно-правове забезпечення системи місцевих запозичень. Роз­ширення сфери діяльності органів місцевого самоврядування посилює значення правового регулю­вання таких питань, як існування місцевих банків, випуск місцевих облігацій і векселів, фінансові права й обов'язки органів влади, тощо. У Законі України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18.06.1991 р. (№1201-XII) до переліку видів цінних паперів внесено облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик, а також зазначається, що рішення про випуск облігацій місцевих позик приймається місцевими рада­ми народних депутатів, що використання кош­тів від реалізації облігацій є цільовим, вони спрямовуються до місцевих бюджетів і позабюджетних фондів місцевих рад народних депутатів.

Ключові ринкові засади обігу облігацій місцевої позики містяться в «Положенні про порядок випуску й обігу облігацій місцевої позики», затвердженому в листопаді 1997 р. Державною комісією з цінних папе­рів та фондового ринку. Відповідно до цього Положення рішення про випуск облігацій приймають сільські, селищні, міські, районні та обласні ради. Максимальний розмір сумарної вартості облігацій місцевої позики не може перевищувати 30% дохідної частини бюджету емітента за попередній рік. Обсяг випуску облігацій місцевої позики узгоджу­ється з Міністерством фінансів України, якщо більшість доходів бюджету емітента становлять дотації з бюджету вищого рівня.

У 1998 р. спостерігався спад активності ринку місцевих запозичень. Причиною такого спаду вважається як оголошення дефолту за випущеними в Одесі облігаціями на суму 91 млн грн, так і непослідовна політика держави щодо розвитку системи місцевих запозичень. Ринок місцевих позик потребував вдосконалення як правового, так і організаційно-технічного забезпечення.

Про посилення контролю за місцевими позиками з боку держави свідчить прийняття Указу Президента України «Про внутрішні та зов­нішні запозичення, що провадяться органами місцевого самовря­дування» від 18.06.1998 р. № 655198, яким було встановлено, що розмір залучення всіх позикових коштів для фінансування місцевих бю­джетів, зокрема обсяги випуску облігацій внутрішніх місцевих позик, а також позик і кредитів банківських установ, підлягає обо­в'язковому узгодженню з Міністерством фінансів України, розмір випуску місцевих облігацій, кредитів і позик має визначатися при затвердженні бюджетів.

Досвід випуску і погашення місцевих облігацій в 1990-х років. засвідчив, що в багатьох випадках за­боргованість за облігаціями своєчасно не погашалася, часто основна ча­стина коштів витрачалася на ви­рішення поточних питань або фінансування сторонніх про­грам. Були допущені помилки в процесі випуску, розміщення, погашення місцевих позик: тривале та неповне за обсягом первинне розміщення; інформація про емісію позик не була вичерпною; гарантії забезпечення місцевих позик та механізм стягнення боргів за облігаціями чітко не визначалися; не передбачався механізм довгострокового погашення позики.

Зауважимо, що запровадження місцевих позик мало на меті три мо­делі їх використання: для покриття дефіциту місцевого бюджету; для залучення коштів на фінансування окремих міських програм із метою розширення обсягів інвестицій та як цільові позики.

Головні показники, що характеризуюсь обіг місцевих позик на території України, наведені в табл. 3.7.

Таблиця 3.7

Місцеві облігації, що перебували в обігу та планувалися до розміщення в 2008 р.

Місто Обсяг емісії Вид зобов'язань Ставка купону Рік розміщення Рік погашення
Київ 250 млн дол США Єврооблігації 8,00
Київ 250 млн дол США Єврооблігації 8,25
Київ 150 млн грн Облігації 14,0
Донецьк 45 млн грн Облігації 11,75
Запоріжжя 20 млн грн Облігації 11,5
Запоріжжя 10 млн грн Облігації 12,0
Запоріжжя 20 млн грн Облігації 11,0
Одеса 70 млн грн Облігації 13,0
Одеса 30 млн грн Облігації 14,0
Харків 100 млн грн Облігації 10,75
Черкаси 5 млн грн Облігації 12,0
Івано-Франківськ 5,5 млн грн Облігації **
Івано-Франківськ 7,5 млн грн Облігації **
Львів* 200 млн грн Облігації 12,0
Бориспіль* 9 млн грн Облігації 15,0
Запоріжжя* 60 млн грн Облігації **
Вінниця* 10 млн грн Облігації **
Луцьк* 30 млн грн Облігації **
Київ* 250 млн дол США Єврооблігації ** **

 

На сьогодні підґрунтям правової бази системи місцевих запозичень в Україні є такі нормативно-правові акти: Бюджетний кодекс України; Закони України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»; постанова Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 р. «Про затвердження Порядку здійснення запозичень до місцевих бюджетів». Крім того Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку 7 жовтня 2003 р. затвердила Положення про порядок випуску облігацій внутрішніх місцевих позик № 414.

Узагальнюючи досвід розвитку місцевих облігацій в Україні, зауважимо, що в цілому недолік управління місцевими цінними паперами полягає у тому, що вони випускалися на досить короткий у зв’язку з чим зростала короткострокова заборгованість місцевих органів влади й склалася несприятлива ситуація для збільшення інвестицій. Крім того, високий рівень короткострокової заборгованості підсилює кредитний, політичний та інші види ризиків, що вельми небажано для не­стабільної української економіки.

Одним із негативних чинників є відсутність в Україні вичерпної інформації про емітентів, оскільки міські владні структури майже не оприлюднюють своїх бюджетів, підви­щується ризик для інвестора.

Для запровадження ефективних місцевих позик слід кардинально змінити систему звітності, а також звітування перед громадськістю, узгодити її з міжнародними стандартами, зробити більш прозорою роботу місцевих органів влади.

Зокрема, учасники ринку майже не мають доступу до інформації про кількісні результати проведення емісій місцевих цінних паперів, до проспектів емісій. Відсутність вичерпної інформаційної забезпеченості ринку місцевих облігацій стримує його якісний розвиток і стає на заваді процесу інтеграції регіональних фондових ринків.

Інвестиційна привабливість місцевих запозичень є низькою, незважаючи на ви­соку дохідність цих інструментів. Існує і певна неузгодженість між надмірно високими ставками процента за позикою й макроекономічною нестабільністю в країні.

Як свідчить досвід випуску й управління місцевими позиками, необхідно здійснювати їх випуск для фінансування невеликих дохідних проектів, які можуть дати прибуток, достатній для погашення облігацій за порівняно короткий строк. Такий підхід дасть змогу відпрацювати механізм управління випуском і погашенням облігацій, а також продемонструє кредитоспро­можність і надійність місцевих органів влади. Надалі можна розпочинати роботу з підготовки довгострокових випусків, спрямованих на фінансування масштабних проектів розвитку інфраструктури.

Ефективне функціонування органів місцевого самоврядування є необхідною запорукою державного розвитку. Місцеві фінанси є найважливішою основою загальнодержавної фінансової системи - саме вони забезпечують реальне самоврядування, яке не може існувати без власних фінансових джерел. Залучення міськими радами додаткових коштів шляхом випуску цінних паперів, зокрема муніципалітетних облігацій, суттєво сприяє вирішенню фінансових труднощів та дозволяє реалізовувати великі інвестиційні проекти.

Слід відмітити, що в Україні ринок місцевих позик тільки починає розвиватися та вимагає особливої уваги, становлячи особливу актуальність для усієї нашої держави у цілому.

По-перше, реалізація муніципальних облігацій може стати важливим напрямком диверсифікації боргової політики держави, особливо в умовах збереження негативного сальдо запозичень.

По-друге, вихід муніципалітетів на зовнішні ринки запозичень, враховуючи вартість випуску даних емісій, а також їх мінімальний ліквідний розмір (за даними експертів, це 80-100 млн. доларів), потребує децентралізації бюджетного процесу, збільшення дохідної частини місцевих бюджетів та дозволить зменшити надмірну фінансово-економічну залежність місцевих бюджетів від державного, що сприятиме просуванню до норм міжбюджетних відносин, прийнятих у Євросоюзі.

По-третє, збільшення ролі місцевих бюджетів, дозволить більш ефективно використовувати запозичені кошти, стимулювати інноваційну та інвестиційну діяльність на регіональному рівні, фінансувати соціальну сферу, у підсумку сприятиме загальному економічному відродженню регіонів.

Таким чином, ринок місцевих позик є органічною складовою сучасної економічної системи. Питання його розвитку комплексне і багатогранне. Вирішення вищезазначених труднощів сприятиме подальшому розвитку цього сегменту фондового ринку, збільшенню його ліквідності та зацікавленості в ньому з боку інвесторів. Це потребуватиме органічного поєднання заходів монетарної, валютно-курсової та бюджетно-податкової політик, загального розвитку фондового ринку як складової фінансової системи держави.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-09; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.189.171 (0.014 с.)