ТОП 10:

ФУНКЦІЇ ОРГАНІВ КАЗНАЧЕЙСТВА З ОБСЛУГОВУВАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ



Функції "бухгалтера"

Реєстрація зобов'язань розпорядників та одержувачів коштів місцевих бюджетів.

Ведення обліку доходів і видатків місцевих бюджетів.

• Складання звітності про виконання місцевих
^бюджетів

Функції "касира"

Касове виконання місцевих бюджетів за доходами.

Участь у касовому виконанні видаткової частини міс­цевих бюджетів.

Перерахування міжбюджетних трансфертів

Функції "контролера"

Контроль за відповідністю платежів взятим зобов'язанням та бюджетним асигнуванням.

Контроль за цільовим спрямуванням бюджетних коштів.

Контроль за дотриманням правил ведення бухгалтерського обліку та складання звітності бюджетними установами.

Контроль за своєчасністю повернення позик,
\наданих з єдиного казначейського рахунку

Функції "менеджера"

Організація функціонування внутрішньої платіжної системи казначейства.

Управління ресурсами єдиного казначейського ра­хунку.

Надання позик на покриття тимчасових касових роз­ривів, що виникають у процесі виконання місцевих бю­джетів.

Проведення взаємних розрахунків між бюджетами у

 

Рис. 7.8. Функції органів Державного казначейства України з обслу­говування місцевих бюджетів

До першої групи належать такі функції:

відкриття бюджетних рахунків, призначених для зарахування, ви­трачання й обліку коштів місцевих бюджетів, забезпечення функціону­вання цих рахунків і закриття їх після закінчення бюджетного періоду;

розрахункове обслуговування бюджетних установ;

методично-правове забезпечення та здійснення діяльності з обліку виконання бюджетів;

реєстрація зобов'язань розпорядників і одержувачів коштів місце­вих бюджетів;

складання звітності про виконання місцевих бюджетів.

Порядок відкриття та функціонування рахунків в органах казна­чейства визначається Бюджетним кодексом України та двома основни­ми нормативно-правовими актами Державного казначейства України — Інструкцією про відкриття аналітичних рахунків для обліку операцій по виконанню бюджетів в системі Державного казначейства, затвер­дженою наказом ДКУ від 28 листопада 2000 р. № 119, і Порядком від­криття рахунків у національній валюті в органах Державного казна­чейства, затвердженим наказом ДКУ від 2 грудня 2002 р. № 221. При­йняття Державним казначейством двох окремих документів з метою правового врегулювання цієї сфери діяльності зумовлене тим, що в пер­шому з них головна увага приділяється правилам відкриття рахунків і їх кодування, а в другому — регламентації процедури відкриття рахун­ків і питанням взаємовідносин органів казначейства з іншими учасни­ками бюджетного процесу в процесі відкриття та забезпечення функціо­нування бюджетних рахунків.

У процесі обслуговування місцевих бюджетів в органах казначейства відкриваються такі види бюджетних рахунків:

бюджетні рахунки для зарахування надходжень. На ці рахунки надходять податкові, неподаткові та інші надходження, справляння яких передбачено законодавством України, включаючи трансферти, да­рунки, гранти, кошти, залучені до бюджетів від розміщення місцевих облігаційних позик, суми отриманих кредитів тощо;

бюджетні рахунки, призначені для обліку операцій клієнтів з бю­джетними коштами;

рахунки для обліку операцій з фінансування місцевих бюджетів;

інші бюджетні рахунки.

Бюджетні рахунки відкриваються в органах казначейства щороку відповідно до закону про державний бюджет України та рішень рад про місцеві бюджети. У разі необхідності, зумовленої, як правило, внесен­ням змін до бюджетів, протягом року окремі рахунки можуть закрива­тися або відкриватися додатково до вже діючих. У випадку несвоєчас­ного прийняття рішення про місцевий бюджет може бути продовжена дія рахунків, відкритих у попередньому бюджетному періоді.

Всі бюджетні рахунки закриваються в останній день бюджетного ро­ку. За виняткових обставин згідно з наказом Міністерства фінансів Украї­ни бюджетний період, який у нашій країні збігається в часі з календар­ним роком, може бути продовжено на термін, що не перевищує п'яти робочих днів. Залишки невикористаних коштів, накопичених на спе­ціальних реєстраційних рахунках розпорядників на кінець бюджетного періоду, переносяться на нововідкриті рахунки з урахуванням їх цільо­вого призначення.

Визначальними рисами, що характеризують порядок функціонуван­ня в органах казначейства рахунків, призначених для зарахування над­ходжень місцевих бюджетів, є такі:

всі рахунки за надходженнями бюджетів відкриваються виключ­но в органах державного казначейства регіонального рівня, які мають статус учасників системи електронних міжбанківських переказів НБУ;

рахунки відкриваються не тільки окремо для кожного бюджету, а й за кодами бюджетної класифікації доходів, у зв'язку з чим їх кіль­кість після запровадження казначейського обслуговування місцевих бю­джетів збільшилась у декілька десятків разів;

прийнятий в Україні режим функціонування рахунків передбачає організацію високоефективної взаємодії органів казначейства з подат­ковими, фінансовими, митними та іншими органами, які здійснюють контроль за справлянням платежів до місцевих бюджетів;

внаслідок зосередження в органах казначейства функцій з розме­жування бюджетних надходжень платники перераховують платежі, що підлягають розподілу, на один рахунок, а не на кілька, як це здебіль­шого було раніше;

застосовується практика щорічного закриття рахунків, у зв'язку з чим у наступному бюджетному році вони відкриваються під новими но­мерами.

Нинішній порядок функціонування рахунків для зарахування бю­джетних надходжень, порівняно з тим, який діяв до запровадження каз­начейської системи, має багато переваг: скорочено тривалість обігу бю­джетних коштів; зведено до мінімуму можливість неправильного роз­поділу платежів; забезпечено формування більш повної і достовірної ін­формації про виконання бюджетів за доходами, щоденну її передачу до податкових, фінансових органів та органів місцевого самоврядування; запроваджено контроль за правильністю зарахування бюджетних над­ходжень тощо. Однак поряд з названими перевагами цьому порядку влас­тива й низка недоліків, головними з яких є велика кількість рахунків (близько 100 тис. рахунків для зарахування надходжень місцевих бю­джетів у кожній області) та застосування практики щорічного перевідкриття рахунків.

Негативний вплив перевідкриття рахунків виявляється у зростанні обсягів помилково зарахованих платежів та збільшенні кількості нез'ясованих надходжень в органах казначейства, що, зокрема, видно на прикладі Тернопільської області (рис. 7.9). Крім того, такий підхід зу­мовлює несвоєчасне зарахування платежів у бюджет, значно ускладнює роботу працівників казначейств та податкових органів, знижує ефек­тивність процедур адміністрування податків, є незручним для платни­ків і негативно позначається на прозорості бюджетного процесу. Ще од­ним недоліком чинного порядку є також те, що він призводить до усклад­нення процедур повернення помилково та надміру сплачених платежів.

Бюджетні рахунки для операцій клієнтів з бюджетними коштами відкриваються розпорядникам і одержувачам коштів для зарахування й витрачання виділених з місцевих бюджетів асигнувань. Вони поділяються так:

реєстраційні рахунки розпорядників коштів, призначені для здійс­нення й обліку операцій з виконання загального фонду кошторису;

спеціальні реєстраційні рахунки розпорядників коштів, призна­чені для здійснення й обліку операцій з виконання спеціального фонду кошторису;

рахунки одержувачів коштів, призначені для здійснення й обліку операцій з виконання плану використання бюджетних коштів.

Розпорядники коштів місцевих бюджетів для відкриття бюджетних
рахунків подають до органу казначейства такі документи:

заяву про відкриття рахунків;

копію довідки про включення до Єдиного державного реєстру під­приємств та організацій України, засвідчену нотаріально або органом, який її видав;

копію належним чином зареєстрованого статуту або положення, засвідчену нотаріально або відповідним органом;

копію документа, який підтверджує, що клієнт знаходиться на по­датковому обліку, засвідчену органом державної податкової служби;

— два примірники картки зі зразками підписів осіб, які мають право
розпоряджатися рахунком і підписувати розрахункові документи. Оби­два примірники мають бути завірені нотаріально або вищою установою.
Картка має містити також зразок відбитка печатки. В разі тимчасового
надання особі права першого чи другого підпису подаються тимчасова
картка зі зразком підпису цієї особи та копія розпорядчого документа,
що підтверджує надані їй повноваження;

— довідку про реєстрацію в органі Пенсійного фонду України;

документ, який підтверджує реєстрацію бюджетної установи як плат­ника соціальних страхових внесків, або його копію, засвідчену нотарі­ально або відповідним органом;

затверджений кошторис. До його прийняття, але протягом періо­ду, що не перевищує ЗО календарних днів з дня затвердження річного розпису призначень і помісячного розпису асигнувань загального фон­ду місцевого бюджету, бюджетна установа може обслуговуватись відпо­відно до тимчасового кошторису, завіреного її керівником.

Одержувачі коштів для відкриття бюджетних рахунків подають до органу казначейства всі документи, що включені до наведеного вище переліку, за винятком кошторису, замість якого вони пред'являють план використання бюджетних коштів.

Однією з важливих функцій державного казначейства є розрахунко­ве обслуговування бюджетних установ.

Розрахункове обслуговування бюджетних установ органа­ми казначейства — це діяльність органів казначейства щодо за­рахування коштів на рахунки бюджетних установ, приймання від них розрахункових документів, здійснення на основі цих до­кументів грошових переказів і надання бюджетним установам ін­формації про рух коштів на їхніх рахунках.

Органи казначейства, на відміну від банків, не здійснюють операцій з готівкою. Тому застосування до названої діяльності поняття "розра­хунково-касове обслуговування" є помилковим9. Розрахункове обслуго­вування бюджетних установ проводиться структурними підрозділами казначейства на договірній основі. Бюджетні установи обслуговуються в межах операційного часу. Тривалість операційного часу органу казна­чейства встановлюється внутрішнім регламентом його роботи.

Операційний час — це частина операційного дня казначей­ства, протягом якої приймаються розрахунково-платіжні доку­менти клієнтів, що мають бути взяті до виконання протягом цьо­го самого робочого дня.

На кожну бюджетну установу в органі казначейства заводиться окре­ма справа, до якої, крім договору, входить пакет документів, необхід­них для відкриття рахунку. Крім того, до справи долучають копії сторі­нок паспорта кожної особи, яка має право розпоряджатися рахунком і підписувати розрахункові документи (вони мають містити фото особи і дані про її прізвище, ім'я та по батькові; інформацію про дату видачі паспорту й орган, що його видав, а також про місце проживання грома­дянина).

Діяльність Державного казначейства України у сфері бюджетно­го обліку охоплює два основні напрями роботи:

по-перше, воно формує правові та методичні основи бюджетного обліку, встановлюючи за погодженням з Міністерством фінансів єдині правила бухгалтерського обліку фінансових операцій, активів і фінан­сових зобов'язань держави та місцевого самоврядування;

по-друге, органи казначейства здійснюють облік виконання бю­джетів (рис. 7.10).

Перше завдання належить до компетенції центрального апарату Дер­жавного казначейства України, тоді як функції з обліку виконання міс­цевих бюджетів виконують виключно його територіальні органи.

Діяльність органів казначейства з обліку виконання місцевих бю­джетів включає такі складові:

облік активів (ресурсів) бюджетів — коштів, розміщених на депо­зитних і поточних рахунках в установах банків; наданих кредитів; ак­тивів за взаємними розрахунками та в цінних паперах; позичок, одер­жаних з єдиного казначейського рахунку; товарно-матеріальних цін­ностей та інших активів;

облік зобов'язань, що виникають в процесі виконання місцевих бю­джетів — за емітованими цінними паперами, взаємними розрахунками, отриманими позичками і кредитами, розміщеними депозитами тощо;

облік коштів місцевих бюджетів, а також розпорядників і одержу­вачів бюджетних коштів;

облік розрахунків, які виникають у процесі виконання місцевих бюджетів — з державним та іншими місцевими бюджетами, за цінними паперами та кредитними операціями тощо;

облік результатів виконання місцевих бюджетів;

облік доходів місцевих бюджетів, що надійшли протягом бюджет­ного року, наростаючим підсумком без урахування надміру та помилко­во сплачених платежів, які були повернуті органами казначейства;

 

 

Рис. 11.2. Функції казначейства

облік видатків, здійснених з місцевих бюджетів протягом бюджет­ного періоду, в тому числі обсягів кредитування за вирахуванням пога­шення;

управлінський облік, який передбачає облік переданих та отрима­них органами казначейства коштів у процесі виконання місцевих бю­джетів. Для забезпечення своєчасності та повноти перерахування міжбюджетних трансфертів важливу роль відіграє управлінський облік коштів, що передаються до місцевих бюджетів або вилучаються з них у процесі бюджетного регулювання;

— позабалансовий облік — бюджетних асигнувань, кошторисних при­
значень, планових показників доходів і показників розписів фінансування місцевих бюджетів, зобов'язань бюджетних установ, не оплаче­
них у строк розрахункових документів тощо.

Для здійснення аналітичного обліку операцій з виконання місцевих бюджетів в органах казначейства для кожного рахунку відкриваються особові картки, які ведуться автоматизовано, з використанням уніфіко­ваних програмно-технічних комплексів. Відображені в особових карт­ках облікові дані повинні відповідати даним оборотно-сальдової та саль­дової відомостей. Відображена в сальдовій відомості інформація має бу­ти також тотожною даним щоденного оборотно-сальдового балансу.

Одним з обов'язкових атрибутів казначейського обслуговування міс­цевих бюджетів є реєстрація та облік зобов'язань бюджетних уста­нов, які фінансуються з цих бюджетів. Запровадження вказаних проце­дур зумовлене, з одного боку, необхідністю підвищення ефективності контролю за дотриманням законного та цільового використання коштів місцевих бюджетів; з іншого — потребою вдосконалення діючого ме­ханізму управління бюджетними ресурсами в системі казначейства. Перше завдання — поліпшення контролю — значною мірою вже вда­лось виконати; з метою повної реалізації другого Державним казна­чейством України здійснюється низка заходів, які мають забезпечити перехід від теперішньої системи виділення асигнувань бюджетним уста­новам до погашення їхніх зобов'язань органами казначейства. В кінце­вому підсумку це дасть змогу суттєво зменшити залишки коштів на рахун­ках розпорядників і одержувачів коштів.

Від розпорядників коштів приймаються реєстри зобов'язань та фі­нансових зобов'язань разом з первинними документами або їх копіями у межах залишків бюджетних асигнувань. Органи казначейства мають право відмовити в реєстрації бюджетного зобов'язання у разі, якщо во­но не відповідає:

обсягу доведених бюджетних асигнувань;

затвердженому кошторису бюджетної установи.

Погашення бюджетних зобов'язань відбувається одночасно зі здійс­ненням касових видатків розпорядників коштів шляхом оплати їх пла­тіжних документів та надання їм дозволів на отримання готівки в уста­новах банків на цілі, передбачені кошторисами.

Специфіку діяльності Державного казначейства у сфері обліку ха­рактеризує структура облікових операцій, в якій частка операцій з гро­шовими коштами — типово банківських операцій — становить лише близько 20 % . Решта операцій пов'язані з провадженням органами каз­начейства суто бюджетної діяльності. До останніх належать операції з відображення розрахунків, що виникають у процесі виконання бюдже­тів; обліку доходів, видатків і результатів виконання бюджетів; веден­ня управлінського і позабалансового обліку.

Складання органами казначейства звітності про виконання міс­цевих бюджетів ґрунтується на використанні даних бухгалтерського обліку, які накопичуються і зберігаються в інформаційній системі каз­начейства. При цьому значна увага приділяється автоматизації проце­дур формування звітності. Основою інформації, що використовується для складання звітів про виконання бюджетів, є дані, сформовані з ви­користанням уніфікованих автоматизованих програмних систем. Процес реформування порядку складання звітності про виконання бюдже­тів, розпочатий Державним казначейством, передбачає вирішення пи­тання формування фінансової звітності безпосередньо з інформаційних баз, без застосування ручних операцій.

Іншим джерелом формування в органах казначейства звітності про виконання місцевих бюджетів є фінансові звіти бюджетних установ. З метою попередження та усунення помилок, що виникають під час скла­дання звітності, проводиться звірка даних звітів розпорядників коштів місцевих бюджетів з даними органу казначейства.

Ведення обліку та складання звітності про виконання місцевих бю­джетів — це органічно поєднані види діяльності: повнота і достовір­ність облікових даних є головною умовою якісного та своєчасного скла­дання фінансової звітності (рис. 7.11).

Звітність про виконання місцевих бюджетів поділяється на опера­тивну, місячну, квартальну та річну.

Щоденні звіти про виконання місцевих бюджетів за доходами та ви­датками складаються на підставі оборотно-сальдового балансу. Вони формуються органами казначейства за бюджетами та окремо за загаль­ним і спеціальним фондами. Зазначені звіти передаються фінансовим органам до 12-ї години робочого дня, наступного за звітним. Дані звітів за останній робочий день місяця є підставою для складання періодичної звітності.

Основними формами місячної звітності про виконання місцевих бю­джетів є такі:

звіт про виконання місцевих бюджетів;

звіт про бюджетну заборгованість;

звіт про надання та використання місцевими бюджетами дотацій та субвенцій, отриманих з державного бюджету;

інформація про виконання захищених статей видатків місцевих бю­джетів;

інформація про використання коштів з резервного фонду.
Основними формами квартальної звітності про виконання місце­вих бюджетів є:

звіт про фінансовий стан (баланс);

звіт про виконання місцевих бюджетів;

звіт про рух грошових коштів;

звіт про бюджетну заборгованість;

звіт про надходження та використання коштів спеціального фонду місцевих бюджетів у частині власних надходжень бюджетних установ;

звіт про надходження та використання інших надходжень спеці­ального фонду;

звіт про надання та використання місцевими бюджетами дотацій та субвенцій, отриманих з державного бюджету;

інформація про виконання захищених статей видатків місцевих бюджетів;

 

 

Рис. 11.3 Організація ведення обліку та складання звітності про ви­конання бюджетів в органах казначейства

 

інформація про використання коштів з резервного фонду;

пояснювальна записка до квартального звіту.

Річна звітність про виконання місцевих бюджетів містить такі ос­новні форми:

звіт про фінансовий стан (баланс);

звіт про виконання місцевих бюджетів;

звіт про результат виконання місцевих бюджетів;

звіт про рух грошових коштів;

звіт про бюджетну заборгованість;

звіт про надходження та використання коштів спеціального фонду місцевих бюджетів у частині власних надходжень бюджетних установ;

інформація про виконання захищених статей видатків місцевих бю­джетів;

інформація про використання коштів з резервного фонду;

довідка про рух матеріалів і продуктів харчування бюджетних уста­нов; звіт про рух необоротних активів бюджетних установ;

звіт про недостачі та крадіжки грошових коштів і матеріальних цін­ностей у бюджетних установах;

довідка про зміни до показників загального фонду місцевих бюдже­тів у процесі їх уточнення протягом року;

звіт про надходження та використання інших надходжень спеці­ального фонду;

звіт про надання та використання місцевими бюджетами дотацій та субвенцій, отриманих із державного бюджету;

пояснювальна записка до річного звіту. ,;

Форми звітності про виконання місцевих бюджетів, порядок їх скла­дання та подання визначаються Державним казначейством України за погодженням з Міністерством фінансів України.

Звіти про виконання місцевих бюджетів подаються органами казна­чейства до відповідних місцевих фінансових органів і виконавчих ор­ганів місцевих рад. Крім того, зведені місячні, квартальні та річні звіти подаються до управління консолідованої звітності з виконання бюдже­тів Державного казначейства України.

Другою групою функцій органів казначейства — функцій "касира" — передбачено здійснення діяльності щодо зарахування і витрачання кош­тів місцевих бюджетів. Ці функції реалізуються, головним чином, у процесі касового виконання дохідної і видаткової частин місцевих бю­джетів. До цієї групи належить також діяльність з перерахування міжбюджетних трансфертів до місцевих бюджетів і коштів, що передають­ся з них до державного та інших місцевих бюджетів.

Як "касир" місцевих органів державної влади та самоврядування, Державне казначейство консолідує всі належні їм кошти на єдиному казначейському рахунку. Витрачання цих коштів відбувається шляхом

11.3. Фінансовий контроль на місцевому рівні

Фінансовий контроль - це один з елементів управління місцевими фінансами; особлива діяльність по перевірці правильності вартісного розподілу створеної вартості, утворення і витрачання фондів грошових коштів, цільового використання коштів.

У залежності від часу проведення виділяють наступні форми фінансового контролю:

§ попередній, який проводиться до здійснення фінансових операцій;

§ поточний,тобто в процесі фінансових операцій (перерахування податків, зборів, утворення фондів грошових коштів, здійснення виплат та ін.);

§ наступний,що проводиться по закінченні певних періодів, по підсумках місяця, кварталу, року.

Методи фінансового контролюяк конкретні прийоми його проведення поділяються на документальні (ревізії і перевірки) і натуральні (інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний обмір, контрольний запуск сировини у виробництво тощо).

Ревізія- це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотримання законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності; спосіб документального викриття недостач, витрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань.

Ревізії бувають:

♦ комплексні, що охоплюють усі сторони діяльності підприємства;

♦ часткові - охоплюють лише окремі сторони діяльності підприємства;

♦ тематичні - одночасно проводяться в однотипних установах по певному переліку питань;

♦ планові і позапланові;

♦ суцільні і вибіркові - в залежності від повноти залучення документів.

Перевірка - це обстеження і визначення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів.

Органи місцевого самоврядуваннянаділені певними правами у галузі бюджету і фінансів, зокрема вони:

• самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети;

• самостійно розпоряджаються коштами місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання;

• використовують вільні бюджетні кошти, додатково одержані в процесі виконання місцевих бюджетів;

• запроваджують відповідно до законодавства місцеві податки і збори та обов'язкові платежі;

• встановлюють ставки місцевих податків і зборів, які зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. За рішенням зборів громадян можуть запроваджувати місцеві збори на засадах добровільного самооподаткування;

• випускають місцеві позики, лотереї та цінні папери, можуть отримувати короткотермінові позички (до трьох місяців, але у межах поточного бюджетного періоду) у фінансово-кредитних установах на покриття тимчасових касових розривів, що виникають під час виконання загального фонду місцевого бюджету;

• можуть створювати у межах законодавства комунальні банки та інші фінансово-кредитні установи, виступати гарантами кредитів підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності, розміщувати належні їм кошти в банках інших суб'єктів права власності, отримувати відсотки від їх доходів і зараховувати їх до доходної частини відповідного місцевого бюджету.

В управлінні місцевими фінансами центральне місце посідають місцеві фінансові органи, які входять у систему Міністерства фінансів України і, крім того, є виконавчими органами державних адміністрацій і місцевих рад. Місцеві фінансові органи діють на рівні областей, районів і міст. Вони мають подвійне підпорядкування, тобто по вертикалі підпорядковуються відповідному вищестоящому фінансовому органу, а по горизонталі - державним адміністраціям або місцевим радам.

Місцевий фінансовий орган - установа, яка відповідно до законодавства України організує та здійснює функції по складанню, виконанню місцевих бюджетів, контролю за витрачанням коштів розпорядниками бюджетних коштів, а також інші функції, пов'язані з управлінням коштами місцевого бюджету.

Управління суспільними фінансами має відповідати чинному зако­нодавству та враховувати інтереси громадськості. Виконати цю вимогу можна тільки завдяки наявності системи ефективного контролю. Фі­нансовий контроль є обов'язковим елементом управління місцевими фі­нансами та дієвим інструментом, що дає змогу на належному рівні під­тримувати фінансову дисципліну.

Фінансовий контроль на місцевому рівні — це діяльність суб'єктів контролю, спрямована на попередження та своєчасне виявлення фактів незаконних і неефективних дій у сфері місце­вих фінансів; передбачає оперативне вжиття управлінських за­ходів щодо виправлення виявлених недоліків, компенсацію запо­діяної шкоди та застосування санкцій до винних осіб.

Об'єктами фінансового контролю на місцевому рівні є місцеві бюджети, цільові фонди місцевого самоврядування, місцеві запозичен­ня, комунальне майно та земля, а також фінансова діяльність учасни­ків бюджетного процесу на місцевому рівні та підприємств комунальної власності.

Суб'єктами фінансового контролю на місцевому рівні є органи дер­жавного управління, органи місцевого самоврядування, спеціалізовані структурні підрозділи галузевих міністерств, відомств і державних ко­мітетів, фінансові та бухгалтерські служби установ, підприємств і ор­ганізацій комунальної власності, а також громадяни та громадські об'єд­нання, наділені контрольними повноваженнями щодо об'єктів фінансо­вого контролю.

Вирішальне значення для побудови ефективної системи фінансового контролю має раціональний розподіл повноважень між різними суб'єк­тами управління місцевими фінансами. Адже концентрація всіх повно­важень в одних руках створює найсприятливіший ґрунт для різноманіт­них порушень та зловживань у цій сфері. Очолювати систему фінансо­вого контролю має орган, який при реалізації своїх функцій не зале­жить від впливу владних інститутів. Крім того, надзвичайно важливе значення має забезпечення підконтрольності всіх учасників управління суспільними фінансами, без будь-яких винятків та обмежень.

Організація фінансового контролю на місцевому рівні має враховува­ти особливості функціонування місцевих фінансів. У багатьох країнах органи центральної влади наділені значними контрольними повноваженнями у сфері місцевих фінансів. Це зумовлено насамперед тим, що держава відіграє велику роль у фінансуванні органів місцевого самовря­дування, зокрема для забезпечення виконання делегованих нею повноважень. Відповідно, виникає потреба контролювати використання кош­тів, які спрямовуються на зазначені цілі, а також обсяг і якість послуг, які створюються за їх рахунок.

На відміну від загальнодержавного рівня, де контрольні повноважен­ня розмежовані між органами влади одного (вищого) рівня, на місцях контрольними повноваженнями наділені владні інституції різних рів­нів. Це створює додаткові передумови для забезпечення ефективного контролю у сфері місцевих фінансів. Крім того, на місцевому рівні відбу­вається розширення об'єкта контролю, порівняно з центральним. Якщо на державному рівні об'єктом фінансового контролю в основному є ді­яльність виконавчої гілки влади, то на місцях контролю підлягають дії як виконавчої, так і представницької влади. Це зумовлено насамперед існуванням у країні єдиної законодавчої бази, якій повинні відповідати рішення, ухвалені органами місцевого самоврядування.

Завданнями фінансового контролю на місцевому рівні є:

безумовне дотриманням вимог чинного законодавства при ухвален­ні фінансових рішень органами місцевого самоврядування;

виявлення можливих резервів розширення ресурсної бази місцевого самоврядування;

забезпечення економного та ефективного використання матеріаль­них ресурсів відповідно до рішень, ухвалених представницькими орга­нами місцевого самоврядування;

попередження і виявлення фактів використання фінансових ресур­сів із порушенням встановлених правил;

забезпечення достовірності інформації про фінансову діяльність органів місцевого самоврядування.

Реалізація поставлених завдань сприяє зміцненню фінансової дис­ципліни органів місцевого самоврядування, підвищенню ефективності управління суспільними фінансами в цілому. Це, у свою чергу, є факто­ром, що стимулює економічне піднесення, розвиток демократичних від­носин у суспільстві та поліпшення ставлення громадськості до діяль­ності владних інститутів. Реалізувати завдання, які стоять перед фінан­совим контролем на місцевому рівні, можливо за умови дотримання під час його побудови певних принципів (табл. 11.2).

Контроль має охоплювати всі етапи руху фінансових потоків. Залеж­но від часу проведення фінансовий контроль на місцевому рівні поді­ляється на попередній, поточний та наступний.

Попередній контроль проводиться до моменту здійснення фінансо­вих операцій, під час яких допускаються або можуть бути допущені по­рушення. Важливість попереднього фінансового контролю полягає в тому, що він покликаний перш за все запобігти порушенням у формуванні та використанні фінансових ресурсів місцевого самоврядування. У тако­му разі є можливість уникнення можливих фінансових втрат і, відповід­но, необхідності відшкодовувати заподіяні збитки.

 

Рис. 11.4. Принципи фінансового контролю


Таблиця 11.2. Принципи фінансового контролю на місцевому рівні

 

Назва принципу Зміст принципу
Відповідальність перед громадою У разі виявлення порушень у фінансовій сфері органи місцевого самоврядування несуть політичну, моральну, адміністративну чи кримінальну відповідальність
Незалежність ор­ганів контролю Органи фінансового контролю на місцевому рівні у своїй діяльності не повинні залежати від рішень органів, які підлягають контролю
Безперервність Контрольні заходи повинні здійснюватися постійно та безперервно
Повнота Фінансовим контролем повинна бути охоплена вся діяль­ність у сфері місцевих фінансів
Поєднання зовнішнього та внутрішнього контролю Фінансовий контроль повинен здійснюватися не тільки суб'єктами зовнішнього контролю, а й підрозділами са­мої організації
Підзвітність Органи фінансового контролю повинні бути підзвітні у своїй діяльності перед суспільством, органами пред­ставницької та виконавчої влади, а також перед органами вищого державного фінансового контролю
Результативність Фінансовий контроль повинен сприяти поліпшенню управління місцевими фінансами. Витрати на забезпечен­ня контролю не повинні перевищувати ефект, отриманий за результатами здійсненого контролю
Професійність Проведення контрольних заходів передбачає застосуван­ня специфічних прийомів та методів, які вимагають ґрунтовних знань та навиків. Володіють ними тільки професійно підготовлені спеціалісти
Поєднання попе­реднього та на­ступного конт­ролю Для досягнення високої ефективності фінансового конт­ролю, він повинен здійснюватися як перед проведенням фінансової операції, так і після неї
Публічність та прозорість конт­ролю Діяльність органів контролю повинна бути відкритою для суспільства. Результати контрольних заходів мають своєчасно оприлюднюватися

 

Якщо порівнювати ефективність попереднього контролю на різних етапах бюджетного процесу, то, очевидно, що доцільнішими є ті кон­трольні заходи, які дають змогу встановити неефективність видатків ще до їх включення до місцевого бюджету. Адже в цьому разі завдяки виявленню недоліків є можливість спрямувати обмежені ресурси на здійснення інших суспільно важливих заходів. Виявлення неефектив­ності бюджетних видатків вже після затвердження бюджету не є гаран­тією того, що ці витрати не будуть здійснені. Це пов'язано з тим, що: по-перше, виконавча влада зобов'язана виконувати схвалений бюджет; по-друге, для скасування видатків необхідна згода представницької гіл­ки влади. Висновки професійних аудиторів про неефективність видат­ків не завжди слугують переконливим аргументом для політиків, які приймають рішення про внесення змін до бюджету.

Поточний контроль здійснюється під час проведення фінансових операцій та є складовою системи оперативного фінансового управління. Здійснення поточного контролю на етапі касового виконання бюджету не забезпечує повною мірою його високу результативність. Адже під час оплати відбувається погашення раніше взятих зобов'язань, а нездійс­нення платежу може спричинити фінансові санкції для платника. В цьо­му випадку важко виправляти виявлені недоліки раніше взятих зобов'я­зань — високу вартість отримуваних товарів, робіт, послуг, незадовіль­ний асортимент та ін. Тому ефективність поточного контролю підви­щується, якщо його здійснювати на більш ранніх етапах — ще під час виникнення зобов'язань місцевого самоврядування, коли відбувається укладання угод, розміщення замовлень32.

Суттєвим недоліком попереднього та поточного контролю є їх висока вартість. Якщо контрольні заходи передують вчиненим фінансовим по­рушенням, потрібно контролювати всю сукупність фінансових опера­цій. А це призводить до витрачання значних трудових та матеріальних ресурсів.

Наступний контроль здійснюється після проведення фінансових операцій. Цей вид контролю, на відміну від ін







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-09; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.208.159.25 (0.04 с.)