Фінансова діяльність комунальних транспортних підприємств

 

Транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробни­цтва і покликаний задовольняти потреби населення та виробництва в перевезеннях. Відомо, що між видами транспорту спостерігається рин­кова конкуренція, але кожний вид транспорту займає своє місце на ринку транспортних послуг.

Міський електротранспорт в умовах ринкової економіки залишаєть­ся найбільш ефективним, економічним, екологічним та доступним ви­дом громадського транспорту. Відповідно до Закону України "Про транс­порт" цей вид транспорту визначено складовою єдиної транспортної системи України і віднесено до транспортної галузі, а згідно із загаль­ним класифікатором "Галузі народного господарства України" підпри­ємства міськелектротранспорту належать до підприємств транспорту. Забезпечення ритмічної і безперебійної роботи пасажирського транспор­ту в цілому та електротранспорту зокрема займає в спектрі проблем життєдіяльності сучасного великого міста важливе місце, оскільки з ним пов'язане задоволення щоденних потреб у перевезеннях більшості частини населення. Від того, як працює міський транспорт, також зале­жить діяльність виробничих та інших господарських підприємств, ор­ганізацій, установ. Перевагою електротранспорту, що забезпечує його широке застосування, є значна маневреність, провізна спроможність і висока регулярність перевезень.

До складу міського електротранспорту входять підприємства місько­го електротранспорту, що здійснюють перевезення пасажирів та ванта­жів, рухомий склад, трамвайні та тролейбусні лінії, ремонтно-експлу­атаційні депо, службові приміщення, фунікулери, канатні дороги, ескалатори, заводи з ремонту рухомого складу і виготовлення запасних ча­стин, споруди енергетичного господарства та зв'язку, промислові, ре­монтно-будівельні, торговельні та постачальницькі організації, навчаль­ні заклади, науково-дослідні та проектно-конструкторські установи, за­клади охорони здоров'я, відпочинку, фізичної культури і спорту та ін­ші культурно-побутові заклади й підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу міського елект­ротранспорту.

Транспортні підприємства

В основу фінансового планування на транспортних підприємствах покладені обсяги перевезень пасажирів, при цьому вони поділяються на перевезення пасажирів, які сплачують за свій проїзд, і пасажирів, які користуються пільгами. Крім того, окремо плануються доходи від інших видів діяльності (доходи, отримані від здавання в оренду власних приміщень, надходження від розміщення реклами на зупинках та рухомому складі).

Склад доходів транспортних підприємств:

♦ доходи від платних перевезень;

♦ бюджетні дотації;

♦ доходи від інших видів діяльності.

Доходи від платних перевезень складають до 95% сукупних доходів. Доходи від платних перевезень визначаються шляхом множення кількості пасажирів, що планується перевезти, на ціну одного перевезення (тариф).

Перевезення пасажирів, яким надається пільга, здійснюється за рахунок бюджетних дотацій, сума яких визначається шляхом множення кількості безплатних перевезень пасажирів на діючий тариф.

Доходи від інших видів діяльності плануються, виходячи з досягнутого в попередній період рівня, з урахуванням змін, що відбудуться в плановому періоді.

Витрати транспортних підприємств. Крім однакових статей витрат з підприємствами житлового господарства, мають місце специфічні статті витрат, притаманні тільки транспортним підприємствам певної спеціалізації, наприклад:

♦ для автотранспортних підприємств - це витрати на придбання пально-мастильних матеріалів, які становлять майже 1/3;

♦ на підприємствах електротранспорту є витрати на придбання електроенергії.

 

Фінансова діяльність комунальних підприємств, зокрема міського електротранспорту, опосередковує грошові відносини, пов'язані з фор­муванням та використанням доходів і накопичень підприємств галузі у процесі отримання коштів громадян, бюджету, інших джерел фінансу­вання для забезпечення безперебійного обслуговування населення щодо надання послуг з перевезення.

На відміну від підприємств виробничої сфери в діяльності транспорт­них підприємств є певні особливості щодо організації фінансів, пов'яза­ні зі специфікою виробничого процесу, госпрозрахунку і методів управ­ління їх діяльністю.

Насамперед, усе це пов'язано зі специфічною роллю транспорту в ко­мунальному господарстві: перевезення пасажирів і їх речей відповідно до особистих потреб (приватні поїздки) або виробничої необхідності (по­їздки на роботу чи місце служби тощо).

На транспорті, у тому числі на електричному, не створюється новий матеріальний продукт, який міг би бути відокремленим від процесу ви­робництва і брати участь у господарському обороті в натуральному ви­гляді як товар. Тому обсяги "виробництва" на електротранспорті вимі­рюються показниками просторового переміщення людей. Узагальнюю­чим показником транспортної продукції з перевезення пасажирів є пасажирообіг, що вимірюється в пасажиро-кілометрах.

Тому для транспорту характерними є незначні запаси матеріальних цінностей, незавершеного виробництва (неістотна частка в оборотному капіталі, стосується здебільшого обслуговування рухомого складу), а показники якості "продукції" транспорту й форми відповідальності за безпеку переміщення пасажирів мають певну специфіку.

Наступна особливість — це специфічність продукту, що створюється живою працею на транспорті. Новостворений продукт виступає у ви­гляді корисного ефекту роботи транспорту, який можна споживати ли­ше під час виробничого процесу. Продукція транспорту є невіддільною від самого процесу виробництва. З цього випливає, що продукцію тран­спорту неможливо нагромаджувати чи резервувати, як це робиться в ін­ших сферах матеріального виробництва.

Особливими також є процеси, пов'язані з формуванням і використан­ням основних фондів. У структурі основних виробничих фондів підпри­ємств міського електротранспорту найбільша частка (понад 45 %) при­падає на рухомий склад (трамвайні вагони, тролейбуси, вагони метро). На другому місці (близько 25 %) — споруди (трамвайні колії, пристрої сигналізації та блокування, майданчики зупинок тощо). На третьому місці — будівлі депо, електропідстанцій (15 %). Близько 9 % вартості основних фондів припадає на передавальні пристрої (контактна мере­жа, мережа живлення і т. ін.). Машини та устаткування займають у се­редньому 5 % вартості всіх основних фондів. До цієї групи належать силові машини й устаткування (електродвигуни), робочі машини, ре­монтне устаткування, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, обчислювальна техніка. На частку інших основних фондів припадає ли­ше 0,3 %. До цієї групи належать предмети, що служать більше року, незалежно від їх вартості, й предмети вартістю більше 1000 грн за оди­ницю незалежно від терміну їх служби.

Для оцінки ефективності використання основних фондів поряд із традиційними показниками (фондовіддача, рентабельність) застосову­ють комплекс аналітичних показників. Серед них найважливішими є

· коефіцієнти технічної готовності рухомого складу,

· випуску транспорт­них засобів на лінію,

· тривалість роботи на лінії,

· коефіцієнти заванта­ження транспортних засобів,

· пробіг транспортних засобів з вантажем і без вантажу тощо.

Щодо формування й управління оборотними коштами транспорт­них організацій, то на електротранспорті сума оборотних коштів є не­значною — кілька відсотків до вартості рухомого складу. Специфічними є склад та структура оборотних коштів, які відображають економічні й технологічні особливості цієї галузі. Найбільша частка оборотних коштів — це кошти, вкладені у виробничі запаси: запасні частини і агрегати; об­мінний фонд вузлів і агрегатів; паливо; малоцінні та швидкозношувані предмети (інструменти, інвентар, спецодяг, формений одяг); шини в за­пасах; незавершене виробництво (стосується тільки капітального ремон­ту тролейбусів, трамваїв та виготовлення для них запасних частин).

Джерелами формування власних оборотних коштів транспортних підприємств є прибуток, стійкі пасиви, короткострокові банківські кре­дити і кошти місцевих бюджетів.

На підприємствах міського транспорту в складі стійких пасивів ваго­ме місце займає стаття "Доходи майбутніх періодів". При складанні фі­нансових планів величина цього стійкого пасиву розраховується як 50 % від суми середньомісячної виручки від реалізації місячних проїз­них квитків та абонентів у році, що передував плановому, скоригованої на зміни в обсягах пасажирських перевезень і тарифах.

Характер виробничої діяльності визначає своєрідність складу, струк­тури і методики планування витрат транспортних підприємств. У ви­тратах значна частка належить витратам на електроенергію, заробітну плату з нарахуваннями й амортизаційним відрахуванням на повне від­новлення основних фондів.

Оскільки транспортні підприємства надають однорідну послугу, це дає змогу планувати величину витрат на одиницю продукції (послуги), тобто визначати планову собівартість одного перевезення пасажира.

Собівартість послуг міськелектротранспорту є вираженою у вартіс­ній формі сукупністю витрат, пов'язаних із забезпеченням технологіч­ного процесу перевезення пасажирів. Облік і калькулювання собіварто­сті послуг проводяться за видами перевезень (трамвай, тролейбус, мет­ро) та за стадіями технологічного процесу.

Групування витрат, пов'язаних із експлуатацією міського електро­транспорту, здійснюється за такою номенклатурою статей калькуляції28:

Енергія для використання з технологічною метою (вартість елект­роенергії, що одержується зі сторони і використовується для забезпе­чення роботи рухомого складу, а також витрати на перетворення змін­ного електричного струму).

Витрати на оплату праці (оплата праці водіїв, кондукторів паса­жирських вагонів (трамваїв, тролейбусів) за період їх роботи на лінії).

Відрахування на соціальні заходи від заробітної плати водіїв, кон­дукторів пасажирських вагонів (трамваїв, тролейбусів) відповідно до вста­новлених законодавством норм.

Амортизація рухомого пасажирського складу (повне відновлення основних виробничих фондів у вигляді амортизаційних відрахувань від балансової вартості трамваїв та тролейбусів за встановленими нормами і порядком).

Утримання та поточний ремонт енергогосподарства (амортизацій­ні відрахування на повне відновлення об'єктів енергогосподарства (ка­бельні мережі, тягові електропідстанції); технічне обслуговування та поточний ремонт об'єктів енергогосподарства; оплата праці робітників, які обслуговують енергогосподарство; відрахування до державних цільо­вих фондів за нормами, встановленими законодавством).

Утримання служби автоматики та зв'язку (витрати на автоматиза­цію процесу управління рухом трамваїв, тролейбусів, метро, а саме: оплата праці робітників служби автоматики та зв'язку; відрахування на соціальні заходи та обов'язкові платежі; амортизаційні відрахуван­ня від вартості засобів автоматики та зв'язку; технічне обслуговування і поточний ремонт засобів автоматики та зв'язку). н,.г

Утримання і поточний ремонт трамвайної колії та контактних ме­реж (амортизаційні відрахування на повне відновлення трамвайних ко­лій та контактних мереж; проведення технічного обслуговування та ре­монт трамвайної колії; оплата праці робітників, які обслуговують і ре­монтують трамвайні колії та контактні мережі; відрахування на со­ціальні заходи).

Утримання служби (відділу) руху (витрати на організацію паса­жирського руху та утримання диспетчерської служби: заробітна плата диспетчерів, відрахування на соціальні заходи, експлуатаційні витрати з утримання диспетчерських пунктів тощо).

Загальна сума витрат на утримання служби руху розподіляється між трамвайними і тролейбусними господарствами пропорційно вагонодням у русі та відноситься на собівартість трамвайних і тролейбусних переве­зень.

9. Експлуатаційні витрати, до складу яких належать:

витрати на поточний ремонт пасажирського рухомого складу, його
технічне обслуговування, поточний ремонт устаткування (касових апа­ратів, компостерів, радіообладнання, акумуляторів тощо), а також замі­
ну та відновлення автошин;

вартість використаних мастильних та інших матеріалів для обслу­говування рухомого складу й підтримання його у робочому стані;

оплата праці робітників, які проводять технічне обслуговування та ремонт рухомого складу;

вартість використаного палива, електроенергії, води, пари та ін­ших видів енергії на технічне обслуговування і ремонт рухомого складу.

10. До загальновиробничих витрат належать: витрати на утримання
апарату управління виробництвом (цехами, депо, службами тощо); утри­мання іншого виробничого персоналу; службові відрядження; амор­тизацію будівель, споруд, інвентарю виробничого призначення; утри­мання та поточний ремонт будівель, споруд, інвентарю виробничого при­значення; охорону праці; пожежну та сторожову охорону об'єктів ви­робничого призначення.

Крім перелічених витрат, до статті "Загальновиробничі витрати" на­лежать витрати на придбання (друкування) всіх видів проїзних квитків, оплату організаціям комісійних за продаж квитків, утримання пунктів (кіосків) продажу квитків, оплату праці та відрахування на соціальні заходи від оплати праці продавців квитків і контролерів, транспортні та інші витрати зі збирання і контролю виторгу від продажу квитків.

11. Загальногосподарські витрати (витрати на утримання апарату
управління підприємствам; службові відрядження; канцелярські, пош­тово-телеграфні витрати, оплата за використання та обслуговування
технічних засобів управління: обчислювальних центрів, вузлів зв'язку,
засобів сигналізації; оплата робіт консультаційного та інформаційного
характеру, пов'язаних із забезпеченням виконання робіт, послуг та пе­редбачених законодавством обов'язкових аудиторських перевірок; утримання загальногосподарського персоналу; амортизація основних вироб­ничих фондів; утримання та поточний ремонт будівель, споруд, інвен­тарю загальногосподарського призначення; охорону праці; підготовку
(перепідготовку) кадрів; нестачі і втрати; інші витрати).

Калькуляційною одиницею на підприємствах міського електротран­спорту є одне пасажироперевезення. При цьому враховується уся кіль­кість пасажирів, включаючи тих, які мають пільги з оплати за проїзд.

Основним джерелом повернення витрат транспортних підприємств є виручка від реалізації послуг. її величина залежить від тарифів на пере­везення пасажирів, оскільки в житлово-комунальному господарстві здійс­нюється державне регулювання ціноутворення. Розрахунок планової виручки від реалізації послуг проводиться методом прямого рахунку шля­хом множення тарифної ставки на обсяг наданих послуг.

Розрахунковий тариф на транспортні послуги — це необхідні (нор­мативні) розрахункові витрати з надання транспортних послуг на оди­ницю транспортної роботи. Величина тарифу (Т) визначається з урахуванням планова собівартість одиниці послуги згідно з нормативами; планова рентабельність (прибуток) підприємства, потрібний для його функціювання та розвитку, віднесений до одиниці послуги.

Планова собівартість одиниці послуги визначається розподілом за­гальної суми планових витрат на плановий обсяг транспортної роботи у натуральному вираженні (вагоно(тролейбусо)-кілометри), розрахова­ний на основі нормативів і загальної кількості перевезених пасажирів за групами та категоріями (перевезених пасажирів за разовими квитка­ми (талонами, жетонами), абонементними квитками та пасажирів з правом безплатного проїзду згідно з чинним законодавством),

Розрахунковий тариф на транспортні послуги переглядається за по­годженням сторін договору (перевізником та органом місцевого само­врядування) у разі зміни цін, тарифів на обладнання, комплектувальні вироби, матеріали, електроенергію тощо, а також перегляду рівня за­робітної плати відповідно до законодавства.

Слід зауважити, що розміри витрат на поточну діяльність і розвиток підприємств у складі тарифу мають визначатися у результаті знахо­дження місцевим органом державної виконавчої влади та органом само­врядування компромісу між потребами комунального господарства, мож­ливостями бюджету і платоспроможністю споживачів послуг.

Оплата замовником фактично виконаних обсягів пасажироперевезень здійснюється у межах відповідних бюджетних призначень. Обсяг відпо­відних робіт визначається як добуток розрахункового тарифу на транс­портні послуги і обсягу виконаної транспортної роботи, який зменшуєть­ся на суму виручки від справляння плати за проїзд пасажирами, плати за рекламу, оренду тощо30.

Одержані понад план доходи від реалізації проїзних документів, а також доходи від стягнення штрафів за безквитковий проїзд залиша-

ються у розпорядженні перевізника. Невиконання плану доходів від ре­алізації проїзних документів замовником не компенсується.

Належність підприємств міського електротранспорту до складу ко­мунального господарства визначає специфіку фінансового забезпечення їх функціонування та розвитку.

Питання про те, на яких основних принципах транспортні підпри­ємства здійснюють свою господарську діяльність — на основі повного госпрозрахунку (комерційного розрахунку) або самофінансування — є спірним.

Щодо підприємств міського електротранспорту, очевидно, що тут не може йтися про повний госпрозрахунок. Специфіка комунального гос­подарства дає змогу застосувати до його підприємств термін "соціаль­ний госпрозрахунок"31, обмежений порівняно з повним госпрозрахун­ком переважанням державної (комунальної) форми власності, повно­тою реалізації госпрозрахункових принципів і необхідністю виконання у першу чергу соціальних, а не комерційних завдань.

Необхідність розмежування понять повного госпрозрахунку і соці­ального госпрозрахунку стосовно підприємств міського електротран­спорту зумовлюється перш за все відмінністю в реалізації ними трьох основних принципів господарського розрахунку: фінансової самостій­ності, рентабельності та самофінансування.

Принцип фінансової самостійності на підприємствах галузі обмеже­ний впливом таких чинників:

основні та оборотні засоби транспортних підприємств перебувають у їх розпорядженні на правах господарського відання та оперативного розпорядження, а не в приватній власності;

виручка і доходи таких підприємств можуть перерозподілятися муні­ципалітетом на правах власника;

комунальні підприємства можуть фінансуватися з бюджету в ча­стині поточних і капітальних витрат у разі нестачі власних джерел;

здійснюється пряме державне регулювання ціноутворення через си­стему тарифів.

Принцип рентабельності не повинен бути основним принципом і ме­тою соціального госпрозрахунку на підприємствах міського транспорту. Отримання прибутку допустиме, але не в умовах низького рівня життя основної маси населення, слабкої технічної оснащеності і зносу рухомо­го складу, коли на перший план виступає соціальна, а не економічна ефективність.

Підприємства електротранспорту є комплексно-функціональними су­б'єктами господарювання і, як правило, виконують усі основні вироб­ничі функції, характерні для цієї галузі економіки: перевезення пасажирів, технічне обслуговування і ремонт рухомого складу, постачання його експлуатаційними матеріалами. Проте порівняльний аналіз при­бутковості підприємств міського електротранспорту з іншими галузями економіки свідчить, що ця галузь перебуває у незадовільному стані. Упро­довж останніх років вона є збитковою. Тобто рентабельність навряд чи буде повноцінним показником ефективності функціонування сучасного вітчизняного підприємства міського електротранспорту. Очевидно, що за таких умов і в найближчому майбутньому показником соціальної ефек­тивності в цій сфері має бути якість послуг, що надаються, на основі прийнятних для споживачів цін. При цьому названий концептуальний критерій повинен зберегти своє значення в Україні навіть у разі усунен­ня більшості причин, що заважають розвитку галузі.

Принцип самофінансування означає спосіб господарської діяльності,
за якого всі витрати, пов'язані з виробництвом, першочергові платежі
до бюджету й обов'язкові відрахування з прибутку, а також витрати з
розширеного відтворення повністю покриваються за рахунок прибутку
та інших власних джерел фінансових ресурсів підприємства.

До складу доходів транспортних підприємств належать:

· доходи від платних перевезень (перевезення пасажирів, які спла­чують за свій проїзд);

· бюджетні дотації (перевезення пасажирів, які користуються піль­гами);

· доходи від інших видів діяльності (доходи, отримані від оренди власних приміщень, надходження від розміщення реклами на зупин­ках та у рухомому складі тощо).

Доходи від платних перевезень становлять до 90 % сукупних дохо­дів. Такі доходи визначаються шляхом множення кількості пасажирів, яку планується перевезти, на ціну одного перевезення (тариф). Переве­зення пасажирів, яким надається пільга, здійснюється за рахунок бю­джетних дотацій, сума яких визначається шляхом множення кількості безплатних перевезень пасажирів на діючий тариф. Доходи від інших видів діяльності плануються на основі досягнутого в попередній період рівня з урахуванням змін, що відбудуться в плановому періоді.

Міський електротранспорт функціонує у 54 містах України (трам­вайне і тролейбусне сполучення діють у 18 містах, лише трамвайне — в 6, тролейбусне — у 29, метрополітен діє у трьох містах). У Криму функ­ціонує міжміська тролейбусна лінія Сімферополь — Алушта — Ялта за­гальною протяжністю 93 км, у містах Києві та Кривому Розі поряд зі звичайними функціонують швидкісні трамвайні лінії. Цей вид транс­порту забезпечує близько 60 % внутрішніх міських пасажирських пе­ревезень.