Тема№1: Підприємство, як суб’єкт господарювання

Тема№1: Підприємство, як суб’єкт господарювання

 

1.Введення, предмет та завдання дисципліни.

2. Галузева структура народного господарства України.

3. Загальна характеристика підприємств.

4. Структура управління підприємством.

5. Зовнішнє середовище господарювання.

6.Поняття про ресурси.

 

I. Економіка підприємства – наука про ефективність господарювання, шляхи і методи досягнення підприємством найкращих результатів при найменших витратах.

Предметом вивчення економіки підприємства є методи і способи раціонального поєднання і ефективного використання всіх елементів виробничого процесу.

Завдання дисципліни:

1) Вивчення механізму функціонування підприємства в умовах переходу до ринкових відносин;

2) Обґрунтування структури і напрямків діяльності підприємства і розробка планів його розвитку;

3) Прийняття управлінських рішень на основі аналізу результатів виробничо-господарської і комерційно-фінансової діяльності підприємств.

Економіка є найбільшою сферою суспільних відносин і розглядається, як сукупність відносин, що визначається характером власності на засоби виробництва.

По-друге, як господарство окремого району країни.

По-третє, наукова дисципліна, що займається вивченням народного господарства, його галузей, окремих підприємств, а також окремих елементів виробництва (капітал, фонди і т. п.).

 

II. Економіка, як сфера народного господарства має структуру, що включає багато галузей, видів виробництва і територіальних комплексів, які об’єднують відповідні підприємства.

Структура виробництва в будь-якому господарстві формується під впливом суспільного поділу праці. Цей поділ праці призводить до виділення окремих виробництв і формування галузей.

Розрізняють:

- загальний;

- частковий;

- одиничний поділ праці.

Галузь промисловості – це якісна однорідна сукупність підприємств, об’єднань та інших господарських одиниць різних форм власності, що виконують однакові функції в системі суспільного поділу праці.

Основними ознаками, що впливають на формування галузей промисловості (народного господарства) є:

1. Виробництво в значних масштабах однорідної або спорідненої продукції.

2. Наявність великої кількості підприємств цієї продукції.

3. Технологічні процеси і організація праці.

4. Однорідність споживаної підприємствами сировини.

5. Особливий склад спеціально підготовлених кадрів.

В практиці планування і управління використовуються поняття господарської, чистої і комплексної галузі

Господарська – сукупність підприємств, установ з одним органом управління.

Чиста – сукупність підприємств, що випускають однакову продукцію, але знаходяться в підпорядкуванні різних відомств.

Господарська +Чиста = Спеціалізована.

Комплексна –ряд галузей, що об’єднані однорідними ознаками.

Визначним фактором формування галузей і становлення їх оптимального розміру є попит на продукцію.

За характером впливу на предмет праці всі галузі поділяються на добувні і обробні.

По функціональному призначенню продукції всі галузі об’єднуються у дві групи:

1 група - проміжний продукт;

2 група - кінцевий продукт.

Комплекси:

1. Паливно-енергетичний;

2. Металургійний;

3. Машинобудівний;

4. Хіміко-лісний;

5. Промисловість будівельного комплексу;

6. Легка;

7. Обробні галузі, що входять в агропромисловий комплекс (м’ясна, молочна і т.д.).

Одним з найбільш перевірених практикою методів аналізу і планування галузевої структури і міжгалузевих зв’язків є міжгалузевий баланс, тобто економічний документ у натуральному чи вартісному виразі, який містить систему економічних показників, що відображають конкретні пропорції виробництва і споживання кожного виду продукції. Міжгалузевий баланс складається територіальними органами управління на плановий чи звітний період на основі бізнес-планів підприємств.

 

III. Підприємство – організаційно відокремлена і економічно самостійна основна ланка виробничої сфери економіки, що виготовляє продукцію (виконує роботи або надає платні послуги)

Кожне підприємство або фірма є юридичною особою, має закінчену систему обліку та звітність, самостійний баланс, поточний рахунок банку, печатку з власною назвою, товарний знак (марку) для ідентифікації товарів або послуг.

Головні функції підприємства:

- задоволення потреб споживачів;

- задоволення потреб персоналу;

- удосконалення структури підприємства;

- задоволення зовнішніх умов (вимог) до підприємства;

- комерційна;

- фінансова;

- адміністративна;

- технічна.

Головні напрямки діяльності підприємства:

· визначення ринку товарів;

· інноваційна (технічні нововведення);

· виробничий напрямок;

· комерційний;

· економічний;

· соціальний;

· післяпродажний сервіс.

Види та організаційні форми підприємств:

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

· приватне підприємство, що діє на основі приватної власнос­ті громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

· підприємство, що діє на основі колективної власності (під­приємство колективної власності);

· комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

· державне підприємство, що діє на основі державної влас­ності;

· підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, пе­редбачені законом.

У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно ви­знається підприємством з іноземними інвестиціями. Підпри­ємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція стано­вить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу утворення (заснування) та форму­вання статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затвер­джує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через ке­рівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.
Унітарними є підприємства державні, комунальні; підприєм­ства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (до­говором), діє на основі об'єднання майна та/або підприєм­ницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків під­приємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського това­риства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Особливості правового статусу унітарних і корпоратив­них підприємств встановлюються цим Кодексом, іншими за­конодавчими актами.

Підприємства залежно від кількості працюючих та обся­гу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підпри­ємств.

Малими ( незалежно від форми власності) визнаються під­приємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п’ятистам ти­сячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фі­нансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

У випадках існування залежності від іншого підприєм­ства, передбачених статтею 126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім.

Для підприємств певного виду та організаційних форм зако­нами можуть встановлюватися особливості господарювання.

Казенне підприємство

Казенні підприємства створюються у галузях народного господарства, в яких:

- законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;

- за умовами господарювання неможлива вільна конкурен­ція товаровиробників чи споживачів;

- переважаючим (понад п'ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;

- приватизацію майнових комплексів державних підпри­ємств заборонено законом.

Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства.

Казенне підприємство є юридичною особою, має відпо­відні рахунки в установах державного банку, печатку із своїм найменуванням.

Комунальні унітарні підприємства

Комунальне унітарне підприємство утворюється компе­тентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприєм­ством на праві господарського відання (комунальне комер­ційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Господарські товариства

Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одер­жання прибутку.

Господарські товариства є юридичними особами.

Акціонерні товариства

Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими.

Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчу­вати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства.

Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.

Виробничий кооператив

Виробничим кооперативо м визнається добровільне об'­єднання громадян на засадах членства з метою спільної ви­робничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі дохо­ду між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності.

Виробничий кооператив є юридичною особою і діє на основі статуту.

Приватні підприємства

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох грома­дян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підпри­ємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта госпо­дарювання — юридичної особи.

Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.

Орендне підприємство

Орендним підприємством визнається підприємство, створене орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підпри­ємства чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу (структурної одиниці) цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності.

Орендарем є юридична особа, утворена членами трудо­вого колективу підприємства чи його підрозділу, майновий комплекс якого є об'єктом оренди.

Підприємство з іноземними інвестиціями

Підприємство, створене відповідно до вимог цього Ко­дексу, в статутному фонді якого не менш як десять відсотків становить іноземна інвестиція, визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство набуває статусу під­приємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іно­земної інвестиції на його баланс.

Іноземною інвестицією є цінності, що вкладаються іно­земними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності від­повідно до законодавства України з метою отримання при­бутку або досягнення соціального ефекту.

Іноземні інвестиції можуть вкладатися в об'єкти, інвес­тування в які не заборонено законами України.

Іноземне підприємство

Іноземним підприємством є унітарне або корпоративне підприємство, створене за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юри­дичних осіб, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб.

Іноземні підприємства не можуть створюватися в галу­зях, визначених законом, що мають стратегічне значення для безпеки держави.

Асоціація

Асоціація – найпростіша форма договірного об’єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатись у виробничу діяльність будь-якого з її учасників.

Концерн

Концерн – форма статутних об’єднань підприємств, фірм, що характеризується єдністю власності і контролю. Об’єднання відбувається найчастіше за принципом диверсифікації, коли один концерн інтегрує підприємства споріднених галузей економіки (торгівля, наука, банки).

Після створення концерну господарюючі суб’єкти втрачають свою самостійність, підпорядковуючись звичайно фінансовим структурам. Крім того бувають добровільні об’єднання, корпорації, консорціуми, картелі, синдикати, трести, холдінги, фінансові групи.

Командитним – є товариство, яке поряд з членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність яких обмежена особистим вкладом у майно такого підприємства.

 

IV. Структура підприємства – це його внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів та систему зв’язків підпорядкування та взаємодії між ними. Розрізняють поняття: виробничої, загальної та організаційної структури.

В залежності від підрозділу, на базі якого формується структура розрізняють: цехову, безцехову, корпусну та комбіновану виробничу структуру.

Управління підприємством відображає сукупність взаємопов’язаних процесів планування, організації, мотивації та контролю, які забезпечують формування та досягнення цілей підприємства. Реалізація функцій здійснюється за допомогою системи методів управління.

В цільовій структурі основним виробничим підрозділом є цех, може мати і більш ступенів (директор, начальник цеху, майстер). Повноважним керівником є керівник цеха. При ньому діє апарат управління, структура і чисельність якого залежать від типа і масштабу виробництва, складності продукції.

Безцехова структура складається з виробничих дільниць підприємства, які очолює майстер. Вона має 2 або 3 ступені управління. За такою структурою майстри дільниць підлеглі, директора, а вся робота по управлінню виробництвом зосереджена в заводоуправлінні.

Корпусна структура – застосовується на дуже великих підприємствах, в складі яких виділяють корпуси, які поділяються на цехи та дільниці.

Комбінатська структура – використовується на підприємствах, які здійснюють багатостадійні процеси переробки сировини.

Загальна структура створює сукупність всіх виробничих невиробничих та управлінських підрозділів підприємства.

Методи управління - способи впливу на окремих робітників та виробничі колективи в цілому.

Розрізняють економічні, соціально-психологічні та організаційні (адміністративно-правові) методи управління.

1. Економічні методи управління:

- формування системи оподаткування;

- визначення амортизаційної політики;

- визначення мінімального розміру заробітної плати.

2. Використання економічних категорій;

Соціально-психологічні методи реалізують мотиви соціальної поведінки людини

Організаційні методи реалізують мотиви примусового характеру.

 

Таблиця 1. 1.Типова загальна структура промислового підприємства.

 

Таблиця 1.2. Виробнича структура машинобудівного підприємства.

 

 

Типи організаційних структур управління:

· Лінійна – це така структура, між елементами якої існують лише одно канальні взаємодії. Підлеглий має лише одного керівника. Переваги такої структури: чіткість взаємовідносин, однозначність команд, надійний контроль (а)

· Функціональна структура – це поділ функцій управління між окремими підрозділами апарату управління. Кожний підрозділ має декількох керівників, що забезпечує компетентне керівництво по кожному питанню. Проте можлива суперечність розпоряджень (б)

· Лінійно-функціональна структура управління базується на розподілі повноважень за функціями управління і прийняття рішень по вертикалі. Тобто управління здійснюється за лінійною схемою, а функціональні відділи допомагають керівникам вирішувати управлінські завдання. Така структура є найефективнішою для масового виробництва (в)

· Дивізіональна орг. структура управління – базується на поділі управлінських функцій, тобто кожний виробничий підрозділ має розгалужену структуру управління, яка забезпечує автономне його функціонування. Недоліками цієї структури є збільшення апарату управління.

· Матрична орг. структура – поряд з лінійними керівниками підприємства утворються ще й тимчасові ланки – проектні групи, які утворюються зі спеціалістів функціональних відділів. Вони тимчасово підпорядковуються керівнику проекту і після його завершення повертаються до своїх відділів. Застосовується на підприємствах, де використовують інновації.

 

 

 

Рис. 1.1.Матрична організаційна структура

К – генеральний керівник; Л – лінійний керівник; Ф – функціональний керівник; В - виконавець

 

V. Зовнішнє середовище в широкому розумінні є сукупність господарських суб’єктів економічний, суспільних та природних умов, національний та міждержавних структур.

Від характеру впливу зовнішнє середовище поділяється на мікро- та макросередовище.

Мікросередовище – середовище прямого впливу на підприємство. Його утворюють певні суб’єкти, споживачі, конкуренти, держоргани, фінансово-кредитні установи. Основні фактори мікросередовища:

- економічні;

- природні;

- науково-технічні;

- політичні;

- демографічні;

- екологічні.

Макросередовище – охоплює матеріальнотехнічні та економічні умови, суспільні відносини та інститути і інші чинники, що впливає на підприємства та їхнє мікросередовище опосерковано.

Ринок є проявленням економічних відносин між людьми, що виникають в результаті 4-х процесів: виробництво, розподіл, обмін, споживання.

Ринок – сфера товарного обігу і пов’язаних з ним сукупність товарно-грошових відносин.

Функції ринку:

1. Зв’язок між виробництвом і споживанням;

2. Регулятивно-контролююча (що, скільки і коли, для кого виробляється);

3. Стимулююча.

Структура ринку:

1. Ринок споживачів;

2. Ринок виробників;

3. Ринок проміжних продавців (посередників);

4. Ринок державних і громадських установ;

5. Міжнародний ринок.

Принципи поведінки господарюючих суб’єктів:

1. Принцип соціального процесу;

2. Принцип свободи підприємництва:

а) ініціатива самостійної діяльності (на сів ризик);

б) самостійність вибору напрямків діяльності;

в) суверенітет у прийняті будь-яких рішень;

г) право розподілу майном і прибутком.

 

VI. Ресурси виробництва складають необхідні умови продуктивної діяльності людини, є втіленням тих потенційних можливостей, якими розпоряджається суспільство на кожен даний момент свого розвитку. Інвестиції – це сукупність усіх видів коштовностей, матеріалів, грошових інтелектуальних прав користування та інших, що вкладають в об’єкти підприємницької діяльності з метою одержання прибутку або соціального ефекту (для держави).

Інвестиції в основні фонди всіх галузей матеріального виробництва та приріст виробничо-матеріальних запасів здійснюється у формі капітальних вкладень.

Ресурси підприємств, що формуються за рахунок інвестицій поділяються на: матеріальні, нематеріальні, фінансові та трудові.

Матеріальні ресурси мають матеріальну речовинну основу та в залежності від участі у виробництві поділяються: на засоби праці і предмети праці.

Засоби праці багаторазово беруть участь у виробничому процесі, зберігаючи при цьому свою натуральну форму.

Предмети праці повністю використовуються протягом усього виробництва і змінюють свою форму.

Сукупність засобів і предметів праці складають засоби виробництва.

Основні кошти – кошти підприємства, які вкладені в засоби праці, це є основний фонд, переносять свою вартість на продукцію, що створюється, по мірі спрацювання.

Оборотні фонди;

Основні засоби

Фонди обігу – грошові кошти на відтворення оборотних фондів (відтворення виробничо-речовинних запасів та компенсацій витрат праці).

Оборотні фонди та засоби на їх відтворення – це оборотні засоби.

Нематеріальні ресурси – це права на використання об’єктів промислової та інтелектуальної власності, а також інші майнові права (патент, промисловий зразок, корисна модель, товарний знак, свідоцтво).

Нематеріальні активи – кошти, які вкладаються в нематеріальні ресурси.

Фінансові інвестиції – це фондовий ринок (цінних паперів), кредитно-валютний ринок (надання кредитів та операцій з валютою), боргові зобов’язання (вексельний ринок) – здійснюються у формі фіктивного капіталу.

Трудові ресурси – здатність до суспільної корисної праці населення (це активний і творчий початок виробництва).

Реінвестиції – господарська операція, яка передбачає здійснення капітальних та фінансових інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій.

Прибуток – головна частина грошових накопичень, відображає ефективність виробництва, обсяги і якість виробленої продукції, а також характеризує фінансовий результат підприємницької діяльності господарських суб’єктів.

Взаємозв’язок та взаємозаміщення ресурсів.

Проблема використання ресурсів, як і їх можливого взаємо заміщення розв’язується за допомогою визначення цін на ці ресурси попитом і пропозиціями. На даному рівні технології саме ціни на ресурси визначають ту кількість землі, праці, капіталу, які можна використати у виробничому процесі. Попит на конкурентний ресурс вищій коли ціна на нього нижча. Характер попиту на ресурси означає, що стійкість попиту на будь-який ресурс буде залежати від продуктивності ресурсу при створенні товару, ринкової ціни товару, виробленого за допомогою даного ресурсу.

 

Таблиця 1.3. Ресурси підприємства

 

Розрізняють:

- нормативну;

- планову;

- фактичну трудомісткість продукції.

Нормативна – це нормовані витрати праці на виготовлення продукції згідно з запланованим фондом робочого часу, за діючими нормами часу. виробітку, нормами обслуговування.

Планова – витрати праці на виготовлення виробу на основі нормативної чи фактичної трудомісткості базового періоду з врахуванням їх зниження у плановому періоді.

В залежності від одиниць обліку витрат робочого часу розраховують продуктивність праці (Пп) – годинну денну, місячну та річну.

Середньогодинна продуктивність праці (годинний виробіток) – характеристика кількості продукції виробленої за одну годину роботи.

Загальні витрати праці можуть бути виражені в людино-годинах, людино-днях або в середньосписковій чисельності робітників і працюючих.

Середня продуктивність праці за один день залежить від рівня використання робочого часу в межах робочого дня.

Залежно від вимірників робочого обсягу продукції виділяють:

- натуральний (умовно-натуральний);

- трудовий;

- вартісний

Рис.2.1 Деталізована класифікація факторів для розрахунків можливого зростання продуктивності праці на підприємстві

IV. Управління і керівництво кадрами – це Кодекс законів та законодавчих актів про працю система методів організації роботи з кадрами, а також система взаємовідносин людей.

Функції кадрової політики:

a. Умілий підбір персоналу;

b. Підготовка персоналу;

c. Оцінка персоналу;

d. Мотивація додержання дисципліни;

e. Контроль додержання гігієни і безпеки;

f. Забезпечення зв’язків між керівництвом та представниками трудових колективів;

g. Реалізація соціальних функцій (сімейна допомога,харчування і т.д.);

h. Реалізація правової захищеності працівників;

i. Підготовка управлінських кадрів, управління, просування по службі.

VI. Фактори зростання продуктивності праці:

- загальнодержавні;

- загальноекономічні;

- галузеві;

- внутрішньовиробничі.

За ступенем впливу на зростання виробітку одного працівника фактори ділять на:

- інтенсивні:

- екстенсивні.

Інтенсивні фактори включають інтенсифікацію технологічних процесів та ефективність методів виробництва.

Екстенсивні фактори – збільшення корисного часу обладнання та працівників

Фактори, що істотно впливають на зростання продуктивності праці об’єднують у такі групи:

1. Матеріально-технічні.

2. Організаційні.

3. Структурні.

4. Економічні.

5. Соціальні.

6. Галузеві, природні умови та географічні розміщення.

Товарна продукція в фіксованих цінах включає вартість готової продукції, реалізацію напівфабрикатів власного виробництва, зміни залишків напівфабрикатів власного виробництва на складах підприємства, послуг промислового характеру, які виконуються на замовлення інших підприємств, різниці в залишках незавершеного виробництва.

Товарна продукція в діючих цінах відрізняється від показника в фіксованих цінах тим, що він не включає вартість різниці в залишках напівфабрикатів та незавершеного виробництва, а також вартість сировини замовника.

Основним структурним підрозділом по управлінню кадрами на багатьох підприємствах є відділ кадрів, який традиційно займається прийомом та звільненням працівників, їх навчанням, підвищенням кваліфікації та перепідготовкою. Додатково на підприємстві можуть бути створені відділи підготовки кадрів або відділи технічного навчання, які саме й займаються роботою по підготовці та перепідготовці кадрів.

Головна мету системи управління персоналом: забезпечення кадрами, організація їх ефективного використання, професійного та соціального розвитку.

Основні етапи процесу управління персоналом:

- Планування персоналу (розробка плану задоволення майбутніх потреб у трудових ресурсах).

- Підбір персоналу (створення резерву потенційних кандидатів на усі посади).

- Відбір (оцінка кандидатів на вакантні місця і вибір кращих із резерву, створеного в ході підбору).

- Визначення заробітної плати і пільг (розробка схем організації і структури заробітної плати, системи пільг з метою залучення, найму, збереження і відтворення працівників).

- Профорієнтація та адаптація

- Навчання (розробка програм для навчання трудовим навикам).

- Оцінка трудової діяльності (розробка методик оцінки трудової діяльності і доведення їх до працівника).

- Підвищення, пониження, переведення, звільнення (розробка механізму переміщення працівників на посади з більшою або меншою відповідальністю, розвитку їх професійного досвіду шляхом пересування на інші посади, а також процедур припинення договору найму).

- Підготовка управлінських кадрів, управління просуванням по службі (розробка програм, спрямованих на розвиток здібностей і підвищення ефективності праці керівників).

Для оцінки персоналу використовують ряд показників:

1) Коефіцієнт обороту персоналу за звільненням

(2.35)

де Ч_{з.п .} – число звільнених працівників.

 

2) Коефіцієнт обороту персоналу за прийомом (к-т найму робочої сили):

(2.36)

де Ч_пр. – число прийнятих працівників.

 

3) Коефіцієнт плинності

(2.37)

де Ч_з.пл. – звільнення по плинності (за власним бажання; за порушення трудової дисципліни).

4) Показник абсентизму – кількість самовільних невиходів працівників на роботу до середньоспискової чисельності.

5) Найбільш повну характеристику процесу руху робочої сили дає коефіцієнт змінності, який характеризує ступінь оновлення складу робітників. Його обчислюють як частку від ділення найменшого з двох показників руху працівників (прийому на роботу та звільненню) на середньооблікову їх кількість. Використання в розрахунках найменшого показника витікає з припущення наскільки прийняті на роботу замінили звільнених

 

 

Ша класифікація ОФ

1. Земельні ділянки

2. Капітальні витрати на поліпшення земель

3. Будинки, споруди та передавальні пристрої

4. Машини та обладнання

5. Транспортні засоби

6. Інструменти, прилади, інвентар

7. Робоча і продуктивна худоба

8. Багаторічні насадження

9. Інші основні засоби

Інші необоротні матеріальні активи:

1. бібліотечні фонди

2. малоцінні необоротні матеріальні активи

3. тимчасові (нетитульні) споруди.

4. Інвентарна тара

5. Природні ресурси

6. Предмети прокату.

7. Інші необоротні матеріальні активи

Основні невиробничі фонди – не є засобами праці. не беруть участь у процесі виробництва і призначені для виробничого споживання (житловий фонд, лікарні, спорткомплекси, тощо).

Для здійснення належного обліку планування, відтворення і більш ефективного використання основних виробничих фондів проводиться їх класифікація залежно від функцій, що виконуються.

Розглянемо дві класифікації основних виробничих фондів (о.в.ф.):

- укрупнену (нову)

- деталізовану у їх єдності та зв’язку.

Відповідно до укрупненої класифікації основних фондів підлягають розподілу за такими групами (згідно закону України про оподаткування прибутку підприємств).

Деталізована:

Група № 1 Будівлі.

Група № 2 Споруди.

Група № 3 передавальні пристрої.

Група № 4 Силові машини та обладнання.

Група № 5 Робочі машини та обладнання.

Група № 6 вимірювальні та регулюючі прилади та пристрої; лабораторне обладнання.

Група № 7 Обчислювальна техніка.

Група № 8 Інші машини та обладнання.

Група № 9 Транспортні засоби.

Група № 10 Інструменти.

Група № 11 Виробничий інвентар та прилади.

Група № 12 Господарський інвентар.

Будівлі – архітектурно-будівельні об’єкти, які створюють умови для нормального ходу виробництва, служать місцем для виконання адміністративних робіт і т.п. До вартості цих об’єктів включається одноразові витрати на опалення, водопровід, каналізацію та освітлення.

Споруди – це інженерно-будівельні об’єкти, що виконують функції технічного обслуговування виробництва і не зв’язані з виготовленням продукції (мости, естакади і т.д.).

Передавальні пристрої – це пристрої, які передають електричну, теплову і механічну енергію, а також рідкі та газоподібні речовини.

Силові машини та обладнання – це об’єкти, які виробляють чи перетворюють і розподіляють енергію (електрогенератор, двигуни внутрішнього згоряння, турбіни і т. д.).

Робочі машини і обладнання – це основні фонди, які безпосередньо беруть участь в технологічному процесі, вони призначені для прямого впливу на предмет праці і його переміщення в процесі створення продукції чи надання послуг виробничого характеру (верстати, преси молоти).

Вимірювальні та регулюючі прилади та пристрої, лабораторне обладнання – це ті прилади та пристрої, які мають самостійне призначення, не є частиною іншого обладнання і забезпечені функцією регулювання виробничих процесів автоматизації, або з участю робітника, а також вимірювання і контроль цих процесів.

Обчислювальна техніка – електронно-обчислювальні та лічильно-розв’язувальні машини.

Інші машини та обладнання – основні фонди, що виконують спеціальні технічні курси, які не ввійшли до попередніх підгруп (селекторні установки).

Транспортні засоби – вантажні машини, крани і т.д.).

Виробничий інвентар та приладдя – це предмети, які служать для полегшення виконання робітниками своїх технологічних операцій, створення умов безпеки праці.

Господарський інвентар – предмети, які виконують функції обслуговування виробництва та забезпечення умов праці.

Залежно від ступеня впливу на результати виробництва основні виробничі фонди поділяють на:

- активні;

- пасивні.

До активної частини впливу відносять ті основні фонди, які прямо впливають на форму і властивості предметів праці, підвищують продуктивність праці, збільшують обсяг продукції, що випускається, (робочі машини, обладнання, вимірювальні прилади і інструменти).

До пасивної частини відносять ті основні фонди, які беруть непряму участь у процесі виробництва і створюють необхідні умови для норм