Тема№6: Фінансові ресурси підприємства.

1. Структура та джерела формування фінансових ресурсів.

2. Кредитування підприємств.

3. Фінансово-кредитна система України.

 

I. Фінансові ресурси підприємства – сукупність грошових коштів, якими володіє підприємство і які спрямовані на здійснення витрат необхідних для виробничого і соціального розвитку інвестицій, авансування в поточні витрати. відрахування на соц потреби, бюджетні та позабюджетні фонди.

До державних коштів відносяться фінансові кошти необхідні для розвитку відносин підприємства, як по вертикалі (бюджет), так і по горизонталі (при оплаті поставок сировини; при одержанні фінансових кредитів); при розподілі прибутку засновниками, оплати дивідендів та акцій, оплаті праці з державними органами управління, при оплаті податків, отримання бюджетних асигнувань.

Фінансові ресурси поділяються на:

- власні;

- запозичені;

- залучені;

- державні.

До власних коштів:

1. Стартовим джерелом є статутний фонд.

2. Амортизаційні відрахування (стале джерело).

3. Доходи від господарчої діяльності підприємства (найбільше за величиною джерело):

4. Резервний фонд

До запозичених фінансових ресурсів належать:

Короткострокові та довгострокові кредити банків та інших фінансово-кредитних установ.

До залучених:

- кредиторська заборгованість;

- кошти від емісії цінних паперів;

До державних:

Асигнування з бюджету і позабюджетних фондів

а) Капітальний прибуток від реалізації основних активів (землі, майна) і фінансових активів, після певного періоду їх використання;

б) Дивіденди – якщо підприємство купує акції іншої фірми, одержує дивіденди по акціям;

в) Звичайний прибуток – формується за рахунок грошових надходжень від основної або статутної діяльності підприємства.

Централізовані бюджетні асигнування (виділяються державою тільки на особливо важливі завдання).

Державна грошова допомога здійснюється у формі субсидій, які поділяються на:

- прямі;

- непрямі.

Прямі – капітальні вкладення в галузі, розвиток яких необхідний для збалансування народного господарства в цілому для України.

Непрямі – переважно засобами податкової та грошово-кредитної політики (пільги і кредит).

Притягнення коштів.

Кредиторські заборгованості.

 

 

 

 

Рис.6.1 Джерела формування фінансових коштів підприємства.

II. Окрім державного фінансування, самофінансування та фінансування за рахунок притягнення коштів застосовується банківська форма фінансування на зворотній основі – кредитування

Основні принципи кредитування:

- цільовий характер кредиту;

- строковість і повернення кредитів;

- забезпеченість матеріальними цінностями;

- платність кредиту (кредитна ставка);

- диференційний підхід до кредитування.

Кредити бувають двох видів:

· короткострокові (для кредитування матеріально-товарних цінностей 70 %., або поповнення зверх нормативних потреб в оборотних коштах; на зарплату працівників);

· довгострокові (на недостатньої частки капітальних вкладень; для будівництва нових об’єктів або на реконструкцію та розширення вже діючих об’єктів, на впровадження нової техніки та технології (видається строком на 6 років));

· на житлове і побутове будівництво (строк погашення 2 роки);

· на випуск товарів народного споживання.

Довгостроковий кредит погашається за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства, фондів виробництва та соціального розвитку.

· Для капітальних вкладень;

· Будівництва нових об’єктів та розширення діючих;

· На впровадження нової техніки та технології (строком до 6 років);

· На житлове та побутове виробництво (строк до 5 років);

· На випуск товарів народного споживання (на строк до 2 років).

Плата за кредит у формі позичкових відсотків стягується по ставкам, які складаються на грошовому ринку по коротко строковим і на ринку капіталів по довгостроковим кредитам. У відповідності з чинним законодавством по оплаті відсотків фінансових кредитів, одержаних на поповнення оборотних коштів, а також для придбання основних виробничих фондів та нематеріальних активів для поточної виробничої діяльності незалежно від строків кредитування віднесених на собівартість продукції.

Відсотки по іншим видам кредитів покриваються за рахунок чистого прибутку підприємства.

Інвестиція (від лат. “вкладати”) – вкладення капіталу з метою подальшого збільшення.

Інвестування може бути у виді майнових і інтелектуальних цінностей. І відповідності до закону “ Про інвестиційну діяльність” такими цінностями можуть бути:

Інвестиції поділяються на:

Чисті відрізняються від валових на суму амортизаційних відрахувань.

Склад чистих інвестицій:

- грошові кошти;

- рухоме і нерухоме майно;

- майнові права;

- право користуватися землею та іншими ресурсами;

- інші.

Об’єкти інвестування

Реальні інвестиції – вкладання коштів у різні сфери галузей нар.госп-ва. Здійснюється у формі капітальних вкладень, реалізується у матеріальні і нематеріальні активи.

Фінансові інвестиції (виробничі), (капітальні) – основні фонди та оборотні фонди; вкладення в матеріальні активи (споруди, машини), вкладення в нематеріальні активи (винаходи, патенти, НОУ-ХАУ).

Іноваційні інвестиції –науково-технічна продукція. Інноваційна форма інвестицій пов'язана з реалізацією досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і включають:

- випуск нових видів техніки;

- здійснення міжгалузевих структурних змін;

- реалізація довгострокових науково-технічних програм;

- фінансування фундаментальних досліджень;

- впровадження ресурсозаощаджуючих технологій

Інтелектуальні інвестиції – вкладення інвеситцій в інтелектуальну власність (авторське, патентне та винахідницьке право) Інтелектуальні інвестиції – це вкладення в творчий потенціал суспільства, об'єкти інтелектуальної власності, які витікають з авторського права, винахідницького і патентного права, права на промислові зразки та корисні моделі. В більшій частині по своєму складу і напрямкам здійснення інтелектуальні інвестиції одночасно з'являються і інноваційними.

Суб’єкти інвестування:

1. Громадяни та юридичні особи.

2. Державні інвестиції.

3. Іноземні та спільні інвестиції.

Інвестиції бувають:

- Державні інвестиції. (здійснюються центральними і місцевими органами влади);

- Іноземні;

- Спільні інвестиції.

За регіональною ознакою:

- Внутрішні;

- Закордонні.

За джерелами фінансування:

- власні;

- позичкові;

- залучені;

- бюджетні асигнування;

- безоплатні та благодійні внески.

По характеру участі в інвестуванні виділяють прямі і непрямі (портфельні) інвестиції.

Під прямими інвестиціями розуміють безпосередню участь інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладення коштів з метою здійснення контролю і управління цім об'єктом.

При непрямих інвестиціях процес інвестування здійснюється за участю посередника (інвестиційний фонд, довірче товариство тощо).

Портфельні інвестиції, як правило, здійснює пасивний інвестор, набуваючи невелику долю (пай) компанії в надії отримати хай невеликий, але стабільний доход. Такий інвестор звичайно не поривається до управління компанією, її фінансовий стан цікавить його тільки в момент виплати дивідендів.

За періодом інвестування розрізняють короткострокові і довгострокові інвестиції.

Під короткостроковими інвестиціями розуміють звичайно вкладення капіталу на строк не більш одного року (короткострокові депозитні вклади, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо).

Довгострокові інвестиції припускають вкладення капіталу на строк більш одного року. Цей критерій прийнятий в практиці облік; але як показує досвід він потребує подальшої деталізації з відокремленням періодів інвестування:

а) до 2 років;

б) від 2 до З років;

в) від 3 до 5 років;

г) понад 5 років.

Ефективність довгострокового фінансування модернізації існуючих і будівництва нових виробничих і невиробничих об'єктів багато в чому залежить від пропорцій між державними і приватними інвестиціями. Поки що домінують державні інвестиції і фінансова підтримка держави. Так за кількістю господарюючих суб'єктів і обсягом вироблюваної продукції переважають державні підприємства порівняно з фірмами інших форм власності. Цілком природно, що з активізацією розвитку роздержавлення і приватизації власності, акціонування державних підприємств, все більшою має ставити частка приватного капіталу в загальному обсязі і, як наслідок, поступове збільшення долі і ефективності іноземних інвестицій.

Рис.6.2.Валові інвестиції

III. Головний емісійний банк (єдиний) Національний Банк України. Крім того обслуговує державний борг і проводить операції на ринку цінних паперів та іноземної валюти. Проводить єдину кредитну політику та координує діяльність комерційних банків.

Державні банки строго спеціалізовані.

Комерційні банки, як і підприємства є самостійними госпрозрахунковими організаціями (близько 200 комерційних банків на Україні, різної форми власності).

Головним джерелом доходів комерційних банків є прибуток.