Коефіцієнт інтегрального використання обладнання

К_інтгр=К_екст*К_інт (3.38)

4. Коефіцієнт використання інвентарного парку обладнання – встановлюється шляхом відновлення обладнання, що працює до наявного обладнання

5. Коефіцієнт змінності роботи обладнання – відношення відпрацьованих машино-змін до загальної кількості обладнання.

К_зм=∑К_j*N_i/N (3.39)

де К_j – кількість робочих змін;

N_i – кількість і-го обладнання що працює у j-ій зміні;

N – загальна кількість обладнання.

Розрізняють узагальнюючі та часткові показники використання основних фондів.

Узагальнюючим показником ефективності використання основних фондів є показник фондовіддачі (це відношення виробленої за рік продукції до вартості основних фондів):

, грн/грн. (3.40)

Збільшення фондовіддачі забезпечує зростання виробництва продукції, але не характеризує граничні можливості підприємства по її випуску. Для цієї мети застосовується коефіцієнт використання виробничої потужності підприємств:

 

(3.41)

де ВирПмах – виробнича потужність підприємства (мах випуск продукції за рік при повному використанні основних фондів, які є на підприємстві).

Рентабельність основних фондів:

(3.42)

Часткові показники оцінюють ефективність використання окремих машин та механізмів за певний час, та за продуктивністю.

Коефіцієнт змінності роботи обладнання – відношення загальної кількості відпрацьованих за добу машино-змін у всіх змінах до кількості встановленого обладнання:

(за добу) (3.43)

(за період часу) (3.44)

де Д_р – число робочих днів в періоді, що розраховується;

За відпрацьовані машино-зміни береться робота машини в одній із змін, навіть якщо вона відпрацьована не повністю.

Коефіцієнт використання інвентарного парку обладнання (коефіцієнт залучення обладнання до виробництва) – встановлюється шляхом відношення обладнання, що працює до наявного обладнання:

(3.45)

Обладнання. що працює визначається найбільшою його кількістю. що функціонує протягом даної доби.

Наявне обладнання – це обладнання, яке перебуває на балансі підприємства.

Встановлене обладнання – включає обладнання, яке здається в експлуатацію, в т.ч. ремонт, і перебуває в резерві (але не на складі).

Коефіцієнт використання обладнання в часі (коефіцієнт екстенсивності) визначається відношенням часу фактичної роботи обладнання (Т_ф), до відповідно календарного (Т_к), номінального (Т_н), дійсного (Т_д), добового і т.д.

Календарний – загальна кількість днів в періоді, що розглядається:

(3.46)

Номінальний – різниця календарного фонду часу і неробочого:

(3.47)

де Т_зм – тривалість робочих змін, год;

Д_св – кількість святкових днів;

Д_вих – кількість вихідних днів;

Т_{зм.скор} – тривалість скороченої робочої зміни у передсвяткові дні;

К_зм – кількість змін.

Д_пр.св. – кількість передсвяткових днів.

Дійсний (плановий) – менший. ніж номінальний на фонд часу, який необхідний на проведення планових попереджувальних ремонтів:

Т_д=Т_к-З_ппр (безперервне виробництво) (3.48)

Т_д=Т_н-З_ппр (дискретне виробництво) (3.49)

 

Коефіцієнт використання обладнання за продуктивністю (коефіцієнт ефективності навантаження)

(3.50)

де Q_ф – об’єм відповідно фактичного (планового) випуску продукції в натуральному вираженні за одиницю часу;

Q_н – нормативний випуск продукції за одиницю часу.

Інтегральний коефіцієнт – коефіцієнт загрузки обладнання:

(3.51)

VII. Виробнича потужність.

Виробнича потужність – це максимально можливий випуск продукції підприємства за певний час в установленій номенклатурі та асортименті при повному навантаженні обладнання і виробничих площ.

Визначається в натуральних одиницях (при обмеженій номенклатурі виробів) і вартісному виразі при широкому асортименті.

На величину виробничої потужності впливає:

· структура основних фондів (питома вага активної частини);

· передові технічні норми продуктивності обладнання;

· використання виробничих площ;

· трудомісткість виробів;

· вихід продукції з сировини.

Режим роботи підприємств також впливає на виробничу потужність.

Виробнича потужність провідного цеху і групи технічного обладнання:

Вир.П=Р_р•Т_р•m (3.52)

(3.53)

де Р_р – продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру і-ої продукції за годину;

Т_р – річний фонд часу роботи устаткування;

m – середньорічна кількість устаткування;

t_i – трудомісткість виготовлюваної одиниці продукції (переробки сировини), годин.

Вихідна потужність – потужність на кінець розрахункового періоду:

П_вих=П_вх+П_отз+П_р±П_на-П_в (3.54)

де П_отз – збільшення потужності на протязі розрахункового періоду в наслідок здійснення поточних організаційно-технічних заходів;

П_р – нарощування виробничої потужності шляхом реконструкції або розширення;

П_на – збільшення (+) або зменшення (-) виробничої потужності викликане змінами в номенклатурі та асортименті виготовлюваної продукції;

П_в – зменшення виробничої потужності внаслідок її вибуття, тобто виведення з експлуатації певної кількості фізично спрацьованого та технічно застарілого устаткування.

П_{вх .} – потужність на початок року, що розглядається.

Середньорічна потужність підприємства:

(3.55)

де t – кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.

 

Шляхи поліпшення кращого використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства:

1. Збільшення екстенсивного завантаження: скорочення простоїв, підвищення коефіцієнта змінності роботи, зниження частки недіючих машин та устаткування;

2. Підвищення інтенсивного завантаження: технічне удосконалення устаткування, запровадження новітньої технології, застосування прогресивних форм організації виробництва, поліпшення структури основних фондів, підвищення якості сировини. підвищення якості ремонту.

 

 

 

 

Рис3.1. Шляхи поліпшення ефективності використання основних фондів.

 

Тема№4: Оборотні кошти підприємства.

 

1. Поняття, склад та структура оборотних коштів.

2. Основи нормування ОК.

3. Відтворення оборотних коштів. Джерела фінансування.

4. Показники використання оборотних коштів і шляхи їх поліпшення.

5. Шляхи прискорення оборотності оборотних коштів.

 

I. Оборотні кошти (Об.К.) – це сукупність грошових ресурсів, які фінансуються для створення оборотних виробничих фондів і фондів обігу. з метою забезпечення процесу виробництва і реалізації продукції.

Розмір Об.К. залежить від об’єму і технічного стану основних фондів та програми випуску продукції.

Оборотні виробничі фонди – це предмети праці, які повністю використовуються протягом одного виробничого циклу. змінюють свою натуральну форму і повністю переносять вартість на виготовлену продукцію.

Одна частина предметів праці є матеріальною основою готової продукції (сировина, основні матеріали, напівфабрикати).

Інша – сприяє протіканню виробництва і реалізації продукції (допоміжні матеріали, паливо, тара і т.д.).

Оборотні фонди, виражені виробничими запасами, знаходяться на передтехнічній стадії (тобто до початку виробництва).

Оборотні кошти у своєму русі окрім стадії виробництва проходять і стадію обігу. Розмір фінансового обігу залежить від часу обігу, який включає час придбання предметів праці і час на збут готової продукції. Час на придбання предметів праці охоплює час розрахунків з постачальниками за одержані товари, час його транспортування на підприємство (споживач). Час збуту (реалізації) готової продукції починається з моменту надходження готової продукції на склад підприємства (виробника). На складі готова продукція знаходиться до тих пір, поки відбувається накопичення її до розмірів оптових поставок. Потім настає етап вантажно-транспортних засобів. Завершується час збуту надходженням грошей до підприємства. Цей час пов’язаний з оформленням відвантажувальних і розрахункових документів, представництвом їх в банк та одержанням грошей на цілі подальшого функціонування виробництва.

На відміну від оборотних фондів, фонди обігу не споживаються у виробництві і не переносять своєї вартості на готовий продукт. їх функція полягає у платіжно-рохрахунковому обслуговуванні руху товарно-матеріальних цінностей.

У сфері виробництва із предметів праці створюється продукт, а у сфері обігу відбувається його доведення до споживача.

Під складом оборотних коштів слід розуміти сукупність оборотних фондів, які є на підприємстві.

Сфера виробництва: - виробничі запаси; - матеріали та інші елементи запасів.

Процес виробництва: - незавершене виробництво; - витрати майбутніх періодів.

Виробничі запаси незавершеного виробництва + витрати майбутніх періодів + готовий продукт = Оборотні фонди.

Виробничі запаси.

Виробничі запаси включають:

Сировина – предмети праці, на виробництво яких витрачено працю і направляються для початкової обробки.

Покупні напівфабрикати – це предмети праці, які пройшли декілька стадій виробництва, але потребують подальшої обробки (штамповки, відливки і т.д.).

Допоміжні матеріали – на відміну від сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів не входять до складу готової продукції (масло, мазут. обтиральні матеріали, вибухові речовини, хімікати).

Тара і тарні матеріали – (мішки, ящики і т.д.).

Малоцінні предмети і предмети. що швидко зношуються – це засоби праці не вище встановленого нормативу незалежно від строку їх служби, а також строком служби до одного року (незалежно від їх вартості).

До них належать:

- спеціалізовані інструменти;

- оснащення;

- пристрої;

- оснащення;

- господарський і конторський інвентар;

- спеціалізований одяг і взуття;

- інші інструменти.

Незавершене виробництво – предмети праці, які знаходяться у процесі виробництва, які ще не є готовою продукцією.

Витрати майбутніх періодів – витрати. які проведені підприємством на даний момент часу але погашатись (списуватись на собівартість продукції) вони будуть в майбутньому і певними частинами (характерно для галузей складної та трудомісткої продукції).

До складу витрат майбутніх періодів включається авансована вартість на:

1. Освоєння нових видів продукції, технологічних процесів;

2. Пусконалагоджувальні роботи у початковий період підприємств (цехів);

3. Розкривні роботи при відкритій розробці родовищ корисних копалин і проведення гірничо-капітальних і підготовчих виробок.

Готова продукція – це вироблена продукція, що відповідає встановленим стандартам і призначена для збуту.

Відвантажена продукція – готова продукція відправлена замовнику, але ще ним не оплачена в зв’язку з тим, що:

1) не закінчився строк оплати продукції;

2) покупець не може оплатити її у призначений строк через відсутність фінансових ресурсів;

3) замовник відмовляється від оплати, якщо вона не відповідає вимогам.

Кошти в касі і на розрахунковому рахунку в банку – це вільні ресурси на збереженні (зарплата, премія. розрахунки з бюджетом, фонд соціального страхування).

Кошти в розрахунках – це незакінчені розрахунки із споживачами за поставку готової продукції та інші послуги.

Дебіторська заборгованість – сума коштів, що належить підприємству від його боржників.

Структура оборотних коштів – частина окремих елементів у загальній їх вартості виражена у відсотках.

 

II. За способом визначення потреб і планового регулювання оборотні кошти поділяють на нормовані і не нормовані.

До нормованих належать ті види оборотних коштів, потребу яких можна визначити в плановому порядку шляхом розрахунку відповідних норм і нормативів.

Норматив оборотних коштів – це мінімальний розмір обігових кошів в грошовому вираженні. необхідний для безперебійної та ефективної роботи підприємства. Визначають. як загальну так і часткову потребу в нормативних оборотних коштах по окремим елементам і групам.

Таблиця 4.1. Схема кругообігу оборотних коштів.

Часткові нормативи по виробничим запасам (сировина, основні та допоміжні матеріали, паливо, інші тара, запасні частини, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються).

 

 

Таблиця 4.2.Склад оборотних коштів підприємства

 

Незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів, готова продукція.

Основні фактори, які впливають на розмір нормативів оборотних коштів:

· тип виробництва і профіль підприємства (виробництво. номенклатура продукції);

· умови постачання та збуту продукції;

· умови та тривалість виробничого циклу;

· періодичність витрачання предметів праці;

· рівень цін на матеріальні ресурси.

При встановлені нормативів розрізняють три методи:

1. Метод прямого рахунку (основний);

2. Аналітичний метод (допоміжний);

3. Коефіцієнтний.

Коефіцієнтний передбачає коригування нормативів оборотних коштів, який складено в базовому періоді в цілому без розбивки по елементам на зміну об’ємів виробництва та умов оборотності оборотних коштів.

Виконується раз на рік при розробці річного плану виробництва.

Аналітичний призначений для перспективного планування, щорічного коригування діючих нормативів оборотних коштів.

Метод прямого рахунку може застосовуватись на діючих проектних та підприємствах, що будуються.

Норма оборотних коштів – мінімальна величина запасів і-го елемента оборотних коштів, необхідна для забезпечення безперервного виробничого процесу.

Розраховується в днях забезпеченості (кг, м чи грн) на прийняту одиницю обліку на встановлену вартість виробленої продукції на одного працюючого.

При встановлені нормативу розрізняють 3 методи:

- метод прямого рахунку – найбільш розповсюджений метод. Норматив оборотніх коштів розраховується по кожному елементу ОК окремо, загальний норматив ОК по підприємству визначається як сума часткових нормативів.

- аналітичний метод – призначений для перспективного планування. Норматив ОК встановлюється шляхом щорічного корегування діючих нормативів за врахування зайвих запасів.

- коефіцієнтний метод – передбачає корегування нормативів ОК які були встановленні у базовому періоді в цілому за елементами на зміну обсягів виробництва та умов оборотності ОК.

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах – визначається добутком оборотних коштів, виражених в днях запасу, на середньодобову витрату в грошовому вираженні.

Н_оі=N_oi•Р_і; (4.1)

(4.2)

(4.3)

де Н_оі – частковий норматив по і-му елементу оборотних коштів, грн;

N_oi – норма оборотних коштів по і-му елементу. дні;

Р_і – середньодобова витрата і-го елементу оборотних коштів, грн;

С_оі – вартість і-го елемента оборотних коштів за календарний період, грн;

Т_к – тривалість календарного періоду, в днях. (рік 360 днів, квартал – 90 днів.)

Норма оборотних коштів виражена в днях забезпеченості визначає кількість днів роботи підприємства, на яку необхідно створити запас по даному елементу оборотних коштів.

Величина N_oi складається з часу на створення транспортного, підготовчого, поточного (складського) та страхового запасів матеріальних ресурсів:

N_oi=N_oiтр+N_oiпід+N_oпотi+N_oiстрах (4.4)

Транспортний запас дорівнює часу находження матеріальних ресурсів в дорозі

N_oi=Т_н.д.-Т_д.о. (4.5)

де Т_н.д. – час находження в дорозі.

Т_{д.о .} – документооборот, час на оформлення вантажу.

Підготовчий час необхідний для приймання, розвантаження, сортування, та складування матеріальних цінностей.

Поточний (складський) характеризує інтервал часу між черговими поставками предметів праці (повністю підготовленими до запуску виробництва). Він значно більший ніж інші запаси і залежить від частоти і розміру поставок.

N_oiпот=0,5•І_пост (4.6)

де І_пост – інтервал поставки і-го елемента матеріалу.

Страховий запас створюється на випадок порушення планових строків і об’ємів поставок, одержання неякісних чи некомплектних матеріалів з метою попередження перебоїв у виробничому процесі:

N_oiстрах=0,5•N_oiпот=0,25•І_пост (4.7)

Технологічний запас враховується лише за тими видами сировини і матеріалу де необхідні, у відповідності до технології виробництва попередні підготовчі операції (сушіння, розігрів і т.д.).

Сезонний запас характерний для галузей підприємства, які знаходяться у важкодоступних районах:

N_oimax=N_oiпот+N_oiстрах (4.8)

N_oiсер=N_oiпот+0,5•N_oiстрах (4.9)

Норматив оборотних коштів для виробничих запасів (тара, запасні частини, інструмент) визначають як добуток норми оборотних коштів в грошовому виразі на планову величину прийнятого показника.

(4.10)

(4.11)

де N_oi – частковий норматив і-го елементу;

Q_i - величина прийнята до розрахунку нормативу і-го показника;

С_н – початкова вартість обладнання для запчастин;

Ч_ср – (матеріали і звишкозношувані елементи) чисельність промислового і виробничого персоналу.