Тема№15: Виробнича і соціальна інфраструктура підприємства.

 

1.Поняття, види і значення інфраструктури.

2.Система технічного обслуговування підприємства.

3.Соціальна діяльність підприємства.

4.Капітальне будівництво.

 

I. Поняття, види і значення інфраструктури

Iнфраструктура (вiд лат. infra — нижче, пiд та structura — побудова, розмiщення) — це сукупнiсть складових частин будь-якого об’єкта, що мають пiдпорядкований (допомiжний) характер i забезпечують умови для нормальної роботи об’єкта в цiлому.

Iнфраструктура підприємства - це комплекс цехiв, господарств i служб пiдприємства, якi забезпечують необхiднi умови для функцiонування пiдприємства в цiлому. Iнфраструктура — це своєрiдний «тил виробництва», без якого неможлива його нормальна робота. Розрiзняють виробничу та соцiальну iнфраструктури (рис.1).

 

 

Рис.15.1 Елементи iнфраструктури пiдприємства.

 

До виробничоi iнфраструктури пiдприємства належать пiдроздiли, якi не беруть безпосередньо участi у створеннi профiльної продукцiї, але своєю дiяльнiстю створюють умови, необхiднi для роботи основних виробничих цехiв. Соцiальна iнфраструктура забезпечує задоволення соцiально-побутових i культурних потреб працiвникiв пiдприємства.

Зростання ролi та значення виробничої iнфраструктури пояснюється тим, що:

1) пiдвищення рiвня механiзацiї та автоматизацiї виробничих процесiв збiльшує обсяги i складнiсть робiт iз ремонту й налагоджування устаткування, потребує розширення номенклатури інструменту, оснастки та пристосувань;

2) перехiд до нових технологiй та iнтенсифiкацiя технологiчних режимiв роботи устаткування пiдвищують вимоги до якостi та збiльшують потребу в рiзних видах енергiї;

З) ускладнення виробничих процесiв i поглиблення внутрiшньовиробничих зв’язкiв мiж пiдроздiлами збiльшують обсяги робiт із транспортування вантажiв;

4) навантаження на комунiкацiйнi мережi та природоохороннi споруди постiйно зростають.

Для досягнення високих виробничо-господарських результатiв важливо створити комфортне соцiальне середовище, сприятливий психологiчний клiмат у трудовому колективi й соцiальну мотивацiю працi, тобто сформувати активно функцiонуючу соцiальну iнфраструктуру, що безпосередньо впливає на рiвень продуктивностi працi та кiнцевi результати дiяльностi пiдприємства.

У цiлому успiшне господарювання в ринкових умовах неможливе без збалансованого розвитку як основного виробництва, так i виробничої та соцiальної iнфраструктури пiдприємства.

 

II. Система технічного обслуговування підприємства.

Необхiдними умовами нормального перебiгу виробничих процесiв на пiдприємствi є: постiйне пiдтримування в робочому стані машин та устаткування, iнших засобiв працi; свосчаєне забезпечення робочих мiсць сировиною, матерiалами, iнструментом, енергiєю; виконання транспортних операцiй та iнших зв’язаних з ними робiт. Усе це має здiйснювати ефективно дiюча система технiчного обслуговування виробництва.

Функцiї технiчного обслуговування виробництва:

• ремонт технологiчного, енергетичного, транспортного та iншо го устаткування, догляд за ним i налагоджування;

• забезпечення робочих мiсць iнструментом i пристосуваннями як власного виробництва, так i придбаними (купленими) у спецiалiзованих виробникiв

• перемiщення вантажiв, виконання вантажо-розвантажувальних робiт;

• забезпечення пiдроздiлiв пiдприємства електричною й тепловою енергiєю, паром, газом, стиснутим повiтрям тощо;

• своєчасне забезпечення виробничих цехiв (дiльниць, окремих виробництв) сировиною, основними та допомiжними матерiалами, паливом

• складування та зберiгання завезених (придбаних) матерiальних ресурсiв, а також напiвфабрикатів окремих складальних одиниць. Готових виробiв.

До системи технiчного обслуговування виробництва входять:

Ремонтне господарство

Складається з вiддiлу головного механiка, ремонтно-механiчного цеху, ремонтно-будiвельного цеху, цехових ремонтних баз.

Залежно вiд того, як визначаються потреби в ремонтних роботах, розрiзняють систему планово-запобіжного ремонту (систему ПЗР) i систему ремонту за результатами технiчної дiагностики.

Суть системи ПЗР полягає в тому, що всi запобiжнi заходи та ремонти здiйснюються вiдповiдно до встановлених заздалегiдь нормативiв.

Визначення обсягiв i видiв ремонтних робiт у системi ремонту за результатами технiчної дiагностики здiйснюється залежно вiд фактичної потреби в них пiсля об’єктивного контролю технiчного стану того іншого виду засобiв працi.

На вiтчизняних пiдприємствах найбiльш поширеною є система ПЗР. Вона передбачає проведення технiчного (мiжремонтного) обслуговування конкретних засобiв працi, їхнiх перiодичних планових ремонтiв i модернiзацiї. У процесi технiчного обслуговування усуваються дрiбнi несправностi засобiв працi, проводяться огляди стану окремих вузлiв та агрегатiв, здiйснюється замiна мастила та регулювання певних механiзмiв.

Плановi ремонти залежно вiд обсягу, складностi й термiну проведення робiт подiляються на:

- Поточний ремонт, здiйснюється для гарантованого забезпечення нормального функцiонування устаткування та iнших засобiв працi. У процесi поточного ремонту замiнюються або вiдновлюються окремi деталi (вузли) засобiв працi, проводяться регулювальнi операцiї.

- Капiтальний ремонт, обладнання і транспортні засоби повністю розбираються, ремонтуються спрацьовані деталі та вузли (в тому числi базові), замiна тих, що не пiдлягають ремонту.

2. Iнструментальне господарство — це сукупнiсть внутрішньовиробничих підрозділів пiдприємства, зайнятi придбанням, проектуванням виготовленням, вiдновленням i ремонтом технологiчноi оснастки, i облiком, зберiганням i видачею на робочi мiсця.

Складається з іструментального вiддiлу, iнструментального цеху, централыного iнструментального складу, цехових iнструментально-роздавальних комор.

Безпосереднiй процес управлiння iнструментальним господарством передбачає: визначення потреби в iнструментi; органiзацiю власного виробництва оснастки; придбання необхiдного iнструменту в спецiалiзованих виробникiв (продавцiв); организацiю належної експлуатацїi iнструменту виробничими пiдроздiлами пiдприємства.

Розрахунки рiчної потреби в iнструментi здiйснiюють, виходячи iз запланованих обсягiв виробництва продукцiї, номенклатури потрiбної для цього оснастки i норм витрат iнструменту. Норму витрат iнструменту встановлюють залежно вiд типу виробництва. У масовому виробництвi її розраховують на операцiю, деталь або вирiб. В одиничному та дрiбносерiйному виробництвi норма витрати iнструменту встановлюється в узагальненому виглядi.

3. Транспортне господарство – це комплекс пiдроздiлiв, що займається вантажно-розвантажувальними роботами та перемiщенням вантажiв.

Складається з транспортно-технологiчного вiдлiлу, транспортного цеху (цехи за видами транспорту - залiзничного, автомобiльного, електротокарного)

Уся сукупнiсть транспортних операцiй на пiдпiриємствi здiйснюється за допомогою трьох взаємозв’язаних видiв транспорту:

o Зовнiшнiй транспорт, забезпечує зв’язок пiдприємства з приймальними пунктами транспорту загального користування (залiзничними станцiями, водними та аеропортами), а також зi складами мiсцевих контрагентiв.

o Мiжцеховий транспорт використовусться для перевезень вантажiв на територiї пiдприємства (мiж цехами, службами, складами).

o Внутрiшньоцеховий транспорт виконує транспортнi операцiї в межах окремого цеху. Вiн, у свою чергу, подiляється на загальноцеховий (перевезення вантажiв мiж цеховими складами, дiльницями, технологiчними лiнiями) i мiжоперацiйний (зв’язок мiж окремими робочими мiсцями).

Планування роботи транспортного господарства полягає в розробцi рiчних (квартальних) i календарних (мiсячних, добових) планiв, а також у оперативному регулюваннi перевезень. У рiчних i квартальних планах розраховуються обсяги перевезень вантажiв, кiлькiсть транспортних засобiв i механiзмiв, обсяги вантажно-розвантажувальних робiт та iншi.

4. Енергетичне господарство.

Складається з:

¨ Віддiлу головного енергетика,

¨ Господарств:

• електросилове – знижувальнi пiдстанцiї, генераторнi та трансформаторнi установки, електричнi мережi, акумуляторне господарство;

• теплосилове – котельнi, компресори, теплосиловi мережi, водопостачання, каналiзацiя;

• газове – газогенераторнi станцi газовi мережi, холодильнi та вентиляцiйнi установки;

• пiчне – нагрiвальнi й термiчнi печi;

• слабкострумове – власна телефонна станцiя, рiзнi види зв’язку (у тому числi диспетчерського та селекторного);

• енергоремонтне – технiчне обслуговування, ремонт i модернiзацiя рiзноманiтного енергообладнання.

В основу органiзації енергогосподарства покладаються розрахунки планового i звiтного енергетичного балансiв пiдприємства.

5. Складське господарство

Умовою безперервного перебiгу виробничих процесiв на пiдприємствах є створення певних запасiв сировини, матерiалiв, палива, комплектувальних виробiв, а також мiжцехових i внутрiшньоцехових запасiв напiвфабрикатiв власного виготовлення. Усi цi запаси зберiгаються на рiзних складах пiдприємства, сукупнiсть яких утворює його складське господарство.

Досвiд госкодарювання пiдтверджує доцiльнiсть створення трьох видiв складiв на пiдприємствах

• матерiальних (пiдпорядкованих вiддiлу матерiально-технічного постачання) — для зберiгання запасiв сировини, матерiалiв, палива, комплектувальних виробiв та iнших матерiальних цiнностей, що надходять на пiдприємство ззовнi;

• виробничих — для зберiгання напiвфабрикатiв власного виготовлення; до них включають також центральний iнструментальний склад, цеховi iнструментально-роздавальнi комори, склади запасних частин та устаткування;

• збутових (склади готової продукції) — для зберiгання готової продукції та вiдходiв виробництва, що пiдлягають реалiзації; їх пiдпорядковано вiддiлу збуту пiдприємства.

Органiзацiя складського господарства передбачає приймання, розмiщення, зберiгання, пiдготовку до виробничого використання, видачу та облiк руху матерiальних ресурсiв.

Розмiщення i зберiгання матерiальних ресурсiв на складах пiдприємства може здiйснюватися трьома способами. Сортове розмiщення передбачає закрiплення за кожним видом матерiалiв постійного мiсця його зберiгання. За партiонного способу кожна партiя матерiалiв, що надiйшла на пiдприємство, зберiгається окремо. Комплектне розмiщення є рiзновидом сортового та означає розмiщення матерiалiв комплектами, що вiдпускаються у виробництво.

Видача матерiалiв зi складiв здiйснюється в межах лiмiту, що його розраховує вiддiл постачання, виходячи з виробничої програми та вiдповiдних витрат матерiальних ресурсiв.

 

III. Соціальна діяльність підприємства

Вирiшення питань соцiального розвитку колективу підприємства належать до найважливiших чинникiв пiдвищення ефективностi виробництва, високої результативностi виробничогосподарської та комерцiйної дiяльностi. Сучаснi умови господарювання висувають пiдвищені вимоги до персоналу пiдприємства, рiвня його загальної освiти, професiйної пiдготовки, творчої активностi. Постiйний розвиток здiбностей людини є необхiдною передумовою її успiшної працi, умiння використовувати сучаснi технiчнi засоби, нову технiку й технологiю, новiтнi науковi досягнення.

Для задоволення соцiальних потреб працiвникiв будь-яке підприємство має скласти план соцiального розвитку, тобто обгрунтовану, фiнансово та матерiально забезпечену систему заходiв, спрямованих на вдосконалення соцiальної структури кадрiв, полiпшення умов працi й побуту всiх категорiй працiвникiв, їхнього соцiально – культурного обслуговування, пiдвищення трудової активностi.

Однiєю з передумов ефективного управлiння персоналом пiдприємства є прогнозування змiн у соцiальній структурi трудового колективу.

У планi соцiального розвитку обов’язково треба передбачити конкретнi заходи, спрямованi на вдосконалення санiтарно - гiгієнічних умов працi (зниження рiвня шуму, вiбрацiї, запиленостi та загазованостi повiтря тощо). Не менш важливою є розробка заходiв для збереження належної працездатностi протягом тривалого часу і запобiгання швидкiй стомлюваностi. Цi заходи сприятимуть усуненню надмiрних фiзичних та нервово - психічних навантажень, установленню оптимальних режимiв працi й вiдпочинку, органiзації робочого мiсця, технiчного стану знарядь працi, iнтенсивностi роботи, належної виробничої естетики тощо. Особливу увагу треба придiлити заходам, що пiдвищують безпеку працi та усувають виробничий травматизм, а також запобiгають професiйним захворюванням.

До плану соцiального розвитку трудового колективу обов’язково включають також заходи для полiпшення житлових i побутових умов працiвникiв пiдприємства, їхнього соціально - культурного обслуговування, охорони здоров’я, а також змiцнення матерiальної бази вiдповiдних об’єктів соцiальної iнфраструктури.

 

IV. Капітальне будівництво

Капітальне будівництво — це процес створення нових, реконструкції, розширення й технічного переоснащення діючих виробничих та інфраструктурних об'єктів підприємств або інших первинних суб'єктів господарювання.

До сфери капітального будівництва відносять:

1) спорудження будівель та об'єктів виробничого та невироб­ничого (соціального) призначення;

2) монтаж виробничого й невиробничого устаткування та інших засобів праці й соціальної діяльності;

3) проектно-пошукові та інші підготовчі роботи, зв'язані зі спо­рудженням нових і реконструкцією функціонуючих об'єктів вироб­ничого й соціального призначення;

4) капітальний і відновлюваний ремонти будівель і споруд ви­робничого та соціального призначення.

Плануван­ня обсягів капітального будівництва на підприємстві здійснюється в такій послідовності:

1. Уточнюються розрахунки балансу виробничих потужностей підприємства за відповідною номенклатурою продукції. З цією метою перевіряються: наявність виробничих потужностей на початок планового періоду; розрахунки їхнього використання; строки освоєн­ня проектних потужностей об'єктів, що їх було раніше введено в дію.

2. Оцінюються можливості приросту виробничих потужностей за рахунок проведення організаційно-технічних заходів, технічного переоснащення та реконструкції.

3. Визначаються необхідні обсяги введення в дію нових вироб­ничих потужностей за рахунок розширення діючих виробничих об'єктів чи нового будівництва. Вони розраховуються як різниця між запланованим збільшенням обсягів виробництва відповідної продукції та максимально можливим приростом потужностей на діючих виробничих об'єктах за рахунок їхнього технічного пере­оснащення й реконструкції.

Кошторисна вартість будівництва — це виражені в грошовій формі нормативні (проектні) витрати на: будівельно-монтажні ро­боти; придбання устаткування, інструменту, інвентарю; проведен­ня проектно-пошукових робіт; покриття інших витрат, пов'язаних з будівництвом. Усі витрати, що передбачаються в кошторисах вар­тості будівельно-монтажних робіт, поділяються на:

• прямі витрати (основна заробітна плата будівельних робіт­ників; вартість будівельних матеріалів, деталей, конструкцій; ви­трати на експлуатацію будівельних машин і механізмів);

• накладні витрати (витрати на обслуговування та управління будівництвом);

• планові накопичення (нормативний прибуток будівельних організацій, що встановлюється у відсотках до суми прямих і на­кладних витрат).

Завдання введення в дію основних фондів визначаються як різни­ця між кошторисною вартістю будівництва об'єктів, що їх буде введено в дію в плановому періоді, та витратами, що не утворю­ють вартості основних фондів.

Конкретизація завдань плану капітального будівництва і дове­дення цих завдань до виконавців здійснюється за допомогою ти­тульних списків будівель. Титульний список — це плановий доку­мент, в якому встановлено строки початку й закінчення будівницт­ва (розширення, реконструкції) об'єктів, їхню потужність, загальні витрати на спорудження, на будівельно-монтажні роботи, щорічні розміри введення в дію основних фондів, названо підрядні та про­ектні організації, що виконуватимуть відповідні роботи, а також постачальників устаткування.